Темні часи. 7 невдалих сезонів у тренерській кар’єрі Луческу

Фундаментальна праця Дмитра Литвинова.

БлогТрибуна-Л
1 листопада, 08:00
12
Темні часи. 7 невдалих сезонів у тренерській кар’єрі Луческу

Мірча Луческу неодноразово потрапляв до різноманітних переліків найліпших тренерів у історії. Достатньо сказати, що France Football у 2019-му включив його до топ-50 клубних тренерів усіх часів. «Звичайні» потрапляння до переліку топ-тренерів окремо взятого року чи десятиліття на цьому тлі виглядають навіть трохи буденними. Але, звісно, були в румунського фахівця й сезони, про які він якщо і не волів би забути, то точно не прагнув би вносити до персональної Зали слави.

У розпал кризи в грі та результатах «Динамо», котрі дають можливість внести до списку і цей сезон, нагадуємо про складні ситуації, в яких вже опинявся Луческу. Це не буде хіт-парад, бо зрештою складно порівнювати ситуацію у різних країнах у різні десятиліття з різним рівнем завдань, що ставили перед ним клуби. Тому йдемо за хронологією - і чекаємо на те, чи вдасться румунському фахівцю змінити щось на краще цього разу.

«Корвінул» (Румунія), 1978-79

Що було до. Луческу сміливо можна вважати «динамівським серцем», адже більшу частину кар’єри гравця він провів у бухарестському «Динамо». Там дебютував у 19 років, там став зіркою, дуже рано здобувши авторитет серед одноклубників та не лише них. Достатньо сказати, що на першості світу в 1970-му він у неповні 25 був наймолодшим серед капітанів команд.

Ймовірно, що Мірча міг би всю кар’єру гравця провести у клубі, але в 1977-му сталася низка подій, що зумовили його перехід до «Корвінула». У Бухаресті стався найсильніший в історії країни землетрус силою понад 7 балів, будинок Луческу було зруйновано, після чого його дружина не палала бажанням залишатися в місті.

Луческу згадував, що він запитав керівництво «Динамо», чи може перебратися до іншого клубу з більш «спокійного» регіону. Боси клубу подивилися на вік гравця (32, вже передпенсійний за тими часами), на його статистику (в останньому сезоні Мірча зіграв всього 19 ігор, хоча і забив 7 голів, третій показник в кар’єрі), подумали - і погодилися.

Хунедоара - місто, з якого Луческу отримав пропозицію, - є металургійним центром. Тут з’являється спокуса порівняти його з «Шахтарем», мовляв, починав у клубі з промислового регіону, який вивів на новий рівень. Проте насправді більш доречним буде аналогія з маріупольським «Металургом»/«Іллічівцем». І за рівнем результатів (в сезоні 1976/77 були 14-ми), і через те, що фінансувалися місцевим металургійним заводом-гігантом.

Тамтешній директор Сабін Фаур хотів мати в складі зірку, котра допомогла б команді вийти на новий рівень. Луческу з його репутацією та вмінням подати себе підходив ідеально, недарма у місті й досі згадують, як він разом із звичайними робітниками їв квасолю у столовій місцевого комбінату. Також він вів щотижневу колонку у місцевій газеті, був ведучим радіошоу та навіть написав текст клубного гімну. А головне - дійсно допоміг команді зробити стрибок: за підсумками сезону 1977-78 років «Корвінул» фінішував 8-м.

Що було під час сезону. Проте вже наступного року команда посипалася, за підсумками першої частини сезону була під загрозою вильоту - і отут і почалася тренерська кар’єра Мірчі. Перший його матч в кар’єрі тренера відбувся 28 лютого 1979 року - і закінчився поразкою 1:3 в 1/16 Кубку Румунії проти бухарестського «Металула». «Корвінул» був фаворитом, адже суперник все ж виступав у другому дивізіоні румунського чемпіонату, хоч і був там серед лідерів.

Команда Луческу повела у рахунку, виграла перший тайм, але в другому дала зрівняти рахунок, а у овертаймах пропустила ще двічі. Йон Йон, гравець «Металула», що зробив в тій грі дубль, згадував, що у «Корвінула» були дуже хороші гравці, але команда мала складний період.

У голлівудських фільмах зазвичай після першої невдачі в таких випадках далі герой дуже швидко навчається та прогресує. Після того, як за три доби після кубкового фіаско «Корвінул» у чемпіонаті переміг «Політехніку» з Тімішоари, що була конкурентом у боротьбі за виживання, могло здатися, що й тут буде подібний сценарій. Але Румунія все ж доволі далека від Голлівуду, тож Луческу в першому сезоні було не легше, ніж комісару Мікловану, головному герою румунського кіно 1970-х.

Мірча продовжував сам виходити на поле (забив у тій грі з «Політехнікою», а загалом відзначився 5 голами за сезон), навіть до збірної викликався, допомігши у квітні здобути домашню нічию з іспанцями у відборі на Євро-1980. Але врятувати команду від вильоту він не зміг, забракло одного балу: команда набрала 30 очок, а на очко більше було одразу в 5 колективів, ще в двох - на 2. Луческу після останньої гри сезону винесли зі стадіону на руках як героя, але факт залишається фактом: перше своє завдання у тренерській кар’єрі він виконати не зміг.

Що було далі. Луческу в інтерв’ю 1988-го, коли він вже був зіркою румунського футболу як тренер, згадував, що Хунедоара закінчила його формування як особистості. Після вильоту команди з еліти багато хто пішов звідти, але сам тренер залишився, роблячи ставку на молодь. Він водив гравців до цехів заводів, показуючи важку працю місцевих робочих та закликаючи працювати більше за них. Водночас тренер привчав гравців до шахів, водив їх по музеях та у театр, коли команда приїжджала в Бухарест, а в Хунедоару виписував футбольній журнали з Англії. Вже наступного сезону Луческу повернув команду до вищого дивізіону, все ще залишаючись граючим тренером.

Бонусний факт. Згодом одразу 4 гравці того «Корвінула», Йоан Андоне, Мірча Реднік, Дорін Матеуц та Міха Кляйн, працюватимуть з Луческу під час його роботи в збірній та бухарестському «Динамо». На користь 19-річного Кляйна Луческу відмовиться від капітанської пов’язки.

А ще один талант, Ромулус Габор, був визнаний найкращим гравцем молодіжної першості світу 1981 року, де Румунія здобула бронзові нагороди. Його не відпустили за кордон одразу, він не розкрився повністю на дорослому рівні через травми (трохи нагадує історію Коваленка), але про рівень роботи Луческу з молоддю це визнання каже доволі багато.

Бонусний факт №2. Зарплата Луческу-тренера була вдвічі вищою за зарплату того самого Сабіна Фаура, що очолював завод-спонсор клубу. За словами самого Фаура, вона становила близько 12 тисяч леїв, також добре платили й гравцям - від 4 до 7 тисяч леїв. Вже на старті кар’єрі румунський фахівець вмів досягати бажаних фінансових умов.

«Динамо» (Румунія), 1985-86

Що було до. За сезон до приходу Луческу бухарестський клуб став другим у першості, відставши від «Стяуа» лише на 2 очки. Непоганий результат, але після трьох поспіль чемпіонств, що були до цього, керівництво клубу вважало інакше - і запросило очолити команду її колишню зірку.

Луческу на той момент продовжував поступово прогресувати. «Корвінул» він спочатку зробив 6-м, а у сезоні 1981-82 років привів до 3-го місця, найвищого в історії клубу. З листопада 1981-го він суміщував роботу у клубі з роботою у збірній Румунії - фантастичне навантаження, враховуючи, що Мірча все ще продовжував й сам грати на клубному рівні. Ну, хоч до збірної себе не викликав - і те непогано.

Дебют Луческу прийшовся на останній матч відбору на ЧС-1982. Шанси зіграти там вже було де-факто втрачено - треба було перемагати швейцарців і чекати, що за тиждень Англія не обіграє вдома Угорщину. І самі не перемогли, і англійці виграли.

Але далі був вдало пройдений відбір на Євро-1984, вперше в історії. Обійшли міцних шведів, бронзових призерів Євро-1980 чехів та чемпіонів світу-1982 італійців. Більшу частину відбору (фактично за винятком першої гри з Кіпром) Луческу був зосереджений на роботі лише в збірній, пішовши з «Корвінула» після завоювання медалей. Але відмовити рідному клубу він не міг.

Що було під час сезону. Як і у випадку з «Корвінулом», Луческу прийшов до команди вже по ходу сезону, почавши роботу в 14-му турі. І, як і у попередньому випадку, дива у нього створити не вийшло.

Можливо, десь був потрібен час, аби гравці звикнули до вимог нового тренера, котрий став вже 5-м за два роки для клубу. Але списувати все на незвичні вимоги важко, бо були в тому «Динамо» і гравці, що працювали з Мірчею ще в «Корвінулі», і ті, хто перетинався з ним у збірній, де він також продовжував працювати.

І якщо зі «Стяуа» того сезону було важко сперечатися не лише в Румунії, а й у всій Європі - команда перемогла у Кубку чемпіонів, - то 4-го місця все одно можна було б й уникнути. Від «Стяуа» відстали на 11 очок, від «Спортула», що став 2-м - на 2, «бронзова» «Університатя», з котрою того сезону перетнулися на шляху до перемоги в Кубку кубків київські «динамівці», випередила команду Луческу завдяки кращій різниці голів.

Ключовою у першому за 6 років фініші нижче 2-го місця стала провалена кінцівка першості. У останніх 9 турах «Динамо» програло 4 зустрічі, в тому числі «Спортулу» вдома 0:5, фактично перемоги в одній цій грі вже вистачило б для срібла. Можна сказати, що Луческу врятувала лише перемога у фіналі Кубку, де вдалося обіграти «Стяуа» з рахунком 1:0. Сам же тренер помітно нервував, бо невдачі у клубі наклалися на невдачі у збірній, де на фініші відбору на ЧС-1985 румунів обійшли англійці та північноірландці.

Після їхньої нічиєї в останньому турі відбору, котра дозволила північноірландцям випередити румун на очко, тренер звинуватив обидві збірні підданих Її Величності у тому, що вони досягли результату, котрий всіх влаштовував. Те, що Румунія двічі поступилася норсайрішам, він проігнорував.

Втім, зі збірної тренера звільнять вже восени 1986-го, після старту відбору на Євро-1988, де Румунія перемогла Австрію 4:0. Луческу після того поклявся більше ніколи не повертатися до збірної.

Цікаво, що самого Луческу в цей самий час почали підозрювати у чомусь подібному до того, в чому він звинуватив британців. Вже багато років потому румунське видання Prosport систематизувало звинувачення в бік тренера, котрий нібито вимагав від деяких інших команд системно постачати очки «Динамо». Схема, у якій за чутками був задіяний Луческу, отримала назву «Кооператив» та становила собою фактично пул команд, котрі могли розподіляти між собою очки на користь тих, кому вони більш потрібні у тій чи іншій ситуації.

Окрім «Динамо», туди входили бухарестська «Вікторія» (її згодом розпустять через системні договорняки, не врятує й чвертьфінал Кубка УЄФА 1988-89) та «Флакара» з міста Морень (вона підніметься до еліти якраз за підсумками сезону 1985-86). Втім, перелік може бути більшим, просто ці два кандидати вже були занадто вираженими сателітами «Динамо». А от тим, хто опирався, доводилося непереливки.

Примітно, що, за даними видання, вже у четвертому матчі після призначення Луческу влаштував скандал після нічиєї з колишньою командою. «Корвінул» зіграв із «Динамо» 0:0, а футболісти «червоних собак» (прізвисько «Динамо») наприкінці гри вже відверто казали суперникам, що тим час порушувати правила у своєму штрафному майданчику. Можна лише уявити емоції Луческу, коли в останній грі того сезону «Корвінул» вдома в себе й взагалі виграв 2:1.

Втім, чесність румунського футболу та історії, пов’язані з ним, це тема для окремого матеріалу, чого варті лише «Золоті бутси» місцевих гравців, у тому числі гравців «Динамо» часів Луческу. Те ж видання наводить анонімне зізнання одного з гравців тієї команди, що «Динамо» грало 5 чесних матчів на рік. Втім, можна стверджувати, що хоча б у перший сезон Луческу все було інакше - бодай, якщо спиратися на результати ігор його команди.

Що було далі. Після невдачі у дебютному сезоні Луческу вирішив суттєво оновити та омолодити «Динамо». До першої команди потрапили власні вихованці Стеля, Лупеску та Букур, запросили з інших колективів Лупу, Кеметару та Матеуца. Тому йому вдалося переконати керівництво клубу, що треба перечекати відносні невдачі.

Наступного сезону відставання «Динамо» від «Стяуа» було ще більшим - 15 очков, але вдалося посісти друге місце. Далі були два сезони дуже напруженої боротьби за чемпіонство, коли «Динамо» відставало на 1 та 3 очки відповідно. А у сезоні 1989-90 років «Динамо» нарешті випередило суперника на 1 очко - і Луческу з чистою совістю почав готуватися до переїзду в іншу країну.

Бонусний факт. Останній свій матч у першості Румунії, як на момент приходу в «Динамо» вважав й сам Луческу, він зіграв у 37 років за «Корвінул» 1982-го. Але у 1990-му на один матч відновив кар’єру, провівши на полі останні 15 хвилин в матчі «Динамо» проти «Спортулу».

Справа в тому, що Луческу отримав дискваліфікацію перед тією грою і вніс себе до заявки як гравець, аби отримати можливість бути поруч з командою під час гри. Зіграли 1:1 - і, можна сказати, що згодом якраз на це очко й випередили «Стяуа».

Бонусний факт №2 (а також №3 та №4). Коли Луческу каже, що на «Стяуа» тоді працювали армія та компартія, а босом клубу був син Ніколає Чаушеску, то не слід забувати, що в «Динамо» теж були чималі можливості. У нещодавній книзі Джонатана Вілсона розповідається, як Секуритатя (румунський аналог КДБ) прослуховувала офіси «Стяуа», а її керманич Постелнику якось переповів міністру армії все, що той сказав у приватній розмові з Ангелом Йорданеску, асистентом тренера «Стяуа».

Що тут вже казати, коли перед кількома дербі з «Динамо» капітан «Стяуа» Тудорел Стойка отримував повідомлення, що у Галаці, рідному місті гравця, місцева поліція заарештовувала його батька за пияцтво.

Після фіналу Кубка Румунії-1988 лідер «Динамо» Йон Андоне був незадоволений рішеннями арбітрів, котрі припинили зустріч, коли «Стяуа» пішла в роздягальню через зарахований гол «Динамо». На знак протесту він скинув шорти та помахав чим міг у бік урядової ложі. Так, отримав дискваліфікацію на рік, але якби у нього та «Динамо» не було прикриття з боку Секуритаті, то все могло б скінчитися для Андоне значно гірше.

Гру припили і вирішили не догравати, а кубок згодом присудили «Стяуа».

«Піза», 1990-91

Що було до. Пропозиції з-за кордону Луческу, звісно, надходили і до 1990-го, але, як і будь-якому іншому тренеру з країн соцтабору, виїхати йому було не так вже й просто. Плюс треба робити поправку на те, що від умовної думки західної топ-команди «А було б непогано, якби оцей пан тренував нас» до реальної пропозиції є певна дистанція.

Тому треба з певною скептичністю ставитися до усіх цих чуток-згадок на кшталт «Лобановський міг очолити «Ювентус». Тож коли румуни пишуть, що «Бенфіка» хотіла Луческу вже у 1984-му (вигравши чемпіонат з Еріксоном, який за сезон до того вивів команду в фінал Кубка УЄФА), а трохи згодом його кликали у ПСЖ, то складно позбутися від думки, який тут відсоток правди.

Але навесні 1990-го до румуна дійсно був конкретний інтерес з боку іноземних клубів. Щоправда, рангом трохи нижчим за «Бенфіку» чи ПСЖ: у першості Італії того року «Болонья» фінішувала 8-ю, а «Піза» взагалі грала у Серії В.

Є припущення, що обидва клуби більше звертали увагу не на те, що «Динамо» нарешті стало чемпіоном, а на успіхи «червоних собак» у Кубку кубків (у біографічному фільмі про Мірчу кажуть, що Кубку УЄФА, але ні, того сезону «Динамо» грало саме в Кубку кубків). Там румуни вийшли до полуфіналу, вибивши «одноклубників» з Тирани, «Панатінаїкос» та белградський «Партизан» (його якраз очолював майбутній тренер «Карпат» Іван Голац), а поступились лише «Андерлехту».

В якийсь момент Луческу вів перемовини одразу з президентами двох клубів, перебуваючи в готелі під час виїзду гри з «Партизаном». Зрештою вибір схилився на користь екстравагантного (посипав поле і лаву запасних сіллю на фарт) президента «Пізи» Ромео Анконетані, котрий на зауваження, що Мірча не зможе приїхати до Італії на більш конкретні перемовини, відповів, що прилетить до Бухаресту сам. І прилетів - перед таким напором Луческу вже не міг встояти.

Що було під час сезону. Луческу влітку намагався запросити до «Пізи» «динамівців» Лупу та Лупеску, але нібито отримав відсіч на рівні чільника МВС країни Віорела Урсу, котрий став куратором «Динамо». Зрештою Лупеску вирушив до леверкузенського «Байєра», а Лупу - до «Панатінаїкоса».

Не склалося і із запрошенням талановитого Радучою: він ніби й був готовий грати у «Пізі», але влітку 1990-го з’їздив на першість світу. Румунія базувалася у Барі, з чого й скористався президент місцевого клубу Маттарезе. До того ж, у Барі Радучою зустрів дівчину, заради котрої розстався з тою, котра була в нього у Румунії, тому про «Пізу» й думати забув.

Луческу довелося починати італійську частину кар’єри без румунів (чимала їхня колонія з’явиться в клубі вже на початку 2020-х, коли спортивним директором стане брат Джорджо К’єлліні Клаудіо) та ще й без формального статусу головного тренера. Його ліцензія не дозволяла працювати головним в Серії А, тому формально головним залишався Лука Джанніні, що вивів «Пізу» до еліти, а Луческу був технічним директором. Чи сприяла ситуація, коли у клубі залишився працювати колишній головний тренер, нормальній роботі - питання. Але нібито сам Луческу на це не скаржився.

Та й без румунів почав він якраз непогано - з перемог у перших двох турах над тією самою «Болоньєю», куди його звали, та «Лечче», потім була нічия з потужним тоді «Дженоа». Непогано як для команди, котрій прогнозували боротьбу за виживання.

Більшість місцевих гравців зараз не згадають й італійські знавці футболу зі стажем. Винятки: захисник Калорі, котрий за 9 років заб’є у складі «Перуджи» гол в ворота «Юве», що зробить «Лаціо» чемпіоном вдруге і поки що востаннє, та форвард Падовано, котрий буде резервним нападником тієї ж «старої сіньйори» у середині 90-х, залишаючись у тіні Віаллі, Раванеллі та дель П’єро з Вієрі.

У тому сезоні 1990-91 саме Падовано стане найкращим бомбардиром «Пізи», забивши 11 голів. Але на відповідному йому рівні там грав лише партнер по атаці Піованеллі (8 голів за сезон, з котрих 6 у 8 стартових турах, що стало навіть причиною виклику до збірної) та легіонери. Данський хавбек Ларсен (стане за рік чемпіоном Європи) та два аргентинці, захисник Шамот (пограє в «Лаціо», «Атлетико» й «Мілані») і хавбек Сімеоне. Але вони прийшли перед стартом сезону і взаєморозуміння з іншими у них було не ідеальним.

Тим більше, що ці «інші», за винятком пари форвардів, були значно нижче рівнем. Перший конфлікт між Луческу та Анконетані стався вже після 6-го туру. До нього «Піза» підійшла, маючи поразки від «Наполі» (1:2 на виїзді, чинні чемпіони завдяки голам Марадони та Кареки вирвали перемогу на 90-й хвилині) і «Фіорентини» (0:4 вдома). А далі був виїзд до «Інтера» - і хоча самі забили тричі, але пропустили одразу 6 голів і опинилися в зоні вильоту. Під час перемовин з Луческу Анконетані казав, що у Італії рахунок 0:0 - чудовий рахунок, тому можна уявити, яким шоком для нього були 6 пропущених на додачу від ще 4 від “фіалок” до цього.

Тоді Луческу втримався, допомогла домашня перемога в наступному турі над «Кальярі», але далі легше не стало. Поразки від «Сампдорії» (2:4, один з голів забив Михайличенко, з котрим Луческу ще перетнеться в Україні), «Парми» та «Аталанти» закріпили місце команди серед четвірки найгірших. Далі «Пізі» вдавалися окремі матчі (наприклад, з двох виїздів до Риму привезли 3 очки, зігравши внічию з «Лаціо» та обігравши «Рому»), але поразок було набагато більше.

Підсилити склад взимку було ніким, а тут ще й, за словами Луческу, президент зіпсував атмосферу в роздягальні, домовившись взимку про майбутні трансфери в інші клуби Падовано та хавбека Нері.

Терпець керівництва клубу обірвався після поразки від того ж «Кальярі» у другому колі. Перед цим було 6 матчів без перемог, поєдинок з «Кальярі» став сьомим. «Піза» билася: програвши перший тайм, зрівняла рахунок у другому, але потім пропустила знову. На момент відставки Луческу його команда була на 15-му місці, маючи 17 очок після 24 турів. Відставання від «Лечче», котрий йшов 14-м, становило 2 очки, від «Фіорентини», котра була ще на рядок вище - 4.

Що було далі. Джанніні повернувся до обов’язків тренера, але врятувати клуб не зміг, все стало навіть ще гірше: фінішували 16-ми, відставши від рятівної 14-ї сходинки на 7 очок. Враховуючи, що цю сходинку посів «Кальярі», котрий на момент відходу румуна був позаду «Пізи», можна казати, що становище «Пізи» все ж не було надто вже критичним.

Але й казати, що дебютний сезон Луческу в Італії вийшов хорошим, аж ніяк не можна. Так, Серія А того часу була найсильнішою першістю світу, проте у Луческу не вийшло насамперед налагодити гру в захисті. За підсумками 24 турів, що зіграла команда під його керівництвом, «Піза» пропустила 44 голи - більше за всіх в лізі. Маючи тих же Шамота та Сімеоне, котрі згодом стали зірками якраз завдяки своїм захисним чеснотам, можно було точно провести цю частину роботи краще. Та й втрата роздягальні через зимові трансфери виглядає необов’язковою. Той сезон став сьомим в історії «Пізи» у Серії А - і все ще останнім.

Бонусний факт №1. У «Пізі» Луческу працював з фітнес-тренером Адріано Бакконі, з яким згодом пропрацював ще 5 років вже в інших італійських клубах. Бакконі та Луческу вклали по 35 тисяч доларів у розробку програми моніторинга футбольних даних, котра потім зацікавили самого Арріго Саккі. Італієць згадував, як Луческу «хотів бачити гру з тисячі ракурсів» та відправляв молодшого колегу з вечірок, що влаштовували після ігор, аби той встиг обробити побільше даних.

Слідом за творцем видатного «Мілана», а тоді - тренером збірної, зацікавилися проектом й інші тренери Серії А. Луческу у 1996-му продасть свою частину компанії Digital Soccer Project, на котру перетвориться стартап. Згодом він кликатиме екс-колегу до Туреччини, але той відмовиться: занадто вже заглибиться у новий бізнес, дані від котрого просили у «Ювентусі», «Інтері» й «Ромі». Ну а Бакконі вже як самостійний власник отримає за проект 2 мільйони євро від відомих любителів футболу з Panini.

Бакконі співпрацював з «Валенсією» часів Бенітеса, котрий приїхав до нього додому під час свого медового місяця, допоміг будувати переможний конвейєр «Ліона» нульових та робив аналітичні звіти для Марчелло Ліппі в 2006-му. Тож, можна сказати, що Луческу навіть після невдалого початку в Італії вже в «Пізі» опосередковано вплинув на розвиток світового футболу.

Бонусний факт №2. Зараз складно уявити такий фокус у виконанні «залізного» Дієго Сімеоне, але зрештою він залишить «Пізу» за рік після Луческу через порушення спортивного режиму. Отримавши травму, аргентинець пішов на дискотеку, про це стало відомо Анконетані - і той погодився на пропозицію «Севільї» продати хавбека, хоча до цього бачив його стрижневою фігурою проекту з повернення «Пізи» до еліти.

«Брешія», 1995-96

Що було до. Історія про перебування Луческу у Брешії - це історія злетів та падінь. Тренер (формально він все ще був технічним директором) пропрацював у клубі неповні 5 сезонів, і цей період самі італійці зараз йменують Breschia Romena, тобто «румунська «Брешія».

Справа не лише в особі Мірчі, а й у тому, що тут йому дали змогу нарешті запросити до клубу стільки румунів, скільки він хотів. Не одразу - спершу йому потрібно було завоювати кредит довіри, і тренер це зробив, перемігши з клубом у Серії В сезону 1991-92.

А вже влітку 1992-го у клубі опинилося одразу 4 співвітчизники Луческу: хавбеки Сабеу та Матеуц, форвард Радучою, а головне - сам Георге Хаджі. Атакуючий півзахисник виступав ще за сезон до цього у «Реалі» і наважився переїхати до Італії насамперед через Мірчу, котрий колись запросив його у збірну в 18 років, а тепер з’їздив до Георге на матч Кубка УЄФА з «Торіно».

У Хаджі було мало практики в Мадриді, але гравець такого калібру мав цікавіші пропозиції від більш серйозних клубів. Уявіть, що напередодні цього сезону, скажімо, такий саме резервіст «Реала» Еден Азар перебрався до «Ноттінгема», що тільки-но увійшов в АПЛ. От приблизно такий саме рівень несподіваності був й у трансфера Хаджі, за котрого «Брешія» виклала космічні для себе 2,4 мільйони доларів.

Насправді, румунів було ще більше, але форвард Лекетуш вирішив поїхати до Іспанії. Але й без цього було чимало (навіть водій автобуса був звідти) - і вони дійсно допомогли команді, забивши 22 з 36 її голів в першості. Попри їхні зусилля, перший сезон «Брешії» Луческу в еліті закінчився вильотом. Команда посіла 15-е місце, набравши стільки ж очок, скільки й «Удінезе», і програла 1:3 супернику у матчі за право зберегти прописку.

До успіхів не віднести, але на тлі тодішньої Серії А команда й так ледве не стрибнула вище голови. Достатньо сказати, що ті ж 30 очок і 16-е місце були у «Фіорентини» з Батістутою, Еффенбергом та Брайаном Лаудрупом. Луческу залишили, румунська колонія трохи зменшилася (Матеуц не заграв і залишив команду, а Радучою після 13 голів за сезон запросили до «Мілана») - і це спрацювало. Сезон 1993-94 закінчився новим підйомом в еліту та новими оптимістичними очікуваннями.

Але сезон 1994-95 вже створив серйозну конкуренцію за право потрапити в список. Хаджі, блиснувши на ЧС в США, де він допоміг команді вийти у чвертьфінал, потрапив у символічну збірну турніру і отримав пропозицію від «Барселони». Інший румун, Лупу, котрого запросили, аби замінити Георге, не зміг себе проявити, хоча за суто технічними характеристиками не поступався легенді. В підсумку він запам’ятається лише тим, що раптово опиниться на обкладинців FIFA 96.

У команді вистачало молоді, котра ще проявить себе у майбутньому: захисник Адані гратиме у «Фіорентині» та «Інтері», хавбек Амброзетті вже у «Віченці» рватиме «Шахтар» у Кубку кубків, а потім опиниться в «Челсі», Роберто Бароніо буде у «Лаціо» золотих часів. А вже наприкінці того турніру, 21 травня 1995 року, у віці 16 років та 2 дні за «Брешію» дебютує Андреа Пірло.

Втім, це станеться вже коли Луческу не буде в команді - його звільнять після 20-го туру. Першу перемогу команда здобула лише в 15-му, а на момент уходу румуна йшла останньою, набравши лише 12 очок - і це при тому, що тоді в Італії вже почали давати 3 очки за виграш.

Наступники Луческу Джіджі Майфреді (до футболу прийшов, попрацювавши продавцем шампанського «Мадам Кліко») та Аделіо Моро ситуацію не покращать - і влітку 1995-го боси «Брешії» підуть вмовляти Луческу повернутися, аби втретє витягнути команду з Серії В.

Що було під час сезону. Вже звичний для румуна фокус цього разу не вдався, як ви розумієте з потрапляння цього сезону до списку. Але ніхто й уявити не міг, що все буде настільки погано. Команду залишило чимало гравців влітку: згаданий вище Лупу, воротар Балотта (буде запасним в чемпіонському «Лаціо»), орендовані в «Сампдорії» хавбеки Коріні (стане легендою «К’єво» та «Палермо») і Кадете, що викликався до збірної Португалії, а ще резервіст великого «Мілана» кінця 80-х Боргоново.

Непогана банда, і кількісно, і якісно, але ж і без них було кому грати. Прийшли захисники Баттістіні (майже 300 матчів за «Мілан» та «Інтер») і Франчіні (основний у останньому чемпіонському «Наполі», їздив на Євро-1988), був старий знайомий Луческу Нері, що грав у цього в «Пізі», з’явилися брати Філіппіні, котрі згодом чимало награють в Серії А і за «Брешію», і за інші команди, був хавбек Вольпі, що згодом викликатиметься до збірної з «Сампдорії». Зрештою, все ще залишався відданий Луческу Сабеу, котрий мав пропозиції з інших країн, але залишився, аби діти мали змогу продовжувати навчання італійською (до цього Сабеу грав у «Фейєнорді», і у Ротердамі дітям було важко).

І от вся ця бригада на момент відставки Луческу після 24-го туру впевнено йшла до вильоту. Крапку у кар’єрі Мірчі в Брешії поставила поразка 0:5 від «Салернітани». Уявити собі, що до такого дійде, було аж ніяк неможливо на старті сезону - команда почала з 3 перемог та 2 нічиїх у перших 5 турах. Після цього була 4-матчева безвиграшна серія, котру ніби перервали: 3 виграші в 4 турах, причому серед обіграних були дуже непогані тоді «Фоджа» і «Дженоа», але далі як прокляття якесь. 1 перемога у наступних 11 турах.

Все було погано і з вмінням тримати удар (двічі протягом цих 11 матчів вели в рахунку, але втрачали перемоги), і з концентрацією та фізикою (в 4 матчах втрачали очки, пропустивши вирішальні голи після 85-ї хвилини, ще раз пропустили гол, що став переможним для суперника, на 45-й хвилині). Вочевидь, і в Луческу не було вже моральних сил завести команду, і самі гравці перестали вірити тренеру.

І тому цей сезон і обігнав попередній в рейтингу найгірших у кар’єрі румуна. Одна справа, коли ти виявляєшся гіршим за всіх у еліті найкращої ліги світу, інша - коли об тебе витирають ноги у другому за рангом дивізіоні. І Луческу мав сам розуміти, що до чого, ще після минулого сезону, але дав себе вмовити - і від цього програли усі.

Що було після. На місце Луческу запросили Едоардо Рейю, вічного мандрівника італійського футболу - за 40 років у його резюме з’явиться 25 місць роботи (насправді трохи менше, бо в деякі клуби Едді запрошували не одного разу). Рейя зміг вивести команду зі штопору, чередуючи домашні перемоги з виїзними поразками, і завдяки перемозі в останньому турі команда все ж випередила на 1 очко “Фіделіс Андрію”, що вилетіла у Серію С. Теж ніколи до цього не чули про таку команду? Чудово розумію.

Луческу залишився у непоганих стосунках з президентом «Брешії» Луїджі Коріоні до самої смерті того у 2016-му, але нових запрошень до команди більше не отримував.

Сам Коріоні жартував, що тренерську кар“єру Луческу розпочав саме із ним, адже він «приїхав із такої країни, як Румунія, де не було ні демократії, ні нормальності, ні футбольної філософії». 2013-го Луческу порадить Коріоні запросити на посаду тренера Кріштіану Бергоді, котрого знав за роботою Бергоді в Румунії. Коло замкнеться - на посаді тренера Бергоді змінить того самого продавця шампанського Майфреді, що колись став наступником Луческу.

Бонусний факт №1. Перед тим, як опинитися у «Брешії», Луческу мав пропозиції від «Порту» та льєжського «Стандарду». Дружина хотіла залишитися в Італії, але за статусом інші клуби були цікавіші. Тренер написав назви команд на різних папірцях та хотів зробити вибір навмання, але в процесі десь загубив аркуш з назвою італійського клубу. А потім виявилося, що той прилип до підошви черевика - і Луческу вирішив, що це доля.

Бонусний факт №2. Коли будете вчергове чути про те, що Луческу відкрив талант Пірло, згадайте цікавий факт. Ні, не той, що дебютував у Серії А гравець вже без Луческу, хоча це також цікаво. А от те, що Пірло не зіграв за Луческу жодного матчу в Серії В сезону 1995-96, вже справді вражає. Втім, так сталося точно не через недооцінку таланту гравця, зрештою саме Луческу порадить «Інтеру» підписати Андреа.

Баджо, Гвардіола, Луческу, Хаджі – як «Брешія» змогла закохати в себе усю Італію

«Інтер», 1998-99

Що було до. Є дуже зрозуміла спокуса включити до переліку найгірших сезонів Луческу й наступне після «Брешії» місце його роботи. «Реджана», котру румун очолив влітку 1996-го, була новачком Серії А, куди її вивів молодий Анчелотті. Команда була дуже бідною, тому Карлетто, отримавши пропозицію з багатої «Парми», не надто довго думав, а у «Реджані» й подумали про Луческу. Проте звільнили вже у листопаді після 10-го туру, після старту з 0 перемог та лише 4 нічиїми.

Погано? Звісно, але шансів на щось інше у тієї «Реджани» не було. Якщо у «Брешії» та навіть «Пізі» ще можна було казати про певний кадровий потенціал, котрий міг би розкрити Луческу, то в «Реджані» були або молоді ноунейми, що так і не заграли згодом на серйозному рівні, або суперветерани, кращі часи багатьох з них лишилися ще у 1980-х.

Філіппо Галлі з «Мілана» Саккі, Фернандо де Наполі з «Наполі» тієї ж епохи, бельгієць Грюн, колумбієць Валенсія, росіянин Сімутєнков. Ну, можна ще хіба Макса Тонетто згадати, котрий за 10 років після цього буде в «Ромі», але для тодішньої Серії А це було дуже… Навіть не посередньо, а відверто погано. Тому й та невдача не надто вплинула на реноме Луческу в Італії. А «Реджана» зрештою вилетіла з останнього, 20-го, місця.

Луческу повернувся на батьківщину, ледве не зробив чемпіоном місцевий «Рапід», а у грудні 1998-го отримав пропозицію всього життя - принаймні, його додонецької частини. Його кликали в «Інтер», у котрому Массімо Моратті звільнив чергового тренера - визнаний найкращий за підсумками минулого сезону Джіджі Сімоні навіть попри кризу «Ювентуса» не міг вивести «Інтер» на, здавалося б, вакантне місце лідера сезону. На травми (Роналдо зіграв того сезону лише 19 матчів з 34) та перевантаженість команди амбіційними гравцями атаки за наявності проблем із якісними захисниками Моратті звично волів не зважати.

Що було під час сезону. Луческу погодився, адже з командою такого рівня він ще ніколи не працював. «Інтер» й дійсно потенційно був дуже потужним: минулого сезону команда виграла Кубок УЄФА та до останнього вела боротьбу з «Юве» за скудетто. Але протримався румун в останньому своєму італійському клубі трохи менше 4 місяців: з початку грудня і до 21 березня.

Луческу потрапив з самого початку у дуже складну ситуацію. По-перше, «сенатори» команди не бажали, щоб Сімоні звільняли, та прагнули, аби Моратті повернув його. Навіть у останньому матчі Сімоні як тренера «Інтера» команда, програючи 0:1 «Салернітані» за 15 хвилин до кінця, двічі забила та вирвала перемогу.

Так не грають за тренера, якого хочуть сплавити. Це пізніше казав Пальюка, основний воротар тієї команди, котрий чесно визнав, що мотивація команди за часів перебування там Мірчі була не надто високою.

По-друге, сам Моратті не приховував, що хотів більш статусного тренера. Особливо з моменту, коли стало відомо про звільнення Ліппі з «Ювентуса». Марчелло вважався, та певно й був, найсильнішим італійським тренером того часу, майже чаклуном, тому не дивно, що власник «Інтера» зробив все можливе, аби домогтися свого.

По-третє, у чималої кількості гравців добігали кінця контракти. У таких умовах, коли ще й зрозуміло, що, з великою долею ймовірності, в клуб прийде новий тренер, котрий, певно, спостерігатиме за ним, кожен тягне ковдру на себе. Також додавали напруженності стосунки бразильців та аргентинців у роздягальні, якось навіть сталася бійка, котру довелося рознімати карабінерам.

От зі всім цим Луческу й доводилося якось мати справу. Виходило непогано лише спочатку: у трьох матчах грудня взяли 7 очок, піднявшись з 7-го на 5-е місце. У січні почалася турбулентність: великі перемоги змінювалися апатичними поразками та нічиїми.

7 лютого «Інтер» розірвав «Емполі» 5:1 - і все ще був 5-м. І це була остання зустріч, котру «чорно-сині» виграли. 1:2 від «Перуджі», 0:1 від «Лаціо», нулі з «Ювентусом», 0:1 з «Барі», ледве вирвана нічия у «кузенів» з «Мілана» 2:2 та як вінець - 0:4 у Генуї від «Сампдорії».

Додайте до цього виліт у півфіналі Кубка Італії після двох поразок від «Парми» та фіаско у чвертьфіналі Ліги чемпіонів, де поступилися «Манчестер Юнайтед». В обох кубкових турнірах програвали майбутнім переможцям, дуже потужним командам - «Юнайтед» взяв требл того року, «Парма» до Кубка Італії додала Кубок УЄФА - але кому від цього легше?

Луческу згадував, що юнаком хотів потрапити на матчі «Стяуа» проти «Інтера» у Кубку чемпіонів, намагався продертися без квитка на стадіон повз контролерів та отримав стусанів. Новий досвід, пов’язаний з «Інтером», обійшовся без стусанів фізичних, але морально Мірча точно має бути незадоволеним після тих місяців. Баджо намагався відмовити його від відставки після гри із «Сампдорією», але тренер вирішив, що так буде краще для всіх. Моратті казав Луческу, що той - улюблений тренер для Роберто, але навіть це не допомогло.

Що було після. У лютому стало відомо, що Ліппі погодився очолити «Інтер» з нового сезону, але лізти після Луческу у команду та приймати на себе негатив хитрий італійський лис не хотів. Тому до кінця сезону з командою встигли попрацювати ще 2 (два!) тренери, Лучано Кастелліні та Рой Ходжсон. «Інтер» піднявся з 9-го місця, де його залишив румун, на 8-е. Луческу і з Моратті зберіг хороші стосунки, у тому числі й завдяки його схвальним рекомендаціям клуб придбав Муту та Емре Белезоглу.

Ліппі скудетто з «Інтером» так і не виграв.

Бонусний факт №1. За словами Луческу, «Інтер» цікавився ним, коли президентом клубу був ще Ернесто Пеллегріні, у котрого Моратті придбав клуб у 1995-му. Жінка Пеллегріні захоплювалася графологією, тому на її прохання Луческу залишив свої записи та навіть малюнки, аби вона з чоловіком могла проаналізувати, чи варто дійсно кликати румуна. Проте, як стверджує Мірча, президент «Брешії» Коріоні тоді відмовився відпускати його.

Бонусний факт №2. Про ставлення до Луческу зірок «Інтера» каже той факт, що коли Роналдо дізнався, що не потрапив до основи на перший чвертьфінал з «Манчестером», то зібрався і пішов - у стилі нещодавного вибрику свого майже тезки з того ж «Юнайтед». Бразилець відправився до аеропорту, а звідти не в Італію, а на батьківщину. Персоналу клубу він сказав, що їде до хворої матері, а сам вирушив на карнавал.

Попри такий коник, Луческу пізніше казав, що найкращим гравцем, з котрим він колись працював, був саме «Феномен». «Він не спав до 4 ранку, завжди спізнювався на тренування, все це знали, але ніхто нічого не робив. Роналдо мав особливі стосунки з президентом, який ним дуже захоплювався. Але завжди було приємно бачити, як він грає, це було абсолютне задоволення».

«Бешикташ», 2003-04

Що було до. Луческу опинився у «Бешикташі» доволі несподівано для самого себе - у першому сезоні у «Галатасараї» він виграв Суперкубок УЄФА та вивів команду у чвертьфінал Ліги чемпіонів, у другому - став чемпіоном. Але зміна президента у турецькому суперклубі призвела до того, що румуну довелося піти - новий керівник «Галатасараю» пообіцяв фанам повернути Фатіха Терима. «Імператор» зазнав невдачі у Італії, а тому теж був готовий вдруге (і далеко не востаннє) увійти у цю річку.

Луческу довелося йти до «Бешикташу» - і перший сезон там приніс йому, як кажуть американці, back-to-back чемпіонство. Та ще й набрали рекордні для Туреччини 85 очок з +8 до «Галатасараю», що опинився другим.

Враховуючи, що до цього «орли» не були першими вісім (знов це число) років, а тут взяли титул на 100-річчя клубу, репутація Луческу на той момент в Туреччині була просто неймовірною. За пару років Жозе Моурінью, коментуючи свій перехід у «Челсі», скаже: «Якби я хотів легкого життя, то залишився б у «Порту». Прекрасне блакитне крісло, виграна Ліга чемпіонів… Бог, а після Бога - я». От це, із заміною назви команди та титулу, про Луческу влітку 2003-го.

Між іншим, був у нього тоді шанс перетнутися і з Моурінью, адже «Бешикташ», вибивши по дорозі київське «Динамо», дійшов аж до чвертьфіналу Кубка УЄФА. Але там кращим був «Лаціо», котрий у півфіналі і поступиться «Порту».

Проте й без цього «Бешикташ» виглядав дуже потужно в усіх лініях. У воротах був кіпер збірної Колумбії Кордоба, котрий до цього виграв все, що можна, із «Бокою Хуніорс». В центрі захисту знищувала все живе пара бразильців Заго (пограв у чемпіонській «Ромі» Капелло) та Роналду (через нього на Олімпіаді-1996 той самий «Феномен», з котрим Луческу намучався в «Інтері» грав як «Роналдіньо»). В центрі поля конкуренція була такою, що не завжди грав колишній партнер Шевченка по «Мілану» Джунті, а виблискувала місцева зірка Серхен Ялчін, котрий вже на той момент встиг пограти у всіх чотирьох турецьких грандах. Нарешті в атаці потужність забезпечували француз Паскаль Нума (вигравав чемпіонат Франції з «Нантом»), герой ЧС-2002 Ільхан Маншиз та румун - як же без них - Даніель Панку.

Що було під час сезону. «Бешикташ» відповідально підійшов до справи захисту титулу - не втратив майже нікого з ключових виконавців, лише Нума за дивовижних обставин, про які згодом, поїхав на пенсію до Катару.

Навпаки - клуб додав у кожну з ліній виконавців високого не лише за турецькими мірками класу. У захист прийшов з «Галатасараю» гравець збірної Емре Ашик, у середину поля - єгиптянин Ахмед Хасан, в атаку - румун Адріана Іліє, котрому заважали травми, але коли він був на полі, то ще був здатний на шедеври не гірші, ніж той, що поклав колумбійцям на ЧС-1998.

І восени казка тривала - «Бешикташ» на всіх парах нісся до другого поспіль чемпіонства, чого з ним не траплялося з початку 1990-х. За підсумками 2003-го відрив від «Фенербахче», котрий йшов другим, становив 8 очок. Якість вдалося підтвердити і у групі Ліги чемпіонів: так, фінішували третіми, пропустивши вперед «Челсі» та «Спарту», але позаду лишили минулорічних кривдників з «Лаціо».

З римлянами якраз вийшло не дуже - програли вдома та зіграли внічию на виїзді, хоч там і виграли перший тайм. Але зі «Спартою» обмінялися перемогами, а лондонців, в котрих вже почав вкачувати сотні мільйонів Абрамович, перемогли на їхньому полі 2:0 завдяки дублю Ялчина. Вдома в останньому турі програли «Челсі» з таким саме рахунком, але вже готувалися святкувати вихід з групи, коли стало відомо, що «Спарта» на 93-й хвилині все ж забила у ворота «Лаціо».

Втім, все одно 2003-й точно не давав підстав занести цей сезон до переліку. Все почалося з першої гри 2004-го. Домашній матчи проти середняків з «Самсунспору» не викликав занепокоєнь, скільки вже таких команд обіграли за останні півтора роки.

Пропустили першими, але Панку швидко зрівняв, а от далі почалось щось дивовижне. 24-а хвилина - Заго отримує дві жовті картки поспіль. 40-а - пряма червона для ще одного захисника Ібрагіма Узульмеза, 43-я - вилучено ще одного оборонця Ахмета Їлдірима.

При всьому цьому «Бешикташ» ще зміг втримати нічию до перерви, але в дебюті другого тайму пропустив двічі. На 67-й «Самсунспор» забиває вчетверте, за хвилину червону отримує рознервований Панку, а на 84-й дві жовтих отримав Маншиз, котрий за іронією долі звернув на себе увагу якраз виступами в «Самсунспорі». Не в останню чергу через той матч Ільхан погодиться у лютому на пропозицію з Японії, де його ще добре пам’ятали за чемпіонатом світу, але це буде попереду, а тоді - все. Матч зупинили, а «Бешикташу» зарахували технічну поразку 0:4.

Сказати, що «Бешикташ» та Луческу були незадоволені суддівством - нічого не сказати. Румун й через багато років стверджував, що проти нього та клубу тоді існувала змова, аби завадити виграти друге (а для Мірчі - третє) поспіль чемпіонство. Одразу на емоціях вилетіли ще й з чвертьфіналу Кубку Туреччини, розгромно програвши «Газіантеспору» 1:4.

Втім, у чемпіонаті принаймні спочатку на результатах драма не відбилася. Два з трьох наступних матчів команда виграла, перевага над «Фенербахче» все ще становила 5 очок. У двох з трьох матчів в суперників ще й гравців вилучали, у третьому поставили пенальті на користь «орлів», тому казати про змову проти «Бешикташу» важко.

Робоча ситуація, дизмораль у колективі ніби вдалося подолати. Але потім - погана серія з 5 матчів, у котрих вдалося здобути лише 1 перемогу, а тричі програли. Паралельно двічі програли «Валенсії» у Кубку УЄФА, проте іспанцям напевно програли б і у нормальному стані - «летючі миші» Бенітеса в 2004-му виграють і той турнір, і чемпіонат Іспанії. Тому можна вважати, що виліт лише дозволив зосередитися на першості.

Ніби зібралися і двічі виграли поспіль. На той момент, після 28-го туру, вже йшли другими, відстаючи від лідерів-«канарок» на 6 очок. Більш того, шанси давав і «Фенербахче», котрий за наступні 2 тури набрав лише 1 бал. Якби «Бешикташ» просто взяв своє у 29-му та 30-му турах, то відставав би лише на очко перед очною зустріччю в 31-му турі. Але він двічі зіграв внічию - і скоротив відставання лише до 5 балів, ще й пропустивши вперед «Трабзонспор».

У «матчі життя» «Бешикташ» програв «Фенербахче» без шансів. 1:3, причому свій гол забили лише на 89-й хвилині, що лише дозволило не програти всуху. Далі були ще 3 поразки поспіль - і фініш на 3-му місці. «Орли» впали в піке - і вийти з нього не змогли.

Луческу після кожного туру розповідав про чергові суддівські рішення не на користь команди, але схоже, що цим лише ще більше бив по нервах самих гравців. Втім, ймовірно, що румун вже на той час знав про своє майбутнє трохи більше…

Що було після. Влітку 2004-го наставав час для президентських виборів вже у «Бешикташі». На тлі того безумства, що коїлося навколо команди, тодішній керманич «орлів» відмовився висувати свою кандидатуру на посаду, не бажав продовжувати працювати в цій ситуації і румунський фахівець. Тим більше, що ще влітку 2003-го його кликали у «Шахтар», але піти тоді, на хвилі успіху, було просто неможливо.

Піти ж в ситуації, коли команда просто провалила другу частину сезону, а у тебе за спиною немає підтримки людини, що тебе звала - логічне рішення. Хотілося б сказати, що так було краще для всіх, але ні. Краще для Луческу та «Шахтаря» - звісно, а от «Бешикташ», котрий пафосно презентував як нового тренера самого Вісенте дель Боске, наступного сезону фінішував 4-м. Дель Боске звільнили у січні - і наступною його роботою стала збірна Іспанії. «Бешикташ» же наступне своє чемпіонство взяв лише 2009 року.

Бонусний факт №1. Можливо, Нума з його вмінням грати таранного форварда суттєво допоміг би в тому сезоні «Бешикташу», коли в того почала розвалюватися командна гра. Але до Катару він поїхав не просто так, а отримавши дискваліфікацію на 7 місяців від участі в турецькому футболі. У квітні 2003-го, забивши «Фенербахче», Паскаль засунув руку в труси і почав активно робити рухи, котрі, за словами самого гравця, просто допомогли йому виражати свою радість.

У самому клубі теж не оцінили вчинок француза, заявивши, що розривають контракт, бо поведінка футболіста є несумісною з моральним образом гравця турецького клубу. Нума навіть не дозволили прийти на бенкет з нагоди чемпіонства. Довелося їхати в Катар.

Бонусний факт №2. 2015 року суддя Джем Папіла, котрий обслуговував той самий матч з «Трабзонспором», зізнався, що після зустрічі розплакався від емоцій та того пресу, що на нього чинили в тій грі Луческу та гравці «Бешикташу».

«Зеніт», 2016-2017

Що було до. Нема зайвої потреби переповідати шлях Луческу в «Шахтарі» взагалі та в останні сезони роботи зокрема. Це була велика історія, в котрій успіху було значно більше, ніж невдач. Тому включати до цього списку якісь окремі сезони, звісно, можна було б, але слід пам’ятати, що невдачи це були відносні і після них команда зазвичай поверталася сильнішою, ніж була.

Після сезону 2006-07 (-11 від «Динамо», жбурляння шапки та виліт від «Севільї» з голом Палопа) наступного року виграли чемпіонство, а ще за рік - Кубок УЄФА. У сезоні 2014-15 було -10 від киян, але ж і забувати про те, що тоді команда та клуб змінили все, починаючи з місця розташування - і вже наступного року хоч і були другими, але виграли Кубок з Суперкубком і, головне, потрапили у півфінал Ліги Європи.

Втім, в якийсь момент стало все більше здаватися, що це останній сезон румуна в клубі. Баланс сил у «Шахтарі» змінювався, тренер вже не був альфою та омегою, Сергій Палкін почав перебирати на себе владу. Луческу, котрий до цього обіцяв залишатися у клубі до повернення в Донецьк, 21 травня ще святкував перемогу над «Зорею» завдяки дублю Гладкого - а 24-го вже з’явилася офіційна новина, що Мірча очолив клуб з країни, що й змусила його залишити Донецьк. Рішення, котре здивувало, рішення, яке шокувало, рішення, що дуже складно було пояснювати з точку зору слів про відданість українському футболу.

Та й з точки зору банальної логіки також. З точки зору амбіцій піти з «Шахтаря» Луческу було логічно влітку 2015-го, коли стало поступово зрозуміло, що команда так вже швидко не повернеться додому. Грати не вдома йому не подобалося, чекати на нове поповнення з Бразилії, що допомогло б оновити команду, теж було не варто. Ніби достатньо причин, аби поїхати.

Натомість він залишився аби піти за рік у клуб, котрий, як і «Шахтар», починав перебудову. Залишаються гроші - у «Зеніті» зарплата Луческу була 4 мільйони євро, але у «Шахтарі», як писали тоді, в 2015-му, у нього були співставні гроші, невже Ахметов не погодився б платити їх? Судячи з того, що наступним тренером став Фонсека, вектор розвитку клубу ніхто не був готовий змінювати, а хто краще за Луческу міг би робити це? Можна казати, що Фонсека був більше мотивованим, але… Про контракт Луческу домовився на яхті неподалік від «Аврори» за 20 хвилин.

Що було під час сезону в клубі. «Зеніт» Віллаш-Боаша фінішував у чемпіонаті лише третім, тому Луческу брали для того, аби одразу повернути собі першість та пошуміти в Європі. От тільки забули попередити самого румуна про те, що робити це йому треба буде з командою, з котрої пішли чи от-от підуть ключові виконавці.

Загинаємо пальці: аргентинські захисники Гарай (віце-чемпіон світу, пішов у «Валенсію») та Ансальді («Дженоа»), форвард Халк (Китай, де «Шанхай» вивалив за бразильця 55 мільйонів євро), а взимку до них додався ще й хавбек Вітцель (ще 20 мільйонів з Китаю, цього разу від «Тянцзіня»). При цьому значна кількість гравців не мала повноцінного міжсезоння через участь у Євро-2016, тому Луческу довелося збирати їх до купи вже протягом серпня.

Почали ніби непогано, вигравши Суперкубок у ЦСКА, але дуже швидко стало зрозуміло, що просто не буде: 3 нічиї у 4 стартових турах. Луческу сподівався, що лідером стане хавбек Жуліано, котрого він знав по Україні, але екс-гравець «Дніпра» хоч і грав якісно, але до рівня Халка, котрого мав замінити у ролі головного креативщика команди, не дотягував.

Втім, насправді у Луческу було дійсно чимало якісних гравців-неросіян, аби нарікати на проблеми зі складом. Захисники збірних Італії (Крішито), Португалії (Нету) та Бельгії (Ломбертс), хавбек тієї ж Португалії Данні, опорник Хаві Гарсія, в якого був досвід гри за «Реал» та збірну, правофланговий словак Роберт Мак, взимку підписали бразильця Ернані і Івановича аж з самого «Челсі».

Це непоганий склад - і знову ж, додайте до цього місцевих (Анюков и Жирков були ще призерами Євро-2008, в атаці були потужні за місцевими мірками «колега» Нума Дзюба та ще не відсидівший Кокорін, у середині поля дійсно непогано грав, коли був здоровим, Шатов).

Колишній скаут клубу Армен Маргарян потім казав, що «Зеніт» встановив стелю у 10-12 мільйонів євро на трансфери, тому Луческу не мав змоги придбати гравців калібру тих же Халка з Вітцелем, за яких пітерці відвалили сотню до цього. Але й без того за персоналіями команда була принаймні у внутрішньому чемпіонаті найсильнішою. І от зі всім цим Луческу просто провалився. Команда знову стала 3-ю, на очко відставши від ЦСКА, і на 8 - від «Спартака».

Ключовою стала невдала серія - вже вкотре у кар’єрі Луческу, - наприкінці першого та початку другого кіл. Сам румун казав, що у всьому винні поля і що в Україні навіть у аутсайдерів вони були кращими, ніж в російських команд зі значно більшими бюджетами. Але жодні поля не виправдають 0 перемог у 5 поспіль виїзних матчах у листопаді-березні.

Поразки у гостях від «Терека», «Краснодара» та «Амкара», нічиї з «Ростовом» та ЦСКА - і стало зрозуміло, що Луческу навряд чи буде працювати в Санкт-Петербурзі так довго, як планував. У Кубку команда ганебно програла 0:4 «Анжі» наприкінці жовтня, у Лізі Європи вилетіла у 1/16 фіналу від «Андерлехту», тому перекрити невдачі у чемпіонаті Луческу було нічим.

Докоряли йому й вузькою ротацією - лише 12 гравців в підсумку зіграли за сезон більше 1000 хвилин, і конфліктами з гравцями, що почалися через це. Згаданий вище Шатов якось кинув у мікст-зоні на питання, коли він та захисник Смольніков повернуться в основу, що головному тренеру і без них добре. Після такого парочка дійсно випала з основи.

Конфліктував румун і з Ломбертсом: обіцяв відпустити, коли знайдуть заміну, але після трансферу Івановича, що мав стати цією заміною, слова не дотримав. Були конфлікти і з голкіперами Лодигіним та Кержаковим, що теж не додавало гравцям бажання битися за тренера. Підсумок був закономірним.

Що було після. Луческу звільнили достроково та виплатили компенсацію. Сам румун згодом казав, що вперше у кар’єрі претендував на компенсацію, до цього завжди йшов безкоштовно і гроші йому взагалі не важливі. А погрожував судом він лише тому, що «Зеніт» не попередив його про звільнення, тому й хотів він від клубу 4 мільйони євро, але «благородно» погодився на 2,5.

У «Зеніті» погодилися, адже зрештою в клубу вже була готова заміна: Роберто Манчіні погодився стати новим тренером команди. Втім, зробити її чемпіоном не вдалося й майбутньому тріумфатору Євро-2020. Місце прокляте… Чемпіонство до клубу «Газпрому» повернеться лише 2019-го, але, схоже, вже не піде до закінчення проекту.

Бонусний факт №1. Луческу хотів бачити у «Зеніті» своїх колишніх підопічних Фернандо та Луїса Адріано, але трансфери не відбулися, хоча й вписувалися у зазначені вище межі бюджету - італійські «Сампдорія» та «Мілан» не трималися за гравців, що отримували зарплату, не відповідну їхньому рівню гри. Але не склалося: «Не можу назвати причину, чому вони не опинилися у «Зеніті». Це смішно, ніколи з таким не стикався. Я нічого не міг вдіяти», - зізнавався Луческу.

Однією з найпопулярніших кричалок у фанів пітерської команди багато років була «У кольорах «Зеніту» ніколи не буде чорного». Чемпіоном того сезону став «Спартак», котрий і підписав згадану парочку. І справді смішно.

Бонусний факт №2. Під час перебування у Санкт-Петербурзі румун скаржився на все, що можна - гравців, пресу, фанів, керівництво клубу, звісно, на поля та графік матчів. На матчі другого кола зі «Спартаком» йому присвятили величезний банер «В Питере ныть» з алюзією на популярну тоді пісню Шнурова.

Що ж, коли він працював згодом із збірною Туреччини, то місцеві журналісти якось просто не стали задавати йому питання після гри, пояснивши це тим, що ніхто нічого не питав у румуна, бо в нього є виправдання на все.

Чи знайдуться зараз?

У лютому 2022 року, за тиждень до початку повномасштабного вторгнення військ з країни, де працював Луческу, він разом із «Динамо» на зборах в Туреччині зустрівся з гравцями того самого «Корвінула», де колись починав кар’єру.

Клуб, котрий встиг позбутися професіонального статусу, а потім повернути його, підписав знімок про зустріч словами «Душевна зустріч за 1700 кілометрів від Хунедоари».

Що ж, було б дуже красиво, якби наступним місцем роботи Мірчі став клуб, де він колись починав - і де вчився боротися з проблемами. Значна кількість фанів «Динамо» була б не проти, якщо подібна зміна роботи станеться вже взимку.

Але, як бачимо, Луческу ніколи не був з тих, хто йде сам до закінчення сезону.

Не повірите, але «Динамо» ще має шанси на євровесну – у ЛК. Що для цього треба

«Мілевського розглядаю тільки як нового президента «Динамо». Найкраще з нового інтерв'ю Ігоря Суркіса

10 рішень «Динамо» в цьому сезоні, які ніхто не зрозумів

Трансфери «Динамо» за Луческу – біль. Жоден з 12 новачків не заграв

Фото: Getty Images

Інші пости блогу