Трибуна

Більше не малий. Федерер завершує кар'єру

Дмитро Литвинов - з ностальгічною колонкою на рішення Роджера.

БлогТрибуна-Л
16 вересня, 13:00
16
Більше не малий. Федерер завершує кар'єру

Говорячи про велич Федерера, майже неможливо уникнути порівнянь його з Надалем і Джоковичем. Вічні суперечки вболівальників, хто кращий, в останні десять років - атрибут майже будь-якої дискусії тих, хто може відрізнити бекхенд від Бекхема, а при згадці Джиммі Коннорса не морщити лоба, болісно згадуючи, чи не головний це герой «Дня бабака».

Але давайте спробуємо обійтися без цих нескінченних і так само непотрібних дискусій, зрештою не це головне прямо зараз - у момент, коли Роджер оголосив про майбутнє завершення кар’єри після виступів на показовому турнірі в Лондоні. Та й самі дискусії доти, доки не фінішували всі учасники тріо, виглядають так собі - як виглядали й 10 років тому, і 5, і - вставте ваш варіант.

Адже велич не виміряти лише цифрами. Навіть те, що 20 перемог на турнірах Великого шолома - менше 21 і 22, що зараз мають Новак і Рафа, це лише математичний аргумент. Бо цифри статистики можна використовувати як завгодно, про третій вид брехні ще Марк Твен писав. У кожного є свої аргументи, за кожного знайдуться свої цифри, а головне – слова, навіть інших великих.

Ось скажемо: «У сучасному тенісі ви або ґрунтовий фахівець, або трав'яний, або хардовий. Або Роджер Федерер».

Це думка того самого Коннорса. Людини, яка досі володіє рекордом за кількістю титулів на турнірах АТР - 109. Рекордом, який дуже хотів, але так і не зміг побити Федерер, який зупинився на позначці 103. І Надаль (92), і Джокович (88) далекі від цього показника - починаємо нове коло?

Не цього разу.

Обіцяю – у цьому тексті більше не буде цифр для порівнянь.

Бо врешті-решт набагато важливішими практично за будь-яку статистику залишаться враження, емоції, які Роджер дарував нам понад 20 років. Ту магію, яку не виміряти жодними показниками, той eye test, який швейцарець проходив із блиском понад 1500 разів, що виходив на корт у турі. Те, завдяки чому інший великий, Макінрой, у своєму стилі іронічно казав швейцарцю: «Дякую тобі велике за те, що ми тепер виглядаємо такими посередностями».

І саме результати цього eye test, мабуть, головний аргумент Роджера у суперечці за звання найкращого в історії. Тому що для мільйонів людей на планеті Федерер - це і є теніс. Він прийшов в епоху, наступну за тією, що робила спортивних зірок медіагігантами, перетворюючи їхні прізвища на загальні імена. І по всьому світу школярів 80-90-х, здатних закинути у сміттєвий кошик зім'ятий аркуш паперу називали джорданами, водіїв-лихачів звали шумахерами, а здатність набити м’яч більше 5 разів робила тебе марадоною.

Тенісу тієї епохи пощастило не так сильно – він не зміг створити такої ікони. Коннорс був занадто старий, Макінрой - занадто емоційний, Беккер - занадто німцем, Агассі - занадто нестабільний, Сампрас - занадто інтровертний. Загалом, це все трохи нагадувало роздуми героїні гоголівського «Одруження»: от якби до позитивних якостей одного додати дещо від другого, третього, четвертого…

Федерер став тим, хто дав публіці все, чого вона потребувала. Стабільність, яскравість, елегантність на корті та правильну емоційність. «Правильну» - у тому плані, що тенісній публіці була потрібна людина, якій хотілося співпереживати. Не той, хто постійно сперечається із суддями як Макінрой, який навіть книгу назвав своїм знаменитим зверненням до судді You Cannot Be Serious. Не той, хто ламає ракетку за ракеткою, як Іванишевич. Не той, хто боїться засудження інших, як той же Агассі, який ховав лисину за шиньйоном. Потрібен був той, чиї сльози і після перемоги, і після поразки не виглядали б награно. Нова етика, нова емоційність, новий рівень тенісу в усіх сенсах.

Федерер при тому, що по молодості теж міг видати емоційний спіч у дусі своїх ровесників Роддіка чи Сафіна, дуже швидко подорослішав. І тому й залишив позаду конкурентів не лише у результатах на корті, а й у боротьбі за серця вболівальників. Йому вдавалося поєднувати зйомки для елітарних брендів швейцарських годинників та образ хлопця із сусідніх дверей, з яким ви не злякалися б відпустити свою дочку. Останньому не заважали навіть одвічні покази Мірки на трибунах.

Федерер сприймався як ідеал. У те, що він здатний повторити на свій лад трюк Вільгельма Телля і збити тенісним м'ячем банку з голови іншої людини, хотілося вірити.

Вірити, навіть розуміючи, що сучасні технології роблять уже не крок уперед, а спринт у стилі Усейна Болта. І тому навіть після появи у стрічці соцмережі розбору трюку неважливо було, насправді, чи робив Роджер такий удар із сотої спроби чи взагалі не робив. Важливо було, що ти можеш припустити думку, що він може зробити це.

Що він може все чи майже все - окрім хіба що перемоги над Надалем на ґрунті. Невипадково свій титул на «Ролан Гаррос» Федерер вимучив того року, коли від зустрічі з іспанцем його вберіг Робін - ідеальне ім'я для помічника супергероя - Содерлінг.

По суті навіть та вразливість перед Надалем на грунті лише відтіняла його досконалість - у Супермена повинен бути свій криптоніт. Те, що нагадує про те, що завжди є, куди прагне, те, що показує нам, що навіть боги смертні. Те, що змушує інших намагатися стрибнути ще далі.

І коли кажуть, що Федерер разом із Надалем та Джоковичем вбили одне-два-три покоління тенісистів, не варто забувати, що іспанець і серб досягли величі, порівнянної з федерерівською, бо їм хотілося тягнутися за лідером. Намагатися наблизитись до нього, вичавлювати зі своїх організмів те, без чого обіграти Роджера було б нереально. Це гонка, в якій до них намагалися причепитися багато хто. Гонка, яка ламає фізично та психологічно, не випадково на медичні карти аргентинця дель Потро чи шотландця Мюррея боляче дивитися, а історія з тим, як Вавринка пішов від дружини та доньки, щоб покращити результати, не відволікаючись більше на особисте життя - і ще займе своє місце в історії спортивної психології, якщо не психіатрії.

Федерер витримував цю гонку - і з собою самим - багато років. Так, були травми, що коштували йому участі в турнірах Великого шолома, було і напевно бажання кинути все після чергової поразки у якомусь з фіналів «шолому» - їх у Роджера назбиралося 11. Але він витримував скільки міг, повертаючись знову і знову. Перемагаючи у 35 років на Вімблдоні, не віддавши жодного сету. Беручи в 37 півфінал Вімблдона у Надаля, аби згодом віддати два матчболи в фіналі Новаку. Відігравши у 38 одразу 7 матчболів у чвертьфіналі Відкритої першості Австралії в Теніса Сандгрена. Федерер проти Теніса - скільки таких заголовків було.

Я майже впевнений, що якби не було історії з пандемією, Федерер зіграв би свій останній матч на Великому шоломі пізніше липня 2021-го.

Уявіть, що ти 20 з гаком років живеш приблизно в тому самому змагальному ритмі. Так, знаючи, що можеш, звичайно, варіювати список турнірів і з роками пропускаючи все більше другорядних, щоб зосередитися на головних. А потім цей графік ламається і ти залишаєшся наодинці зі своїм тілом та з наслідками травм, котрі можна не забивати роботою, а нібито дати собі відпочити. Але і психологічно, і фізично все нове. І там, де організм вже звик витягувати із себе резерви, він не робить цього, не отримує звичних навантажень. Звучить парадоксально, але такий відпочинок йде тільки на шкоду спортсмену, який навіть претендує на звання кращого в історії.

«На кожному турнірі, коли я граю у першому колі, у глибині душі я боюся програти. У кожному розіграші знаю, що можу його програти. До кінця турніру все змінюється. Я починаю демонструвати свою найкращу гру, і в кожному розіграші знаю, що можу його виграти. Не знаю, як це виходить, це щось у голові, але було багато турнірів, які я виграв з цими відчуттями».

Для людини, якій настільки важливо - рука не піднімається додати «було» - втягнутися в турнір, кожна перерва - смерті подібна.

І він пішов. Пішов, як завжди, елегантно, написавши пронизливий лист, під час створення якого з найкращими спічрайтерами, яких може собі дозволити мільйонер, напевно пролив пару сльозинок. Бо є те, з чим не хочеться прощатися, те, що є частиною тебе.

Не плач, Роджере. Або плач.

Будь сумним Роджером або Веселим Роджером.

Будь ким хочеш.

Ти можеш все, адже ти і справді бог цієї гри. Просто навіть боги смертні – Осіріс, Один, Роджер.

…В ТНМК є давня пісня з рефреном «Але поки Фідель живий - я іще малий» та словами:

Зі-Зідан більше не грає -

Зникла світла голова-ва.

Все потрохи зникає, звикає…

Здається, замість прізвища Зізу тепер тут можно сміливо ставити «Федерер».

Мені було 18, коли він взяв свій перший «шолом». Було 32, коли він взяв останній. Але доки Роджер грав - я та мільйони його фанів мали змогу повернутися у свої 18. Про нього казали - не так часто, звісно, як про Рафу чи Ноле - що він машина. Так, машина. Машина часу, що давала змогу відчувати себе молодим.

Більше так не буде.

Принаймні, завдяки тенісу.

«Хотілося б, щоб цей день ніколи не настав». Тенісний світ сумує через рішення Федерера завершити кар'єру

Фото: Reuters/Edgar Su; Mike Hutchings; Thomas Peter

Aleksandr Bessonov
Со вчерашнего вечера не покидает чувство, что я лишился чего-то очень ценного. Спасибо за эмоции, Родж.
Відповісти
8
Aleksandr Bessonov
И да, текст замечательный!
Відповісти
6
Міша Земляченко
Легенда тенісу і людина з великої "літери".
Відповісти
6
Олександр Сажко
Прекрасний текст, Діма.
Відповісти
4
kelerman
АТЕЦ!!!!Великий спортсмен, мій найулюбленіший тенісист...Легенда...
Відповісти
3
andrew_lupak
Гарний текст. Все менше спортивних легенд мого дитинства виступає. Мабуть, коли підуть Мессі та Роналду чергове вікно історії закриється. А у Новака та Рафи ще є трохи часу, щоб попітніти на корті.
Відповісти
2
Оце я розумію душевна колонка!
Відповісти
2
Alex LinkOff
Є теніс як спорт, а є теніс як мистецтво. Роджер був і залишається митцем, гра якого приносить насолоду. Рекорди залишаються на папері, а краса гри генія в сердцях. Дякуємо, маестро!
Відповісти
0
Микола Ткаченко
Хвилююся за curryboy - головного фаната Роджера. Щось давно його не чути.
Відповісти
0
Микола Ткаченко
Просльозився. Хоч я і за Рафу, але Роджера неможливо безмежно не любити.
Відповісти
0
Raul Тарасюк
Сподiвався до останього ще раз побачити Роджера на кортi, думав що вiн все ж таки проведе прощальний матч. Нажаль ми бiльше не побачимо легенду на змаганнях. Час минає а з ними iде змiна поколiнь, але такi як Федерер назавжди залишаться легендами.
Відповісти
0
Andriy_Pundor
З опису цього тексту на тг каналі: Написал про любимого спортсмена современности в момент, когда он решил остановиться. Не футбол, да, и мова, но когда это кого останавливало) Можна пояснити?
Відповісти
0
Padlo_Picasso
відповів на коментар користувача Andriy_Pundor
Давай!
Відповісти
0
Ярик Ткаченко
багато хто почав цікавитися тенісом через вплив Роджера. Сами він зробив з теніса- мистецтво, та культ на декілька поколінь вперед
Відповісти
0
Антилібераст
Роджер Федерер молодець.
Відповісти
0
ProroC
Гарний текст
Відповісти
0

Інші пости блогу