Трибуна

ЧС-1950 – головна трагедія бразильського футболу. Після поразки на «Маракані» гравців масово вигнали зі збірної, а фанати закінчували життя самогубством

Як самотність та концентрація перемогла колективізм та самовпевненість.

БлогРетро
24 листопада, 12:30
15
ЧС-1950 – головна трагедія бразильського футболу. Після поразки на «Маракані» гравців масово вигнали зі збірної, а фанати закінчували життя самогубством

Нищівну поразку 1:7 від збірної Німеччини у півфіналі домашнього чемпіонату світу-2014 прийнято вважати однією із найбільших трагедій в збірної Бразилії. Що може бути гіршим, коли тебе, твої мрії та надії буквально трощать на твоїй же території – на очах у рідних, друзів, твоєї країни та усього світу?

Та в історії Бразилії була подія куди більш ганебна та принизлива, яка стала початковою точкою усіх наступних звитяг команди, після якої із команди масово вигнали гравців, а фанати закінчували життя самогубством.

Чемпіонат світу 1950 року, на якому Бразилія засвоїла найбільш болісний урок на усю подальшу історію.

ЧС-1950 – турнір без фіналу та із переможцем, якого оголосили ще до початку змагань

Чемпіонат світу-1950 – перший подібний турнір після завершення Другої світової війни. Перерва у 12 років, велика війна та низка інших обставин зробили ЧС у Бразилії унікальним – він проходив за особливими правилами та навіть не передбачав класичного фінального матчу за золоті нагороди та кубок чемпіона світу.

Через все ту ж війну на головний футбольний турнір не доїхало багато команд. Німеччину не допустили як агресора, Чехословаччина, Угорщина, СРСР та інші європейські країни долали наслідки війни та просто не могли поїхати на чемпіонат світу, велика кількість країн просто відмовилась брати участь у турнірі, знялась ще після жеребкування кваліфікаційного етапу або безпосередньо перед початком змагань. ФІФА навіть запросила на турнір Індію, яка не повинна була грати там спочатку, але і вона вирішила не їхати до Бразилії: офіційна причина – високі витрати, пов’язані з участю в турнірі, неофіційна – заборона грати босоніж.

У підсумку до самого чемпіонату «дожило» всього 13 команд. Турнір було вирішено розіграти за незвичною формулою – переможці чотирьох груп формували новий квартет та розігрували чемпіонство за круговою системою. До вирішального етапу пробилась команда-господарка Бразилія, а також Іспанія, Швеція та Уругвай. Останньому для виходу з групи вистачило однієї (!) перемоги – через відмову французів брати участь у турнірі їхня група складалася всього із двох команд – безпосередньо Уругваю та Болівії. Матч завершився із рахунком 8:0 та подарував уругвайцям прохід у «Фінал чотирьох» чемпіонату світу.

Вже там бразильці не залишили нічого живого від шведів та іспанців у перших двох турах – розгромили їх 7:1 та 6:1 відповідно. Уругвайці ж зіграли внічию з Іспанією (2:2) та ледве здолали Швецію – програвали 1:2 і здобули перемогу завдяки голам на 77-й та 85-й. Фінальний матч, який не був таким де-юре, але став таким де-факто, було заплановано на 16 липня. Бразилії для звитяги на домашньому чемпіонаті світу вистачало нічиєї, тоді як Уругвай влаштовувала лише перемога.

Вирішальна зустріч відбувалась на легендарному нині стадіоні «Маракана», який було побудовано спеціально під цей чемпіонат світу. Цей стадіон став найбільшим у Ріо, Бразилії та усьому світі – він вміщував 195 тисяч фанатів. Офіційно на сам матч між Уругваєм та Бразилією було продано 173 830 квитків, тоді як насправді гру відвідало 199 854 глядача. Вона навіть увійшла до Книги рекордів Гіннеса, як найбільш відвідуваний футбольний матч у історії.

Сказати, що у Бразилії всі готувалися до перемоги місцевої команди – не сказати нічого. Для команди вже виготовили золоті медалі, записали спеціальну пісню, а президент ФІФА Жуль Ріме (на честь якого саме з цього розіграшу турніру став називатися кубок чемпіона світу) вивчив привітання португальською мовою.

Капітан збірної Уругвая Обдуліо Варела вийшов на прогулянку по Ріо-де-Жанейро напередодні матчу та скупляв усі газети, які траплялися на його шляху. На перших шпальтах усіх них була надрукована красномовна фраза: «Бразилія – чемпіон світу». Варела, коли повернувся у готель, вирізав фото гравців збірної Бразилії та обклеїв ними туалет. А на інші газети, скинувши їх в унітаз, просто помочився та закликав партнерів по збірній зробити те ж саме.

Кожен момент напередодні вирішального матчу турніру уругвайці відчували тиск, який неможливо ні з чим порівняти чи якось описати. Щоразу, коли гравці збірної Уругваю виходили на вулицю, вони чули насмішки від бразильських фанів, були змушені читати написи, плакати, слухати пісні та вигуки про те, що Бразилія чемпіон, а їм краще навіть не виходити на матч та вже їхати додому. Та що там, навіть La Gazzetta dello Sport вихваляла Бразилію, мовляв та «поєднує у собі науку, мистецтво, балет та навіть цирк, та просто не може програти вдома». І це було просто неможливо не перетворити у додаткову мотивацію.

«Лише троє людей змусили «Маракану» замовкнути – Папа Римський, Френк Сінатра та я»

«Проти нас 200 тисяч самовдоволених бразильців, але на полі їх буде всього 11. Не буває матчів, що програні до початку. Вперед, Уругвай!», – промова капітана Обдуліо Варели повинна була замотивувати уругвайців, але сконцентруватися на футболі на тій «Маракані» було просто неможливо. У той час, як бразильці спокійно прибули на стадіон та налаштовувалися на гру у своїй роздягальні, гравці Уругвая мали проблеми навіть із тим, щоб спокійно пройти у підтрибунку – кожен бразилець навколо сміявся, кричав та навіть бажав їм смерті.

У тунелі, перед виходом на поле, Варела тільки продовжував підбадьорювати своїх гравців: «Спокійно виходьте і не дивіться вгору. Ніколи не дивіться на трибуни. Матч грається внизу». Бразильці на трибунах вже святкували перемогу у турнірі, вони вже були чемпіонами світу – ще до стартового свистка матчу, який все вирішував.

Увесь перший тайм Уругвай «вмирав» у обороні – бразильці завдали 17 (!) ударів по воротах гостей, але так і не змогли забити. Хуан Альберто Скьяффіно, один із найважливіших гравців того Уругваю, пізніше описував ці 45 хвилин у своїй автобіографії як «пекло, де нас смажать у великій пательні».

Бразильці забили одразу по перерві – рахунок відкрив Фріаса. На трибунах навіть перестали дивитися гру, перемога бразильців точно робила їх чемпіонами, а вони до цього на турнірі не просто не програвали, а навіть не поступалися нікому у рахунку. Все той же капітан Варела вигадав спосіб, як «потушити» бразильців – він кілька хвилин сперечався із арбітром щодо офсайду, просто щоб потягнути час та вгамувати гравців на полі і фанатів на трибунах. Геніальність плану полягала у тому, що англійські арбітри не розуміли іспанської, а Варела не говорив англійською. Після матчу капітан уругвайців зізнався, що його планом було не скасувати гол, а вивести бразильців з себе – у нього це вийшло, деякі суперники вже почали дозволяти собі нецензурну лайку на адресу Обдуліо.

Бразильці перебудувалися та дозволили уругвайцям більше тримати м’яч – на 66-й хвилині атака, яку розпочав Варела, перетворилася на гол Скьяффіно. Уся «Маракана», фанати та футболісти були настільки шоковані, що моментально затихли. Уругвай продовжував тиснути, а бразильці, згадавши про те, що їх влаштовує і нічия, намагалися просто втримати потрібний рахунок. За що і поплатилися – на 79-й другий м’яч забив уругваєць Альсідес Гіджа. Учасники того матчу згадували, що на стадіоні після цього голу запанувала мертва тиша. Уругвай в атаку більше не ходив – вони засіли в обороні та відбивали усі спроби Бразилії зрівняти рахунок. І їм таки вдалося втримати потрібний рахунок.

Фінальний свисток зафіксував перемогу уругвайців із рахунком 2:1 – вони стали чемпіонами світу-1950, вдруге у своїй історії вигравши цей трофей. Бразильці впали на газон та довго не піднімалися. Гравці згадували, що просто боялися підіймати голову. А герой вирішальної зустрічі та автор чемпіонського голу Альсідес Гіджа після матчу видав просто геніальну фразу: «Лише троє людей могли змусити «Маракану» замовкнути – Папа Римський, Френк Сінатра та я».

Бразильці розпустили команду та назавжди відмовилися від білої форми. Уругвайці зробили день фіналу національним святом

Двоє бразильських фанатів після ганебної домашньої поразки у головному матчі, на той момент, усього бразильського футболу, просто стрибнули із трибун «Маракани» та розбилися. Понад 200 людей потрапили у лікарні із порушенням психіки, а по всій країні близько 300 людей вчинили самогубство.

Із тієї збірної Бразилії, яка виносила усіх на своєму шляху, показувала феєричний футбол та громила суперників один за одним, після поразки від Уругваю масово вигнали футболістів – четверо гравців більше ніколи не викликались до національної команди, зокрема й її капітан Аугусто. Взагалі лише двоє гравців тієї команди викликалися до збірної на наступні чемпіонати світу, але обоє вони не зіграли у жодному матчі ЧС-1950. Деякі футболісти брали участь у наступних матчах команди, але категорично не викликалися на великі турніри. А голкіпера Барбозу, якого тоді звинуватили у другому пропущеному м'ячі (він припустився помилки, не закривши ближній кут, і пропустив гол, який зробив Уругвай чемпіоном), взагалі не підпускали ні до чого, що пов'язано зі збірною. Навіть заборонили йому коментувати матч збірної у 1993-му – через 43 (!) роки після того самого матчу.

Цей матч увійшов у історію як «Мараканасо» – у перекладі з португальської мови – крах на «Маракані» (до речі, по аналогії із цим, поразка 1:7 від Німеччини на ЧС-2014 на стадіон «Мінейран» отримала назву «Мінейрасо»). Газети відмовлялися визнавати поразку місцевої команди, деякі журналісти звільнялися з роботи та не хотіли працювати, аби не повідомляти, не висвітлювати та ніяк не взаємодіяти із чемпіонатом світу. А сама збірна Бразилії назавжди відмовилась від білої форми, у якій проводила той матч, замінивши її на традиційні для сьогоднішніх днів синю та жовту.

Ніякої чемпіонської церемонії для переможців, збірної Уругваю, теж не було – президент ФІФА Ріме просто потиснув руку капітану команди Обдуліо Варелі, всунув йому кубок та зник серед людей. «Я потиснув йому руку, віддав трофей та не зміг вичавити з себе ні слова. Все було передбачено, окрім перемоги Уругваю», – згадував події після того фіналу сам Жуль Ріме.

«У будь-який інший день уругвайці зазнали б розгромної поразки, але саме дата 16 липня 1950 року стала для бразильців фатальною», – так матч закарбувався у пам'яті легенди збірної Зізіньо. День вирішального матчу ЧС-1950, 16 липня, став національним святом в Уругваї, яке відзначають і досі. А за суперництвом Бразилії та Уругваю закріпилося прізвисько «Привид 1950-го». Бразильці й досі бояться грати із цією збірною, особливо, якщо це доводиться робити на «Маракані».

З того часу бразильці вже п’ять разів ставали чемпіонами світу – більше, ніж будь-яка інша збірна. Вони встановили велику кількість рекордів та досі не пропустили жодного турніру. Але передумовою цих звитяг став не тріумф, до якого все і всі були готові, а ганебна та спустошлива поразка, яка змусила Бразилію зробити висновки та стала точкою відліку подальших досягнень «селесао».

50 найкращих гравців в історії Бразилії

Бразилія на переможній серії і везе на ЧС топовий склад. Але шанси на шостий титул сумнівні – все через сітку турніру

***

Щоб не пропустити найголовніші новини напередодні турніру та під час самого ЧС, підписуйтеся на наші оновлені під головну подію року соцмережі:

📲 Інстаграм

🔁 Телеграм

👥 Фейсбук

А також встановлюйте наші додатки:

Футбол України

Флагман

Фото: Bob Thomas/Popperfoto, Getty Images

Дмитрий Клименко
"Ніякої чемпіонської церемонії для переможців, збірної Уругваю, теж не було – президент ФІФА Ріме просто потиснув руку капітану команди Обдуліо Варелі, всунув йому кубок та зник серед людей" Я смотрю, ФИФА всегда была плюс-минус такой же, как и сейчас))
Відповісти
22
Мирослав Юрчук
відповів на коментар користувача Дмитрий Клименко
Так-так, теж подумав про це, тільки зараз ФІФА краще готується до непередбачуваних штук, які йдуть "не за сценарієм"))
Відповісти
2
Kostiantyn Stepaniuk
Здивувався, коли побачив Мирослава в авторах, але пам'ятаю, що він цікавився ЧС-1950 у коментах до постів про цікаві їсторії ЧС) Вийшло дуже топово!
Відповісти
10
Мирослав Юрчук
відповів на коментар користувача Kostiantyn Stepaniuk
Ахаха, дякую) боявся, що ти всі мініісторії з цього ЧС розтягаєш собі у ті пости))
Відповісти
0
Vitaliy Kravets
Автор забув додати тег 'конкурс'))
Відповісти
6
Мирослав Юрчук
відповів на коментар користувача Vitaliy Kravets
хехе, нехай це буде прев'ю до конкурсу))0
Відповісти
0
Олександр Радчук
цікавий матеріал🔥
Відповісти
4
Валентин Юрчук 🛸🧸🤟
Завжди вкатують такі ретро пости) Було цікаво почитати, зовсім нова історія для мене
Відповісти
1
Сергій Вокальчук
Дуже крута стаття! Дякую!
Відповісти
1
Гарний пост. Можливо, другий найкращий ретро пост про Уругвай в історії Трибуни.
Відповісти
0
Микита Черкашин
Дуже цікавий матеріал вийшов
Відповісти
0
Nikita Serhiichuk
І ця людина розказує, шо не любить футбол))
Відповісти
0
Мирослав Юрчук
відповів на коментар користувача Nikita Serhiichuk
у 1950 це було мало чим схоже на сучасний футбол)
Відповісти
0
ALEKS2019
Історія цікава, але її вже всі дуже добре знають, нічого нового із матеріалу не дізнався, мені здається автор дуже зжав розповідь
Відповісти
0
Мирослав Юрчук
відповів на коментар користувача ALEKS2019
дякую за відгук) завдання стояло коротко та цікаво розповісти про подію, і освіжити її у пам'яті тих, хто про неї не чув, якщо так можна сказати та нагадати напередодні старту Бразилії на турнірі, що бувало і таке) круто, що ви чули все це і раніше)
Відповісти
1

Інші пости блогу