50 найкращих гравців в історії Іспанії

Багато легендарних прізвищ.

Блогtoxic_sport
АвторИгорь Яслик
6 грудня, 15:30
21
50 найкращих гравців в історії Іспанії

Збірна Іспанії вважається одним з фаворитів ЧС у Катарі. «Фурія роха» під керівництвом Луїса Енріке пробилася до півфіналу Євро-2020, де лише в серії пенальті (і при великій перевазі за показником xG) поступилася майбутньому чемпіону, Італії. Також іспанці двічі поспіль потрапили до четвірки найкращих у Лізі Націй. На Піренеях чекають на повернення золотих часів.

Логічно, що основу нашого рейтингу 50 найкращих футболістів у історії збірної Іспанії складе неймовірне покоління 2008-2012 років. Тому що досягнення тієї команди стало унікальним для світового футболу – поспіль виграні Євро-2008, ЧС-2010 і Євро-2012. А до того Іспанія протягом десятиліть вважалась ледь не головним лузером великих турнірів.

Але цей топ не тільки про досягнення у збірній, а й у футболі взагалі.

***

Це другий випуск нашої серії про 50 найкращих гравців топових футбольних країн. Перший тут:

50 найкращих гравців в історії Аргентини

***

50. Пепе Рейна (2005 2018)

Лише два матчі на великих турнірах збірних зіграв Рейна. У золотий період 2008-2012 років – один. Але хіба соромно бути дублером Касільяса? У Рейни успішна клубна кар’єра (яка ще триває), а у роздягальні збірної Іспанії він був одним з лідерів.

49. Андоні Субісаррета (1985 1998)

Субісаррета провів 126 матчів за збірну Іспанії – більше з воротарів тільки у Касільяса. Але на клубному рівні («Атлетік», «Барселона») баск був набагато успішніший, ніж у «Фурії росі». ЧС-1998 довів, що Субі треба було раніше завершувати кар’єру як мінімум у збірній.

48. Ісідро Лангара (1932 1936)

17 голів у 12 матчах за збірну Іспанії – цифри, які вражають. Втім, навіть у чемпіонаті Іспанії Лангара забивав в середньому 1,32 голи за матч. Але баск, який підтримував республіканців під час громадянської війни, у 1937 році був змушений залишити Іспанію і демонстрував результативні звитяги у Латинській Америці та навіть у СРСР – під час турне збірної Басконії.

47. Луїс дель Соль (1960 1966)

Один з найкращих іспанських півзахисників свого часу. Але у збірний провів лише 16 матчів. Дель Соль не виблискував на ЧС-1962 чи ЧС-1966, а на золотому ЧЄ-1964 був запасним. Також він провів аж 10 років кар’єри у Серії А за «Ювентус» і «Рому». У ті часи легіонери зазвичай не отримували багато довіри у своїх національних збірних.

46. Вісенте Дель Боске (1975 1980)

Дель Боске відомий тим, що був тренером, який привів збірну Іспанії до золота ЧС-2010 і Євро-2012. Але він і футболістом був не останнім, хоч і не яскравим – опорний півзахисник, все ж таки. Вісенте зіграв 15 матчів за збірну Іспанії, а у «Реалі» провів аж 16 сезонів (три з них – в оренді) і став 5-разовим переможцем Ла Ліги. До Кубка Чемпіонів «Лісник» дотягнувся вже в якості тренера «Мадрида» – зате двічі.

45. Луїс Арагонес (1964 1972)

Арагонес повернув Іспанію на вершину у 2008 році і передав Дель Боске готову і реформовану команду. А як футболіст «Мудрець з Орталеси» індивідуально переважав свого наступника на посаді селексьонадора. За збірну Арагонес забив три голи у 11 матчах. А ось в історії «Атлетіко» він найкращий бомбардир – 178 голів. У 1970 році «Сапатонес» (прізвисько, яке дісталося через великий розмір стопи) став володарем «Трофео Пічічі».

44. Рауль Альбіоль (2007 2021)

Альбіоль програвав конкуренцію Пуйолю, Піке, Рамосу і Марчені. Він зовсім не грав на ЧС-2010 і Євро-2012, а на Євро-2008 провів два матчі на груповому етапі. Але не просто так Альбіоля викликали до тієї команди. Навесні 2021-го Луїс Енріке навіть повертав Рауля, вже 35-річного, до збірної, тому що на нього завжди можна розраховувати. Зауважимо, що ще у 2004 році Альбіоль ледь не загинув у автокатастрофі – зазнав серйозних травм та втратив селезінку. Але навіть без цього органу досі продовжує кар’єру, яка вражає і на клубному рівні («Валенсія», «Реал», «Наполі», «Вільярреал»).

43. Хуан Мата (2009 2016)

Мата – ледь не головна жертва величезної конкуренції у півзахисті золотої збірної Іспанії. Він став чемпіоном світу і переможцем Євро-2012, але зібрав тільки 23 хвилини ігрового часу. Тим не менш, 11 голів у 41 матчі за «Фурію роху» – солідні цифри. Та й у клубному футболі він багато років грав на найвищому рівні.

42. Хаві Мартінес (2010 2017)

Вихованець «Атлетіка» міг зіграти по всій центральній осі – опорник, центральний півзахисник, атакуючий півзахисник, центральний захисник. Але через конкуренцію він зіграв 41 хвилину на ЧС-2010 і Євро-2012, через схильність до травм – лише 18 матчів за збірну Іспанії. Втім, свій високий рівень Мартінес довів у «Баварії».

41. Хуліо Салінас (1986 1996)

Салінас забив 22 голи у 56 матчах за збірну. А ще він шестиразовий чемпіон Іспанії (двічі з «Атлетіком», чотири рази з «Барсою»), переможець Ліги чемпіонів і автор 152 голів у Прімері.

40. Марселіно Мартінес (1961 1967)

Гравець, який зіграв 14 матчів і забив чотири голи за збірну Іспанії, повинен був зробити щось справді важливе, щоб потрапити до нашого рейтингу. Саме Марселіно Мартінес, який найкращі сезони на клубному рівні видав за «Сарагосу», забив вирішальний гол на останніх хвилинах фіналу ЧЄ-1964 проти СРСР.

39. Хосеп Гвардіола (1992 2000)

Постать такого рівня повинна бути у рейтингу, хоча здобутки Пепа як гравця збірної Іспанії не є вражаючими. Олімпійське золото 1992 року – це дещо інший рівень. На Євро-1996 Гвардіола не поїхав через конфлікт з тренером Хав’єром Клементе. Але високий рівень Пепа-гравця сумнівам не підлягав.

38. Хесус Навас (2009 2020)

Як тільки Навас поборов свою депресію, яка виникала під час довгого перебування поза межами рідної Андалусії, то отримав місце у збірній Іспанії. Звичайно, Хесус не був ключовим гравцем на ЧС-2010 чи Євро-2012. На фоні партнерів його гра здавалося дещо примітивною. Але Навас виходив на заміну у фіналі-2010, а на Євро-2012 забив важливий гол хорватам у групі і отримав більше 100 хвилин ігрового часу. Коли суперник втомлювався, то втримати стрімкого і свіжого Хесуса було важко.

37. Хуан Карлос Валерон (1998 2005)

Цікаво, що у Валерона ідентичні показники з Навасом у збірній – 46 матчів, 5 голів. Уродженець Канарськіх островів (вони навіть народилися у одному селищі з Давідом Сільвою) міг дотягнути до переможного Євро-2008, якби не травми. Валерон навряд би грав у основі тієї «Фурії», але стилістично цей витончений плеймейкер підходив команді, яка якраз опанувала тікі-таку.

36. Луїс Енріке (1991 2002)

Нинішній головний тренер збірної Іспанії провів за неї 62 матчі і забив 12 голів. На ЧС-1994 італійський захисник (і майбутній асистент Андрія Шевченка) Мауро Тассотті розбив Луїсу Енріке носа у чвертьфіналі, але угорський арбітр Шандор Пуль примудрився цього не побачити. У «Лучо» та ж біда, що у Гвардіоли-гравця – збірна Іспанії у ті часи не була такою сильною, як коли вони вже стали тренерами. Але Енріке теж є золотим медалістом Олімпіади-1992.

35. Рафаель Гордільйо (1978 1988)

Один з двох футболістів, які входять у топ-20 селексьон за кількістю матчів та не грали пізніше 80-х. Гордільйо був основним гравцем «Реала», який наприкінці 80-х п’ять разів поспіль став чемпіоном. Закривав усю ліву бровку, багато забивав як для захисника (більше 50 голів за «Мадрид» і рідний «Бетіс»). У 1980 році Гордільйо визнали найкращим гравцем країни. За збірну він провів 75 матчів (три голи) і став срібним медалістом Євро-1984.

34. Карлос Сантільяна (1975 1985)

Сантільяна відповідав статусу уособлення іспанського форварда до часів тікі-таки – жорсткий, націлений на ворота, не дуже технічний. Він забив 186 голів за «Реал» і дев’ять разів ставав чемпіоном. Здобутки на рівні збірної, звичайно, більш скромні – 15 голів у 56 матчах та срібна медаль Євро-1984, де він забив один раз.

33. Хосе Марі Бакеро (1987 1994)

Ключовий гравець барселонської дрім-тім Йохана Кройфа. Двічі ставав чемпіоном ще з «Реал Сосьєдадом». Тому від його кар’єри в збірній (30 матчів, 7 голів) можна було б чекати більшого. Але Іспанія просто не грала в такий футбол, як «Барселона», де Бакеро розкривав свій талант плеймейкера максимально.

32. Хосе Антоніо Камачо (1975 1988)

81 матч за збірну – цей рекорд Камачо тримався 13 років, поки його не побив у 2001-му Фернандо Єрро. Він був класичним захисником того часу – дуже жорстким, який не шкодував ні себе, ні суперників. На «ви» з м’ячем, тому за «Реал» забив 9 голів у 414 матчах, за збірну – взагалі жодного. Але Камачо – 9-разовий чемпіон Іспанії і фіналист Євро-1984, харизматичний лідер команд, за які він грав.

31. Мічел Гонсалес (1985 1992)

Легенда «Реала» і один з найкращих іспанських футболістів того періоду. Мічел точно мав би кращі показники, ніж 21 гол у 66 матчах за збірну, але цей обдарований вінгер виявився непотрібним фанату силового футболу Хав’єру Клементе, який очолив селексьон у 1992 році.

30. Педро Родрігес (2010 2017)

Вихованець «Барселони» – приклад того, як без великого таланту зробити прекрасну кар’єру, яка сповнена великими трофеями. Та й не треба забувати, що по факту Педро забив 17 голів у 65 матчах за збірну. Він – чемпіон світу 2010 року (причому у плей-оф зміг пробитися до основи через погану гру Фернандо Торреса) і переможець Євро-2012.

29. Альваро Арбелоа (2005 2013)

В Іспанії багато кепкували через зарозумілість Арбелоа і «видавали» йому «Золотого м’яча». Але цей захисник зібрав повну колекцію трофеїв не тільки у «Реалі», а й у збірній Іспанії. На Євро-2008 і ЧС-2010 Арбелоа грав зовсім трошки, а ось на Євро-2012, як тільки Рамос звільнив місце на правому фланзі, відразу став основним.

28. Санті Касорла (2008 2019)

Треба зауважити, що у Касорли з 2015 по 2019 була майже чотирирічна пауза у виступах за збірну Іспанії. Він не потрапив до заявки на ЧС-2010, а на двох переможних чемпіонатах Європи був запасним і отримував небагато ігрового часу. Але Касорла – гравець величезного таланту і характеру. А у тій збірній Іспанії конкуренція у півзахисті була така, що навіть виходи на заміну були досягненням.

27. Карлос Марчена (2002 2011)

Зараз вже не всі згадають, що саме Марчена був напарником Карлеса Пуйоля по центру захисту на золотому Євро-2008. А ще за два роки до того він перестав користуватися довірою Луїса Арагонеса. На ЧС-2010 Марчена був туристом і набрав менше 10 хвилин ігрового часу. Але характерно, що у плей-оф лише у фіналі його не випустили під гру на втримання результату.

26. Жорді Альба (2011 – т.ч.)

Альба пробився до основи збірної Іспанії тільки відбірковому циклі до Євро-2012. Він встиг долучитися до останнього великого трофею селексьон, навіть забив у фіналі на НСК «Олімпійський». Потім пішли трофеї у «Барселоні», статус одного з найкращих лівих латералів світу, але без великих досягнень у збірній. Втім, крапка у кар’єрі Альби за «Фурію роху» ще не поставлена.

25. Жоан Капдевіла (2002 2011)

Найменш зірковий основний гравець золотого покоління збірної Іспанії. Але Капдевіла як виграв конкуренцію на лівому фланзі захисту на початку 2007 року, так і не віддавав нікому свого місця аж до завершення міжнародної кар'єри. Він – повноцінний чемпіон Європи-2008 і чемпіон світу-2010.

24. Еміліо Бутрагеньйо (1984 1992)

26 голів «Ель Буїтре» за збірну Іспанії – найкращий показник серед тих, хто не грав за «Фурію» у 21 сторіччі. Легенда «Реала» двічі отримував «Бронзового м’яча», на ЧС-1986 став володарем «Срібної бутси» (5 голів, покер у матчі 1/8 фіналу з Данією) і потрапив до символічної збірної турніру.

23. Луїс Мігель Арконада (1977 1985)

Один з найкращих воротарів в історії Іспанії, триразовий володар «Трофео Самора» і дворазовий переможець Ла Ліги у складі «Реал Сосьєдада», точно був би вище у рейтингу. Але саме його фатальна помилка після удару Мішеля Платіні зі штрафного стала вирішальною у фіналі чемпіонату Європи 1984 року проти Франції. Хоча для тієї Іспанії навіть срібло – величезне досягнення. Досягнення, яке без Арконади було б неможливим.

22. Амаро Амансіо (1962 1974)

Амансіо грав вже у ті часи, коли «Реал» не домінував на європейських полях, але виграв Кубок Чемпіонів 1966 року. І, на відміну від Пако Генто (дивіться нижче), Амаро став чемпіоном Європи у 1964-му. У півфіналі він забив переможний гол у ворота Угорщини в овертаймі, зіграв і у фіналі проти СРСР. А після Євро-1964 збірна Іспанії ще довго ні на що не претендувала.

21. Маркос Сенна (2006 2010)

У 2006-му іспанці вирішили натуралізувати майже 30-річного бразильця, який допоміг «Вільярреалу» вперше в історії вийти до півфіналу Ліги чемпіонів. Сенна для збірної Іспанії – це гравець одного турніру. Але Маркос провів Євро-2008 на дуже високому рівні і потрапив до символічної збірної. Він працював за трьох у відборі м’яча і повністю звільнив від чорнової роботи «Фурію», яка грала з двома форвардами і трьома атакуючими півзахисниками.

20. Рікардо Самора (1920 1936)

Можливо, перша велика зірка іспанського футболу. Саме на честь Самори названий приз, яким нагороджують найкращого воротаря сезону у Ла Лізі. Звичайно, героїчну гру цього голкіпера на Олімпіаді-1920, ЧС-1934 чи у матчі з Англією у 1929 році (Іспанія стала першою небританською збірною, яка перемогла англійців) ніхто з нас бачити не міг. Але сучасники Самори були в захваті від його воротарського таланту.

19. Тельмо Сарра (1945 1951)

До часів Лео Мессі і Кріштіану Роналду саме легенда «Атлетіка» з Більбао був найкращим бомбардиром в історії Ла Ліги – 251 гол. Серед іспанців Сарра і досі є рекордсменом. Приз «Трофео Сарра» вручають найкращому бомбардиру сезону саме серед іспанських футболістів. Шестиразовий володар «Трофео Пічічі» залишив яскравий слід і в історії «Фурії рохи» – 20 голів у 20 матчах, три голи на ЧС-1950, де Іспанія увійшла до топ-4, що було її найкращим результатом на мундіалях аж до 2010 року.

18. Фернандо Єрро (1989 2002)

Навіть коли Єрро поступово пересунувся з позиції атакуючого півзахисника у центр захисту, він продовжував чимало забивати що за збірну, що за мадридський «Реал». У складі «Фурії рохи» він відзначився 29 голами – деякий час це було національним рекордом. «Залізний» (саме так перекладається його прізвище) не відзначався надійністю в обороні, але брав своє харизмою і здатністю відмазатися за помилки біля чужих воріт. Хоча при Єрро Іспанія так і не здолала прокляття чвертьфіналів.

17. Франсіско Генто (1955 1969)

12-разовий чемпіон Іспанії. Шестиразовий володар Кубка Чемпіонів. Обидва показники легенди «Реала» рекордні. Але повз титул чемпіона Європи Генто пролетів. Ще під час відбору він втратив місце в основі на лівому фланзі атаки, яке дісталося Карлосу Лапетрі. А ось на ЧС-1966 32-річний Генто зіграв всі матчі – вдалося покращити фізичну форму і швидкість, через які він отримав прізвисько «Надзвуковий».

16. Альфредо Ді Стефано (1957 1961)

У будь-якому іншому рейтингу Ді Стефано був би у топі – тому що легенда «Реала» була не просто зіркою свого часу, а ще й гравцем, який змінював футбол. 23 голи за збірну Іспанії (до того Ді Стефано грав за рідну Аргентину і Колумбію) у 31 матчі – теж крута статистика. Але Ді Стефано навіть не зіграв за «Фурію» на жодному великому турнірі.

15. Хосе Анхель Ірібар (1964 1976)

Баск став основним воротарем збірної Іспанії у 21-річному віці. І вже за кілька місяців святкував перемогу на чемпіонаті Європи. 49 матчів за 12 років – небагато за нинішніми мірками. Але тоді збірні грали менше, ніж зараз. Ірібар всю кар’єру провів у рідному «Атлетіку» і одного разу виграв «Трофео Самора».

14. Серхіо Бускетс (2009 т.ч.)

Останній гравець з часів чемпіонату світу 2010 року, який зберіг місце в основі збірної Іспанії. У Бускетса 139 матчів за «Фурію» – третій показник за історію. І лише два голи, але у Серхіо зовсім інші функції. Влітку 2008-го він, звичайно, навіть не розглядався кандидатом на місце в заявці Іспанії на чемпіонат Європи.

13. Сеск Фабрегас (2006 2016)

Сеск був запасним на Євро-2008 (пробився до основи у півфіналі після травми Вільї) і на ЧС-2010. Але у 2008-му він реалізував вирішальний пенальті у серії з Італією у чвертьфіналі, а у 2010-му саме Фабрегас віддав той самий асист на Іньєсту у фіналі. На Євро-2012 вже на постійній основі виконував функції «дев’ятки» – забив два голи і віддав результативну передачу на перший гол у фіналі з Італією, який Іспанія виграла 4:0.

12. Жерар Піке (2009 2018)

Влітку 2008-го Піке не факт, що потрапив би до топ-10 найкращих іспанських центральних захисників. А ось на ЧС-2010 і Євро-2012 він був безумовно основним – спочатку у парі з Пуйолем, потім з Рамосом. Тому Піке – гравець, з яким також асоціюються золоті часи збірної Іспанії.

11. Рауль Гонсалес (1996 2006)

Мабуть, найкращий іспанський футболіст у період з 1964-го по 2008-й. Але Рауль не зміг жодного разу проявити себе як велика зірка на великих турнірах для збірних. Удар вище воріт з пенальті на останній хвилині чвертьфіналу Євро-2000 з Францією, слабка гра на Євро-2004 і ЧС-2006 запам’яталися набато більше, ніж його 44 голи за «Фурію» (більше тільки у Вільї). Під час відбору до Євро-2008 Луїс Арагонес остаточно вивів Рауля зі складу і виявився правим. Збірній потрібні були нові лідери.

10. Фернандо Торрес (2003 2014)

Ще десь з 2010 року виникали питання – а що Торрес робить в основі збірної Іспанії? Десь тоді і клубна кар’єра Фернандо пішла на спад. Але він все ще третій снайпер в історії «Фурії рохи». Він забивав у фіналах Євро-2008 і Євро-2012. І у найкращі часи це був топовий європейський форвард.

9. Карлес Пуйоль (2000 2013)

Рівно 100 матчів за збірну Іспанії провів безстрашний і харизматичний Пуйоль – захисник ще старої школи. Він завжди хотів якомога швидше повернутися на поле, не жалів себе і через травми пропустив Євро-2012. Але у 2008 і 2010 роках статус Пуйоля як лідера оборони збірної Іспанії сумнівам не підлягав. І саме Карлес забив переможний гол у півфіналі ЧС-2010 з Німеччиною.

8. Давід Сільва (2006 – 2018)

Навіть 36-річний Сільва зараз у «Реал Сосьєдаді» демонструє свій високий клас. А що казати про часи, коли він був у ідеальному віці. Але все ж зазначимо, що на ЧС-2010 Давід настільки швидко програв місце в основні, що після першого туру провів на полі лише чотири хвилини.

7. Хабі Алонсо (2003 2014)

Алонсо виграв всі трофеї з золотим поколінням збірної Іспанії. Був ключовим гравцем на двох турнірах з трьох. Виключенням став Євро-2008, коли Хабі програв конкуренцію Маркосу Сенні, а Луїс Арагонес не бачив у складі місце для двох опорних півзахисників.

6. Давід Вілья (2005 2017)

Найкращий бомбардир в історії збірної Іспанії – 59 голів у 98 матчах. Дев’ять з них Вілья забив на Євро-2008 і ЧС-2010. «Ель Гуахе» міг бути вище у рейтингу, але, по-перше, він через травму пропустив Євро-2012, по-друге, не зіграв у фіналі 2008 року (теж через травму), та й не забивав на стадіях пізніше чвертьфіналу. Але п’ять з восьми командних голів на ЧС-2010 записав на свій рахунок саме Вілья.

5. Серхіо Рамос (2005 – т.ч.)

Офіційно кар’єра Рамоса в збірній ще не закінчилася, але він не грав за неї з березня 2021 року. Рамос півтора десятиліття був основним у «Фурії», але ще треба нагадати, що у збірній він що на Євро-2008, що на ЧС-2010 ще грав правим захисником. У центр у пару до Піке, на місце, яке звільнив Пуйоль, Серхіо перейшов вже на Євро-2012. 180 матчів Рамоса за Іспанію – національний рекорд, який явно буде довго належати саме йому.

4. Луїс Суарес (1957 1972)

Ви здогадалися, що це не уругвайський форвард. За 15 років Суарес провів лише 32 матчі за збірну Іспанії. Але саме він був одним з лідерів «Фурії рохи», яка стала чемпіоном Європи 1964 року. Чотирма роками раніше Суарес, зірка «Барселони» і «Інтера» на клубному рівні, став першим іспанцем-володарем «Золотого м’яча». Першим і досі єдиним.

3. Андрес Іньєста (2006 2018)

Золотий гол у фіналі ЧС-2010. Звання найкращого гравця Євро-2012. Дуже успішна клубна кар’єра. Іньєсті не вистачило лише «Золотого м’яча», на який він двічі реально претендував. Але сам Андрес не особливо переймається через те, що нагорода діставалася Ліонелю Мессі.

2. Хаві Ернандес (2000 2014)

Десь до 2008 року Хаві вважали просто добрим гравцем, бо головними зірками «Барси» були інші, а збірна Іспанії не виблискувала. Після Євро-2008 вже ніхто не сумнівався, що це топовий півзахисник. 14 років тому саме Хаві зробив той асист на Торреса, який дозволив Іспанії виграти перший трофей з 1964 року. Як і у випадку з Іньєстою, Хаві точно не в депресії через те, що залишився без жодного «Золотого м’яча».

1. Ікер Касільяс (2000 2016)

Дуже тяжкий вибір. Аргументи на користь Сан-Ікера: 1) саме він до Серхіо Рамоса був рекордсменом Іспанії за кількістю матчів – 167; 2) він не пропустив жодного гола у плей-оф трьох турнірів, які Іспанія виграла; 3) Касільяс виграв на Євро-2008 і Євро-2012 серії пенальті відповідно у матчах з Італією (Іспанія здолала прокляття чвертьфіналів) і Португалією, а на ЧС-2010 у дуже важливий момент відбив пенальті у чвертьфіналі з Парагваєм. І не забувайте про сейв після удару Роббена у фіналі ЧС-2010, а також статус капітана тієї золотої Іспанії.

Цікаві історії ЧС: серцевий напад після святкування голу, клуб Серії А вигнав гравця за гол у ворота Італії

Три тіньових фаворити ЧС-2022: зіркові невдахи, найрозкутіша команда Європи та тренер з досвідом у МЛС і Мексиці

Іньякі Вільямс, Кеш, Отавіо та інші гравці, які змінили футбольне громадянство, щоб зіграти на ЧС-2022

Фото: Hans-Jürgen Schmidt/Global Look Press; Real Madrid; Dennis Spaan/Global Look Press; Global Look Press/Keystone Press Agency

Інші пости блогу