Tribuna/Футбол/Блоги/Удари в площину/12 гравців «Динамо», які набагато краще проявили себе в інших клубах

12 гравців «Динамо», які набагато краще проявили себе в інших клубах

І це лише за останні 5 років.

1 травня, 16:45
25
12 гравців «Динамо», які набагато краще проявили себе в інших клубах

«Динамо» дуже добре відоме своїм невмінням інтегровувати новачків у склад і займає з відривом перше місце за цією якістю в історії УПЛ. Що важливо, кияни однаково яскраво відзначалися як кількісно, так і якісно, адже не загравали в українській столиці гравці, які до цього або пізніше добре проявляли себе на найвищому рівні. Особливо рясним на такі кейси видався початок 10-х з усіма Рубенами, Раффаелами, Мехмеді та Кранчарами.

Однак, якщо взяти більш свіжий період, скажімо останні років 5, то протягом нього подібних історій також вистачало. Хоч зі зрозумілих причин масштаб фігур вже був дещо інакшим.

Згадаймо найбільш показові з них.

Че-Че тут вражає з точки зору контрасту між його значущістю в бразильському чемпіонаті та кількістю хвилин, які він провів за «Динамо» – менш як 800. 

На батьківщині опорник виступав за 4 місцеві гранди («Палмейрас», «Сан-Паулу», «Атлетіку Мінейру» та «Ботафого»), з якими виграв вже 3 чемпіонські титули Серії А, завжди бувши залізно основним.

Соля ледве можна назвати форвардом топового рівня, але гравцем середнім за мірками Європи він точно є. Про це, зокрема, говорять його бомбардирські досягнення у нідерландському «Віллемі», де іспанець мав 3 сезони із 10+ результативними діями, одного разу увійшовши у топ-6 найкращих бомбардирів чемпіонату (мова про сезон 17/18 де Соль мав 16 голів в Ередевізі та 26 результативних дій в усіх турнірах). До цього ще можна додати кілька адекватних сезонів у Сегунді.

Натомість у «Динамо» нападник сумарно за 3 сезони отримав менш як 1000 хвилин ігрового часу, за які зумів відзначитись 4-ма голами та 2-ма асистами.

Тимчик був пограничним кандидатом у даний список. Суттєвим аргументом проти є факт дебюту та проведення усіх 12 матчів за збірну України саме у якості гравця «Динамо» (хоча безумовно саме виступи за «Зорю» зробили Олександра гравцем національної команди).

Однак від цього факт відсутності в активі захисника і 10 матчів в основі киян в УПЛ впадає в очі ще дужче (здається, що цього сезону планку таки вдасться пробити). У двох же повноцінних сезонах у «Зорі» Віктора Скрипника, яка двічі фінішувала в топ-5 УПЛ, а в сезоні 19/20 взагалі до останнього боролась за місце в ЛЧ, Тимчик виходив з перших хвилин 20 та 27 разів. 

Тут би також могла спрацювати знижка на вік. Та Олександру наразі 26 і на цей момент він би мав вже виходити на свій піковий рівень по кар’єрі, що робить ситуацію ще більш показовою.

Кар'єрний шлях Михайліченка до певного моменту щільно перетинався із Тимчиковим. Обидва захисники, зокрема закривали фланги захисту «Сталі» у сезоні 17/18. Обидва і пізніше були віддані у «Зорю» на підвищення кваліфікації, де Богдан проявив себе навіть потужніше за свого товариша, ставши у тому ж сезоні 19/20 другим за хвилинами та набравши 5 балів по гол+пас.

Тільки якщо в Тимчика в Києві ніби продовжують вірити досі, зберігаючи права на його контракт, то з Михайліченком з кінцями попрощались ще у 2019-му, довіривши йому всього 1 повний матч у першій команді (ще в сезоні 14/15, в Кубку, що дотепно – проти «Зорі»)

Захисник же з часом продемонстрував, що здатен бути основним гравцем претендента на зону ЛЧ не тільки в Україні, але і в Бельгії, провівши один пристойний сезон в «Андерлехті». В поточному ж сезоні Михайліченко як стартовий лівий захисник досить впевнено пройшов єврокубки та крокує до свого першого повноцінного чемпіонства, маючи в активі 25 матчів, 2 голи та 5 асистів в усіх турнірах.

Лєднєв є ще одним яскравим представником праймової «Зорі» Скрипника, який сезон 19/20 провів на рівні одного з найкращих атакувальних півзахисників чемпіонату, явивши всій Україні свою фантастичну ліву ногу (11+3 за у 27 матчах УПЛ).

Після від’їзду з луганського клубу Богдан сумарно за «Динамо» та «Фехервар» в усіх турнірах провів менше хвилин ніж за один той сезон у «Зорі» тільки в УПЛ (1919 проти 1424). Кількість результативних дій відповідна – 2 голи за киян та 4 асисти в Угорщині.

Якщо подивитись на кількість спроб залучити Калітвінцева до основної обойми «Динамо», то може скластись враження, що факт невдачі цього проєкту є особистим болем окремих людей, причетних до клубу.

Кияни робили це щонайменше тричі, починаючи з далекого сезону 09/10, коли Владиславу було 17 та закінчуючи 18/19, протягом якого вінгер таки залишив київський клуб. Ці спроби вилились лише у трохи більше як 1000 хвилин в усіх турнірах та 5 результативних дій.

Якщо ж говорити про спроби Калітвінцева знайти себе за межами української столиці, то успішних було чимало. В актив можна занести перший такий повний сезон – 15/16 в «Чорноморці» з 20-ма матчами в страті та 11-ма результативними діями в УПЛ. Як і весь в період в «Десні» Олександра Рябоконя, яка весь час боролась за високі місця. Там у Владислава під 70 матчів та 24 результативні дії.

Поточний сезон, який Калітвінцев проводить у міцній «Олександрії», також складається для нього добре. Колишній динамівець є основним правим вінгером команди та вже відзначився 2-ма голами та 3-ма асистами.

Кулача також можна віднести до категорії найбільш контрастних представників списку, адже підписувало його «Динамо» у статусі не багато не мало найкращого бомбардира УПЛ (нехай і до репрезентативності цього досягнення є певні питання). І 1 гол за 700 хвилин протягом двох сезонів виглядає занадто дико на фоні 15 за майже 1700 протягом одного.

Важливо, що і до свого індивідуального прориву Владислав був нападником нормального рівня і мав пристойні сезони у тій же «Ворсклі», а також «Сталі» та «Маріуполі». Втім, у Києві його сильним сторонам так і не змогли найти застосування.

Булеца тут як представник групи гравців, яким «Динамо» взагалі не дало шансу розкритись. В «Дніпрі-1» півзахисник виглядав як один із найбільш перспективних на позиції в УПЛ. 8 результативних дій у сезоні 19/20 та зв’язка ще з одним героєм матеріалу, про якого мова піде далі, виглядала насправді багатообіцяюче.

З усім тим, в «Динамо» йому місця знайти не змогли, відправивши у ще одну оренду – в «Зорю» (хто б міг подумати), де у свій другий (поточний) сезон Булеца перевершив особистий рекорд по гол+пас в українському чемпіонаті, оформивши 6+4 та має можливість покращити показники.

На цю секунду у Сергія 0 хвилин за киян в офіційних матчах, але його контракт все ще належить «Динамо», тому можливо ця цифра зміниться у найближчому майбутньому.

Саме Супряга став центральною фігурою тієї прикольної дніпровської команди з великою кількістю молоді, яка увірвалась в УПЛ 4 роки тому. 16 голів за півтори тисячі хвилин від 19-річного форварда у перший же сезон на високому рівні виглядали дійсно потужно.

Втім, перенести цю результативність на наступну сходинку Владиславу так і не вдалось. З того моменту нападник провів за «Динамо» трохи більш як 1800 хвилин (плюс ті вже легендарні 24 за «Сампдорію») та відзначився 3-ма голами. 

Русин в цьому списку виділяється поміж колег по долі тим, що отримав ледве не найбільше можливостей проявити себе в «Динамо». Його загальні цифри у майже 2000 хвилин та 12 результативних дій виглядають більш ніж адекватно, особливо якщо враховувати молодий вік Назарія в період, коли він набивав цю статистику. 

Його ж перший повний сезон, в якому нападник зробив 5+1 в 19 матчах (9 в основі) у 19 років, мав вселити чимало надії в серця київських вболівальників. І далі був зроблений ніби логічний крок з орендою (вгадайте, куди) в «Зорю», де за пів року Русин у 17 матчах зробив 11 результативних дій в усіх турнірах. Кияни, побачивши прогрес, вирішили достроково перервати оренду і в цей момент усе ніби пішло кудись не туди.

Після не надто переконливої решти сезону (2+2 в 13 матчах) був скандал у «Легії» та дивний період в «Дніпрі-1» із всього одним виходом на поле власне за «Динамо». Це минулого літа змусило керівництво клубу до продажу нападника… в «Зорю».

І там Русин знову розцвів, разом із Булецою побивши власний рекорд результативності. На цей момент Назарій має у своєму активі 7 голів та 3 асисти за півтори тисячі хвилин.

Громов приїздив в «Динамо» з «Ворскли» у статусі одного з найкращих атакувальних півзахисників УПЛ (принаймні за межами грандів) та гравця збірної України. До того Артем зіграв у Полтаві близько 150 матчів, в яких зробив понад 40 результативних дій. 

Сезон 16/17, який навпіл склався із перебування в «Динамо» (3 асисти за менше, ніж 600 хвилин) та в російській «Самарі», ніби випав з кар’єри Громова.

Далі ж було повернення в УПЛ до (увага) «Зорі» та ще 130 матчів та понад 40 результативних дій.

Яремчук може зі значною часткою впевненості вважатися найбільшою втратою керівництва «Динамо», якщо мова йде про вихованців. В Києві Роману довірили менше 500 хвилин ігрового часу та за скромну компенсацію відпустили в «Гент».

А далі було понад 150 матчів та 60 голів за «буйволів», майже 50 матчів за збірну та статус головного нападника України й трансфер у «Бенфіку» за 17 мільйонів євро. Після цього пішов певний спад, але сумнівів в тому, що «Динамо» могло отримати від Яремчука набагато більше, немає жодних.

Кабаєв знаходиться тут як бонус з тієї причини, що відносно недавно приєднався до «Динамо» та теоретичний шанс на його розвиток в клубі ще є. Однак на цей час очевидно, що він і близько не грає на тому рівні, на якому грав (де?) в «Зорі». 

Про це говорить і базова статистика: в Києві у Владислава 0 результативних дій за понад 1200 хвилин на полі; в луганському клубі Кабаєв мав сезон із 11-ма результативними діями (той самий 19/20) та загалом забивав або допомагав це зробити партнерам 26 разів у 129 матчах.

Фото: Panoramic / Keystone Press Agency / Global Look Press; О. Щербицька, «Динамо».

Інші пости блогу

Всі пости