10 найкращих кар’єр аргентинців в УПЛ
Версія Дмитра Литвинова.
Аргентина – один з провідних світових експортерів футболістів. Якщо вірити всезнаючому Transfermarkt, то прямо зараз за кордоном загалом виступає 1556 аргентинців у 95 країнах. Є серед них і троє «українців»: Домінго Бланко та Еміліано Пуріта в СК «Дніпро-1» та Фабрісіо Алваренга у «Русі». Перемога Аргентини на ЧС - хороший привід, щоб створити невеличкий рейтинг найкращих співвітчизників Мессі, що заглядали до нашого футболу.
Загалом в УПЛ засвітився 36 футболістів з аргентинським паспортом. Слід сказати, що це рейтинг саме тих, хто найкраще проявив себе в Україні. До уваги не брався статус, котрий мав гравець до переходу, сума заплачених за нього коштів чи те, яку кар’єру він собі зробив вже після від’їзду звідси. Сюди не потрапили, наприклад, переможець ЧС-2022 Алехандро Гомес.
Чи Роберто Нанні, котрий за неофіційними оцінками кілька років був найкоштовнішим придбанням (та найбільшим провалом) київського «Динамо».
10. Домінго Бланко (СК «Дніпро-1», 2022 – …)
Так-так, я знаю, що Домінго не провів в УПЛ й десятка матчів, а його статистика 0+1 не надто вражає уяву. Однак це той випадок, коли бажано бачити гравця в дії, аби зрозуміти користь, котру він приносить команді.
Домінго – мотор дніпрян та одна з причин їхнього лідерства в поточному сезоні. Він забезпечує швидкість руху і в нього все гаразд із швидкістю думки – для теперішньої УПЛ цього достатньо, аби викликали думки штибу «Що він тут забув?»
Тому потрапляння в цей рейтинг – певний аванс, котрий може образити тих, хто пам’ятає, скажімо, Хонатана Майдану чи вважає кар’єру Даміана Гіменеса у «Чорноморці» не такою й поганою. Менш з тим, Бланко – символ водночас і віри у майбутнє, і того, що в аргентинців загалом в УПЛ історично, з того самого трансферу Нанні, складалося складніше, ніж у бразильців, а тому й планка для потрапляння в цей список не така вже й висока.
9. Осмар Феррейра («Дніпро», 2008-11)
Осмар Феррейра з’явився в українському футболі в момент, коли у «Дніпрі» вірили в прийдешнє чемпіонство, у зимове міжсезоння 2007-08. Команда йшла у лідерах та вирішила, що треба провести активну трансферну кампанію – і Феррейра був одним з її хедлайнерів, разом із Ротанем та росіянином Гусєвим, котрий прийшов з того ж ЦСКА, що й Феррейра.
Осмар на той момент вже встиг й Кубок УЄФА з ЦСКА виграти, і чемпіоном Нідерландів з ПСВ стати, але всюди був запасним: у московському клубі програв конкуренцію Жиркову, у голландській першості був лише орендованим.
У «Дніпрі» в нього вийшло краще: 6 з гаком десятків ігор, 5 забитих голів, активне використання на лівому фланзі і у атаці, і у захисті. Могло бути краще, але з латералями жоден з тренерів «Дніпра» не наважувався грати, а потім Хуанде Рамос попереду вирішив робити ставку на Коноплянку, а позаду місця для Феррейри не бачив. Проте класні навіси та швидкісні проходи Феррейри все ж запам’яталися більше ніж те, що він 1,5 роки не міг забити в чемпіонаті, доки не реалізував 11-метровий.
8. Густаво Бланко Лещук («Карпати», «Шахтар», 2016-18)
Нещодавно майже випадково поставив фоном трансляцію гри іспанської Сегунди та матч тамтешнього «Ейбару», аж раптом почув «Бланко Лещукм». Придивився – й справді він, тут вже стало цікаво, як зараз виглядає людина. Не зовні, звісно, хоча в цьому плані змін теж небагато, а по грі. І все те саме, що допомогло йому зробити ім’я і в «Карпатах» – активно тисне на захисників, штовхається. Все це дає не так багато голів, але чимало респекту від фанів.
Бланко Лещук – приклад того, як в ідеальному світі могли б працювати наші клуби другого ряду. Знайшли та підписали як вільного агента гравця з другого шведському дивізіону, запросили до себе – той адаптувався за півроку, а у другі півроку проявив себе, після чого його перепродали із користю для всіх.
«Шахтарю» вихідця з України (його прадід з-під Рівного поїхав до Аргентини у 1939-му) віддали у статусі найкращого бомбардира першої частини сезону 2016-16. 7+4 до перерви, у тому числі гол та зароблений пенальті у матчах з «гірниками» – круто, еге ж? Та й у першій же грі за «Шахтар» Густаво забив, відзначившись м’ячем у ворота «Сельті» в Лізі Європи. Те, що далі він вже не так виблискував – інша справа.
7. Марко Торсільєрі («Металіст», 2011-14)
На момент трансферу Марко Торсільєрі вже мав досвід виступів у солідному європейському клубі – сезон 2010-11 провів у лісабонському «Спортингу». Був там гравцем ротації, але провальним старт виступів точно не був: 20+ ігор у першому сезоні. Переїзд такої людини до Харкова – показник, як тоді сприймали «Металіст» у Європі, та вміння представників клубу переконувати легіонерів, що в Україні ті можуть якщо не перезавантажити кар’єру, то принаймні не програти у порівнянні з тією ж Португалією.
Фактурний (190 см) центрбек для початку був взятий у річну оренду, і вже за перші півроку переконав у своєму рівні та переконався сам, що може перебиратися в Україну. Його контракт викупили, але наступного сезону Марко з гравця основи перетворився на гравця ротації: прийшли нові легіонери в атаку, а ліміт нікуди не дівся. Провів рік у оренді в «Альмерії», повернувся – знову став основним. Але далі стався Євромайдан, занепад (м’яке слово, так) «Металіста» – і він, як і значна кількість легіонерів, на котрих був попит, з України поїхав.
Шкода – у найкращих своїх матчах Марко з його міццю, вмінням грати на другому поверсі та пристойною швидкістю виглядав просто машиною, котра точно не завадила б жодному клубові УПЛ.
6. Хонатан Крістальдо («Металіст», 2011-13)
Форвард тривалий час адаптувався після переїзду на початку 2011-го з «Велес Сарсфілд». Тоді сама його поява видавалася не такою вже обов’язковою: у повному порядку був Девіч, а брати коштовного гравця на підміну багатьом здавалося непотрібною розкішшю. Але Хонатан на фініші першого сезону встиг відзначитися 5 голами, натякнувши, що гроші все ж було витрачено не дарма.
За наступні два сезони, при тому, що конкуренція з Девічем зникла лише на півсезону, що Марко провів у «Шахтарі», аргентинець наколотив 33 голи в усіх турнірах, чим допоміг команді нарешті пробитися у кваліфікацію Ліги чемпіонів. При цьому, варто відзначити, що Хонатан показав себе «серійним» форвардом. Коли вже починав забивати, то міг не зупинятися кілька ігор, але коли наставала посуха, то можна було діяти за рецептами Кополовця та йти до церкви, ставити усі можливі свічки.
Тому зрештою Девіч відвоював місце основного, а Крістальдо, провівши початок сезону 2013-14 в Україні, поїхав у оренду до «Болоньї». Звідки через всі ті ж події 2014-го вже на українські поля не повернувся, поїхавши згодом до «Палмейрас».
5. Себастьян Бланко («Металіст», 2011-14)
Прийшов паралельно з Крістальдо і перші півроку фактично не грав через травму. Потім ще рік у нього пішов, аби пробитися до основи. Але згодом дав зрозуміти, що 8,7 мільйонів євро, що за нього виклали, були адекватною сумою.
Бланко було байдуже, починати у старті чи виходити на заміну, грати на фланзі чи в центрі півзахисту. Він був заряджений на матчі, класно бив та добре бачив поле. Стартерпак зірки УПЛ навіть у найбільш конкурентний період її історії.
Шкода, але і з ним довелося розпрощатися передчасно. «Вест Бромвіч» віддав в чотири рази менше, ніж заплатив за Себу сам «Металіст».
Цікаво, що і на новому місці Бланко майже одразу травмувався, але, на відміну від Харкова, у Англії ніхто не став чекати на його адаптацію та фактично перший сезон у клубі топ-5 для нього став і єдиним. Далі були вдалі виступи у Аргентині та США, але за рівнем таланту цей хлопець точно заслуговував на більше в Європі. І приємно, що він не забуває, де грав – у березні писав у фейсбуці, що молиться за Україну.
4. Факундо Феррейра («Шахтар», 2013-18)
Людина, за котрою активно слідкував «Ювентус» і аби сторгувати яку «Шахтар» віддав 9 мільйонів доларів. «Шахтар» брав одного з найкращих молодих форвардів Аргентини з середньою результативністю під 0,7 – і це були ті 0,7, котрі точно радували. Але з самого початку у Факундо Феррейри не пішло. Хтось вважав причиною ревнощі бразильців, котрі хотіли бачити у основі Адріано, а не новачка. Хтось – відсутність звички працювати на команду так, як це робив той-таки Луїс.
6 голів у чемпіонаті в першому сезоні, оренда у «Ньюкасл» в другому, лише 3 голи за сезон після повернення в УПЛ. Але далі сталося перетворення гидкого каченя на прекрасного лебідя, за котрого власне й викидали такі кошти. 46 м’ячів у всіх турнірах за два наступні сезони, а могло бути ще більше, якби не травми.
Два дуже круті сезони, котрі сталися вже після від’їзду з України Луческу, примусили замислитися, що все ж з аргентинцями у румуна виходило значно гірше, ніж з бразильцями. І ще про те, яку суму міг би отримати за гравця «Шахтар», якби повірив у того трохи раніше. А так – Феррейра пішов до «Бенфіки» як вільний агент.
3. Пабло Фонтанелло («Чорноморець», 2012-14)
Ще один футболіст, котрий потрапив у цьому списку дуже високо фактично за два сезони. У першості 2011/12, яка пішла на адаптацію, тренери не воліли довіряти гравцю, котрий поки був у оренді. Але далі, у статусі вже повноцінного гравця команди, Пабло став лідером захисту найкращого «Чорноморця» в новітній історії. Команди, яка ще й у єврокубках себе встигла проявити, а Фонтанелло не просідав й там.
До «Чорноморця» Фонтанелло не заграв у не найкращій версії «Парми», але в Одесі він разом з Бергером став для команди фактично такою ж опорою, якою для «Парми» рубежа віків були Каннаваро та Тюрам. Дуже цікаво, на що була б спроможна ця команда, якби не… Ну, ви вже знаєте, стільки разів проговорював про причину від’їзду аргентинських легіонерів після 2014-го, що й повторюватися незручно.
2. Хосе Соса («Металіст», 2011-14) та 1. Крістіан Вільягра («Металіст», 2010-14)
Дуже складний вибір – і про цих двох футболістів хочеться розповісти саме у зв’язці, чому вони розставлені саме в такому порядку. З одного боку, Хосе Соса – найбільш статусний аргентинець на момент свого приходу. Олімпійський чемпіон Пекіна, футболіст з досвідом виступів за «Баварію» та «Наполі», людина, яка дуже добре себе проявила і в Україні, і точно не за колишні заслуги отримала запрошення поїхати з Харкова у вгадайте-якому-році до мадридського «Атлетико». Футболіст, здатний зіграти в центрі чи на фланзі, з усіма чеснотами класного атакувального хавбека, до того ж лідер, був капітаном команди. Ну як такого не поставити першим?
З іншого боку, Вільягра – захисник, котрий просто випалював фланг (при цьому, без особливої різниці, який саме) та свої найкращі роки віддав «Металісту». Доки Крістіан був у команді – а це 4,5 роки проти 2,5 Соси – він був залізним гравцем основи. І те, що гравець такого рівня стільки залишався в Україні – теж вражає.
Складний, дуже складний вибір. Але зрештою віддам мікроскопічну перевагу Крістіану – і за довшу тривалість виступів, і за рівень гри, і за те, що він не залишив команду при перших труднощах. Пішов лише після першої частини сезону 2014/15, коли вже навіть найбільшим оптимістам стало зрозуміло, що золоті часи «Металіста» пішли і не повернуться.
Фото: «Дніпро-1»; «Днепр»; footboom.com; ua-football.com; vz.ua; «Металлист»; «Шахтар»; eurosport.com; globallookpress.com/Kurt Desplenter/ZUMAPRESS.com; Олександр Осипов.
