«Він був ніби з іншої планети». Як Нідерланди та Аргентина подарували один з найкращих матчів чемпіонатів світу
Той самий гол Бергкампа.
В усіх чвертьфінальних парах чемпіонату світу 2022 року учасники мають свою історію стосунків на цьому турнірі. Грали і Португалія з Марокко (африканці оформили виліт супернику на ЧС-1986), і Бразилія з Хорватією (дві перемоги «селесао» у 2006 та 2014 роках), і, звісно, Англія з Францією (перемоги британців у 1966-му та 1982-му).
Але ні в кого нема настільки емоційної історії протистояння, як у Аргентини з Нідерландами. Навіть у англійців з французами матчі, хоч і були напруженими через історичну нелюбов країн одна до іншої, але відбувалися на групових етапах. Аргентинці ж з нідерландцями частіше грають між собою у плей-оф: лише в 1974-му та 2006-му були матчі в групах. А так – фінал ЧС-1978, чвертьфінал ЧС-1998 та півфінал ЧС-2014.
І от – нова зустріч, перед котрою найпершим спливає у голові матч у Франції 24 роки тому. І з огляду на ту саму стадію зустрічі, і з огляду на те, що хочеться побачити футбол не гіршої якості.
Перед стартом турніру команду Хіддінка називали серед фаворитів «другої хвилі». Так, навіть попри тренера, що мав досвід перемоги у Лізі чемпіонів, та блискучий склад, де вистачало і тих, хто трощив Європу у складі «Аякса» в середині 90-х, і тих, хто на той час вже був легіонером. Проблема була у тому, що ніхто не міг передбачити, чи не послаблять «помаранчеві» самі себе, як було на двох турнірах поспіль до цього.
У 1994-му в США команду мав везти Йохан Кройф. Найкращий учень Рінуса Міхелса, який привів нідерландців до фіналу ЧС-1974 та перемоги на Євро-1988, виглядав максимально логічним вибором для посади наступника Міхелса після Євро-1992, але не хотів працювати лише у збірній. Домовилися, що у кваліфікації головним буде Дік Адвокат, а Кройф повезе команду вже на фінальну частину, але коли нідерландці кваліфікувалися, то у місцевій федерації футболі вирішили, що «головняк» у вигляді роботи з вередливим тренером їм не потрібний, а команда непогано виглядає і з Адвокатом.
Казали і про те, що з Кройфом не змогли банально зв’язатися, аби узгодити фінансові питання, і про те, що він хотів бути вдягненим у вироби власної лінії одягу на матчах, порушуючи контракт федерації з Adidas. Сам Кройф потім зазначив, що розходження за грошима за сумою контракту було у 40 тисяч доларів, але як би там не було, команду він не очолив. Це призвело до скандалу, що влаштував лідер нідерландців Руд Гулліт, котрий був незадоволений методами роботи Адвоката та не вірив у перспективи команди без Кройфа. Знайшлося ще кілька гравців, що підтримували володаря «Золотого м’яча»-1987, які залишилися у команді й після того, як Гулліт залишив збірну. Моральний клімат, як розумієте, був не ідеальним, а команда дійшла до чвертьфіналу, де програла бразильцям 2:3. Кройф іронічно заявив, що бачив занадто багато футболістів, котрих влаштував вже сам факт участі у турнірі та гідної поразки, і при ньому склад був би значно іншим.
Адвоката замінив Гус Хіддінк, котрий користувався значно більшим авторитетом на той час, але й він не врятував команду від нового скандалу, вже на Євро-1996. Цього разу – через расову ворожнечу. Після нічиєї з шотландцями у стартовій грі Едгар Давідс заявив, що у Хіддінка є улюбленці-ветерани, котрим тренер надає перевагу через колір шкіри. Як приклад пролунало ім’я Данні Блінда, з яким сам «Пітбуль», як називали Давідса, до того чудово грав у «Аяксі». Хіддінк відправив хавбека додому, а в наступному матчі зі швейцарцями замінив вже на 26-й хвилині Кларенса Зеєдорфа, який кілька разів фолив «на червону», вирішивши, що півзахисник робить це свідомо. Зеєдорф у команді залишився, але атмосферу було знищено, чорні гравці уникали спілкування з білими, а команда програла Англії 1:4, а потім безбарвно відіграла й чвертьфінал з Францією. У серії 11-метрових вирішальний пенальті не реалізував саме Зеєдорф.
Хіддінк провів роботу над помилками та створив кодекс етіки, який передбачав обіцянку футболістів поважати один іншого, тренерів, фанів та журналістів. Кодекс підписали усі кандидати до збірної, крім Давідса, але й той згодом погодився: пропускати першість світу гравець аж ніяк не хотів. Кваліфікацію команда подолала впевнено, але, як розумієте, питання, чи не утнуть гравці ще щось, нікуди не зникло.
На початку 1990-х здавалося, що «альбіселесте» буде домінувати у світовому футболі найближчі роки. І справа не стільки в успіхах епохи Марадони, коли виграли у 1986-му та були другими у 1990-му, скільки у тому, що трапилося після другого турніру. На ньому аргентинців звинуватили у посередній грі, де якщо Дієго не вигадував чогось, то команда мала покладатися лише на таланти запасного воротаря Серхіо Гойкоечеа, котрий раптом став основним після травми чемпіона-1986 Нері Пумпідо. Гойкоечеа протягнув команду крізь серії пенальті у чвертьфіналі та півфіналі, але у фіналі команда не витримала і пропустила наприкінці матчу від німців якраз з 11-метрового.
І от після цього трапилися дві поспіль перемоги на Копа Америка. Перемоги, які були останніми на цьому турнірі для аргентинців аж до минулого року та першого «дорослого» трофею зі збірною для Мессі. Ваги титулам надавало те, що здобуто їх було без Марадони, котрий вже більше був зайнятий позафутбольними справами та швидко котився з гори. Фронтменом успіхів був молодий центрфорвард Габріель Батистута, який на першому турнірі забив 6 м’ячів та став найкращим бомбардиром, а на другому, хоч і зменшив гольовий доробок вдвічі, але з 3 результативних ударів 2 прийшлися на фінал.
Втім тренер команди Альфіо Басіле вирішив все ж повернути Дієго у збірну, коли були проблеми в кваліфікації до ЧС в Америці. Що було далі – відомо всім. Хоч Аргентина й пробилася на турнір та добре почала його, але допінговий скандал імені Марадони знищив її: поразку у 1/8 фіналу від румунів аж ніяк не можна було назвати очікуваною. Басіле пішов (він, до речі, повернеться за 12 років та встигне потренувати ще зовсім малого Мессі, з котрим виграє срібло Копа Америка-2007), а на його місце запросили Даніеля Пассарелу.
Пассарела – легенда першого тріумфу Аргентини на ЧС, капітан команди на переможному ЧС-1978, центрбек-бомбардир, який за кар’єру забив 175 голів та донедавна був у топ-10 найкращих голеадорів в історії збірної. А ще – особистий ворог Марадони, з котрим не поділив лідерство у 1986-му під час підготовки до першості світу. Тренер Білардо, який зробив Дієго капітаном команди, взяв бік «десятки», а Пасарелла хоч і став чемпіоном, але на поле жодного разу не вийшов. Офіційно заявили, що він не грає через ентероколіт, але сам Пасарелла згодом казав, що не грав через змову Марадони і Білардо.
Даніель й справді був антиподом Марадони у всьому. Починаючи з того, що був легендою «Рівер Плейта», з яким ворогувала «Бока», в котрій Дієго став суперзіркою світового футболу, продовжуючи любов’ю до дисципліни на полем та поза його межами і закінчуючи моральними поглядами. Дієго цілувався на полі з другом Каніджею (згодом дружина Каніджи казатиме, що Марадона був закоханий у її чоловіка), носив сережки та довге волосся – Даніель заявив, що у його команді не буде гомосексуалістів, сережок та людей з довгим волоссям.
Залізна дисципліна як запорука успіху та божевільний авторитет допомогли Пасареллі виграти у «Рівер Плейті» чемпіонство Аргентини в першому ж сезоні роботи тренером, а згодом, коли турнір розділився на дві частини, Апертуру та Клаусуру, додати ще 3 нагороди. Але у збірній справи складалися не так легко: у 1995 та 1997 роках команда, котра до цього двічі поспіль була чемпіоном, не змогла потрапити навіть у півфінал. А у 1996-му в Атланті, куди повезла дуже багато з тих, хто гратиме у Франції, стала 3-ю, програвши у півфіналі нігерійцям.
Кваліфікацію на ЧС аргентинці виграли, випередивши Парагвай на одне очко (Бразилія як чемпіон участі не брала), а на сам турнір Пасарелла не взяв Каніджу та Редондо (ви можете побачити їх на фото вище), які відмовилися стригти волосся до потрібного тренеру рівня. А відповідно, на думку тренера, на них не можна було покладатися і на полі. І якщо Каніджа дійсно не товаришував із дисципліною не лише в цьому плані (вже згодом у Шотландії він палитиме цигарки перед матчами прямо в душі) та й у атаці був би не першим вибором, то один з найкращих опорників Європи Редондо, що якраз в 1998-му виграв Лігу чемпіонів, був значною втратою. Пасарелла йшов ва-банк, розраховуючи, що повернеться переможцем і заткне горлянки всім критикам.
Аргентинці виграли всі три зустрічі у групі. Спочатку Батистута у в’язкій грі знайшов свій момент із Японією в першому турі, зустріч так і закінчилася 1:0. Потім був той самий фестиваль з Ямайкою, коли той же Батігол забив тричі, а ще два голи записав на свій рахунок атакувальний хавбек Ортега. І нарешті у останній зустрічі обіграли фінішувавших другими хорватів – тут Пасарелла дозволив відпочити кільком гравцям основи і єдиний м’яч провів запасний лівий захисник Пінеда
Нідерландцям було трохи складніше. Почали з нульової нічиєї проти сусідів з Бельгії, причому ще й догравали матч вдесятьох: на рівному місці червону отримав Клюйверт, на якого дуже розраховували в атаці. На другий тур Хіддінк зробив три заміни у складі, причому одним з тих, хто випав з основи, став Зеєдорф – але, можливо, через те, що того замінив якраз Давідс, нових звинувачень вдалося уникнути. Корейців розтрощили 5:0, а у третій грі дозволили Мексиці зрівняти рахунок на 95-й хвилині, ведучи ще за 15 хвилин до закінчення 2:0. Втім, перше місце, хоч і лише завдяки кращій різниці голів зберегли.
У 1/8 фіналу аргентинці разом із Англією видали чудовий матч, котрий міг бути ще кращим, якби після першого тайму, що закінчився 2:2, Бекхем не вдарив по нозі Сімеоне. Аргентинці так і не змогли вигадати нічого протягом другого тайму та екстратаймів, але у серії пенальті мали більш міцні нерви та кращого воротаря. Карлос Роа з «Мальорки» вважався експертом з пенальті, напередодні турніру у фіналі Кубка Іспанії з «Барселоною» він відбив 3 пенальті, у тому числі від Рівалдо та Фігу, та ще й сам забив. І хоча каталонці все одно виграли серію, бо партнери Роа пробивали 11-метрові гірше, ніж він сам, але цей козир з Англією зіграв: Карлос відбив удари Інса та Бетті.
Був свій драматичний досвід з 11-метровими у 1/8-й і у нідерландців. Але не у вигляді серії, а в основний час. За рахунку 1:1 на 52-й хвилині югослави, з якими грали «помаранчеві», заробили право на пенальті, а до м’яча пішов Предраг Міятович, котрий був другим у опитуванні на «Золотий м’яч»-1997, а в 1998-му забив вирішальний гол у фіналі Ліги чемпіонів. Воротар «Аякса» Едвін ван дер Сар не вважався тоді експертом з 11-метрових, але пощастило – Міятович поцілив у поперечину. Нідерландці виграли перший тайм завдяки голу Бергкампа, але пропустили на початку другого – і якби Предраг забив, то на куражі югослави мали б хороші шанси дотиснути суперника. Фаворити помітно нервували, доказ – жорстке приземлення Бергкампа на Міхайловича, який намагався піти у підкат. Зараз би за таке точно вилучили, а тоді рефері вирішив піддатися на репутацію Денніса – навіть жовту не показав. На 92-й хвилині класний удар здалеку після невдалого на перший погляд розіграшу кутового вдався Давідсу, і далі пішли Нідерланди.
Очна зустріч, переможець якої виходив у півфіналі на бразильців (ще одна можлива паралель з 2022-м), відбулася 4 липня у Марселі.
Хіддінк зробив дві заміни у стартовому складі порівняно з матчем проти Югославії. Повернувся Клюйверт, котрий якраз відсидів дискваліфікацію після першого туру, а також вийшов досвідчений Йонк. Перший замінив Овермарса, який пошкодив підколінне сухожилля, другий – Зеєдорфа, котрий відбігав всі 90 хвилин в 1/8-й, де Хіддінк взагалі вирішив не робити замін. В підсумку вийшли майже класичні 4-4-2: справа наліво Райцігер – Стам – Франк де Бур – Нуман у захисті, Рональд де Бур – Йонк – Давідс – Коку у центрі, Бергкамп і Клюйверт в атаці. «Майже» – тому що зону лівого хавбека за необхідності закривав той з тріо Коку – Йонк – Давідс, хто був ближчим до неї, а так там Нуман грав фактично по всьому флангу.
У аргентинців «новачком» в основі був лише наддосвідчений Сенсіні, котрий замінив Віваса, якого вимотав у 1/8 фіналу Оуен. Сенсіні, який грав ще на ЧС-1990 (окрім нього з тієї «команди імені Марадони» Пасарелла взяв на турнір лише форварда Бальбо) став частиною тріо центрбеків з Шамотом і Айялою, де Шамот грав позаду партнерів. Далі йшло тріо гравців в опорній зоні – Дзанетті праворуч, Сімеоне та Алмейда в центрі, два диспетчери Ортега та Верон, а у атаці – Лопес та Батістута. Номінально лівофлангових гравців у схемі не було, але фактично на цьому фланзі на чужій половині поля за активність відповідав Лопес, котрий мав швидкість, співставну з теперішнім Мбаппе, а на своїй половині за надійністю стежили всім гуртом.
На стадіоні «Велодром» у чудову сонячну погоду в Марселі зібралося 55 тисяч глядачів. Серед них були й показані перед стартом гри генсек ФІФА Блаттер (президентом він стане після турніру) та голова оргкомітету турніру Платіні, а також той самий Кройф. Всі вони побачили як мексиканський рефері Артуро Брісіо Картер свиснув – і гра почалася.
Вже на 4-й хвилині Йонк поцілив у стійку після організованої Бергкампом комбінації. Вім та Денніс товаришували вже багато років, пограли разом у «Аяксі» та «Інтері» (потім росіянин Шалімов казатиме, що його викинули з основи заради того, аби задовольнити бажання Денніса грати з другом). Могли опинитися разом і у «Арсеналі» після не надто вдалого періоду кар’єри в Італії, але Вім, на відміну від Денніса, вирішив, що досить з нього закордонної кар’єри і повернувся додому, але вже не у «Аякс», а у ПСВ. В Англію він згодом завітає, але вже не в «Арсенал», а у більш скромний «Шеффілд Венздей».
А тоді він відчув, що є можливість для удару, коли м’яч заметушився у штрафній і не дали пробити Клюйверту та заблокували удар Коку – і пробив щосили. Стійка врятувала аргентинців, але нідерландці не знітилися і продовжили атакувати. І на 12-й хвилині досягли свого. Рональд де Бур проскочив в центрі поля поміж двох суперників, подав у штрафний, а там Бергкамп зробив дуже акуратну скидку головою на Клюйверта, вивівши того сам-на-сам з Роа. Патрік чітко переграв кіпера та побіг до кутового прапорця, де й впер руки у боки.
… На турнір він їхав зі статусом ледве не переоціненої фігури. Мовляв, нічого цей хлопець не показує вже два роки. Так, добре стартував – 45 м’ячів у двох перших «дорослих» сезонах та переможний гол у фіналу Ліги чемпіонів «Мілану». Але потім були травми та скандали з керівництвом «Аяксу», що не бажало відпускати його достроково. У сезоні 1996-97 у чемпіонаті він зіграв лише 17 ігор і забил лише 6 голів, а потім все ж пішов як вільний агент до того самого «Мілану». Там травм вже не було, але результат вийшов той самий – лише 6 голів у дебютному сезоні в Серії А. А потім ще й ця червона за поштовх у груди бельгійця Сталенса. Дві гри дискваліфікації, місце на лаві запасних з Югославією – і якби не травма Овермарса, то велике питання, чи повернувся б до основи Клюйверт.
У аргентинців в стартові хвилини помітним був лише Ортега, котрий з самого початку став збирати фоли на собі. Саме він дуже швидко підсадив на картки Стама та Нумана. Останньому мало бути особливо прикро, адже до того нідерландці зробили десяток з гаком передач в центрі поля, аж поки Давідс не помилився і Нуману довелося фолити, аби зупинити втечу Ортеги до воріт. Аргентинська «десятка» ще й впала на Нумана, якому добряче дісталося в цьому епізоді. Ще прикріше могло стати після штрафного, коли Верон протягнув м’яч з глибини, обігрався з Батістутою, але на щастя нідерландців влучив у ван дер Сара.
Хоча виявилося, що гол було відкладено буквально на хвилину. Ван дер Сар вибив на правий фланг, там Бергкамп потрапив під пресинг суперників, його пас перехопили і зробили пару швидких передач, внаслідок яких м’яч опинився у Верона. «Брухіто», «відьмачок», як його називали, бо «брухо», тобто «відьмаком», був його батько, гравець зіркового «Естудіантеса» 1960-х, віддав врозріз – і у Лопеса було дуже багато часу подумати, як пробити повз ван дер Сара. Дуже невдала спроба створити офсайд – і ідеальне покарання від Лопеса.
…Наймолодший гравець основи аргентинців (24 йому виповнилося лише за пару тижнів після гри), як і Клюйверт, мав своїх демонів перед тією грою. Тут і тиск від того, що саме він став напарником Батістути в атаці, і те, що ніяк не вдавалося забити, хоча Лопес і грав у основі в кожному зіграному матчі, і просто суто тактично йому було непросто. Які тут вже голи, коли ти на фланзі граєш значну частину часу? Клаудіо Раньєрі, котрий тренував тоді Лопеса у «Валенсії», казав, що не бачить сенсу довго розігрувати м’яч, якщо є можливість просто кинути його на хід аргентинцю і той за 5 секунд створить собі момент. Але то коли граєш у центрі, а тут треба заходити з флангу. І символічно, що свій гол Клаудіо знайшов саме перебуваючи в центрі атаки. І серед польових футболістів Аргентини в той день він буде другим найкращим після Верона. І Райцигеру, й Стаму, котрий приходив на допомогу «протигазу», як називали Міхаела, впоратися з Лопесом так і не вдалося.
Ще за кілька хвилин саме «Пьохо» («блоха», прізвисько дане за швидкість) втік на фланзі від Стама, який мав фору метри у три, проштовхнув м’яч повз ван дер Сара у центр, але там Батістута не відчув момент і не пішов грати на випередження, тому Франк де Бур встиг до м’яча першим.
Нідерландці відчули, що так можна і догратися до зовсім поганих речей – і почали приходити в себе. Головним у процесі «реанімації» став Давідс. Спочатку від здійснив рейд з глибини, де обіграв з Бергкампом, який спустився глибше в цьому епізоді, розігнався, пробігши метрів 20 та щосили лупанув више лівої від себе «дев’ятки». Ще епізод – і ще один удар Едгара, вже після стінки з Клюйвертом, але Роа відбив м’яч ногою. Порив Давідса підтримав Йонк – ще удар, і знову Роа рятує. Після кутового нідерландці вимагали пенальті за гру суперника рукою, але рефері не переконали.
У момент, коли здалося, що нідерландці знову володіють ініціативою, їх порив стримав Ортега. Він після пасу Верона пробив метрів з 25 у штангу. Ван дер Сар реагував з певним запізненням, бо не ідеально бачив момент удар – Франк де Бур, що стояв на шляху м’яча, вирішив пригнутися. Майже одразу ще раз Лопес тікає від Стама, прострілює на Батістуту – і той знову не йде грати на випередження!
Гра при цьому й зараз, з 2022-го, дивиться на одному подиху. Дуже хороші швидкості, високий рівень мислення гравців, технічне вміння на рівні, атакує то одна команда, то інша – усі ознаки напруженої гри, що добре виглядала б й зараз. Так, може, іноді трохи більше вільних зон на полі за сучасними мірками, але тут треба дякувати й гравцям атаки.
Кінцівка тайму проходить у обміні моментами. У нідерландців Бергкамп з гострого кута перекинув Роа, але для удару цій дії не вистачило точності – м’яч полетів паралельно лінії воріт, а для передачі – відчуття моменту Клюйвертом. У аргентинців Сімеоне потужно бив з правої ноги з лінії штрафного (класний пас віддав майже не помічений у позитивних діях до того Батістута) – трохи повз стійку! Тут не врятували б й три ван дер Сари, якби летіло у площину воріт. Ортега продовжував збирати на собі фоли – і за перший тайм «перевага» в цьому показнику нідерландців була відчутною: 14:7. В одному з епізодів Стам міг би й отримати другу жовту, але суддя пожалів його. Яким був би цей матч, якби нідерландці залишилися тоді вдесятьох та ще й без кращого центрбека – залишається лише гадати.
…Яп дебютував у професійному футболі лише в 20 років, у 1992-му. До того трохи громіздкий захисник грав за аматорів у рідному Кампені і його історія дуже далека від деяких вундеркіндів з того складу нідерландців. У 1992-му, коли кілька його майбутніх товаришів вже грали на Євро під орудою Міхелса, Стама лише запросив дуже скромний «Зволле». Сезон там, ще два у не більш пафосному «Камбюрі», ще сезон у «Віллемі ІІ» – це все не схоже на злети Клюйверта чи Давідса з Зеєдорфом. Втім, у 1996-му Стам все ж отримав пропозицію від ПСВ, де й отримав зрештою і запрошення до збірної, і статус дуже перспективного вже за міжнародними мірками захисника.
І хоча в Лізі чемпіонів 1997-98 років його просто розривали Шевченко з Ребровим, але в цілому він вийшов на такий рівень, що Алекс Фергюсон вирішив ризикнути – і вмовив «Юнайтед» викласти перед чемпіонатом світу, поки ціна не злетіла ще вище, цілих 10,6 мільйони фунтів. Це зараз сума видається такою, що від неї не здрігнувся б й мускул на чолі Ігоря Суркіса у випадку пропозиції за Забарного, а тоді це був світовий рекорд для захисників. Фергюсон вгадає, Стам одразу допоможе йому виграти требл, двічі буде визнаний найкращим захисником Ліги чемпіонів, а тоді – тоді він проводив чемпіонат світу, свій перший великий турнір, досить нервово. Але дуже старався – і якщо Лопес він нього кілька разів тікав, то з Батістутою він в цілому впорався: бомбардир «Фіорентини» був майже непомітним до перерви та й після лише одного разу… Але про це потім.
Перерва.
Тренери вирішили нічого не змінювати у відведені їм для цього 15 хвилин. Паузою вочевидь краще скористався Хіддінк – нідерландці почали другий тайм помітно активніше і майже домінували в перші 15 хвилин. Навіть Стам в цей час ризикував здійснювати слаломні рейди метрів на 25-30, а Давідс грав п’ятою на власній половині поля під пресингом, що вже казати про інших. Активним був Клюйверт, але Патріку не щастило: спочатку не зміг нормально обробити м’яч після невдалого виносу Шамота, а за хвилину після корнера не зміг влучити як слід по м’ячу. Ще разу Патрік був трохи незадоволеним Нуманом, котрий класно прорвався лівим флангом, але віддав пас, який змогли перехопити в останній момент.
У аргентинців намагався брати на себе гру Ортега, котрий заробляв фоли, виводячи на дриблінзі м’яч з власної половини поля. Але в цілому здавалося, що нідерландський тиск ось-ось призведе до голу – і тим більш дивно, що перший 100-відсотковий момент створили аргентинці. Верон отримав м’яч в центрі поля, побіг у контратаку та зрештою покотив на Батістуту. Габріель на зміні руху прибрав нарешті захисника – цього разу поруч з ним опинився не Стам, а Франк де Бур – і щосили пробив у дальній кут. Стійка!
…Габріель перед тією грою був лідером у суперечці бомбардирів турніру: 5 голів у 4 матчах. За 4 роки до того було ще 4 голи, тобто на момент зустрічі з Нідерландами Батігол вже став найкращим бомбардиром Аргентини на чемпіонатах світу. Стане він і найкращим бомбардиром збірної в історії, аж поки показник у 54 голи не перевершить Мессі. Непогано для людини, котра зізнавалася, що не надто цікавиться футболом у неробочий час і грає у нього насамперед тому, що це приносить непогані гроші!
На момент першості світу Батістута був у чудовій формі – вдруге у кар’єрі пробив 20 голів у складі «Фіорентини» (всього сезонів в Серії А з 20+ голів у нього буде 5) та дійшов до рівня, коли здатен був існувати фактично автономно від інших партнерів на полі. Так, було добре, коли поруч був Руї Кошта чи от Ортега з Вероном у збірній, але й без них Батістута був потужною бойовою одиницею. Він бив з обох ніг, володів непоганим силовим дриблінгом, класно грав головою, вміло виконував штрафні – це була людина, що мала б свій шанс у будь-якому матчі проти топ-суперника, навіть граючи за сучасне київське «Динамо». Але тоді, саме в тому самому матчі, що міг піднести його на гору Рашмор аргентинського футболу, він був майже непомітним – і свій найкращий шанс змарнував…
На полі тим часом замість Рональда де Бура з’являється Овермарс – до кінця матчу ще півгодини, на цей час його фізичної форми вистачить, вважає Хіддінк – і майже одразу Марк з правого флангу навішує на Клюйверта, котрий б’є головою під поперечину. М’яч летить – і зустрічає на своєму шляху руку Роа. Кутовий! Подача Бергкампа – удар Стама, знову Роа. Коку прикладається здалеку, але в бажанні зробити так, аби клятий кіпер хоч тут не дотягнувся до м’яча, пробиває вище воріт метрів на 10.
…Карлос Роа після того сезону зацікавить «Манчестер Юнайтед». За рік, коли «Мальорка» вийде з ним у воротах в фінал останнього в історії Кубка кубків, аргентинця кликатимуть у «Манчестер Юнайтед», звідки якраз збирався йти Шмайхель. Але Роа відмовиться взагалі думати над цим та позбавить «Мальорку» коштів за трансфер, бо вирішить, що треба готуватися до кінця світу, котрого церква членом якої він був, чекатиме з настанням 2000 року. Коли ж з’ясується, що апокаліпсису чогось не сталося, буде вже пізно – рік відпочинку позначиться на формі аргентинця, котрий ще матиме контракт з «Мальоркою», але вже не повернеться до найкращих кондицій. Але тоді, на першості світу, він був у дуже великому порядку.
Пасарелла показує, що бачить звідки зараз слід чекати небезпеку і робить свою першу заміну. Лівий бек Пінеда, той самий, що забив хорватам в останньому турі групи, змінює Алмейду – свіжому Овермарсу потрібен свіжий опонент. Марк у «Арсеналі» тоді частіше грав ліворуч, але Хіддінк випустив його саме на правий фланг, а оскільки власник культового для Нідерландів 14-го номеру був абсолютно «двоногим» гравцем, то проблемою зіграти на цій позиції це не становило.
Нідерландці тиснуть, дуже активний Нуман, котрий невтомно здійснює рейди лівим флангом. Але аргентинці знаходять час для контратаки, під час якої Лопес – знову його класно запустив Верон – вже вкотре за матч тікає флангом, віддає на Батістуту, але вже в недодачу, як у першому таймі, коли Габріель не йшов грати на випередження. М’яч перелітає форварда, де Бур рятує.
Гра ніби знаходиться у напівпозиції – і на 76-й хвилині шальки терезів коливаються максимально сильно. Давідс фолить на Вероні, котрий починає ще одну контратаку аргентинців, суддя дає грати, бо м’яч відлітає до Сімеоне – і проти того йде у підкат Нуман. Дієго картинно кувиркається, суддя дає нідерландцю другу жовту, вилучення. Враховуючи симуляцію Дієго у попередньому раунді, коли він випросив червону для Бекхема, більшість глядачів тоді сприйняли і цей епізод відверто негативно. Але зараз, дивлячись його через роки, все ж схиляюся до думки, що в конкретному епізоді Нуман заслуговував на жовту. Сімеоне, звісно, малював – і хоча поле залишив на ношах, але повернувся вже за хвилину. Незадоволений Нуман намагався теж повернутися на поле, його стримували всі – і судді, і свої гравці.
Хіддінк вирішує не випускати у настільки складу гру нікого нового, на лівий фланг захисту відходить універсал Коку, який на тому турнірі встиг і пограти в атаці з Кореєю, і звично в центрі поля відзначитися, і от в захисті. Аргентинці намагаються одразу перевірити його фланг, Дзанетті навішує на Батістуту, той невдало б’є головою, дуже неточно, але Габріель у хорошому гуморі, він відчуває, що команда отримала шанс зламати суперника.
Але Давідс проти того, щоб все було просто. Він вигризає м’яч в центрі поля у Верона, прокакує ще одного суперника, вже готовий віддати пас на самотнього Клюйверта, але Айяла встигає відпрацювати у захисті. М’яч у аргентинців – Ортега падає в атаці за межами штрафного, суддя не вірить. Не біда, за хвилину Верон лупить з 30 метрів – ван дер Сар.
…Верон був у тій грі найкращим у аргентинців. Йому 24 роки, він вже вміє все на полі, встигаючи проявити за матч і гру «шістки», й «вісімки», й «десятки» – і все на топ-рівні. «Сампдорія» після турніру продасть його в «Парму» за 15 мільйонів фунтів, дуже великі гроші, але він їх коштував на всі 100%. Гравець величезного таланту, котрий єдиним з учасників того матчу доживе у складі збірної й до ЧС-2010. А от зустріч з нідерландцями в 2006-му пропустить: на той турнір його після спаду в кар’єрі у останні роки не візьмуть, він повернеться до «студентів» на батьківщину і отримає друге дихання у кар’єрі.
Насправді аргентинці за час після червоної картки Нуману не встигають розібратися, як відімкнути дверцяти від воріт ван дер Сара. Їм і з англійцями було складно грати 11 на 10, і якби там рефері зарахував гол Кемпбелла після кутового, то могло вийти зовсім соромно. Але тоді команда Пасарели втрималася, але в Марселі їй це не вдалося. Ортега знову падає, вже у штрафному – і суддя готується показати йому жовту картку за симуляцію. Стам небезпечно ставив ногу, але перечепився через неї Аріель сам. Камера фокусується на рефері з карткою в руці, зміна кадру – і ми бачимо, як ван дер Сар валяється на газоні, а суддя дістає червону.
…42-річний Артуро Брісіо Картер проводив свій другий і останній в кар’єрі чемпіонат світу. Перший рефері в історії чемпіонатів світу, котрий носив кольорову форму, завершував кар’єру після того турніру. Згодом він казав, що жоден рефері не хотів отримувати призначення на гру у Марселі, бо вона вважалася складною для суддівства через високий рівень обох команд.
«Член суддівського комітету ФІФА сказав мені: «Є матч Аргентина-Нідерланди, який ніхто не хоче судити». Мені здалося дивним, що на чемпіонаті світу може бути матч, на котрому не хочуть працювати, але відповів: «Ок, я буду щасливий працювати на ньому». Побачивши, що Ортега симулював, рефері, за його словами, йшов показувати жовту, а після того, як Аріель різко підвівся і вдарив ван дер Сара у підборіддя головою, то не став вступати у діалог з хавбеком. Брісіо показав вказівний палець до вуха, кажучи, що не хоче чути гравця – зараз таким саме жестом судді показують футболістам, що чекають на підказки ВАР…
Брісіо з самого початку був одним з кандидатів на роботу у фіналі, але коли стало зрозуміло, що туди можуть потрапити французи, то ймовірність роботи там суттєво зменшилася. На груповому етапі він наважився вилучити Зідана у грі з Саудівською Аравією за приблизно такий самий стрибок на суперника, який зробив Бергкамп у 1/8 фіналу з Югославією. Ображати господарів турніру ніхто не хотів, тому гра чвертьфіналу стала останньою в кар’єрі рефері.
Ортега провів класний чемпіонат світу попри весь психологічний тягар – бути наступною «десяткою» Аргентини після Марадони на чемпіонаті світу те ще завдання. Та ще й коли граєш у команді Пасарелли, котрий, звісно, мав особливі вимоги до гравців цього амплуа. І це при тому, що сам Ортега мав дуже добрі стосунки з Дієго, з котрим встиг перетнутися ще на ЧС-1994, куди їхав як запасний. Та все ж він добре тримався протягом турніру, і добре тримався після всіх фолів, що зібрав того дня у Марселі – тримався, аж поки не здійснив необдуманий крок на 87-й хвилині. Того літа його продадуть з «Валенсії» у «Сампдорію», котра бачитиме в ньому нащадка Верона, гравця все ж більш різнопланового. Ортега забиватиме більше, але рівня «відьмака» не досягне, як згодом і у «Пармі», що бачитиме в ньому теж заміну Верону, який вже піде у «Лаціо». Європейської зірки з Аріеля не вийшло – і хтозна, чи не через червону картку, отриману тоді і необхідність доводити, що він все одно багато чого вміє.
А тоді, згадував пізніше Ортега, він йшов у роздягальню – і коли дійшов, то почув звук захвату стадіону.
Це міг бути звук захвату від аргентинців, бо Лопес знову прорвався флангом, знову навісив на Батістуту, який перебував поруч з воротами. Але навіс у втомленого Лопеса не вийшов точним, м’яч опинився у Франка де Бура – і той похапцем побів з ним ближче до середини поля.
Вже потім згадуватимуть, що схожий епізод був за кілька років до того у першості Нідерландів. Де Бур протягнув м’яча, віддав довгий пас на партнера, а той майстерно обробив м’яча і пробив по воротах.
Але зараз аудиторія була значно більша, як значно більшою була і відповідальність у того самого партнера.
Денніса Бергкампа.
…На той турнір він їхав, вигравши чемпіонат та Кубок Англії, ставши найкращим гравцем сезону та провівши найкращий відрізок у кар’єрі. Бергкамп у тому «Арсеналі» видав один з найкращих індивідуальних сезонів в історії щонайменше англійського футболу. Класикою стала історія, як в одному з місяців того чемпіонату всі 3 найкращих голи належали саме йому. Але у Францію він їхав у трохи «підвишеному» стані: останні матчі довелося пропустити через пошкодження. Перший матч з Бельгією він почав запасним і в основу повернувся на гру з Південною Кореєю. Денніс розумів, що це його останній чемпіонат світу, бо за 4 роки в ту ж Корею та Японію він точно не знайде в собі сил полетіти.
І він видав концерт наостанок.
«У кожного хлопчика є мрія: «Я хочу забити на чемпіонаті світу». Я люблю хороший футбол, гарний футбол, але гол має щось означати. Він мусить мене кудись привести. І це – те що сталося з тим голом. У той момент я уявляв себе маленьким хлопчиком, який грав на вулиці поруч із будинком.
М'яч перелітає через моє плече. Я знаю, де він опуститься. Але ще ти знаєш, що біжиш по прямій лінії, лінії. Якщо підеш трохи вбік, то все пропало. М'яч до тебе долітає, і ти маєш два варіанти. Перший: нехай він відскочить об газон, а потім ти вже обробиш його. Так буде легше, але це станеться лише біля кутового прапорця. Тож тобі треба стрибнути, щоб дістати до м'яча, і водночас обробити його. Захисник біжить навперейми – і як тільки м'яч змінює напрямок так само, як і ти, то із захисником покінчено, і з'являється вільний простір. Ти знаходишся не по центру воріт, зате маєш шанс пробити.
Потрібно бути настільки спокійним, як це можливо. Так, ніби ти стоїш на місці… Але при цьому ти в повітрі та ще й контролюєш м'яч. Якщо зловиш його внутрішнім боком стопи, то м'яч полетить до захисника. Я не хвилююся про те, під яким кутом знаходиться моя ступня. Я знаю, що можу прийняти майже будь-який м'яч, адресований мені. Але я не усвідомлював, як високо я був від землі», – згадував той м’яч сам Бергкамп.
…1978 року Нідерланди грали у фіналі чемпіонату світу з Аргентиною. На 90-й хвилині довгий пас знайшов найкращого бомбардира команди Ренсенбрінка на куті штрафного. Рахунок був 1:1, Ренсенбрінк прокинув б’яч трохи вбік від воріт і пробив – у стійку. В овертаймах Аргентина забила двічі і нідерландці вдруге поспіль стали другими. «Срібні» у «срібній» країні, адже той чемпіонат відбувався у Аргентині.
Бергкамп обробив м’яч у інший бік, ніж Ренсенбрінк – і, прибравши Айялу, щосили пробил повз Роа у дальній кут.
Ортега: «За якийсь час після того звуку почали приходити мої колеги, для мене це було жахливо. Мені ніхто нічого не казав. Я хотів би, щоб мене били всі разом, це було б корисніше для мене, але ніхто мені нічого не казав. Я відчував, що ми програли через мене. Тепер я бачу це і хочу вмерти. Мене видалили, а потім стався гол, я не можу його забути. Мені боляче щоразу, коли я його бачу».
У 2014-му цей момент дуже круто відтворила The Guardian у своєму лего-гіді по найкращим моментам чемпіонатів світу.
Але краще, звісно, почути з тією самою звуковою доріжкою реальний момент.
У час, що залишився – судді дали зіграти аж 4 хвилини – Пасарелла встиг випустити форварда Бальбо замість Шамота, а аргентинці створили напівмомент, коли Батістута віддавав у штрафний майданчик, а Сенсіні бив через себе. Вийшло дуже слабко і точно у руки ван дер Сару. Якби все було навпаки – Сенсіні віддавав, а Габріель бив, може, й був би шанс. Але то був не день форварда «Фіорентини» і сталося як сталося.
Даніель Пасарелла (буде звільнений за підсумками турніру): «Ми були дуже втомлені після нашої довгої гри в минулому раунді. А наші суперники мали додатковий день для відновлення».
Гус Хіддінк (піде з команди сам після чемпіонату): «У нас були проблеми після вилучення Нумана, але ми зрівнялися за кількістю гравців, а потім побачили чудову гру від Бергкампа».
Тьєррі Анрі (стане чемпіоном того турніру): «У 1998-му ми боялися нідерландців. Коли Бразилія виграла у них у півфіналі у серії пенальті, ми святкували. Я завжди це пам'ятатиму».
Йохан Кройф (ніколи не повернеться у футбол в якості тренера): «Мене звинуватять у недалекоглядності, але якщо я думаю про гітариста, я бачу Кіта Річардса; якщо я думаю про художника – Йохана Вермеєра. Але якщо хтось розбудить мене і скаже «футболіст» – я побачу Денніса Бергкампа».
Денніс Бергкамп (так і не стане чемпіоном світу, але залишиться улюбленим гравцем автора цих рядків): «Коли ти починаєш вболівати за команду, ти робиш це не через трофеї, гравців чи історію – ти вболіваєш, бо знаходиш себе в ній».
Вім Йонк (все ще товарищує з Бергкампом): «Усім у команді подобалося те, що Денніс виробляв на тренуваннях. Ми всі були хорошими футболістами, але він мав винятковий клас. Такий, ніби він був з іншої планети».
Огляд матчу
Читати більше про цей чемпіонат світу і не тільки можна у телеграм-каналі автора. На аватарці каналу – Денніс Бергкамп.
Photo credit: The Guardian
