Фанат «Металіста» загинув, захищаючи рідний Харків: чемпіон світу та тренер був готовий до повномаштабного вторгнення
Пам'яті Олександра Клушина.
Tribuna.com і фонд «Трибуна Героїв» об'єдналися, щоб розповісти історії героїв війни. Найменше, що ми можемо зробити – це зберегти пам'ять про тих, хто віддав своє життя за Україну.
Ви можете долучитись до допомоги сім'ям загиблих героїв ультрас. Вся інформація про фонд та можливість підтримки буквально в один клік є на його сайті. Ми також вже розповідали про «Трибуну Героїв»:
Ця розповідь про Олександра «Тренера» Клушина – фаната «Металіста», тренера, майстра спорту та чемпіона світу по козацькому двобою в розділі ММА. Герой, який став прикладом для багатьох молодих хлопців та побратимів. Дисципліна, відданість та доброта – в одній людині. Про це свідчать спогади його близьких.
«В один день написав Саня, що хоче купити у мене квиток, але хотів зустрітися особисто. Я не хотіла, бо була налякана»
Дівчина та наречена Олександра згадала, що їхнє спілкування задалося не одразу. У 2014 році Вікторія активно допомагала військовим, організовувала благодійні концерти на підтримку «Азова», у складі якого воювали її друзі. Дівчині неодноразово надходили погрози через це, тим паче, її номер був у вільному доступі.
«В один день написав Саня, що хоче купити у мене квиток, але хотів зустрітися особисто. Звичайно, я не хотіла цього робити, бо була налякана всіма повідомленнями і взагалі його не знала. Десь через тиждень відмов ми перестали спілкуватись».
Пройшов майже рік, доля знову звела Вікторію та Олександра: «Мій знайомий набрав і сказав, що потрібна допомога в розклеюванні афіш на фільм в підтримку «Металіста». Я тоді не змогла піти, але випадково дізналась, що він був з Санею, і сказала передати привіт. Ввечері ми знову списалися, я вже розуміла, хто він такий, і коли він написав, що хоче зустрітися – ми нарешті зустрілись і майже одразу почали зустрічатися».
«Саня – це такий собі батя для всіх. Він вчив хлопців дисципліні, спортивному способу життя»
Вікторія розповіла, що спочатку не сильно розуміла, хто такі ультрас, багато чого не знала про них: «Саня вводив потроху мене в курс справи, розповідав історії виїздів. Він жив цим. Мені здається, що кожна хвилина його життя була присвячена хлопцям і всім двіжухам».
Дівчина зізнається, що спочатку ображалась, коли Олександр називав друзів родиною, але потім усвідомила, наскільки багато вони для нього значили, а він – для них. «Саня – це такий собі батя для всіх. Він вчив хлопців дисципліні, спортивному способу життя, а вони при будь-якій нагоді питали в нього поради: починаючи із «що випити, коли голова болить», закінчуючи «як краще пропозицію дівчині зробити».
Олександр дійсно був чудовим прикладом дисциплінованої людини: міг встати о 6.30 ранку, піти на турніки, потім відпрацювати до 18-ї, поїхати на своє тренування, потренувати хлопців, іноді ще були турніри у нічному клубі до 2-3 ранку – і о 7-й знову кудись поїхати. «Ми майже ніколи у вихідні не були в місті. Завжди якісь футболи, бійки, турніри. Коли всі люди виснажувались від такого, Саню, здавалось, це заряджало», – згадує Вікторія.
Дівчина розповідає, що Олександр тренував з моменту їхнього знайомства, і казав, що ніколи ні на що не проміняє тренування, бо це святе. «Завжди до кожного був свій підхід, свої слова, він кожного хлопця, здається, знав як сина. Готував хлопців до турнірів, допомагав кожному знайти свої сильні сторони. Ми постійно спілкувалися за кожного, хто в нього тренувався, він помічав прогрес і намагався зрозуміти, якщо чогось не вистачало. Він завжди радів, коли у хлопців щось виходило. Вони і самі були задоволені. Заснувати свій власний клуб не тільки як назву, а й у матеріальному просторі – це була його мрія. Він постійно працював над цим».
Вікторія ділиться, що навіть після тренувань Олександр продовжував самовдосконалюватись – дивився відео з якимись прийомами, щоб дізнатися щось новеньке. І коли знаходив якийсь прийом, то на першому ж тренуванні відпрацьовував його сам і показував іншим.
14 грудня 2021 року Олександр Клушин виграв чемпіонат світу по козацькому двобою в розділі ММА і отримав майстра спорту.
«Сумка з повним екіпіруванням стояла біля вхідних дверей ще числа з 10-го»
Вікторія розповідає, що до 24 лютого Клушин був готовий до війни і морально, і фізично:
«Сумка з повним екіпіруванням стояла біля вхідних дверей ще числа з 10-го. Тоді ж ми поїхали до його батьків на Салтівку і віддали ключі від нашої квартири, бо розуміли, що якщо шось почнеться – Саня на війну, я до мами в квартиру, а його родичі до нас, ближче до центру і до метро, щоб можна було ховатись.
Ще за тиждень вони з хлопцями збиралися після тренування Санька і вирішували, куди і хто поїде, якщо почнеться. Куди і як вивозити сімʼї. Домовлялись поїхати на полігон, на навчання по медицині».
Вікторія згадує, що 24 лютого прокинулася від вибухів, одразу почала шукати чати з новинами, аби переконатися, чи не здалося їй. «Коли прочитала, що по всіх містах вибухи, що почалась війна – торкнула Саню за плече – і він одразу вскочив, взяв телефон, сказав, що його чекають, зібрався і поїхав».
У Олександра день народження 25 лютого, на наступний день після початку повномасштабної війни: «Саня відмічав днюху на базі з галетами і варенням. Оскільки готувались до неї всі разом за місяць десь, то і подарунки всі були вже готові. Але багато не встигли віддати. Гадали, що після війни все буде більш доречно», – говорить дівчина.
Вікторія згадує, що незадовго до повномасштабного вторгнення отримала пропозицію від коханого – вона прозвучала з його вуст в ніч на 01.01.2022, а розписатись пара мала 12.12. «Оскільки почали ми зустрічатись 12.12, то вирішили і розписатись у таку важливу і гарну дату». Наречена Клушина додає: «Ніколи не чула про Саню хоч щось в негативному прояві. Мені здається, що він був просто ідеальною людиною».
«Дуже символічно, якщо все вийде, я житиму на вулиці Клушина – побратима»
Військова кар’єра Олександра розпочалася ще у 2015 році, він приєднався до «Східного корпусу». «Коли відбувалися запеклі бої за Донецький аеропорт, писав з побратимами заяви на ім’я Міністра МВС з проханням відправити їх саме туди», – розповідає друг Олександра Олег.
Олександр був активним учасником Революції гідності, боровся з проросійськими силами у Харкові, згуртував навколо себе молодь Салтівки, створив невеличкий молодіжний колектив «Гвардія». Олег згадує: «Він з тих людей, які відкриті повністю, в нього не було ніякої хитрості, він з тобою такий, який він є, справжній. Плюс доброта, він ніколи не відмовляв, коли просили про допомогу».
Коли Олександр тільки приєднався до фанатської фірми SPC, в колективу була домовлена бійка з білоруськими фанатами. Харків’яни поступилися, проте Олег згадує, що Олександр себе дуже гарно показав: «Десь може і його людські якості проявились, тому що він бився до останнього, навіть коли уже було зрозуміло, що, скоріш за все, ми програємо – це одна з його рис характеру, завжди за своїх стояв до кінця».
Олег та Олександр жили на одній вулиці – Дружби народів. Наразі близькі воїна намагаються домогтися, аби вулицю перейменували на його честь. «Дуже символічно, якщо все вийде, я житиму на вулиці Клушина – побратима», – говорить Олег.
«Саме завдяки Олександру я маю можливість заробляти гроші на тій справі, яку дуже люблю»
Тимур, близький друг і сусід Олександра, згадує їхнє перше знайомство:
«Я знав, що Олександр мешкав у нашому будинку, але ми з ним майже не перетиналися. Спочатку я познайомився та почав дружити з його молодшим братом, мені було 6-7 років, ми з ним та іншими хлопцями кожного дня ввечері грали у футбол. Саша майже не виходив грати з нами, бо був набагато доросліше, йому це було не дуже цікаво.
Якось стався випадок, коли нам не вистачало одного гравця. Хлопці вирішили запросити Сашка. Чесно кажучи, у той момент усі сумнівалися що він погодиться. Почали грати у меншій кількості людей, ніж та, що була потрібна нам. Усі настільки були зосереджені на грі, що навіть не помітили Санька, який стояв на кромці поля.
Скільки ми з хлопцями не грали, я ніколи не бачив, щоб когось зустрічали такими оваціями та оплесками. Я був у команді Олександра, мені сказали грати у воротах, а я був маленький і боявся м'яча, бо він може попасти мені у голову або мені буде боляче його відбивати.
Сашко побачив, що я боюся відбивати м'ячі, підбіг до мене і сказав: «Я бачу, що ти трохи боїшся та хвилюєшся. Зараз я стану на позицію захисника, і тобі нічого буде боятися». Так і сталося, бо усі удари суперників Саша приймав на себе».
Роки минали, Тимур з братом навчалися в одинадцятому класі. Випадково серед однокласників він почув новину, що вони збираються йти на тренування з ММА. Бої Тимура не дуже цікавили, тому і не пішов тренуватися з хлопцями. Згодом, він дізнався, що тренер хлопців – Олександр:
«Дізнавшись це, ми з братом без усіляких роздумів прийшли на перше своє тренування з ММА. Я навіть не міг очікувати, що мені дуже сподобається. Ми продовжили тренування, бо це вже було навіть трохи більше ніж хоббі. Пройшов рік, і Сашко запропонував мені спробувати себе на змаганнях. Звісно, я погодився».
Тимур під керівництвом Олександра добре підготувався, але з призовим місцем не пощастило. Хоча юнак виступив досить непогано, не дивлячись на те, що його суперник був набагато досвідченіше за нього. «Я бачив, що Сашко радий за мене. Пообіцяв йому, що наступного разу виграю для нього золоту медаль».
Наступним турніром був Чемпіонат Харківської області з козацького двобою. «У мене в думках була тільки перемога, бо я обіцяв Сашку. Так і сталося. У дуже важкому фіналі з додатковим раундом у мене все ж таки вийшло здобути перемогу. Я не можу передати словами ту радість, щастя та гордість на обличчі Олександра, це було щось неймовірне».
Тимур згадує: «Того ж дня мій друг попросив мене підмінити його на роботі. Я знав, що Сашко також там працює, але гадки не мав, що він буде моїм керівником. Згодом мій друг пішов з роботи – і я зайняв його місце. Так і почала зростати велика дружба. За той час, доки я працював разом з Олександром, він став мені як старший брат, навіть якоюсь мірою замінив мені батька, який пішов із родини, коли нам було 6 років».
Тимур шкодує, що одразу не пішов тренуватися до Олександра через зосередження на футбольній кар'єрі: «Вважаю, що це одна із найбільших моїх помилок у житті, бо, якби я тоді почав тренуватися з Олександром, впевнений, що зараз у мене вже була б досить непогана професійна кар'єра»
Олександр навчав хлопця бути сильним та відданим своїй праці. Навчав усьому, що вміє сам: «Це робило його особливим в моїх очах, бо він робив усе це, щоб я був гідною та сильною людиною. Саме завдяки йому я маю можливість заробляти гроші на тій справі, яку я дуже люблю», – зізнався Тимур.
«Дуже запам“яталися його слова, які він завжди казав мені перед змаганнями: «Головне – не участь, головне – перемога». Ці слова стали моїм гаслом на усе життя. Бо, якщо я щось роблю, завжди роблю це на максимальний результат. Цьому навчив мене Сашко, бо він робив так само».
***
«Тренер» сформував та навчав добровольчу групу з представників ультрас-руху харківського «Металіста» при спецпідрозділі поліції «Схід». Одним з перших став на захист Харкова під час повномасштабного російського вторгнення.
Клушин загинув незабаром після початку великої війни. Життя обірвав ракетний удар по будівлі ГУНП у Харківській області 2 березня 2022-го. Йому було 28 років.
Нагадаємо, що ви також можете долучитись до допомоги сім'ям загиблих героїв ультрас. Вся інформація про фонд та можливість підтримки буквально в один клік є на його сайті.
