В «Шахтаря» вистачає проблем. Однак український футбол ще ніколи не бачив такого домінування на м'ячі

Переживання про старт Де Дзербі в донецькій команді.

Короткий розіграш, що ставить Де Дзербі – це благословення для всього українського футболу. Радикальність у використанні цього елементу та якість його втілення просто приголомшує. Я ледве колись в житті бачив, щоб українська команда робила більше 2-х передач у своєму карному майданчику. «Гірники» на початку однієї з атак першого матчу проти «Генка» зробили 8, перебуваючи при цьому під активним тиском з боку суперника («Шахтар» спокійно вийшов з під нього на вільний простір та організував досить небезпечний підхід до воріт бельгійців).

Тут окремо хочеться поділитись захопленням від Трубіна. Він є ключовим елементом цих розіграшей, часто опиняючись в ролі того, хто стоячи з м'ячем провокує опонента на пресинг. Ми всі і раніше знали про його вміння грати ногами, але тепер він ще показує, що може холоднокровно розбиратись у ситуаціях, коли на нього конкретно тиснуть. Виникає враження, що його кохонес збільшились принаймні вдвічі після приходу Де Дзербі. І слід також розуміти, що Анатолій допускає помилки (як, наприклад в передачі, що призвела до першого голу в протистоянні з «Генком»), але вони ніяким чином не позначаються на його стані, що дуже тішить.

Загалом усе, що стосується позиційних атак «Шахтаря» виглядає дуже свіжо та якісно (тим більше на контрасті з Каштру). У команди є зрозуміла модель з активною роллю крайніх захисників (особливо Додо, який зараз вірогідно є найкращим гравцем команди), регулярними переведеннями з флангу на фланг, створенням ізоляцій під вінгерів, продуманими закиданнями за спини захисникам та іншими штуками. Яскравим показником крутості тривалих наступів донеччан є гол «Олександрії», адже його авторство належить крайнім захисникам «Шахтаря», які підключившись до атаки, зробили своєчасні ривки у вільні зони. Все це приємно бачити, навіть враховуючи наявність (цілком природної) сирості, що обумовлена ще не повним усвідомленням гравцями вимог самого Де Дзербі, а також деякими непорозуміннями один між одним.

Зокрема команда паршиво користається вільним простором, який сама регулярно створює внаслідок першокласного виходу з під пресингу. В матчах з «Генком» була ціла купа епізодів, коли донеччани опинялись на чужій половині поля, маючи або чисельну рівність або перевагу. Майже всі подібні випади закінчувались огидними індивідуальними рішеннями, що просто вбивали темп атак. При тому, що рівень виконавців в донецької команди достатньо високий – це добре видно по окремих епізодах впродовж матчу.

Своєрідною квінтесенцією цього парадоксу є перфоманс Тете у другому матчі проти «шахтарів». З одного боку він провів його на рівні праймового Августіна Окочі, а з іншого – був безсумнівним номером один за кількістю загублених потенційно небезпечних атак. Ця проблема також здебільшого пов'язана із незіграністю. Партнери банально погано відчувають рух один одного, що в результаті й заважає приймати правильні рішення або достатньо якісно виконувати окремі технічні елементи.

З пресингом справи йдуть схожим чином – є чітка персональна структура, яка переважно виглядає як 4-4-2 (ромб) або 4-3-3, і є в цілому досить ефективною – «гірники» регулярно провокують втрати суперника на чужій половині поля. Команда також постійно та досить вдало застосовує контрпресинг. Однак і збої трапляються нерідко. Так у матчі з «Олександрією» перший пропущений гол народився якраз на стадії пресингу, через неузгоджені дії між Степаненком та Майконом та провтик Мудрика. Другий же став результатом невдалої реакції на втрату м'яча, що дозволило олександрійцям організувати швидку атаку. Однак все це поки що не виглядає системними складнощами, а скоріше епізодичними непорозуміннями, які мають піти в процесі адаптації та пристосування до нової моделі.

Більш фактурне питання, яке скоріше за все буде спливати продовж всієї роботи італійця в донецькій команді, – це дисциплінованість при позиційному захисті. На поточний момент команда взагалі не вселяє впевненості, коли справа доходить до того, щоб не вступати в активний відбір, а більш статично захищати окремі ділянки поля (безумовно, включаючи й оборону при стандартах). Тут одразу згадується влучання Онуачу в поперечину у другому матчі проти бельгійців, якого Майкон просто проґавив. І даний компонент ледве принципово зміниться, бо Де Дзербі аж ніяк не є оборонним гуру.

Його «Сассуоло» завжди мав скромні показники за різними захисними метриками. В минулому сезоні, наприклад команда була в нижній частині турнірної таблиці як за пропущеними голами, так і за очікуваними голами суперника. Зі стандартами історія ще сумніша – «Сассуоло» був на передостанньому місці за кількістю допущених ударів (78) та голів (8), що виникали після передач зі стандартних положень. Тут ще варто тримати в голові, що Консільї видав другий найкращий воротарський перфоманс після Періна, якщо дивитись на Post-shot xG +/- (очікувані голи після влучання в отвір мінус пропущені голи) – Андреа пропустив на 2,6 гола менше, ніж мав.

Тим не менше, проблеми позиційного захисту не повинні сильно псувати життя «гірникам» впродовж сезону. Для команд, які домінують на м'ячі та для яких пресинг є головним інструментом його повернення, до деякої міри нормально періодично помилятись при позиційках. Якщо у Де Дзербі все складеться добре, то його «Шахтар» повинен буде просто не помічати різного роду огріхи біля своїх воріт внаслідок того об'єму небезпеки, який вони будуть створювати біля чужих.

Прямо зараз це може бути не так помітно через велику кількість індивідуальних помилок та непорозумінь, про які мова йшла вище, але донецька команда має цілком реальну перспективу вирости в донині небачену в українському футболі машину позиційного нападу. В нашому чемпіонаті ще не було команди з таким поєднанням потужного індивідуального класу та радикально-домінуючої позиційної моделі. З цього може вийти щось насправді грандіозне.

В матеріалі використовувались дані fbref.com.

Фото: «Шахтар».

Більше матеріалів в телграм-каналі «Напівпрофесіонал».