«Потрійний золотий клуб» у футболі – тут переможці ЧС, ЛЧ та континентальної першості. Склали збірну
З Мессі і Зіданом, але без Роналду, Пеле і Марадони.
У 1994 році в хокеї з’явився так званий «Потрійний золотий клуб». Його членами є ті, хто виграв Кубок Стенлі, Олімпіаду і чемпіонат світу.
Ми спробували уявити, яким був би такий клуб у футболі. Умовами вступу є виграні чемпіонат світу, континентальна першість (Євро або Копа Америка, бо ЧС вигравали тільки європейці і південноамериканці) і Кубок/Ліга чемпіонів. Без Кубка Лібертадорес, рівень якого в результаті «справи Босмана» (не тільки, але це один з ключових пунктів) дуже сильно впав у порівнянні з Європою. Без інших єврокубкових турнірів. І без таких змагань для збірних, як Кубок Конфедерації, Ліга Націй, Олімпіада, Фіналіссіма тощо.
У футбольному «Потрійному золотому клубі» відсутні чимало найвеличніших футболістів. Дієго Марадона навіть переможцем Копа Америка ніколи не ставав, не те що Кубок чемпіонів не вигравав. У Йогана Кройфа відсутні трофеї зі збірною. Пеле навіть з Кубком Лібертадорес ми б додали до «клубу», але, попри три титули чемпіона світу, «Король» потрапив якраз у 40-річний період, за час якого збірна Бразилії не вигравала Копа Америка. Роналдо-феномен не вигравав Лігу чемпіонів. Просто Роналду останній шанс на «Потрійний золотий клуб» втратив на ЧС-2022. За визначенням тут не може бути англійців, нідерландців і португальців, через великі проміжки часу майже не було шансів у італійців – хоча Діно Дзоффу не вистачило лише Кубка чемпіонів, а у фіналі-то він грав.
Попри це, з 38 футболістів і одного тренера, які потрапили до «ПЗК», можна скласти дуже потужну символічну збірну.
Воротар
Ікер Касільяс (Іспанія)
Член клубу з: 2010-го
Нуль пропущених голів у 10 матчах плей-оф Євро-2008, ЧС-2010 і Євро-2012, дві виграні серії пенальті – потужний аргумент на користь легенди «Реала». Першу Лігу чемпіонів «Сан Ікер» виграв ще у 2000 році. Всього «вухастих» в нього три.
Альтернатива
Зепп Маєр (Німеччина)
Член клубу: з 1974-го
Легендарний воротар «Баварії» і триразовий володар Кубка чемпіонів міг би мати пріоритет над Касільясом, але стільки «сухарів» у вирішальних матчах у нього не було, а фінал Євро-1976 програв якраз у серії пенальті, ставши жертвою «паненки». Унікальність Маєра в тому, що з повного комплекту медалей ЧС і ЧЄ в нього відсутня тільки європейська бронза. Майер – чемпіон світу 1974 року, бронзовий призер ЧС-1970, срібний призер ЧС-1966 (у якості запасного) і чемпіон Європи 1972 року.
Фаб’єн Бартез (Франція)
Член клубу: з 2000-го
Бартез ніколи не був топом у свої часи, а фанати «Манчестер Юнайтед» не впевнені, що він взагалі був воротарем. Але харизматичний володар лисини, яку на фарт цілував Лоран Блан (його тут не буде), вмів бути у правильний час у правильному місці. Бартез – воротар дуже сильного «Марселя», який виграв ЛЧ 1993 року, а у збірній Франції (ЧС-1998, Євро-2000) був такий захист, що Фаб’єн міг більшу частину матчів займатися своїми справами. До речі, Бартез зі збірною ще й Кубок Конфедерацій взяв у 2003 році.
Віктор Вальдес (Іспанія)
Член клубу: з 2012-го
Вальдес не потрапив на Євро-2008, а на ЧС-2010 і Євро-2012 був запасним. Але насправді у той час він вважався одним з найкращих в Іспанії, виграв три ЛЧ з «Барсою», а під керівництвом Пепа Гвардіоли вийшов на пік кар’єри.
Діда (Бразилія)
Член клубу: з 2003-го
Діда, який допомагав «Мілану» вигравати Лігу чемпіонів у 2003 і 2007 роках, був одним з найкращих воротарів світу. У 1999-му він був основним у збірній Бразилії на золотому Копа Америка. А ось на ЧС-2002 ворота «селесао» вправно захищав Маркос, а Діда і Рожеріо Сені спостерігали за цим із запасу.
Правий захисник
Кафу (Бразилія)
Член клубу: з 2007-го
Кафу зі збірною виграв все вже в 1997 році – і чемпіонат світу (1994), і Копа Америка (1997), і навіть Кубок конфедерацій (1997). Потім повторив – Копа-1999 і мундіаль-2002. А ось Лігу чемпіонів бразилець виграв вже у якості поважного 36-річного ветерана, який у плей-оф тріумфального для «Мілана» сезону-2006/2007 зіграв 9 хвилин.
Альтернатива
Серхіо Рамос (Іспанія)
Член клубу: з 2014-го
Я знаю, що чотири Ліги чемпіонів і Євро-2012 Рамос виграв у якості центрального захисника. Але на Євро-2008 і ЧС-2010 «Вовк» Серхіо прасував правий фланг і діяв у якості латераля не набагато гірше Кафу, у якого така манера гри у крові.
Альваро Арбелоа (Іспанія)
Член клубу: з 2014-го
Арбелоа виграв у складі збірної Іспанії всі три головних трофеї, але тільки на Євро-2012 став основним, тому що Рамос звільнив для нього правий фланг захисту. Також своїми голами у фіналах Серхіо допоміг Арбелоа стати дворазовим переможцем ЛЧ – що у 2014-му, що у 2016-му Альваро основним в «Реалі» не був.
Центральні захисники
Франц Беккенбауер (Німеччина)
Член клубу: з 1974-го
Беккенбауер – одна з головних зірок свого покоління, причому він вже розумів, як конвертувати футбольну популярність у великі гроші. «Кайзер» був з тих, хто міняв Гру і навіть перевершив Кройфа на рівні збірних. Піком Бекенбауера став період з 1972 по 1976 рік: три титули КЄЧ (1974-1976), чемпіон Європи (1972), чемпіон світу (1974) і два «Золотих м’ячі» (1972, 1976). В символічній збірній Франц міг бути і атакуючим, і центральним півзахисником, але став взірцем гравця на позиції ліберо і контролював гру з глибини, часто діючи перед багаторічним партнером Зеппом Маєром.
Також нагадаємо, що Беккенбауер виграв ЧС-1990 у якості тренера.
Марсель Десайї (Франція)
Член клубу: з 2000-го
Десайї блискуче руйнував що на позиції центрального захисника, що в опорній зоні. Але, якщо ви згадаєте його гол у фіналі ЛЧ-1994 за «Мілан» у ворота «Барселони», то зрозумієте, що Марсель (який першу ЛЧ виграв якраз в «Марселі» за рік до того) вмів на полі все. У 1998-му на ЧС і 2000-му на Євро справа дійшла і до трофеїв зі збірною Франції. Також Десайї двічі виграв Кубок конфедерацій.
Альтернатива
Георг Шварценбек (Німеччина)
Член клубу: з 1974-го
Шварценбек вважався «водоносом» Беккенбауера. Тобто людиною, яка залишалася в захисті і розв’язувала руки «Кайзеру», коли той йшов вперед – так було і в «Баварії», і в збірній Німеччині. Але «Каче», по-перше, справді класно оборонявся і був проблемою для будь-якого форварда. По-друге, без його фантастичного удару за рахунку 0:1 на останній хвилині овертайму у фіналі КЄЧ-1974 з «Атлетіко» «Баварія» не розпочала б серію з трьох підряд перемог у цьому турнірі. У переграванні мадридців просто добили Мюллер і Хенесс, а далі мюнхенці взяли ще два трофеї.
Штефан Ройтер і Юрген Колер (обидва – Німеччина)
Члени клубу: з 1997-го
Вони органічно виглядають дуетом, хоча Колер грав центрального захисника, а Ройтер запам’ятався як надшвидкісний правий захисник, який міг закрити позицію в півзахисті.
Ройтер і Колер не завжди грали разом. Але чемпіонат світу 1990 року вони вигравали у якості гравців «Баварії», а Євро-1996 і ЛЧ-1997 – вже коли захищали кольори дортмундської «Борусії».
Колер, щоправда, у 1996-му зіграв на ЧЄ лише 13 хвилин, але через травму, а не через те, що втратив місце у старті. А Ройтер на ЧС-1990 перестав бути основним після 1/8 фіналу.
Карлес Пуйоль (Іспанія)
Член клубу: з 2010-го
Жерар Піке (Іспанія)
Член клубу: з 2012-го
Вони провели разом шість сезонів у «Барселоні», але до «Потрійного золотого клубу» потрапили не синхронно. Коли Пуйоль виграв ЛЧ 2006 року, то Піке лише мріяв про велику кар’єру, Шакіру і «Барселону», а у 2008-му Жерар не розглядався кандидатом на потрапляння до заявки на переможний Євро-2008. Втім Пуйоль пропустив через травму Євро-2012 (Піке вже грав з Рамосом), а у 2015-му, коли «Барса» виграла ще одну ЛЧ, Карлес вже закінчив кар’єру.
Разом вони виграли ЧС-2010, ЛЧ-2009 і ЛЧ-2011.
Лівий захисник
Роберто Карлос (Бразилія)
Член клубу: з 2002-го
Взірець бразильского латераля. До «Потрійного золотого клубу» Роберто Карлос міг потрапити ще у 1998 році. Він встиг виграти Копа Америка (1997) і Лігу чемпіонів (1998), але французи розбили бразильців у фіналі ЧС-1998 – сам Роберто пропустив «поміж», коли Зідан зробив рахунок 2:0. Довелося чекати мундіалю-2002, до того часу Роберто Карлос вже став триразовим переможцем Ліги чемпіонів і дворазовим переможцем Копа Америка.
Альтернатива
Пауль Брайтнер (Німеччина)
Член клубу: з 1974-го
Ще один представник золотої «Баварії» 70-х років минулого століття. Брайтнер, який грав на лівому фланзі захисту, але зі своїм бажанням атакувати чітко вписувався до моделі тотального футболу, виграв Євро-1972, КЄЧ-1974 і ЧС-1974, після чого пішов до «Реала».
«Червоний Пауль» (не плутати з восьминогом Паулем, бо той не був фанатом комуністичних ідей) став третім футболістом в історії, який забивав у двох фіналах ЧС (у Брайтнера це були 1974-й і 1982-й). До нього це зробили тільки Пеле і Вава, після – Зідан і Мбаппе.
Біксант Лізаразю (Франція)
Член клубу: з 2001-го
На стику ХХ і ХХІ сторіччя француз баскського походження гріб трофеї лопатою – переможець ЧС-1998, Євро-2000 і ЛЧ-2001. До «Потрійного золотого клубу» Лізаразю міг потрапити ще у 1999-му, але тоді його «Баварія» у фіналі Ліги чемпіонів стала жертвою «Фергі-тайм».
Півзахисники
Дідьє Дешам (Франція)
Член клубу: з 2000-го
Навіть символічна збірна повинна не бути повністю відірваною від реальності. Тому в ній потрібен футболіст, який ідеально працює на руйнування. Дідьє Дешам з таким функціоналом порався прекрасно, також він був лідером роздягальні у своїх командах і притягував золото. Дешам – переможець ЧС-1998, Євро-2000, ЛЧ-1993 («Марсель») і 1996 («Ювентус») у якості гравця, а ЧС-2018 – у якості тренера.
Хаві і Андрес Іньєста (обидва – Іспанія)
Члени клубу: з 2010-го
Хаві і Іньєста – з різних вікових поколінь, як і Пуйоль з Піке. Але ці півзахисники до «Потрійного золотого клубу» вступили синхронно. Причому Хаві, на відміну від Іньєсти, переможцем ЛЧ-2006 є формально. А ось Євро-2008, ЧС-2010 і ЛЧ у 2009, 2011 і 2015 роках вигравали пліч-о-пліч.
Зінедін Зідан (Франція)
Член клубу: з 2002-го
Зідан переходив до «Реала» як чемпіон світу, чемпіон Європи і володар «Золотого м’яча». А ось Ліга чемпіонів йому не підкорилася – програв два фінали з «Ювентусом». І куди йти за «вухастим», як не до «Мадрида»? Щоб ніхто не думав, ніби «Реал» був потрібен Зідану більше, ніж Зідан «Реалу», саме Зізу забив геніальний вирішальний гол у фіналі ЛЧ-2002.
Альтернатива
Серхіо Бускетс (Іспанія)
Член клубу: з 2012-го
Бускетс став справжньою легендою і каталонців, і збірної Іспанії. Тричі вигравав ЛЧ та по одному разі ЧС та Євро – у 2010-му та 2012-му. На турнірі у ПАР увійшов у символічну збірну чемпіонату, що багато говорить про його внесок у перемогу іспанців.
Роналдіньо (Бразилія)
Член клубу: з 2006-го
Чому людина, яка за рівнем магії ледь не номер один у цьому списку, поза основного складу «Потрійного золотого клубу»? Бо конкуренція велика і є до чого докопатися. На Копа Америка 1999 року Роналдіньо забив супергол, але був глибоким запасним і міг пишатися просто місцем у заявці. ЧС-2002 – в першу чергу турнір Роналдо, в другу – Рівалдо. І де там був Роналдіньо у фіналі ЛЧ-2006? Хоча, звичайно, у Ронні є те, чого нема у Хаві і Іньєсти – «Золотого м’яча».
Улі Хенесс (Німеччина)
Член клубу: з 1974-го
Можливо, один з найменш розкручених футболістів золотих «Баварії» і збірної Німеччини у 70-ті. Але Хенесс був гідним партнером для Беккенбауера, Мюллера і Маєра.
Андреас Меллер (Німеччина)
Член клубу: з 1997-го
Меллера називали «Плаксою», дорікали через симуляції, але він справді був одним з найкращих німецьких плеймейкерів у 90-х. Чемпіоном світу 1990 року Анді став у якості запасного, але для Німеччини на Євро-1996 і особливо для «Боруссії» у ЛЧ сезону-1996/1997 Меллер був ключовим гравцем. Хоча пропустив фінал ЧЄ-1996 через дискваліфікацію.
Крістіан Карамбе (Франція)
Член клубу: з 2000-го
Карамбе зіграв один матч на Євро-2000. Чотири матчі на ЧС-1998, тобто був запасним. У переможній для «Реала» ЛЧ-1999/2000 зіграв 5 хвилин у плей-оф. І тільки в сезоні-1997/1998 Карамбе виграв ЛЧ як основний гравець «Мадриду». Але чоловік Адріани Скленаріковой (словацька супермодель, колишня рекордсменка Книги рекордів Гіннеса як володарка найдовших ніг у світі) – повноцінний член «Потрійного золотого клубу».
Рівалду (Бразилія)
Член клубу: з 2003-го
Володар «Золотого м’яча» 1999 року Рівалду був ключовим гравцем збірної Бразилії на тріумфальних Копа Америка-1999 і ЧС-2002. Але Лігу чемпіонів виграв ніби як просто за заслуги – у якості запасного гравця «Мілану».
Хабі Алонсо (Іспанія)
Член клубу: з 2010-го
Один з найкращих півзахисників свого часу. Лігу чемпіонів виграв ще у 2005 році з «Ліверпулем» (потім додав одну у «Реалі»), а потім були два титули чемпіона Європи і медаль чемпіона світу. Варто додати, що на Євро-2008 Алонсо був запасним, тому що Маркос Сенна тоді був у вогні.
Педро (Іспанія)
Члени клубу: з 2012-го
Педро пробився до першої команди «Барси» ще наприкінці нульових. За період 2009-2015 він має ті ж трофеї, що Серхіо Бускетс: ЛЧ-2009, 2011, 2015, ЧС-2010, Євро-2012, але справді помітну роль Педро грав хіба що у сезоні-2010/2011 в «Барселоні».
Хуан Мата (Іспанія)
Член клубу: з 2012-го
Дуже талановитий футболіст, який виграв головні трофеї у специфічному статусі. Запасний на ЧС-2010 і Євро-2012, а головними героями «Челсі» у ЛЧ сезону-2011/2012 були Чех і Дрогба, захисники, фарт, але аж ніяк не Мата, який у фіналі не забив у серії пенальті.
Хаві Мартінес (Іспанія)
Член клубу: з 2013-го
16 хвилин на ЧС-2010, 26 хвилин на Євро-2012 – але не називайте Хаві Мартінеса туристом. У збірній Іспанії в центрі півзахисту була неймовірна конкуренція, а баск на додаток всю кар’єру страждав через травми. Одну з двох своїх Ліг чемпіонів (у сезоні-2012/2013) Мартінес виграв саме як основний виконавець.
Анхель Ді Марія (Аргентина)
Член клубу: з 2022-го
Ді Марія – справжній спеціаліст по фіналам. Забивав на ЧС-2022, Фіналіссімі-2022, Копа Америка 2021 року, навіть а Олімпіаді-2008. Він залишився без гола у фіналі ЛЧ-2014, але був визнаний гравцем матчу. І це заради Хамеса «Реал» фактично вирішив викинути Ді Марію.
Форварди
Герд Мюллер (Німеччина)
Член клубу: з 1974-го
Мюллер був ідеалом бомбардира. Взагалі не технічний, не швидкісний гравець, без якогось видатного удару. Але ніхто не вмів стільки забивати. Майже 400 голів за «Баварію», 68 голів за збірну Німеччини (14 з них – на мундіалях, в тому числі золотий у фіналі ЧС-1974). І купа трофеїв, які Мюллер заслужив у компанії з Беккенбауером, Маєром і іншими партнерами по «Баварії» у 70-х.
Ліонель Мессі (Аргентина)
Член клубу: з 2022-го
Коментарі потрібні? А ще Лео ледь самотужки виграв для Аргентини молодіжний ЧС-2005.
Альтернатива
Тьєррі Анрі (Франція)
Член клубу: з 2009-го
На ЧС-1998 Анрі став найкращим бомбардиром збірної Франції, але після групового етапу вже сидів на лавці. У 2009 році Тьєррі ще був у гідній формі, але «Барса» йому потрібна була більше, щоб виграти Лігу чемпіонів, ніж сам француз каталонцям. Ідеально все збіглося на Євро-2000: Анрі був основним у збірній Франції і вже розпочав свій шлях до статусу одного з найкращих форвардів планети.
Давід Вілья (Іспанія)
Член клубу: з 2011-го
«Ель Гуахе» всі свої головні трофеї виграв за трирічний період: забив 9 голів на золотих для Іспанії Євро-2008 і ЧС-2010, забив і у переможному для «Барси» фіналі ЛЧ-2011. А от Євро-2012 Вілья пропустив через травму.
Фернандо Торрес (Іспанія)
Член клубу: з 2012-го
«Ель Ніньйо» недовго протримався у топі. На ЧС-2010 взагалі провалився. Допоміг «Челсі» виграти ЛЧ-2012 хіба що тим, що добив «Барсу» у півфіналі, але і без його гола лондонці виходили до фіналу. Тим не менш, Торрес – член «Потрійного золотого клубу» і єдиний в історії автор голів у двох різних фіналах ЧЄ. На Євро-2008 гол Фернандо став золотим для Іспанії.
Тренер
Вісенте Дель Боске (Іспанія)
Член клубу: з 2012-го
Дель Боске ідеально вмів перемагати з ідеальними або близькими до ідеальних командами. Тільки він з тренерів вигравав і Лігу чемпіонів, і чемпіонат світу, і чемпіонат Європи. Тренер для команди «Потрійного золотого клубу» на безальтернативній основі.
Фото: Global Look Press, Felipe Trueba/Global Look Press
