Цей матч України – не тільки про футбол. Вірменія досі не засудила Росію за вторгнення в нашу країну

Коли меседж важливіший за гру.

Цей матч України – не тільки про футбол. Вірменія досі не засудила Росію за вторгнення в нашу країну

Треба нагадати вірменам, наскільки небезпечно бути сусідами та дружити з Росією.

Наприкінці 90-х та на початку 2000-х років збірні України й Вірменії були постійними суперниками у відборах до чемпіонатів Європи та світу, зігравши з 1997 по 2003 рік 8 матчів. Ця закавказька команда ніколи не перемагала нашу збірну, та вболівальники зі стажем пам’ятають, наскільки валідольними часто бували ці матчі.

Але сьогоднішня гра – це не тільки про футбол та історію протистоянь. Збірна України залишається потужним інструментом, через який світ дізнається про те, що відбувається в нашій країні. А з огляду на позицію влади Вірменії, цей матч насамперед важливий саме як можливість розповісти вірменській нації, що і так дуже небезпечно бути сусідами з Росією, але підтримувати війну в Україні – це вже злочин проти людяності.

Зв’язки між Україною та Вірменією налічують близько 1500 років

Вірменська діаспора в Україні згідно з переписом 2001 року нараховувала близько 100 000 чоловік. Контакти між двома народами були зафіксовані ще в середині першого тисячоліття, приблизно в часи заснування Києва. З часом вони міцніли, а громади вірмен в Україні (переважно Заході) інколи були настільки великими, що в окремих містах вони мали власні суди й органи адміністративної влади.

Чисельність вірмен в Україні значно збільшилася після Першої карабаської війни, коли багато жителів регіону втекли із зони збройного конфлікту на територію нашої країни. Навіть зараз у південно-східних областях України є багато сіл і селищ із компактним проживанням вірмен, частка яких у межах цих населених пунктів перевищує 10%, а в деяких випадках – і 20%.

Україну та Вірменію пов’язували й пов’язують економічні, військові, культурні, релігійні зв’язки. Обидві країни сповідують православ’я. Вірменська апостольська церква – одна з найдавніших християнських церков у світі.

Вірменський кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці

Стародавня Вірменія – перша країна у світі, у якій християнство стало офіційною релігією. Це відбулося десь між 301 і 314 роками, хоча вплив цієї релігії вчені простежують ще в ІІІ столітті. Вірменські монастирі й церкви розташовані по всій території України, серед них – монастирський комплекс Сурб-Хач у Криму (головна святиня вірменської громади в Україні), Вірменський кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці у Львові, який належить до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, та багато інших.

Життя багатьох вірмен та українців вірменського походження залишило слід в нашій історії. Це і видатний художник-мариніст Іван Айвазовський (Ованес Айвазян), творча спадщина якого складає понад 6000 робіт. Це і Сергій Параджанов (Саркіс Параджанян), який подарував світовому кіно геніальну екранізацію повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» і навіть був засуджений радянською репресивною машиною за «український націоналізм».

Вірмени не лише творили на славу нашої держави, а й помирали за неї. Свої життя за Україну під час Євромайдану у 2014 році віддали Сергій Нігоян і Григорій Арутюнян.

Вірменія так само як і ми, знає, що таке геноцид. Протягом 1915-1917 років Османська імперія знищила за різними даними від 600 000 до 1 500 000 вірмен, які проживали на її території. А в 1944 році кримські вірмени, як і багато інших народностей, що проживали на півострові, були звинувачені радянською владою у співпраці з нацистами й депортовані.

У Вірменії розташована російська військова база, а прем’єр країни брехав про передачу Росії військових літаків

У 2014 році, коли Росія окупувала Крим, Вірменія проголосувала проти прийняття резолюції щодо незаконності проведеного на півострові так званого «референдуму». Тоді ж тогочасний Президент Вірменії Серж Сарґсян заявив, що цей «референдум» став «черговим зразком реалізації права народів на самовизначення шляхом вільного волевиявлення».

Незадовго до того, восени 2013 року, Сарґсян під тиском Росії різко змінив свій тодішній курс на євроінтеграцію і замість парафування вже підготованої угоди про асоціацію і зону вільної торгівлі з Євросоюзом оголосив, що країна вступатиме до Митного союзу. Також Вірменія є членом військово-політичної міжнародної організації ОДКБ. В обох випадках – партнерство з Росією.

На території Вірменії, у місті Гюмрі, розташована 102-га військова база РФ – найбільша закордонна база Росії на Кавказі. Російські військові, які служать там, неодноразово були причетні до кримінальних інцидентів у Гюмрі. Найвідомішим із них стало вбивство російським військовим у 2015 році родини із семи осіб.

 

Заворушення в Гюмрі після трагедії

Та попри це офіційний Єреван продовжив угоду про перебування цієї бази до 2044 року, бо вважає, що вона стримує втручання Туреччини в карабаський конфлікт. З іншого боку, у країні висловлюють побоювання, що в разі спроби віддалитися від Росії та взяти рішучий курс на Європу ця база може бути використана РФ для окупації всієї країни чи її частини, як це було з Чорноморським флотом у Криму. 

Попри намагання Росії втримати цей регіон під контролем, вірмени розуміють, що офіційна Москва відстоює не мир, а власні інтереси та вплив на владу в країні. Тому з минулого року Вірменія й Азербайджан ведуть перемовини про статус Нагірного Карабаху вже при посередництві Євросоюзу.

Та попри це вірменська влада, яка зараз головує в ОДКБ, не засудила РФ за вторгнення в Україну. Наприклад, вона була однією з 34 країн, які утримались під час відповідного голосування в ООН.

Нікол Пашинян та Володимир Путін під час зустрічі під Москвою у квітні 2022-го, вже після повномасштабного вторгнення Росії в Україну

Навіть більше: офіційний Єреван не обмежився лише мовчанкою. 28 березня 2022 року в українських і світових ЗМІ з’явилась інформація, що Вірменія передала Росії чотири бойові літаки Су-30СМ разом з екіпажами. Прем’єр-міністр країни Нікол Пашинян спочатку назвав цю інформацію фейком, але турецький телеканал Haber Global показав детальну схему відправлення Вірменією винищувачів на допомогу Росії. Пашинян так і не визнав відправку літаків публічно.

Мхітарян не засудив Росію, а в місцевих ЗМІ перед грою – акцент на спортивній складовій матчу

В Україні грало багато вірменських легіонерів, а донецький «Металург» свого часу ледь не на половину складався з гравців цієї країни. Найвидатнішим представником вірменського футболу в Україні, звісно, був і залишається Генріх Мхітарян, хоч він і завершив виступи за збірну.

Гравець «Роми» став трансферною ціллю європейських клубів, граючи за «Шахтар». На його рахунку – 109 матчів і 50 голів за «Металург» і «Шахтар». Попри те, що статус зірки він отримав в Україні, однак Генріх, починаючи з 24 лютого, так і не висловив підтримку нашій країні.

Так, напередодні римського дербі проти «Лаціо» у березні цього року він вийшов на передматчеву розминку у футболці зі слоганом «Разом за мир» і малюнком у вигляді серця, розмальованого в українські кольори. Але такі ж футболки були на всіх гравцях обох команд.

Особисто ж Мхітарян жодного разу не висловився щодо війни, хоча на його сторінці в Instagram – багато закликів від українців і вірмен, які просять легенду місцевого футболу засудити російське збройне вторгнення.

Загалом, якщо переглянути свіжу вірменську спортивну пресу, то про збірну України в ЗМІ розповідають переважно в контексті сьогоднішнього матчу. Ніхто не піднімає тему української команди як інструменту війни проти «руського міра». А в інтерв’ю головного тренера збірної Вірменії Хоакіна Капарроса і його футболістів – лише повсякденні слова про важливість цього матчу зі спортивної точки зору.

***

Український футбол не закінчився на поразці збірній Вельсу. Він триває, як і триває війна в нашій країні. А це означає, що футболісти мають продовжувати розповідати як світу загалом, так і окремим націям, чому ця війна має скінчитися і чому Росію треба притягнути до відповідальності.

Тому сьогоднішній матч – це ще один привід нагадати вірменам, що РФ не друг, а ворог, проти якого треба об’єднуватися й боротися разом.

Інші пости блогу