Ігор Жданов: «Коли спортсмени безперервно їздять на змагання — це наші податки»
Велика розмова Олега Щербакова з міністром молоді та спорту Ігорем Ждановим.
Велика розмова Олега Щербакова з міністром молоді та спорту Ігорем Ждановим.
– Скільки держава платить топ-спортсменам?
– Звідки величезні борги «Олімпійського»?
– Спортсмени поза політикою?
– Чи будуть державні компанії фінансувати спорт?
– Чи добре працює федерація біатлону?
– Навіщо держава фінансує боулінг?
Бюджет, маркетинг, фінансування біатлону та боулінгу
- Скільки держава виділила на спорт цього року?
– Бюджет міністерства 2018 року – 2 мільярди 806 мільйонів гривень, 2019-го – 3 млрд 626 млн. Більше на 800 млн, це майже 30 відсотків.
- Нещодавно ми від вас отримали відповідь на запит щодо фінансування видів спорту. Як формуються ці цифри?
– Не треба ніяких запитів. Коли я став міністром, дав команду, що усі видатки по бюджетним програмам повинні бути доступними на нашому сайті. У нас немає секретів.
На 100 мільйонів збільшено фінансування лише календаря (Єдиного календарного плану – прим.). Це проведення зборів, поїздки на змагання. Всі пріоритетні види спорту достатньо забезпечені. Зрозуміло, ми зорієнтовані на розвиток олімпійських видів, у неолімпійців трохи інакша ситуація.
Ми зараз робимо чергову закупівлю обладнання для наших гімнастів для підготовки на Олімпіаду.
Цього року нам вдалося забезпечити 90 млн грн на капітальний ремонт спортивного комплексу «Авангард», який громадськість разом з міністерством і ГПУ повернули з власності профспілок. Тут колись тренувалась легендарна команда «Сокіл», була хокейна ДЮСШ, де готувалися кадри для кращих клубів країни. Досі йде складний процес передачі цього майна, земельна ділянка ще не оформлена, наприклад.
- Чи вдався експеримент з автономією федерацій?
– Він продовжується, є кілька федерацій, які твердо стоять на цьому шляху. Це федерації легкої атлетики, баскетболу, стрибків у воду, минулого року доєднались федерації регбі та хокею. Дехто планує приєднатися до нього цього року. А федерація важкої атлетики, навпаки, вийшла з експерименту.
Деякі дійсно потужні федерації не хочуть йти в експеримент, пояснюючи тим, що їм і без того добре. Бо коли щось станеться, міністерство завжди буде допомагати. А якщо вони в експерименті, то чимало питань доведеться вирішувати самим.
- Чи не здається вам, що деякі федерації недостатньо займаються маркетингом? Якщо порівняти ті ж федерації біатлону та баскетболу – прірва. У баскетболу конкурси, фейсбук, сайт, ютуб. У біатлону – нічого.
– Я абсолютно не згоден з оцінкою роботи свого колеги Володимира Михайловича Бринзака. Федерація біатлону – одна з тих, хто працює із залученням спонсорів. Подивіться трансляцію на «UA:Перший». Скільки в них реклами – а це все залучені ними спонсори.
Зараз платники податків повністю забезпечують участь національної збірної з біатлону на всіх етапах Кубку світу. Коли наші спортсмени майже безперервно їздять на змагання — це держава, це наші з вами податки.
Але є дуже багато речей, які ми не можемо забезпечити з держбюджету. Щось треба вирішувати швидко, щось не передбачено кошторисом. Державна система не настільки гнучка, щоб оперативно забезпечити необхідним. Такі питання вирішуються за рахунок спонсорських грошей.
Якщо відповідати на ваше питання глобально, моя позиція така: всі федерації повинні шукати спонсорські гроші. Як би ми не намагалися повністю покрити всі витрати, бюджету все одно не вистачить. Федерації повинні працювати з потужними вітчизняними та закордонними компаніями, щоб забезпечити додаткове фінансування.
Ми намагаємось допомагати, проводимо семінари, як залучати спонсорів, як працювати на ринку реклами. Я теж намагаюся проводити переговори.
- Є приклади?
– Коли в Україну заходила Qatar Airways, вони мене запросили на презентацію. Як міністр молоді та спорту я, напевно, міг би і не поїхати, це не мій напрямок, але витратив час, потім запросив керівника українського відділення компанії і поставив питання про підтримку наших федерацій, в тому числі, біатлону.
Знаю, що зараз до них звертаються, і коли їде велика група наших спортсменів, надаються суттєві знижки на авіаквитки.
- А з українськими компаніями?
– Я звернувся до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана із пропозицією про те, що великі національні компанії повинні підтримувати спорт. Чому «Газпром» веде таку активну політику підтримки спорту, а ми ні? Вони і в Лігу чемпіонів вклалися — а фінал, якщо пам’ятаєте, відбувся у нас на «Олімпійському». І якщо зовнішню рекламу «Газпрому» в місті вдалося зняти, то на стадіоні ми не змогли нічого зробити, бо у них є контракт з УЄФА.
Наразі зацікавлення виявив «Нафтогаз», але там поки не затверджено фінансовий план, тому вони не можуть проводити якесь фінансування. В особистих розмовах з головою «Укрзалізниці» паном Кравцовим теж був певний інтерес до спонсорства наших спортсменів.
- Навіщо держава фінансує такі види спорту, як, наприклад, боулінг та більярд?
– Там невеликі суми. Це офіційно визнані види спорту в Україні, тому вони мають таке ж право на фінансування, як і будь-які інші види спорту.
Тим більше, боулінг був на Всесвітніх іграх 2017 року у Вроцлаві.
- Вони так і мають фінансуватись?
– Думаю, що так, оскільки на міжнародних змаганнях у цих видах спорту також піднімається прапор і звучить гімн України.
Є певні критерії, щоб такі федерації отримували фінансування. Треба потрапити у програму Всесвітніх ігор або Всесвітніх ігор єдиноборств. Плюс повинен бути договір із Всесвітнім антидопінговим агентством WADA.
Або ж мати договір з силовими структурами України, що вони допомагають зміцненню обороноздатності країни. Це, як правило, федерації єдиноборств.
- Є безліч фінансованих нами видів спорту, про існування яких і правила яких ніхто навіть не здогадується.
– Щоб ви розуміли, про які суми йдеться. Називаю ті види спорту, про які люди точно знають. Автоспорт: фінансування минулого року – 186 тисяч гривень.
Чи до мене звернулися депутати, щоб підтримати літаковий спорт, адже це сприятиме розвитку обороноздатності. Начебто все правильно, але ж давайте приймати якесь спеціальне рішення, бо фінансування літакового спорту в Україні — трохи більше 18 тисяч.
Навіть якщо я знайду певні резерви, оскільки це неолімпійський вид спорту, буде, можливо, додатковий мільйон. І замість одного зльоту-посадки буде десять, тобто ситуації кардинально не зміниться А ідея була — допомогти армії. Давайте тоді разом з армією готувати пілотів.
Як за кордоном розвивається автоспорт чи літаковий спорт? Там або вкладають свої кошти великі фірми у розвиток автоспорту, або створюються спеціальні команди, які виступають на шоу з літакового спорту. Від держави вони навряд чи отримують належне фінансування. Розвиваються завдяки комерції.
4 роки на чолі міністерства, конфлікти, призначення тренерів
- Ви на другому місці серед всіх міністрів спорту України за часом на посаді після Валерія Борзова. Коли ви йшли в уряд, думали, що так буде?
– Якщо чесно, навряд чи. Я розумів, що в умовах війни та політичної кризи час перебування на цій посаді не буде тривалим. Але так сталося, що мені довірили цю посаду в двох урядах. Це досить незвична ситуація для України.
Коли формувався уряд у 2014 році, нам прогнозували 3-4 місяці, максимум рік.
- На початку вашого міністрування часто говорили, що ви людина випадкова та тимчасова на цій посаді...
– Свою політичну кар’єру я розпочинав у комітеті у справах сім’ї, молоді, спорту і туризму, як тоді він називався. Його очолював тоді Анатолій Сергійович Матвієнко в далекому 93-му році. Тому я в цій системі не зовсім чужий. Я там займався молодіжною політикою.
Потім викладав у Могилянці курс політичної аналітики і говорив студентам, що коли займаєшся чимось, треба зрозуміти, хто є стейкхолдерами, зацікавленими особами, від яких залежить рішення тієї чи іншої проблеми. Тому головним було знайти спільну мову з федераціями, Національним олімпійським комітетом, Спортивним комітетом України, Національним комітетом спорту інвалідів, профільним парламентським комітетом.
- З ким було складно знайти спільну мову на початку вашої роботи?
– На перших етапах з федерацією дзюдо, в ній було кілька центрів. Вони намагалися впливати на мене, просували свої ідеї, своїх тренерів.
Дуже важко знайти компроміс, коли вони самі цього не хочуть робити. У міністра немає важелів впливу призначати чи знімати керівників федерацій. Тому він часто стає заручником конфліктів всередині цих громадських організацій.
- Чи вдалось залагодити конфліктну ситуацію, яка виникла після призначення головного тренера з греко-римської боротьби?
– Скажімо так, вона заспокоїлася, оскільки прийнято кадрове рішення. Міністр прийняв його відповідно до закону. Міністерство призначає на посаду головних тренерів в результаті конкурсного відбору з урахуванням пропозиції відповідної федерації. Це профільному законі визначено, що я й зробив.
Зрозуміло, що всередині Асоціації спортивної боротьби як були кілька груп впливу, так вони і залишаються.
Але вже маємо результати діяльності нових тренерів – це 13 нагород молодіжного чемпіонату Європи з боротьби. І греко-римські, і «вільники» приїхали з медалями. Сподіваюсь, що так буде і надалі.
- За міністром остаточний підпис на призначення цих тренерів?
– Якщо бути точним, остаточний підпис у контракті ставить відповідний заступник міністра. Але перед цим подає доповідну записку, і я погоджую призначення державних головних і старших тренерів.
- Як визначаються ті види спорту, у яких на призначення головного тренера має вплив міністерство? А в яких ні?
– Міністерство має вплив на всі види спорту, які фінансуються з бюджету. Але є ситуації, коли головний тренер, якого призначає міністерство, підсилюється тренерами, залученими федераціями за свої власні кошти. Кожна з федерацій може призначити тренера, який опікуватиметься окремою групою спортсменів чи напрямком.
Тобто, за державний кошт, то це міністерство. Але якщо вони самостійно хочуть посилити свою тренерську команду, наприклад, як у біатлоні, то будь-ласка.
- Тобто Колупаєв від міністерства?
– Так, Колупаєв від нас, а Санітра і Прокунін — від федерації. Для мене ж неважливо, хто там головний. А важливо, щоб був результат.
Поїздки спортсменів в Росію, Крим, футбол
- Наші спортсмени часто повторюють: «Спорт поза політикою». На вашу думку, спортсмени мають бути поза політикою?
– Якщо під політикою мається на увазі патріотизм, захист територіальної цілісності країни, оборона країни проти збройної агресії Росії, відстоювання наших територій, які тимчасово окуповані, і їхнє повернення, то в такому випадку бути поза політикою неможливо.
Будь-який спортсмен, якщо він громадянин країни, повинен визначитись з цими питаннями. Думаю, що відповідь на них очевидна.
Зрозуміло, що я нікого не можу примусити віддати свій голос за якогось кандидата на президентських чи парламентських виборах, бо всі мають права – голосувати чи не голосувати на виборах, агітувати чи не агітувати, підтримувати ту чи іншу політичну силу чи ні. Але я їм завжди раджу — не дайте себе використати в складній політичній боротьбі.
- Чи правильно робили Світоліна, Усик, шахісти, біатлоністи та інші, хто їздив в Росію після 2014 року?
– Біатлоністи не їздили в Росію після того, як був прийнятий Закон про деокупацію.
- А загалом після 2014 року?
– Тоді не було чіткої державної політики з цього питання. Ми попереджали, що можуть бути проблеми з безпекою. А після того, як був прийнятий Закон про деокупацію, законодавча база змінилася. І своїм наказом я заборонив фінансування поїздок до Росії за державні кошти.
Я не можу взагалі заборонити спортсменам їздити в Росію. Тим більше, там проходять важливі ліцензійні змагання на Олімпійські ігри. Або чемпіонати Європи чи світу.
Було кілька поїздок борців за свої кошти. Якщо не помиляюсь, дзюдоїсти та шахісти їздили вже після наказу. Біатлоністи вирішили не їхати.
- До речі, ви тоді мирно домовились з Володимиром Бринзаком? Бо відомо, що перша позиція ФБУ була – все ж їхати.
– Трошки подискутували, але знайшли конструктивне рішення. Я дякую Володимиру Михайловичу, що він тоді прислухався до моєї думки.
- Чому Україна не завжди реагувала на те, що в Криму Росія проводила свої змагання? Кілька років тому там точно проходили офіційні ліцензійні чемпіонати Росії, наприклад, з велоспорту.
– Давайте розділимо міжнародні змагання, які проводять під егідою міжнародних федерацій на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, і внутрішні російські змагання. Навряд чи ми можемо вплинути на ситуацію з проведенням російського чемпіонату з велоспорту в Криму.
– Але з футболом вдалось вплинути.
– Так, але коли? Після того, як вони почали приймати до чемпіонату Росії кримські команди. Після цього була реакція Федерації футболу, вона звернулась в УЄФА, ФІФА і довела, що представники Криму грати в російському чемпіонаті не можуть.
Я знаю, що наші федерації подають протести. Наприклад, Федерація вітрильного спорту. Наскільки мені відомо, зараз міжнародних змагань на території Криму не проводиться. А якщо туди їдуть російські спортсмени не через українські пункти пропуску, то вони потім не зможуть потрапити на територію України. Це пряме порушення законодавства, такі випадки вже були.
- Боксери?
– Так, саме цей приклад. Вони не попали до Харкова на чемпіонат Європи у 2017-му, тому що проводили збори в Криму. Ми діємо через федерації, тому що міністерство не може напряму впливати на цю ситуацію. Є принцип автономії спорту, і ми працюємо з федераціями, щоб протести подавали саме вони.
Але міжнародні федерації теж різні. Є такі, якими керують росіяни або абсолютно проросійське лобі. Там правди не знайдеш. Нашого шашкіста Юрія Анікеєва виключили і не допускали до змагань, бо він ходив у вишиванці. Ми допомагали йому, шукали юристів, щоб виграти суд в Лозанні.
Є система обміну інформацією між МЗС, Міністерством молоді та спорту, а також іншими державними органами. Ситуацію з Кримом ми намагаємось максимально відслідковувати. До речі, поставили питання і будемо далі його педалювати, що допінг-проби на території Криму має право брати тільки наш Національний антидопінговий центр.
- Ви були проти проведення футбольного чемпіонату світу в Росії. Які конкретні кроки тоді, перед чемпіонатом світу, міністерство чи федерація зробили, щоб вплинути на можливість проведення турніру в Росії?
– Я звертався до своїх колег, всіх керівників міністерств чи відповідних органів виконавчої влади країн, які брали участь у футбольному чемпіонаті, щоб принаймні оголосити політичний бойкот цим змаганням. Щоб політичне керівництво туди не їхало і не підтримувало Росію.
Стосовно конкретних кроків, ще раз підкреслюю – федерація футболу є автономною організацією. Ми ставили питання щодо бойкоту на політичному рівні. Цим займалось більше МЗС. Але наші закордонні партнери не пішли тоді нам назустріч.
Ми написали лист на 31 країну, які потрапили на чемпіонат світу. Це було 13 червня 2018 року.
- Чи не здається, що лист в червні 2018-го – це трохи запізно?
– Так ви почуйте, про що лист. Щоб не їхали політики. Дехто мені тоді відповів. Наприклад, Міністр спорту і туризму Республіки Польща Вітольд Банька, що він туди і не збирався.
Зарплата топ-спортсменів, натуралізація, біатлонний ЧЄ – схема?
- Як ви вважаєте, натуралізація в Україну спортсменів – це наше досягнення чи провал, бо своїх не виховали?
– Ще три роки тому мене запитували зовсім інше – чому українські спортсмени їдуть за кордон? Ви перший, хто поставив питання так: чому іноземні спортсмени приїжджають в Україну?
Насправді це не досягнення і не провал. Це практика, розповсюджена у всьому світі, коли спортсмени шукають кращих можливостей для реалізації своїх амбіцій. І це не тільки гроші, але й часто можливості опинитися у першому складі збірної, продовжити свою кар’єру.
Ми, звичайно, не говоримо про ситуацію, коли частина українських легкоатлетів у 2014 році перейшли у збірну Росії, здебільшого ті, хто представляв Крим. Але виступити на Олімпіаді не склалося – ви знаєте історію із дискваліфікацією всієї збірної, яка триває й донині. На чемпіонаті Європи у приміщенні, що недавно завершився у Глазго, лише кілька росіян виступали під прапором МОК.
- Бо ніхто ж не їде…
– Так і напишіть, що ніхто не їде – один-два спортсмени на рік. Це ще один міф про масову спортивну міграцію з України. У журналістів теж є стереотипи.
Нещодавно у міністерстві ми проводили сесію стратегічного планування, там кожен реалізовував якусь свою мрію. От хтось сказав: як було б добре, щоб в «Нью-Йорк Таймс» чи «Вашингтон Пост» якось з’явилась стаття «Як зупинити відтік наших спортсменів до України?»
Одна з головних причин міграції спортсменів – економічна. Вони вважають, що якщо перейдуть в іншу країну, то їм там створять кращі умови.
Останнім часом наші провідні спортсмени отримують від держави приблизно 25-28 тис. гривень, а головні тренери, абсолютні топи – 40-60 тисяч.
- Скільки українських спортсменів отримують такі гроші?
– Це місячна зарплата елітної групи, близько ста спортсменів. Але це спортсмени рівня чемпіонів, призерів чемпіонатів світу, реальні претенденти на олімпійські медалі, чемпіони Європи.
- У багатьох видах спорту чемпіонати Європу – це друга ліга. Виграти ЧЄ – це ж зовсім не значить, що у спортсмена є серйозні шанси на більш потужних турнірах?
– Так і призові за чемпіонат Європи в 2 рази менші, ніж за чемпіонат світу. За перемогу на чемпіонаті світу спортсмен отримує 100 тисяч гривень від держави. А за перемогу на чемпіонаті Європи – 50 тисяч, ми підняли їх у 2015 році після Європейських ігор.
- Чи не здається вам, що такий підхід — трохи схема? Наприклад, після біатлонного чемпіонату Європи відбувається чемпіонат світу. Очевидно, що елітні спортсмени, пропускають ЧЄ, щоб краще підготуватись до ЧС. Наші ж роблять навпаки.
– Це їхнє рішення, не міністру вказувати, куди їм їхати.
- Юрай Санітра говорив, що краще було готуватись до чемпіонату світу, якби ми не їхали на чемпіонат Європи.
– Якщо вони подали заявку до Єдиного календарного плану, то нехай Санітра вже не розповідає, що краще було туди не їхати.
Я затверджую Єдиний календарний план спортивних змагань за поданням федерацій. Якщо вони вважають, що їм туди не потрібно їхати, то нехай не їдуть. Це ж тренерське питання. Моє завдання – створити їм умови, щоб ми завойовували медалі на міжнародних змаганнях.
Тому я не буду це оцінювати. Є формальний показник, адже це чемпіонат Європи. Те, що не поїхали інші – це їхні проблеми.
З іншого боку, «золото» Підручного – це завдяки його участі в чемпіонаті Європи чи всупереч?
Борги «Олімпійського», потужні субвенції регіонам, біатлонний комплекс
- В бюджеті Мінмолодьспорту передбачені 600 млн гривень на субвенції регіонам для ремонту, реконструкції та будівництва спортивних об’єктів. Як вони будуть розподілятись?
– Є три програми, одна з яких продовжена з минулого року. Це програма будівництва палаців спорту. Минулого року було виділено 150 млн грн, цього – 200 млн. У нас зашилось з минулого року два переможці, які реально почали будувати ці палаци. Це Рівне та Хмельницький. Особливо активно діє Рівне, там вже є фундамент. Думаю, ми побудуємо там за кілька років.
Тобто з 600 мільйонів 200 – на палаци спорту, 200 – на спортивні басейни та ще 200 – на спортивні майданчики.
Як тільки буде затверджено порядок використання коштів, проведемо засідання комісії, в яку увійдуть представники Міністерства, федерацій, Верхової Ради. Озвучимо вимоги до претендентів як по палацах спорту, так і по басейнах. Щоб була інформація про землевідвід, співфінансування. Заявки подають дуже активно, особливо на басейни. Одна із областей подала заявку на десять басейнів!
- А на скільки можна сподіватись?
– Будівництво сучасного 25-метрового басейну у середньому коштує близько 90 млн грн. В одному місці – 70 млн, в іншому – 110-120 млн, все залежить від землі, комунікацій.
А сучасний 50-метровий басейн може обійтись в 200 і більше млн. Тому 200 млн грн. на басейни – це не дуже велика сума. Як і 200 на палаци спорту.
Думаю, що буде відібрано 5-7 заявок зі співфінансуванням. Наприклад, держава виділить 30 млн грн, ще 30 млн знайде місцеве самоврядування. У деяких випадках може бути й менше грошей, бо мова йде про капітальний ремонт. Це 10-15 млн грн від нас і 10-15 млн грн на місцях.
- Чому зупинилась історія з будівництвом біатлонного комплексу в Буковелі? Там не дійшло навіть до тендера.
– Тендер проводить обласна державна адміністрація, яка є замовником цього будівництва. Він був проведений, але мене проінформували, що його було скасовано.
Але гроші, які були виділені в бюджеті минулого року, не пропали. В Законі про державний бюджет 2019 року ці кошти визнані перехідними, і я думаю, що цього року ми все ж проведемо тендер і запустимо там процес будівництва біатлонного стадіону.
- Яка ситуація з боргами «Арени Львів» та НСК «Олімпійський»?
– Борг «Арени Львів» – близько 400 млн, НСК – 2,5 млрд. І як розвивати підприємство?
Ці борги з’явились після Євро-2012. Тоді ця державна власність була передана в управління підприємства «Укрєвроінфрапроект». А повернули її в Мінмолодьспорту з боргами.
Я неодноразово звертався до Уряду – можливо, нам треба випустити боргові зобов’язання, бо самотужки міністерство цю проблему вирішити не може. Підприємствам за рахунок своєї комерційної господарської діяльності не може погасити такі борги — це з області фантастики.
Ти не можеш працювати, арештовують рахунки, постійно судові спори. Навіть готуючись до фіналу Ліги чемпіонів, всі роботи в інтересах «Олімпійського» проводилися через олімпійську базу «Конча-Заспа». Вони були отримувачами коштів, проводили тендери тощо.
- «Олімпійський» не міг фінансувати свою реконструкцію?
– У нього не було рахунків, тому ми з допомогою Мінфіну запропонували такий абсолютно законний варіант. Нам тоді сказали, якщо ми не виконаємо необхідні роботи, фіналу Ліги чемпіонів у нас не буде.
Приїхала поважна комісія УЄФА. Їм показали акти виконаних робіт. Але вони самі все дивились і перевіряли.
Наприклад, було 300 не дуже хороших відеокамер, поставили 500 кращих, щоб можна було навіть розпізнати обличчя хуліганів.
– А ситуація зі зміною газону на «Арені Львів»? Як це сталось?
– Андрій Шевченко вважає, що цей стадіон фартовий, і хоче, щоб збірна зіграла там. Але газон був в край незадовільному стані. Разом з бюджетним комітетом, з Андрієм Павелком ми передбачили фінансування у 7 млн грн. Ці гроші є і оновлення газону вже почалось.
Газон остаточно впорядкують до кінця травня, потім там буде великий концерт Винника. Директор побоюється, що під час концерту його можуть пошкодити. Але контракт із артистом був укладений до визначення дати проведення матчу, до того ж є спеціальні технології: – накривається газон, як на «Олімпійському» та інших стадіонах: сьогодні – концерт, через два дні – футбольний матч. Гадаю, все буде нормально.
- Головні спортивні події цього року в Україні?
– Це чемпіонат Європи зі стрибків у воду. Міжнародній федерації сподобалося, як ми із Федерацією стрибків у воду організували цей же турнір у 2017 році, а у 2018-му – чемпіонат світу серед юніорів.
Другий – командний чемпіонат Європи з легкоатлетичних багатоборств, він буде проходити у Луцьку. І ще кілька змагань з неолімпійських видів спорту.
Але це два серйозних заходи, якими ми можемо пишатися. Це показник, що Україна – європейська спортивна держава, що навіть в умовах війни ми можемо проводити на належному безпековому та організаційному рівні такі змагання.
Фото: Tribuna.com/Павло Гаркавенко
