Не сумуйте через поразку збірної України – це лише Ліга націй
Дмитро Литвинов нагадує, що серйозні матчі будуть наступного року.
Десь у середині першого тайму спіймав себе на думці, що для нейтральних фанів цей матч, певно, має бути цікаво дивитися. Ніхто не закривається у захисті, кожна з команд гне свою лінію. Одні розмашисто, широко атакують, не переймаючись, якщо черговий навіс вийшов занадто неточним - не біда, хтось на протилежному фланзі добіжить і ще раз навісить. Інші роблять ставку на флангові контратаки та вміння найпродуктивнішого, принаймні у плані результативних дій, гравця нинішньої Ліги чемпіонів вирішувати питання на швидкості.
Напевно, за це варто подякувати Петракову, який вирішив не грати з трьома центрбеками. До цього, на думку ряду колег, його начебто зобов'язували чи то обставини з великою кількістю травм, чи то імідж консерватора (ще й з досвідом гри з трійкою в обороні). Але ні, 4-3-3, у яких ще неясно, де було більше рішучості – у ставці на зовсім необстріляного Пихальонка у центрі, чи у довірі Мудрику із Довбиком, а не Циганкову з Яремчуком.
Ось це відчуття «неясності» - мабуть, головне, що супроводжує матчі національної команди цього року. Принаймні для мене – я вище написав про думку ряду колег не з бажання якось протиставити свої передчуття чиїмось ще. Просто кожен матч збірної у 2022-му стає маленькою «річчю в собі» - і гравці, і вболівальники на 90 хвилин виринають з такого марева, що шотландцям не може й наснитися.
Звісно, хочеться позитиву і щоб це вікно тривалістю 90 хвилин + додані було яскравим, але насправді, коли вже кажемо про Лігу націй - ну яка різниця?
Матчі за вихід на чемпіонат світу - так, це зовсім інша справа. Бо потрапляння туди, напевно, могло б на тривалий час зарядити позитивом навіть більшу кількість людей, ніж звична футбольна аудиторія. Але не вийшло - і тоді дійсно хотілося плакати. Бо зараз, маючи путівку на береги Перської затоки, ми зовсім інакше оцінювали б матч із тією ж Шотландією. Через призму того, кому там їхати в Катар через пару місяців.
А зараз – інтерес до матчу дещо академічний навіть у тих самих «знавців». Не у всіх, звісно, але справді - є таке, що дивишся гру трохи відсторонено. І через те саме буденне, і через те, що коли трохи подумати, то ціна перемог чи поразок у турнірі менша за вартість коштів, що назбирають, обираючи «лева матчу».
Ну, серйозно - чи має значення, грати в Лізі В або в Лізі А турніру, вся суть якого - заміна безглуздих товарняків на трохи осмисленіші? Так, приємно було б усвідомлювати, що нічия дещо збільшила наші шанси на те, що ці товарняки наступного разу будуть не з Шотландією та Ірландією, а з Іспанією та Німеччиною. Але, за великим рахунком, самим Іспанії та Німеччині на це все начхати, і замисляться вони, що це частина якогось турніру, не раніше півфіналу, коли вже підуть ігри на виліт.
Зіграли б внічию – було б добре. Програли - гірше, але навіть у цьому другосортному турнірі ще не все втрачено. Прописні істини, так, котрі варто продовжити думкою, що взагалі, краще не програвати, ніж програвати, і бути багатим і здоровим, а не бідним і хворим. Але ставитися до результату серйозніше, ніж він на те заслуговує, правда, не варто було б і якби збірна не поступилася.
Те саме киплінгівське «тріумф, зарівно як нещастя, сприймеш як дим і вітер на віку». Скористалися можливістю привернути трохи більше уваги до себе у міжнародному спорті – чудово. Не програли – взагалі чудово. Видихнули – і погнали далі, час для глобальних висновків настане далі.
Настане і через статус турніру - тут Петраков може експериментувати без особливих питань за результат. І через ті самі травми, що дійсно дали можливість спостерігати за незвичним складом України. Як би круто не виглядали дублери тих, хто був відсутній, робити якісь висновки, як сприйняв сам Петраков їхній виступ, ми зможемо лише у серйозніших матчах, коли вся обойма буде повною. Сил тих, хто був, вистачило на приблизно годину гри, далі нас зім'яли.
За більшої ціни матчу тут я б сказав, що до Бондаря є питання щодо програної позиції Макгінну. Ще й згадав би, що у першому таймі жовтою карткою за фол наприкінці Валерій міг не обмежитися - що б там не говорив коментатор матчу Андрій Столярчук про Караваєва, який біг паралельно. Але знову ж таки - ви правда чекаєте, що ми побачимо Бондаря в основі в дійсно щось значущому матчі? А якщо й побачимо - ну, що вже тут вдієш, такий рівень у приблизно четвертого-п'ятого за статусом центрбека збірної.
Після цього було суто шотландське вбивство. Трубін встиг ще раз серйозно врятувати, але Дайкс після кутового вбив інтригу в цьому матчі. Знову ж таки - якщо дивитися як нейтральний уболівальник, то чудовий баскетбольний заслін, в результаті якого двометровий шотландець опинився проти Малиновського, того ще гуру верхових дуелей. Далі питання було лише в тому, чи вб'ють шотландці третій, чи відбудеться хоча б часткова мобілізація сил українських футболістів. Вийшло перше: ще один заслін, ще один удар Дайкса – і 3-0.
Сумно? Не треба, воно того не варте. Знову нагадаю, що навіть у Лізі націй все ще попереду. Вірмен ми вже якось та обіграємо, а потім треба буде перемогти шотландців. А якщо ірландці сподобаються на диво у Глазго, то й перемагати у Кракові не обов'язково буде.
Але краще просто пам'ятати, що справді значущі матчі будуть лише 2023-го. Шотландці проміняли б цю перемогу на поразку 0-15, аби навесні на тому ж «Хемпдені» закінчилося б не 1-3, а 3-1. Програли - та й біс з ним.
