Чому Циганик, Денисов та Вацко – не журналісти, а давно перейшли на інший бік

Чому Циганик, Денисов та Вацко – не журналісти, а давно перейшли на інший бік

Олександр Сажко вважає, що не треба по них судити всіх журналістів.

Дуже часто доводиться бачити, як вболівальники, побачивши висловлювання від Ігоря Циганика, Олександра Денисова або Віктора Вацка, черговий раз обурюються, що спортивна журналістика в Україні померла. Іноді так і самому здається, що починаєш текст з зовсім іншою думкою в середині з некрологу спортжуру. Але хочеться переакцентувати ті думки та пояснити, чому люди з заголовку тексту не є індикатором стану спортивної журналістики в країні. 

Одна цитата Ігоря Циганика для контексту:

«Йовичевич не ігнорує дзвінки керівництва клубу. Я знаю, що вони поговорили з Русолом. Так, Русол висловив йому якісь свої думки з цього приводу, Йовичевич – свої. Але поговорили вони достатньо нормально. Можливо, він не відповідав на дзвінки, бо перебував у відпустці. Але він контактний.

Наскільки я розумію, першим подзвонив Срна Русолу і повідомив, що вестиме переговори з Йовичевичем. Це, можливо, трохи зачепило керівництво «Дніпра-1», але те, що Йовичевич поговорив – я у цьому не сумніваюся. Він мені пояснив причину. Причина одна – мрія. У нього мрія грати в Лізі чемпіонів, і вона заслуговує на повагу».

Циганик сприймає Ігора Йовичевича як людину, яка зуміла добре подати себе та не відмовляє в спілкуванні. «Ну, хороший же дядько, коменти дає, фоткається, ще раз фоткається, спілкується зі мною!» І далі продовжує створювати йому ще кращу пресу.

Але те, що Йовичевичу можна подзвонити та поспілкуватись, не робить його хорошим тренером. Це також не робить його правим у ситуації з «Дніпром-1». Це навіть не робить його обов’язково хорошою людиною. Просто це людина, яка розуміє важливість іміджу та комунікації в сучасному світі. Та вміє продати себе.

А Циганик виходить на перший план – і його захищає. Можливо, цей випадок видається занадто дрібним, бо тут до Йовичевича моральні питання, а з точки зору правил все чисто. Але ж з нашими найпопулярнішими «журналістами» таке трапляється постійно. Були й більш показові випадки.

Пам’ятаєте, що було після допінгу Даріо Срни? Ми буквально кричали, що це ж капець повний, поясніть, як так можна. В той самий час Циганик, Вацко та Денисов майже синхронно (дивіться на дати за посиланням) захищали та фактично просили свою величезну аудиторію підтримати «хорошого хлопця» Срну, з яким вони по-дружньому спілкуються.

Досі ніхто не розповів, що то було. Але завдяки в тому числі Циганику, Вацку та Денисову цю історію вдалося заспокоїти. Майже ніхто не сприймає зараз Срну як допінгіста. Бо вони не те що не засуджували допінг, а навіть не намагались підняти питання, чому досі так ніхто і не сказав правду, що було зі Срною.

Такі речі викликають обурення, але давно пора зрозуміти, що Циганик, Денисов та Вацко – не журналісти. І не тільки вони – таких людей в нашому спорті вистачає. Просто вони найяскравіші приклади. Блогери, інфлюенсери, автори розважального контенту, піарщики, пропагандисти – оберіть кожному своє. Але не журналісти.

Вони давно стоять по інший бік інформаційних барикад українського спорту та є частиною процесу, як футболісти. гравці або тренери. Бо є не тільки тими, хто дістає та дає вболівальнику інформацію, а й тими, хто дружить з президентами, гравцями та тренерами, а потім на одному рівні сприйняття аудиторією говорить публічно про всі тренди в футболі та впливає на суспільну думку.

Це легко відстежити за спортивними сайтами: все більше новин не про УПЛ чи збірну України, а про найвідоміших «журналістів». Що вони сказали та зробили. Бо вони й справді десь там поряд з тими, хто цікавий аудиторії. І шляхом цього самі отримують частину уваги.

Погляньте на інстаграми Циганика, Вацка та Денисова – це сторінки зіркової світської хроніки з ними в головній ролі. Вони вже давно на тому боці та не можуть називатись журналістами. І це не намагання когось образити, а констатація факту, який неможливо заперечити. Їх професії – це щось інше.

Настільки близьке спілкування з людьми футболу – зло для спортивного журналіста. Але не для інфлюенсера чи блогера розважального контенту. Для них це матеріал та можливість розкрутити свій бренд. Прийміть це за факт та не чекайте на міфічні «стандарти». Це не журналістика, тут їх немає.

Як тільки ти переходиш на інший бік, ти більше не можеш бути не те що об’єктивним, а хоча б урівноваженим у своїх судженнях. Але ти можеш бути цікавим та популярним. І добре виконувати роботу тієї нової професії, яку обрав. Деякі формати іншим просто недоступні.

Як інтерв’ю з топами або значно більш розширений доступ до інсайдів. Але й саме це змінює твоє внутрішнє ставлення, що ти можеш спитати на інтерв’ю або що сказати в відео про тих людей, яким можеш завжди подзвонити. Як Срна або Йовичевич. Щось не так – і твій номер швидко опиниться в «чорному списку».

Знайти баланс, як працювати з джерелами, щоб залишитись журналістом та не перетворитись на інструменти тих людей, хто з тобою добре спілкується та тобі подобається – можливо, головний челендж професії, з яким справляються одиниці.

Тим, хто працює з інсайдами, іноді справді доводиться йти на компроміси, щоб отримувати інформацію. Але вистачає людей, які не перетворюють це на марафон дружніх обіймів та вміють дистанціюватись від джерел. Просто це не про Циганика, Денисова або Вацко.

Вони обрали найпростіший шлях: ніяких пошуків компромісів, повний перехід на інший бік. Чим більше друзів у футболі – тим краще. І отримують від цього очевидні дивіденди. Як і їхня аудиторія.

Не можна заперечувати, що вони роблять величезну та часто цікаву роботу у своїх напрямках. Але цьому є своя ціна, яка, на жаль, впливає на сприйняття всієї професії та переконує багатьох, що українська спортивна журналістика померла. Просто не треба всіх оцінювати за Цигаником, Денисовим або Вацком: величезна омана, що всі спортивні журналісти працюють на користь когось та в кожному свому слові мають шкурний інтерес.

По-перше, головне в цьому словосполученні не «спортивний», а «журналіст». Ти або журналіст, або ні. Незалежно від напрямку, в якому працюєш. По-друге, навіть в спорті є купа людей, які класно та чесно роблять свою роботу та є саме 100-відсотковими професійними журналістами. Але в них немає такої популярності та аудиторії, як в тих людей, які вже давно тією самою журналістикою не займаються.

І це парадокс. Професію оцінюють як раз по таких людях, як Циганик або Денисов, але вони не найкращі, а лише найвідоміші її представники. Точніше, вони навіть вже не є її частиною, бо давно по інший бік. Популярними вони стали через те, що роками отримували майданчик на ТБ від президентів клубів для просування думок та дружили з потрібними людьми, в яких могли отримувати інфу.

На жаль, інститут репутації в нас не працює. І люди все одно завжди будуть читати, слухати або дивитись більше тих, хто ближчий до зірок та частіше з’являється на екрані. Навіть, можливо, розуміючи, що це спотворена інформація.

Але не треба називати це журналістикою. Це вже давно більше шоу-бізнес.

Телеграм-канал автора про український спорт

Журнал «Футбол» – це не тільки погляди Франкова. Про що забули критики

Найкращі
Нові
Перші
Андрей Белик
🤦🤦🤦 Плохи эти трое, я так понимаю, только тем, что хотят делать контент для своей аудитории (каким бы он ни был - я футболом особо не интересуюсь, особенно, украинским дыр-дыром, и качество/объективность оценить не могу) и хорошо кушать? Люди превратили свои фамилии в бренд в масштабах страны, монетизируют его любыми доступными способами, в том числе, и делая вещи, приятные большим дяденькам? Ок, это их право. Называют они себя журналистами? Ок, это тоже их право. Точечной специализации в медийной сфере давно не существует, каждый, кто хочет что-то из себя представлять, должен уметь и делать практически все, и находить того/тех, кто ему за это заплатит. Александр Сажко чем-то от них отличается в этом аспекте? Ну и самое главное: украинский футбол - это не весь украинский спорт. Равно как и украинская футбольная журналистика - это не вся украинская спортивная журналистика. Если футбольная умерла, то здоровья погибшим, как говорится.
Відповісти
30
Андрей Белик
відповів на коментар користувача Ім’я приховано
Смотри, давай на пальцах. Раз. Ты делаешь кучу разных видов контента - пишешь тексты, ведешь ТГ-канал, канал на YouTube. Из чего следует, что ты одновременно и журналист, и сммщик, и блогер/инфлюенсер/автор развлекательного контента, и кто там еще из текста выше. Два. Это твой источник дохода - может, не основной, может, не единственный, но ты это точно делаешь не прикола ради. Я об этом написал. Прямым текстом. "Точечной специализации в медийной сфере давно не существует, каждый, кто хочет что-то из себя представлять, должен уметь и делать практически все, и находить того/тех, кто ему за это заплатит. Александр Сажко чем-то от них отличается в этом аспекте?". Что-то не так? Я где-то соврал, преувеличил, выдал желаемое за действительное? Хочется обижаться - ю а велкам.
Відповісти
21
Андрей Белик
відповів на коментар користувача Ім’я приховано
О каком "мы" идет речь? Речь идет о конкретном человеке, написавшем этот пост, и еще троих людях, которым он себя в нем противопоставляет. Не надо меня втягивать в это "мы". Я никогда не позволю себе написать публично о том, что Вася Иванов пьет с президентом клуба "Правая корзина" и поэтому пишет о нем 90% своих материалов, Федя Петров со школы корешует с агентом Кирюхой Федоровым, поэтому сливает левые инсайды в его интересах, чтобы его игроку Диме Кривоногову заплатили на пять тысяч больше, и вообще они все продажные засранцы, а я лапочка. Даже если это так - кто я такой, чтобы учить людей жить их собственную жизнь? Я, таки, лучше схожу за кораблем.
Відповісти
28
Padlo_Picasso
відповів на коментар користувача Андрей Белик
Коли ти максимально об‘єктивно, правдиво, незаангажовано, без маніпуляцій і викривлення реальності пишеш про людей, події і сферу яку обрав загалом - це журналістика. А коли ти кєнт, корєфан, друг, таваріщь і просто хороший паря для людей про яких ти повинен робити речі перелічені в першому реченні, тоді ти - просто медійний піздабол, який де треба і кому треба підсосе прутня, а іншому насре в черевика, бо принципів, честі і совісті в тебе практично не залишилось. Шо тут може бути не зрозуміло?
Відповісти
5
Показати ще 4
Oliver Shkiller
Кумедно читати, як Сажко, який накидував гамно на Динамо і постійно захищав Шахтар, а потім ще й банив за критику, просить не називати певних людей журналістами. Ні, все правильно, тільки в їх числі має бути й сам Сажко)
Відповісти
16
Клаус
Якось Бурбас зізнався що частенько виконує замовлення агентів й вкидає "інсайди" про тих чи інших футболістів. В моєму розумінні це не журналістика а якась хрінь собача
Відповісти
15
відповів на коментар користувача Клаус
Так, я завжди пам’ятаю цю історію та всім для прикладу, як не може працювати інсайдер, наводжу. Просто вже не хотілось розширювати, бо так список був би задовгий. Взяв три найочевидніші фамілії.Це ж навіть не про конкретних людей, а про тенденцію та загальне сприйняття.
Відповісти
10
Женя Цыпленков
А о чем этот пост? Автор явно недоволен тем, что вся популярность достается другим. Даже при всей поддержке автора от трибуны. Потом речь идет о отбеливании и морали. Но по логике автора, тот же Цыганык должен был бы защищать интересы Коломойского, то есть занимать сторону Днепра. Нестыковочка. А потом автор пишет про репутационные моменты в работе журналиста, но в этом абзаце нет ни слова про Болотникова и Сенькива. Или кентов мы не трогаем? Тогда какие могут претензии к Цыганыку? Нестыковочка-2.
Відповісти
11
Ynwa_LB
Журналіст без імені і без зв’язків заробляє копійчини і з віком приходить ясність, що на одному ентузіазмі журналіста далеко не поїдеш. Звичайно Вацко, а особливо Циганик та Денисов служать на благо своїх хазяйвів (так само, як Соколова чи Мосійчук, якщо з іншої сфери журналістики). Формально - журналісти, але не незалежні і упереджені. Поділяю хейт до Циганика і Денисова, їх ніхто не сприймає, як джерело інформації, хіба що піар службу деякіх персонажів. Але, нажаль, поки що у нас в країні майже неможливо построїти собі майбутнє на неупередженій журналістиці. Працюй за $500-$1000 в кращому випадку неупереджено, або за величезні гроші працюй піар агентом та балаболом для зацікавлених лиць.
Відповісти
11
Юлия Щербина
відповів на коментар користувача Ynwa_LB
Це ви ще перебільшили))) хто там 1000 доларів заплатить?) Ні Футболи, ні журнал Футбол, ні Трибуна, ні футбол.юа таких грошей не дасть))) навіть на 500 доларів ЗП треба повкалувати)))і то, ще дивлячись, за яким курсом долара:))
Відповісти
0
Ynwa_LB
відповів на коментар користувача Юлия Щербина
У знайомого спортскора з плюсів зп $700 була до 24го. Сам писав для баскетбольного онлайн видання у далекому 2010 році за $350 (розумію, що курс був 8). $1000 це вища планка, не для звичайних писак у колонці. Та ну, знайомих серед холдінгу Дєнісова в мене нема, але я майже впевнений, що там нема зп нижче за $500. Як в Києві взагалі можна жити на менше (якщо знімати квартиру).
Відповісти
1
Игорь Яслик
А вот если изучить кучу фактов, новостей, сведений, даже какой-то живой комментарий взять - это делает тебя журналистом или все-таки автором материалов/текстов? Что, кстати, не ниже и не выше по статусу - просто разный функционал. В моем понимании тру-журналистика - это британские таблоиды. Со всеми этими папарацци, подставными шейхами и способностью копаться в грязном белье, если говорить конкретно о футболе. Мне рассказывали об одном моменте не помню уже в каком сериале. Там у журналиста было задание: сделать фото- и просто репортаж из закрытой клиники, где для селебрити делают пластику. Попасть туда было нереально. Персонаж узнал, что рядом с клиникой есть стройка. Он туда устроился, спецом отрезал себе палец, а поскольку дело было срочное, то доставили его как раз в ту клинику. Ессно, там не отказали - они же не изверги и не рашисты. И мужик с пришитым пальцем сделал желанный горячий репортаж. К чему это я? А вот интересно - готово ли наше общество к чему-то подобному? Когда самопожертвование журналиста ради горячего материала - это то же самое, что копаться в грязном белье. Когда профессиональное выше всяких моральных норм? А ведь, по сути, это и есть зачастую дурно выглядящая и пахнущая, но настоящая журналистика. В принципе, весь ЖКТ человека, обеспечивающий жизнедеятельность, на вид весьма и весьма неприятен. Ах да. Себя всегда считал просто автором текстов, а не журналистом.
Відповісти
9
ns3230
відповів на коментар користувача Игорь Яслик
Теж притримуюсь схожої думки. У моєму уявленні, чиста жарналістика - це коли людина працює на аудиторію і заради тої аудиторії, щоб подати те, що їй найцікавіше, готова будь-якими шляхами взяти інтерв’ю, зробити фото, записати репортаж чи провести розслідування. І подати все у вигляді голих фактів: тобто, пряма мова, фотознімки, відеозаписи і т. д. А коли людина не просто подає фактаж, а додає свої умовиводи, судження, оцінки, надає фактам емоційного забарвлення, проводить аналіз і т. д. - тоді вже це вже може бути аналітик, оглядач, колумніст, блогер, піарник, пропагандист, інфлюенсер, активіст чи ще хто завгодно, але не журналіст у істинному розумінні.
Відповісти
2
ns3230
відповів на коментар користувача Игорь Яслик
От, для прикладу, візьмемо одну резонансну подію, таку як влучання ракети в ТЦ в Кременчуці, і уявимо, якби вона була написана "майстрами пера" різних направлень: Перший: "О такій-то годині відбувся вибух в ТЦ Амстор, який спричинив пожежу на стільки-то квадратних метрів, яка тривала стільки-то годин і на ліквідацію якої було направлено стільки-то екіпажів МНС. За даними МВС і МНС, на місці події виявлено стільки-то людських решток, стільки-то людей з травмами було направлено до лікарень. І з публікацією - підбірка ексклюзивних фото і відео з місця події" - от оце чисто журналістика. Другий: "Рашисти атакували ракетою ТЦ Амстор У Кременчуці, унаслідок чого загинуло стільки-то осіб і було травмовано стільки-то. Підступний ворог свідомо завдає ударів по скупченнях цивільних людей у мирних об’єктах, тому що русня - то не люди і в них нема нічого людського" - то вже не журналістика, а пропаганда, тому що наявні емоційне забарвлення і не підкріплені припущення, висновки, подані читачеві у готовому вигляді. Третій: "ТЦ Амстор у Кременчуці зазнав удару ракетою Х-22, внаслідок вибуху виникла пожежа, під час якої загинуло стільки-то і було травмовано стільки-то людей. Імовірно, справжньою ціллю ворога був завод дорожніх машин Кредмаш, розташований за 500 метрів від ТЦ. Оскільки Х-22 є застарілою ракетою, ранні модифікації якої мають відхилення точки влучання до 3-5 км від заданих координат, такий розклад подій є цілком імовірним. Таким чином можна допустити, що ЗС РФ наразі не вистачає високоточних сучасних ракет середньої та великої дальності, і вони змушені застосовувати модифікації з застарілим оснащенням" - оце вже буде аналітика, тому що тут присутній не лише голий фактаж, а й ланцюжок умовиводів автора, які спираютсья на отримані факти.
Відповісти
8
Игорь Яслик
відповів на коментар користувача ns3230
додам: на мою думку, журналісти на передовій - взагалі фаховий Еверест. при цьому такі журналісти - кажу відверто - божевільні. у хорошому чи поганому сенсі цієї характеристики - але як мінімум частково божевільні)
Відповісти
2
Ірина Козюпа
Збережу собі колонку Саші. Інколи є спокуса перенести хорошого хлопця на професію тренера чи футболіста, але завжди в таких випадках б’ю себе по руках від гріха подалі)) Колись мені хороший знайомий журналіст-іноземець доступно пояснив, що навіть фоткатися з героями свої інтерв’ю - це великий непрофесіоналізм.
Відповісти
8
відповів на коментар користувача Ірина Козюпа
тобто в‘ю з Петраковим не буде? 😢
Відповісти
15
Ірина Козюпа
відповів на коментар користувача Костянтин Варварик
Поки прес-служба УАФ блокує всі інтерв’ю зі своїми тренерами) Певно, образились за коробки Павелка)
Відповісти
13
И кто же у нас тогда журналисты? Джулай и Босянок? Работают эти трое так, потому что пипл хавает - им вполне можно скормить любую дичь. Конечно, определенному числу интересующихся спортом такой стандарт не нравится, но эти ребята давно на таких болельщиков махнули рукой, потому что это не их аудитория.
Відповісти
6
відповів на коментар користувача Капитан Анархист
Юрій Шевченко, Іван Громіков, Іра Козюпа, Коля Решнюк - я можу продовжувати список. Це якщо про тих, хто не працює з інсайдами. Навіть серед відеоблогерів є ті, хто не цілується в десна з зірками та хоча, намагається слідкувати якимось принципам роботи з джерелами та тримає дистанцію. Мене може бісити, що вони говорять, але я знаю точно, що вони незаангажовані.
Відповісти
-2
відповів на коментар користувача Олександр Сажко
Подозреваю, что читающие Громикова с Шевченко явно не слушают Цыганыка и Денисова, равно и наоборот. Разные целевые аудитории. Так получилось, что Денисову, Вацко, Цыганыку (например) удалось вырастить своего зрителя, который их и кормит. Пока этих зрителей явно больше, поэтому они не парятся и наслаждаются профессией. Поменяется парадигма - и они сразу станут никому не нужными, никто им важные инсайды сливать не будет.
Відповісти
5
відповів на коментар користувача Капитан Анархист
Так я ж ось тут і пояснював, що це просто різні професії) але насправді, думаю, що аудиторії досить сильно перетинаються. А з рештою згоден.
Відповісти
-2
Показати ще 3
ол райт
тобто ви хочете сказати, що Циганик і Денисов можуть бути заангажовані? Я шокований. Ніколи не помічав цього за ними... може на перший раз пробачите? Дайте їм ще один шанс.
Відповісти
4
Yura Mazagaev
З усім згоден окрім того, що "ці люди роблять цікаву роботу у своіх напрямках". Вацко ще ладно, а що цікавого роблять Циганик и Денисов окрім того, що вже більше 10-ти років обманюють людей за для інтересів своіх роботодавців за допомогою своіх "аналітичніх" передач. Денисов яких бере стерильні інтервью у Ахметова і намагається виправдовувати Шахтар у всьому це цікаво? Або може цікаво дивитись на Циганика який хейт до Шахтаря зробив своім ремеслом и покликанням.
Відповісти
4
Anders
Я так розумію, питання в неймінгу - називати цих людей журналістами чи ні? І через такі дрібниці в коментах хлопці затіяли конфлікт? Тю)
Відповісти
4
Serega Kosenko
"Настільки близьке спілкування з людьми футболу – зло для спортивного журналіста." - абсолютно погоджуюсь, в цій фразі вся суть не лише названих вами персонажів, а і української спортивної журналістики загалом, бо на місці Циганика, Вацка і Денисова на привеликий жаль мріють бути тотальна більшість українських журналістів, блогерів і т.д., щоб в саме їхньому телефоні був особистий номер Суркіса, Палкіна чи Коломойського з Ярославським, не кажучи вже про футболістів і тренерів, щоб вони могли одним дзвінком організувати собі ексклюзивне вью на яке звичайні смертні журналісти чекають роками і не факт що дочекаються, будемо відверті як я вже казав абсолютна більшість за деяким невеликим виключенням хочуть і мріють опинитись на місці цих трьох названих вами Олександ не журналістів, тому я один з тих хто черговий раз констатує що спортивна журналістика в Україні померла і переконати мене у зворотньому буже дуже важко.
Відповісти
4
Прозріли нарешті. Як такої у нас взагалі не існує спортивної журналістики.
Відповісти
3
Max87
Автор скоріше правий,чим не правий
Відповісти
2
Юлия Щербина
Коротше, топова журналістика - поливати лайном інших журналістів) бо цим займається трибуна вже тиждень, мабуть) ясно, записали.
Відповісти
1
Ну, тут із Сажком, якби хто не казав про нього, важко не погодитися: Циган - тупо грає під дудку Бєні/Сурков, Денісов - "Корольов" Ахметова, а Вацко, нажаль, став пропагандоном УАФ, Павелка. Дуже шкода, особливо з приводу останньої особи, але так, учора було свято спортивної журналістики, але можна було б одразу і роковини відзначати: бо у нас одиниці є правильних та професійних спортивниї журналістів.
Відповісти
1
Rodion Kovalchuk
Повністю згоден з автором і дуже дякую за цей текст. Треба потрохи розкривати очі аудиторії. Журналіст завжди працює на користь своєї аудиторії. Ці троє працюють з аудиторією щоб пропхати дискурси та нарративи своїх олігархів. Я вже давно писав, що вони всі троє зашкварені і тому не повинні сприйматися аудиторією як журналісти.
Відповісти
0
Ivan Kh.
Я просто напишу Франков = Денісов, Вацко та Циганик
Відповісти
-2

Інші пости блогу