Світові спортсмени та політика: Пак'яо у парламенті, ще один мер столиці та президент - володар Золотого М'яча

Сьогодні в Україні чимало спортсменів намагаються побудувати політичну кар’єру. Що спонукає їх до такого кроку – можливість реалізуватися в іншій галузі, прагнення бути відомим і надалі чи реальне бажання зробити щось корисне для свого народу – по суті, не важливо. Адже далеко не кожне політичне починання можна назвати успішним: варто згадати хоча б дебют Андрія Шевченка у партії Наталії Королевської чи невдалий вибір Ольги Харлан.

Тим не менше, маємо і хороші приклади – імена Віталія Кличка та Жана Беленюка в Україні завжди будуть супроводжуватися двома професіями: спортсмена і політика. І не вони першими стали успішними слугами народу після не менш яскравої спортивної кар’єри. Маю для вас кілька непересічних прикладів того, що сталеві м’язи, швидкі ноги та вміння тримати удар – не перешкода для того, щоб стати впливовим у своїй країні чи навіть світі.

Із рингу у парламент

Розпочнемо із досить відомого спортсмена, боксера зі світовим іменем, чемпіона світу одразу у восьми вагових категоріях – Емануеля Драпідрана Пак’яо, більше відомого серед любителів професійного боксу як Менні Пак’яо. Народившись на Філіппінах у 1978 році четвертим із шести дітей у бідній родині, він всупереч волі батьків пішов до спортзали, і уже у 1998 виборов свій перший чемпіонський пояс, а згодом став першим у історії боксером, який здобував чемпіонство у чотирьох десятиліттях поспіль. Сьогодні Менні Пак’яо займає п’яте місце у світовому рейтингу кращих боксерів усіх часів незалежно від вагової категорії.

У політику відомий боксер прийшов 2007 року як представник ліберальної партії Філіппін і, слід віддати належне, досяг неабиякого успіху у рідній країні. Уже у 2010 він переміг на виборах до місцевого Конгресу і став єдиним мільярдером у нижній палаті філіппінського парламенту. Менні Пак’яо здобув славу і цілу купу хейтерів через своє однозначне ставлення до одностатевих стосунків:

«Якщо ми погоджуємося на одностатеві шлюби, значить люди гірші за тварин».

Через таку позицію він залишився без співпраці із Nike, а також ледь не став жертвою одного із активістів ЛГБТ-спільноти, однак змінювати її відмовився. Мужик!

Від найвідомішого спортсмена своєї країни до мера столиці

І це не про Віталія Кличка, бо свого героя ми знаємо. Це про його не менш відомого і не менш талановитого колегу із братньої країни Сакартвел – мера Тбілісі Кахабера Каладзе. Українці знають його як колишнього гравця київського «Динамо», а справжні поціновувачі футболу – як успішного легіонера «Мілану» (де він грав одночасно із Андрієм Шевченком) та «Дженоа», а також багаторічного капітана збірної Грузії з футболу. Єдиний грузинський футболіст, який двічі вигравав Лігу Чемпіонів, у своїй країні Каха Каладзе по праву вважається одним із найкращих гравців за всю історію існування футболу на Кавказі.

Однак сьогодні для грузинів пан Каладзе в першу чергу впливовий політик. Розпочавши свою кар’єру як член опозиційної партії «Мрія Грузії», 2012 року Кахабер Карлович став віце-прем’єром та міністром енергетики і природних ресурсів, а з листопада 2017 року посідає крісло мера Тбілісі. Особливої поваги заслуговує той факт, що 2021 Каладзе був переобраний на другий термін.

Правда, у сьогоднішніх реаліях політичні погляди мера Каладзе досить суперечливі: з одного боку він засудив російську агресію проти України і підтримав український народ, а з іншого здобув тавро зрадника Грузії і України від командира грузинського легіону, що воює на боці України, Мамука Мамулашвілі, який вважає, що Каха продався російському олігархату. Що ж, хто він насправді для України – покаже час, однак у своїй столиці він поки господар.

Як володар Золотого М’яча став президентом

Це не казка про Попелюшку, а історія про важку працю і реальне прагнення змінити світ на краще. Джордж Манне Оппонг Аусман Веа справді важко працював, щоб не просто стати хорошим нападником і грати у кращих клубах Європи (Монако, Мілан, Челсі, Манчестер Сіті, Олімпік), але і здобути титул найкращого футболіста світу за версією ФІФА 1995 року та Золотий м’яч. Народившись у 1966 році у найбіднішому кварталі Монровії (Ліберія), Джордж Веа доклав неймовірних зусиль і зумів досягти успіху, а згодом самостійно фінансував футбольну команду Ліберії, поки його країна була втягнута у громадянську війну.

Кар’єра Веа у політиці була досить стрімкою. 2005 року, не маючи ані досвіду, ані команди, футболіст вирішив - ні більше ні менше – балотуватися у президенти Ліберії (це нам щось нагадує). Однак, незважаючи на любов народу, перша спроба не була успішною. Але Джордж Веа не був би собою, якби отак просто здався – він продовжував займатися політикою, багато помилявся і чув багато критики на свою адресу, однак не здавався.

«Коли я починав свій шлях футболіста, то чув стільки ж негативу. Але я продовжував робити все можливе, доки не став однією із найбільших футбольних легенд. Сьогодні ті, хто вважав мене невдахою, називають мене «шефом» - сказав Веа на одній із зустрічей зі своїми виборцями

2017 року Джордж Веа став 25-м Президентом Ліберії і залишається ним до сьогодні.

Чи може прем’єр-міністр Великобританії бути професійним спортсменом?

Може, якщо він – сер Александр Дуглас-Х’юм. Мало хто знає, що відомий британський політик шотландського походження, член Палати громад, а згодом Палати Лордів, 14-й граф Х’юм розпочинав свою професійну діяльність зовсім не як політик.

Народившись у титулованій родині, Александр навчався у кращих закладах Британії – Ітонській школі та Крайст-черч коледжі Оксфордського університету. Саме там майбутній політик став професійним гравцем у крикет (майже національний вид спорту Великобританії). Було це давно, ще у 30-х роках 20 століття. Але для спорту час – не головне. Важливі успіхи, а лорд Данглас (майбутній пер) досить успішно виступав за збірну країни на чемпіонаті світу.

Звісно, з таким родоводом кар’єра політика неминуча. З 1963 по 1964 роки Алекс Дуглас-Х’юм був Прем’єр-міністром Великої Британії, останнім Прем’єром у історії цієї країни, якого обирала особисто королева Єлизавета ІІ. 1965 року, ставши лідером опозиційної на той час консервативної партії, сер Х’юм запровадив реформу, завдяки якій монархи втратили можливість впливати на вибір Прем’єра у своїй країні. А ще в якості Міністра закордонних справ містер Алекс Х’юм вислав із країни 90 радянських дипломатів. Офіційна версія – за шпигунство, але уже сам факт робить цього британця моїм фаворитом серед політиків із спортивним минулим.

Не футболіст, не боксер. А ще – жінка

Ще одна непересічна особа з Великої Британії, яку я не могла оминути увагою хоча б тому, що вона – жінка. Баронеса Кетрін Летиція Хой походить із Північної Ірландії. Її біографія мало відома за межами Британії. Однак є інформація про те, що 1966 року студентка Ольстерського коледжу фізичного виховання панна Хой стала чемпіонкою зі стрибків у висоту. І це насправді круто, оскільки такий вид спорту не надто популярний, щоб про успіхи у ньому знали у всьому світі.

Пізніше Кейт Хой буде відомим представником лейбористської партії, членом парламенту та Міністром спорту Великобританії (1999-2001). Однак ще до цього вона встигла попрацювати навчальним консультантом таких футбольних клубів, як Арсенал, Тоттенгем, Челсі та Брентфорд.

Від успішного капітана команди до найскандальнішого прем’єра сучасності

Найбільш популярним видом спорту у Пакистані є крикет. Тож не дивно, що капітан збірної країни з крикету протягом майже 18 років є чи не найвідомішою людиною у країні. Особливо, якщо команда виграла чемпіонат світу (1992 року) під час його капітанства. Ім’я цього спортсмена – Імран Хан.

Імран Хан у Пакистані – майже національний герой. Він як Пеле для Бразилії чи Роналду для Португалії. Тому коли 1996 року він заснував партію «Рух за справедливість», то досить швидко завоював популярність серед виборців у рідному регіоні. Однак до реальної влади Хан прийшов у результаті силового перевороту у 2018 році, коли став Прем’єр-міністром країни.

Влазити в політику та економіку Пакистану – невдячна справа. Головне, що слід зазначити – Імран Хан не став таким успішним політичним діячем, як його колеги зі списку вище. 24 лютого 2022 року (всі ми знаємо, яка це дата для України) прем’єр-міністр Пакистану відвідав Москву з дружнім візитом. А потім пішов у відставку в результаті вотуму недовіри. Все.

Учасник олімпіади у 1964 – голова партії у 1975

До цієї особи у мене особливо шанобливе ставлення. По-перше, я дізналася про нього тільки коли почала писати дану статтю. По-друге, він легкоатлет, бігун-спринтер. По-третє, він не став президентом, однак був одним із найвпливовіших політиків однієї із наймогутніших держав. А ще, він вчасно закінчив кар’єру і пішов на піку слави.

Волтер Мензис Кемпбел в юності був професійним спортсменом. Серед його досягнень варто зазначити такі: рекордсмен (1967-1974) Великобританії з бігу на 100 метрів (10,2 с), чемпіон 1963 року у складі збірної в естафеті 4*400 м, учасник літніх Олімпійських ігор у Токіо 1964 року. Для когось це досягнення всього життя.

Але не для Мензиса Кемпбела. У 1975 році його обирають Головою Ліберальної партії Шотландії. У 1987 році він уже у Палаті Громад Великобританії, у 2006 стає очільником ліберально-демократичної партії британського парламенту, а це майже як голова фракції у Верховній Раді, тільки влади і повноважень більше. Пішов з поста у 2007, бо відчув, що його популярність падає. Всі б так.

Гарна, розумна і дуже сучасна спікер сейму

Вона не така відома, як її колеги з шахового спорту, однак це аж ніяк не робить її досягнення менш вартісними. Вікторія Чміліте-Нільсен – обдарована литовська шахістка, єдина жінка-гросмейстер у Литві, дворазова переможниця чемпіонату з шахів серед чоловіків у своїй країні.

Далі – більше. Срібло на чемпіонаті Європи з шахів у Стамбулі 2003-го, Пловдіві 2008-го. Золото чемпіонату зі швидких шахів у 2007. Чміліте неодноразово представляла Литву у шахових олімпіадах, а також двічі виступала за чоловічу збірну на чемпіонаті Європи (як на мене, трохи гендерно нерівно, проте…)

У політику Вікторія подалася 2012-го, коли вступила до Руху лібералів Литовської республіки. У 2015 пройшла до Парламенту, а у 2016 її обрали спікером Сейму. На цій посаді Чміліте-Нільсен працює і сьогодні, усіляко підтримуючи будь-які програми допомоги Україні, в тому числі і в галузі спорту.

***

Не кожен політик, що ходить до спортзали, має право називатися спортсменом. Не кожен успішний спортсмен здатен стати гарним політиком. Однак якщо є хоча б найменший шанс, що відоме ім’я, а також самодисципліна і витривалість зможуть змінити життя на краще, – що ж, можливо перехід зі спорту до політики і має сенс.