Людина, з якою не змогли зрівнятися ні Пеле, ні Мессі, ні Роналду. Шандор Кочиш – найефективніший бомбардир в історії ЧС
Трагічна доля угорської легенди.
Коли ми говоримо про чемпіонат світу з футболу, то найчастіше згадуємо кілька основних моментів: збірна якої країни стала чемпіоном, які яскраві моменти запам’яталися саме цього року, і хто з гравців найбільше вразив суперників та фанатів. На мою думку, саме остання складова є найважливішою, бо хоча футбол і є командною грою, цікавою її роблять саме яскраві, непересічні, нестримні майстри м’яча. І навіть якщо сам чемпіонат світу видався не надто насиченим чи видовищним, спортсмени, які зуміли вразити, надовго залишаються у пам’яті справжніх шанувальників футболу і навіть стають національними героями.
Для Угорщини такими героями були і досі залишаються гравці збірної з футболу 1950-х років Ференц Пушкаш, Ладислао Кубала, Золтан Цибор, Нандор Хідегкуті, Ласло Будай, Йожеф Божик, Дьюла Ґрошич та інші – «Несамовиті мадяри», «Золота команда», яка була флагманом європейського футболу тих часів. Серія із 32 (за іншими підрахунками 30) матчів без поразок, яку впевнено провела ця команда, довгий час залишалася недосяжною мрією для гравців інших збірних, а вихід до фіналу ЧС 1954 року є найкращим результатом Угорщини за всю історію.
У вищезазначений перелік гравців я свідомо не внесла чи не найвідоміше прізвище. Шандор Кочиш, він же «Золота Голова» – один із найкращих нападників в історії футболу та найяскравіших гравців «Барселони». Незаслужено забутий нащадками герой із трагічною долею.
Для початку трохи статистики
Не люблю сухі цифри, але для розповіді про ЧС та його представників це важливо. Фанати люблять статистику і порівняння досягнень своїх кумирів, тому перш ніж розповісти про життя і здобутки Шандора Кочиша, хочу прорекламувати свого героя.
Отже. 177 голів у 160 матчах, зіграних за ФК «Гонвед». 75 забитих м’ячів у 68 міжнародних матчах за національну збірну. 11 голів у 5 матчах чемпіонату світу 1954 року. Співвідношення забитих голів до зіграних матчів становить 1,1, тобто фактично, Шандор забивав кожного разу, коли виходив на поле.
Угорський журналіст Джерджелі Марочі зробив дуже сміливу заяву, по суті, визнавши Кочиша найефективнішим форвардом усіх часів:
«75 голів у 68 іграх? Ніхто і ніколи. Роналду, Суарес, Левандовскі і Мессі забивають в середньому один м’яч за дві гри, показник Неймара 0,62. Навіть у Пеле (0,84) і Пущкаша (0,99) показники нижчі, ніж у Кочиша. Шандор був неймовірним…»
А ще, Кочиш був чемпіоном Угорської ліги, володарем Кубка Іспанії, олімпійським чемпіоном 1952 року, володарем «Золотої бутси», футболістом року в Угорщині (1954).
Однак, на відміну від більшості своїх колег по цеху, як тодішніх, так і сьогоднішніх, Шандор Кочиш не любив бути у центрі уваги, не займався самопіаром і мав стриманий характер. Він просто любив футбол і повністю віддавався грі, не думаючи про славу чи гроші.
За словами його товариша по команді Ласло Кубали: «Його не цікавило нічого, крім гри. Після матчів, на дружніх посиденьках йшлося про те, хто і як грав... Кочиш був футбольним художником, який завжди хотів творити, розважати та захоплювати. Для нього м'яч був не голом, а знаряддям - як пензель для художника чи перо для драматурга»
Становлення легенди: від юнацького захоплення до золотої команди
Про родину і дитинство Шандора Кочиша відомо небагато. Народився 21 вересня 1929 року у Будапешті. Футболом цікавився з дитинства: його батько і сам мріяв про футбольну кар’єру, але через поранення у Першій світовій війні був змушений відмовитися від таких планів, натомість усіляко підтримував сина, навчав його усьому, чого знав сам.
Уже в 17 років юний Шандор став гравцем іменитого «Ференцвароша». Саме там він вперше продемонстрував свою унікальну гру «на другому поверсі»: вміло підлаштовувався під кожну навісну передачу і майже завжди прицільно забивав головою, за що і отримав прізвисько «Золота голова». Тому не дивно, що уже за рік Кочиша викликали до збірної Угорщини. У дебютній грі проти Румунії не без допомоги юного нападника команда угорців здобула розгромну перемогу 9:0.
Політичні події в Угорщині на початку 1950-х призвели до формування нового футбольного клубу «Гонвед» («Захисник Вітчизни») у підпорядкуванні Міністерства оборони, куди у добровільно-примусовому порядку перевели найкращих гравців країни, в тому числі і Шандора. Так майже всі гравці тогочасної національної збірної опинилися в одному клубі, сформувавши Aranycsapat, або «Золоту команду» на чолі з Ґуставом Шебешем. З 1949 до 1955 року «Гонвед» п’ять разів ставав чемпіоном країни. У 1952 році завдяки вдалій грі «Золотої Голови» збірна здобула золото Олімпійських ігор, за що Кочиш отримав звання майора угорського війська.
Чемпіонат світу 1954 – найяскравіші досягнення та найбільше розчарування
Рік 1954 був чи не найкращим у кар’єрі золотого нападника. Збірна Угорщини без проблем подолала груповий етап, зокрема розгромивши збірну ФРН із неймовірним рахунком 8:3. Потім у чвертьфіналі «несамовиті мадяри» перемогли бразильців, а у півфіналі - чинних чемпіонів команду Уругваю.
Кочиш забивав у кожному матчі: тричі корейцям, по два голи уругвайцям і бразильцям, чотири м’ячі у ворота ФРН. На чемпіонаті світу він став першим в історії футболу, кому вдалося зробити два хет-трики за один чемпіонат. За загальний результат на ЧС нападник отримав «Золоту бутсу», а за кількістю забитих голів у одному чемпіонаті він і досі посідає друге місце у світі після Жюста Фонтена.
Проте перемогу на ЧС у Швейцарії збірна Угорщини не здобула. Фінальний двобій зі збірною ФРН став єдиним матчем, на якому Шандор не забив жодного гола, і, за свідченнями одноклубників, звинувачував себе у поразці команди. Хтось скаже, що срібло – це теж перемога, але, здається, тоді угорці назавжди втратили свій шанс на чемпіонство.
Чи існує життя після ЧС
Кривава угорська революція 1956 року, коли повстання проти комуністичного режиму було нещадно придушено, застав команду «Гонвед» за кордоном. Частина гравців, серед них і Шандор Кочиш, вирішили більше не повертатися на батьківщину. За це футболістів оголосили зрадниками, дискваліфікували, а їхніх родичів репресували.
Угорському нападнику вдалося знайти роботу за фахом у швейцарському клубі «Янг Феллоуз». Але там він пробув недовго, бо перейшов до зіркової «Барселони», з якою двічі ставав чемпіоном Іспанії. Загалом у складі «Барси» угорець зіграв 235 матчів, забивши у сумі 151 гол.
Проте спортивні травми минулого не дозволяли Кочишу виходити на поле у кожній грі, тому у 1964 –му Шандор зіграв свій останній матч проти німецького «Гамбурга» і попрощався з кар’єрою футболіста. Жити без м’яча він не міг, тому отримав диплом тренера й певний час працював з іспанськими клубами «Еркулес» та «Аліканте», однак, успіху на цьому шляху не досягнув.
Трагедія футбольного генія
Про останні роки життя Шандора Кочиша також відомо небагато. Його родина (дружина Аліз, доньки Інес та Алісія і син Шандор) не дуже охоче ділилися спогадами, бо звичним станом їхнього чоловіка та батька у той час була депресія. «Золота голова» не уявляв свого життя без футболу, адже ця гра була усім його життям.
Проте, на початку 1970-х у зіркового нападника почалися серйозні проблеми зі здоров’ям. Надзвичайно серйозна травма ноги, яку угорець пошкодив, за однією із версій, у автокатастрофі, призвела до того, що гравцеві довелося ампутувати ліву ступню. Ту саму, якою він забивав свої переможні голи, коли робив це не головою.
А потім посилилися болі у шлунку – лікарі діагностували рак. Традиційне лікування не допомагало, а на фоні постійної депресії у Шандора розвилися галюцинації та манія переслідування. Кочиш був зламаний фізично і психічно. 22 липня 1979 року, напередодні чергової операції, він випав із вікна своєї палати на четвертому поверсі лікарні в Барселоні. Було це нещасним випадком чи свідомим самогубством встановити так і не вдалося.
Новину про смерть відомого угорця опублікували усі європейські таблоїди. Усі, крім угорських. Там він і досі був зрадником. Два дні ЗМІ на батьківщині «Золотої голови» мовчали про трагедію. І лише 25 липня Népsport на передостанній сторінці розміщує коротеньку новину : Шандора Кочиша, колишнього угорського футболіста, який помер за трагічних обставин, поховали у вівторок у Барселоні. І все. Без некрологу. Без фото. Без визнання заслуг. Спорт поза політикою…
Немає пророків у своїй вітчизні…
В Угорщині внесок Шандора Кочиша по-справжньому оцінили лише його нащадки. Тільки у 2012 році прах легендарного гравця перевезли з Барселони, де він був похований, на батьківщину. А у 2019-му, до 90-річчя з дня народження «Золотої голови», біля головного входу на Групама Арена у Будапешті було урочисто відкрито статую найкращого форварда ЧС 1954 року. У церемонії відкриття взяли участь мер столиці Іштван Тарлош, віце-президент ФФ Угорщини Шандор Берзі, президент «Ференцвароша» Габор Кубатов, член ради директорів «Барселони» Пау Віланова та діти Кочиша. Ось воно - справжнє визнання, нехай і через 40 років після смерті.
До святкування 90-річчя легенди долучилася і громада українського Берегово, організувавши разом із консульством Угорщини футбольний турнір на честь Шандора Кочиша.
Окрім цього, видатний спортсмен назавжди закарбував своє ім’я у залі слави «Барселони» як один із найкращих гравців клубу.
