Моралес: «ЧС – частина шляху Катару до спроби показати себе чимось людським. Проєкт «ПСЖ» розрахований на те саме»
Ігор Симоненко зробив велике інтерв'ю з коментатором MEGOGO.
Від редакції Tribuna.com: цей пост було опубліковано для конкурсу «Кубок світла». Ваші реакції на матеріал будуть важливі для автора.
***
Роберто Моралес – спортивний журналіст і коментатор, якого немає сенсу представляти додатково. З 2019 року він працює в медіасервісі MEGOGO, що є одним із двох вітчизняних трансляторів чемпіонату світу. Тому голос цього коментатора ви могли вже неодноразово чути в трансляціях світової першості в Катарі.
Напередодні півфінальних матчів поговорили з Роберто про його враження від цьогорічного чемпіонату світу, про особистих фаворитів, чи впливають ворожі обстріли на коментування матчів і про інші речі, пов’язані зі світовою першістю в Катарі.
«КОМЕНТАТОРУ ЛЕГШЕ, НІЖ УБОЛІВАЛЬНИКАМ, ЯКІ ПРОСТО НЕ МОЖУТЬ ПОДИВИТИСЯ МАТЧІ ЧЕРЕЗ ОБСТРІЛИ»
– Проведення чемпіонату світу взимку виявилося такою жахливою ідеєю, як і прогнозували? Чи все не настільки погано?
– Я вважаю, що це буде зрозуміло навіть не після чемпіонату світу, а значно пізніше. Треба хоча б глянути календар, щоб мати уявлення, у якому ритмі клуби продовжать свої змагання та скільки в підсумку в цьому сезоні буде травм і пошкоджень порівняно, скажімо, із середньостатистичними показниками минулих років. Але те, що посередині сезону розриваються національні першості, у будь-якому разі є погано. А ще цей чемпіонат відвідали не всі, хто хотів, через специфіку країни. Тому, на мою думку, цей чемпіонат не є гарним і за місцем проведення.
– Відсутність світла та ворожі ракетні атаки якось впливають із технічного боку на коментування матчів?
– Впливає, можливо, у тому плані, що потрібно коментувати все це трошки в інших умовах, ніж у тих, до яких звик. Наприклад, коли ти їдеш на роботу раніше, ніж збирався, бо на роботі є світло й інтернет. А так коментатору легше, ніж уболівальникам, які просто не можуть подивитися матчі через обстріли. Я переконаний, що показники переглядів матчів могли би бути набагато кращими, ніж те, що ми маємо. Але це об’єктивна реальність, на жаль.
– Як відбувається розподіл коментаторів на конкретні матчі? Ви самі висловлюєте побажання, які б матчі хотіли коментувати? Чи цим займається MEGOGO?
– Коментаторів призначають на конкретні матчі. Але якщо вони мають якісь побажання, то можуть написати особисто керівнику, і вже далі це питання буде вирішуватися.
– А у Вашому випадку були матчі, які довелося коментувати, хоч і не хотілося? Чи, навпаки, матчі, які хотіли прокоментувати, але не вийшло.
– Ні, жодного побажання в цьому сенсі в мене не було. Я не настільки перебірливий, коментую те, що є.
– Одним із коментаторів чемпіонату на «Суспільному» стала Галина Вініченко. Як гадаєте, чому в Україні так мало жінок, які коментують саме футбол?
– Наскільки пам’ятаю, в історії українського телебачення це лише другий випадок, щоб жінка коментувала футбол. Я не знаю інших прецедентів. Лише на СТБ ще на початку показу Серії А була коментаторка з італійським корінням (Анна Берті – прим.). Й ось Галина – це лише другий випадок. Вона, до речі, і на MEGOGO коментувала. Хай і не світову першість, а Ла Лігу.
Чому так мало? Тому що це питання, мабуть, ніколи серйозно не розглядалося. І Галина сама ж пробилася через радіо «Промінь». Її помітили там. Вона багато коментує і росте в професійному плані, бо щоб щось робити добре, це треба робити багато, аби напрацювати навички. З іншого боку, і самі дівчата причетні до цієї ситуації. Якби серед них були якісь ну дуже ініціативні, які б справді дуже прагнули пробитися, то принаймні, гадаю, їм би дали шанс. Але ні, такого не було. Тому ось це все заслуга та особисте досягнення насамперед самої Галини.
– MEGOGO планувало оформити дозвіл на виїзд одного чи кількох коментаторів до Катару, щоб коментувати матчі безпосередньо з місця подій?
– Ніколи не чув таких розмов. Якщо «Суспільне» знало, що права належать їм, що вони будуть показувати чемпіонат світу, то MEGOGO тільки ближче до самого чемпіонату офіційно оформило субліцензію. А якщо ти хочеш відправляти кореспондентів, то мусиш заздалегідь, достатньо задовго до чемпіонату світу, зробити акредитацію. Це не лише фінанси, хоча і вони важливий фактор у такій, м’яко кажучи, недешевій країні як Катар. Там дуже багато нюансів. Та ж акредитація робиться щонайменше за пів року, якщо не більше.
«З ТИХ, ХТО ЗАЛИШИВСЯ, Я МАЮ ЯКУСЬ СИМПАТІЮ ТІЛЬКИ ДО ФРАНЦІЇ»
– Як ставитеся до однієї з найпомітніших тенденцій цього чемпіонату – великої кількості компенсованого часу?
– На це можна дивитися по-різному. Коли в першому таймі немає великих пауз, але все одно додають умовно п’ять-шість хвилин, це не є добре. У других таймах традиційно пауз багато: зупинки, заміни, загальна втома футболістів. І там уже та чи інша кількість компенсованого часу вже є хоча б обґрунтованою. Я проти того, щоб просто додавати багато. Це має бути аргументовано. Тоді додавайте, скільки завгодно: хоч дванадцять хвилин, хоч п’ятнадцять, якщо це дійсно пов’язано із серйозними паузами.
А так, як це робить Колліна, який кричить, що «треба обов’язково додавати, нумо побільше додавати»… Це неправильно. Можна додати в першому таймі одну хвилину, у другому – вісім. Це нормально. Але якщо суддя буде свідомо додавати якомога більше, то навіщо обмежувати тайм 45 хвилинами? Зробімо тоді 50 хвилин. Ще хтось узагалі волів би грати чистий час. Якось треба узгодити це питання.
– Може, це дійсно такий своєрідний перехідний етап до впровадження чистого ігрового часу?
– Дехто переконує, що це справді необхідно. Як на мене, чистий ігровий час призведе до ще більшої кількості пауз. Динаміка футболу розірветься. Прихильники посилаються на інші види спорту, де є чистий ігровий час. Але види спорту, скажімо, які відбуваються під дахом, мають компактні майданчики. Я вважаю, що футбол буде в такому разі розбиватися на окремі епізоди. Наприклад, будь-який стандарт можна буде готувати скільки завгодно, допоки тебе вже не почне ганяти арбітр, тому що чистий час це дозволятиме. І тоді один тайм не влізатиме навіть у годину. Він триватиме ледь не півтори години. Чи це потрібно глядачам? Не знаю.
– На Вашу думку, додавання великої кількості компенсованого часу приживеться в клубному футболі?
– Важко сказати. У кожному чемпіонаті може бути своя тенденція щодо цього.
– Які ще тенденції виокремили для себе на чемпіонаті в Катарі?
– Чемпіонати світу вже дуже давно не відкривають нових тенденцій, нових імен. Усе, що є у футболі, можна побачити і без чемпіонату світу. Ідеї не можуть виникнути на пустому місці, тому важко уявити, щоб якась збірна представила щось абсолютно нове. У збірних завжди важче будувати, ніж у клубах. Усі тенденції з’являються з якихось низових дивізіонів, доходять до найвищих, де й проявляються найяскравіше. А в збірній як навчити людину чогось абсолютно нового? Тим паче перед таким чемпіонатом, як нинішній, коли і зборів де-факто не було. Тому тенденції виростають і розвиваються саме на клубному рівні, а вже потім якось мірою реалізуються збірними.
– Якщо порівнювати з попередніми світовими першостями, можна сказати, що рівень команд з-поза Європи росте? Бразилію й Аргентину виносимо за дужки.
– Частково росте. Збірні, які вважають нетоповими, та ж команда Марокко, отримують більше якісних футболістів. Майже всі ці футболісти грають у Європі в провідних чемпіонатах. А це вже доволі серйозний тонус. Відповідаючи на питання, наскільки прогресують збірні другого й третього ешелонів, завжди варто пам’ятати, що провідні команди, яких вважають головними фаворитами, просто більш загнані. У них найвідоміші футболісти, але ж вони отримують у клубах максимальне навантаження. І на такі турніри ці гравці можуть приїздити вже достатньо «вареними».
– У чому феномен Марокко? Камерун-1990, Сенегал-2002 та Гана-2010 теж були доволі яскравими командами, але чому вони не змогли пробитися до півфіналу чемпіонату світу, а збірна Марокко змогла?
– Як на мене, Гана – то окрема історія. Я навіть не сказав би, до якої течії футболу належала та Гана, хоча вона дійсно була досить-таки хорошою. А ті Камерун і Сенегал не були прагматичні. Марокко – значно більш прагматична команда. Вона не закрита на сто відсотків, але прагматизму в грі цієї збірної набагато більше, ніж у того ж Камеруну. Камерун взагалі грав… просто грав. Виходив і грав.
Марокканці провели хороший поєдинок проти Португалії, і їхня перемога якщо не абсолютно логічна, то, як мінімум, цілком обґрунтована. Але щодо матчу проти Іспанії… Я розумію, що Іспанія зіграла поганий матч, але ж і збірна Марокко не зіграла геть нічого в активному футболі. Тому все могло бути інакше.
– Фінал Хорватія - Марокко – жах для тих, хто любить яскраву атакувальну гру?
– Жах чи ні, але я б такого не хотів. У мене немає ніякої відрази до марокканців. Та попри всю мою повагу до цієї команди, є проактивний футбол, і на чемпіонаті світу хочеться бачити збірну, яка у вирішальних матчах демонструє саме такий футбол. Чесно кажучи, з тих, хто залишився, я маю якусь симпатію тільки до Франції.
«ЧОМУ ФУТБОЛІСТИ ПОВИННІ БОЙКОТУВАТИ МАТЧ?»
– Якими були Ваші очікування від цього чемпіонату світу і чи вони виправдалися?
– За змістом гри цей чемпіонат мені частіше подобався, ніж не подобався. Він точно цікавіший, якщо порівнювати з попереднім. Стосовно очікувань… Напевно, чекав якогось успіху від збірної Бразилії. Але трапилося як трапилося. Ніхто не змушував їх пропускати від Хорватії. Хоча в будь-якому разі я вважаю, що ця бразильська команда була достатньо цікавою та яскравою. Мені просто шкода, що це покоління і цей тренер не досягнули успіху. Вони взяли Копа Америка, але це все, що вдалося зробити.
Від Франції очікував якраз те, що вони зробили. У них дуже-дуже яскраве покоління. Команда, яка стільки втратила через травми, все одно залишилася максимально зірковою, незважаючи ні на що.
Стосовно іспанців, то їхній стиль мені переважно подобається, але вони дуже погано провели матч проти Марокко. Це був матч-провал. І тому якось їх шкодувати немає ніякого сенсу.
– На Вашу думку, збірна України показала б кращий результат, ніж це зробила збірна Вельсу?
– Навіть не знаю, що б показала Україна. Збірна Україна трохи яскравіша, у нас трохи більше цікавих футболістів. У Вельсу є лише Бейл, та й він уже не той, що раніше. В очній грі ми виглядали трошки краще. Так само могли трошки краще виглядати і в Катарі. Але ключове слово – трошки. І це могло б узагалі не позначитися на фінальному результаті, який був би таким самим, як у Вельсу.
– Ще одне гіпотетичне питання: якби наша збірна потрапила до Катару, вона повинна була би бойкотувати матч проти Ірану?
– Якщо ти поїхав на турнір, то вже грай. У мене зустрічне питання: а чому футболісти повинні бойкотувати матч? Наша держава повністю бойкотує Іран? Наша держава повністю з ним бореться? Наша держава розірвала з Іраном усе, що тільки можна було розірвати? Якщо ні, то до чого тут футболісти?
– Чемпіонат світу в Катарі – це таке саме відбілювання режиму, як і чемпіонат 2018 року? Чи між ними є різниця?
Це теж спроба певної легалізації Катару, але це їхня велика державна програма, щоб показати, що вони не є чимось середньовічним. Це історія, яка постійно повторюється на багатьох великих спортивних подіях. Наприклад, чемпіонат світу в Катарі – це лише частина великого шляху цієї держави до спроби показати себе чимось людським. Тут ще проводили, наприклад, чемпіонат світу з гандболу. Увесь проєкт «Парі Сен-Жермен» теж розрахований на те, щоб показати Катар із кращого боку.
Усі ці Олімпіади в росії, Китаї – це те ж саме. Китай, я вважаю, є деструктивною країною, а через свої масштаби й політичний вплив – набагато більш деструктивною, ніж той самий Катар. І в таких країнах, на жаль, усе ще проводять великі міжнародні змагання.
– Чим саме Вам найбільше запам'ятається ця світова першість?
– Дійсно прикольні й концептуальні стадіони. Варто сказати, що вони створюють певний антураж. Також відзначу, що організатори дуже серйозно попрацювали на матчах плей-оф у плані розігріву публіки перед початком ігор. Усе це робиться на солідному рівні.
З негативу – це вболівальники-аніматори, які траплялися на трибунах. Це було дуже смішно й неприродно. Також не сподобалася церемонія відкриття. Начебто щось намагалися зробити, але, як на мене, їм не зовсім вдалося.
«НІКОЛИ НЕ ДУМАВ, ЩО МЕНІ БУДЕ ШКОДА САУДІВСЬКУ АРАВІЮ»
– Кого чи чого Вам не вистачає на чемпіонаті світу в Катарі?
– Як глядачу, мені всього вистачає.
– А як коментатору?
– Теж. Коментатор – це той самий глядач, який паралельно трішки працює.
– Який матч наразі найбільше запам'ятався?
– Я не скажу, що цей матч був найяскравішим, але мені було дуже шкода одну з команд тієї гри. Це матч Саудівська Аравія - Польща. Я вважаю, що Саудівська Аравія, від якої важко було хоч чого-небудь очікувати, зіграла три класні тайми на цьому чемпіонаті світу. Й іронія долі в тому, що вони програли поєдинок проти Польщі, у якому зіграли два класні тайми з цих трьох. Так, поляки забили хороші голи, але саудити створювали, а Щенсний тягнув і тягнув. Тому просто шкода було саме цю збірну. Ніколи не думав, що мені буде шкода Саудівську Аравію.
– Хто з гравців чи яка з команд стали для Вас відкриттям?
– Знову ж таки повторюся, що по-хорошому зараз відкриттів і бути не може. Але я назву досить несподіваного персонажа – футболіста збірної Еквадору Кевіна Родрігеса, який насправді зіграв дуже небагато. Він двічі виходив на якихось 89-х хвилинах, але з урахуванням компенсованого часу щось побачити в його грі вдалося. І мене дійсно здивував цей гравець. Йому 22 роки, але питання не в тому. Він узагалі тільки-тільки перед стартом чемпіонату світу зіграв свій дебютний матч за збірну. Як на мене, у ті лічені хвилини, які отримав, він показав себе досить бойовитим гравцем. Він не знітився, хоча, я вважаю, для цього були всі передумови. Справа в тому, що Кевін Родрігес на момент старту чемпіонату світу представляв другий еквадорський дивізіон. Він представляв команду, яка є середняком другого еквадорського дивізіону. Ось це один із тих випадків, коли ти дійсно чомусь дивуєшся.
Відзначу ще одного футболіста. Хоча я бачив збірну Катару до чемпіонату світу, бачив дещо з її виступів на азійському чемпіонаті, який вони виграли, бачив на Копа Амеріка, але мене здивував (хай і лише в одному матчі) гравець цієї збірної Абделькарім Хассан. Він, як на мене, відіграв гарний матч проти Сенегалу. Він грав лівого центрального захисника, але дуже часто закривав узагалі весь лівий фланг. Коли він іноді просто обігрував Каліду Кулібалі, а іноді готовий був з ним, з такою шафою, навіть поштовхатися, ось це здивувало.
– А хто, навпаки, розчарував?
– Дуже великих розчарувань немає. Не може ж розчарувати Еден Азар, бо він уже давно не зачаровує. Напевно, для мене особисто дійсно не було великих розчарувань, щоб дуже сильно провалився хтось, від кого ти цього не чекав.
– Лише Азар чи й уся Бельгія загалом? Вам не шкода, що це покоління не повністю реалізувало свій потенціал?
– Повністю – це поняття умовне. Все ж таки вони стали третіми на попередньому чемпіонаті світу. Але, можливо, це покоління просто не навчилося грати якось інакше, а їм потрібні були концептуальні зміни. Це вже не та збірна Бельгії, вона дещо інша. Дещо інша за складом людей, готових повністю витримувати навантаження великих турнірів. А на цьому чемпіонаті навантаження було значне.
Я розумію, що особисто в Ромелу Лукаку був чорний день. Його готували на один матч. Він вийшов і дійсно мав свої моменти, щоб забити, але не реалізував їх. Можна сказати, що не підфартило. Якби Лукаку забив, команда виходила б далі, а там хто знає, куди б ця збірна дісталася. Але не витягнули цей турнір Вітсель, Карраско та інші, про яких ми чомусь не говоримо. Можливо, я навіть десь і чекав, що Бельгія може опинитися невисоко.
– Чому головні зірки (уже, напевно) минулого покоління настільки по-різному проводять цей турнір? Поки в Мессі 4+2 за системою «гол+пас», Роналду, здається, лише генерує скандали що в клубі, що в збірній.
– Час кожної зірки спливає. Він повністю сплив у того ж таки Азара. Стосовно КріРо в мене дуже різні враження. Він, насправді, не генерував багато негативу. Були певні моменти, але брехні навколо нього набагато більше, ніж правди. А те, що Кріштіану втратив більше, ніж Мессі, то це природно. Дуже багато чеснот у португальця базувалися на неймовірній фізиці, і це зникає з віком. Принаймні, з втратою частини швидкості показники просідають. Усі ми старіємо. Лео ж грає на техніці, яка буде у нього й у 50 років. Проте загалом Португалія на цьому чемпіонаті була цікавішою за Аргентину.
– Як гадаєте, наступного володаря «Золотого м'яча» буде визначено у фіналі чемпіонату світу?
– Я взагалі не знаю, як будуть враховувати чемпіонат у Катарі при присудженні наступного «Золотого м’яча». Цю нагороду дають за підсумками року. За цей рік «Золотий м’яч» уже дали, проте зробили це до чемпіонату світу.
– Але ж тепер цю нагороду дають за сезон, а не за календарний рік.
– Можливо, і впливатиме. Але навряд «Золотий м’яч» дадуть винятково за результатом фіналу чемпіонату світу. Треба враховувати й клубний сезон, зокрема, Лігу чемпіонів.
– Ви вболіваєте за Францію. Гадаєте, що чемпіоном стане саме ця збірна?
– Багато чого буде залежати від такої людини як Уго Льоріс, який може зіграти прекрасно. Але ми пам’ятаємо і деякі його епізоди на клубному рівні або ж у фіналі попереднього чемпіонату світу. Просто на момент його жахливої помилки в тому фіналі збірна Франції вже створила гандикап, який дозволив досягнути бажаного результату. Ось у Льоріса можуть бути будь-які перепади: він може стати великим героєм, а може і «привезти». Тому це важливий фактор.
А так я вважаю, що Франція, як команда, яка налагодила атмосферу всередині колективу, наразі найсильніша. Перед чемпіонатом світу казав в одному з інтерв’ю, що Франція, якщо провалиться й не виграє чемпіонат світу, то зробить це не через ігрові причини. Їм вдалося подолати певні внутрішні нюанси, зокрема Погба не приїхав через травму, а Мбаппе й Рабйо не сваряться. Це створює баланс, і вони зараз дійсно в хорошій формі.
