«Україна має бути обов’язково присутня на змаганнях, де є москалі». Герой «Азовсталі» Діанов – про спорт, Ахметова і Залужного
Велика розмова Ірини Козюпи із захисником України.
Михайла Діанова не треба особливо представляти. Його фото з «Азовсталі», а згодом світлина після повернення з полону облетіли весь світ і стали одними із символів війни з росією. Ви точно їх бачили.
З морським піхотинцем та захисником України Ірина Козюпа зустрілася в рідному для себе і для військового Тернополі. Коли домовлялися про зустріч, то пан Михайло попросив якесь не особливо людне місце, щоб ми могли спокійно поспілкуватися. Вирішили зустрітися в одному зі спальних районів міста, де виріс і зараз живе відомий тернополянин.
На зустріч Діанов прийшов у футболці з концертного туру Metallica. «Це подарунок від Олі Полякової», – пояснює морський піхотинець.
Михайло посміхається і обіймає. Питає, чи можемо говорити на «ти». Кажу, що звісно так, але мені важко «тикати» людині чия історія варта окремої книги чи фільму. Говоримо про єдиний концерт, який Metallica колись дала в Україні. У Діанова не лише хороший смак, але й музична освіта. Разом з друзями він колись мав свій гурт «Особистий підпис», де грав на бас-гітарі.
«Багатьом журналістам відмовив в інтерв’ю, адже я вже все сказав – про полон, «Азовсталь», Маріуполь. Ви вже все це чули. Я військовий, а не політик. Це вони працюють за методичками».
У нас справді не зовсім типове інтерв’ю – розмова більше про футбол, ніж про війну. Особливо тісний зв’язок Діанов має з «Шахтарем». Футболісти виходили на матч у футболках з Діановим і написом «Слава Героям «Азовсталі». Донецький клуб взяв на себе лікування та реабілітацію захисника. У свою чергу Михайло допомагає коштами іншим пораненим військовим. Це гроші, які небайдужі українці скинули йому на операцію руки.
Сідаємо поговорити в місцевому ресторані, де висить футболка «Шахтаря» з прізвищем Діанов і №77. Зараз у Михайла бандаж на правій руці для фіксації кисті.
«Без цієї штуки колись рука у мене просто висіла. В бандажі іде металева вставка, яка підтримує кисть. Рука все краще і краще. Вже можу кистю рухати, можу трішки поворушити великим пальцем. Лікарі називають його першим. Раніше цього не міг зробити.
А це сліди від банок залишилися – їх ставлять, щоб притягнути кров доверху. З’ясувалось, що у мене багато заблокованих м’язів. Думаю, за рік вже все буде в порядку.
То, що? Поговоримо про футбол?»
«Шахтар» потішив, коли взяв Кубок УЄФА»
– В інтерв’ю Яніні Соколовій ви сказали, що були вболівальником «Динамо». Розкажіть детальніше.
– Я завжди був за «Динамо» – буквально від народження. До 1996 року «Шахтаря» в такому вигляді, як він зараз є, тоді і не було. Кияни в ті часи і не мали конкурентів в Україні.
Діанов у вікно показує багатоповерховий будинок через дорогу – раніше він там мешкав.
– Я жив у четвертому під’їзді, а мій хороший друг у другому. Якось він мені телефонує і каже: «Бери пиво і швидко біжи до мене – «Динамо» з «Барселоною» грає». Сказав, що не піду, щоб не бачити, як каталонці їх розірвуть. «Барселона» для мене взагалі друга команда у світі по фанатизму. Дуже вболіваю за Мессі, хоч він вже і не грає в Іспанії.
А друг каже, що «Динамо» вже виграє 1:0. Що? Я коли це почув, то просто летів до нього з пивом. Тільки зайшов у кімнату, як кияни забивають другий м’яч. Якраз встиг побачити цей момент. В Києві вони перемогли 3:0, а в Барселоні порвали їх з рахунком 4:0. Шевченко з Ребровим покарали їх тоді по повній програмі.
Я завжди був за «Динамо», але коли футбол став бізнесом, то перестав бути мені цікавим. Зараз я футболом мало цікавлюся. Єдиний матч за останній час, який я дивився, – це фінал Чемпіонату світу. Але серію пенальті я не бачив – стараюся їх не дивитися.
Крайня серія пенальті, яку я подивився, коли Україна грала проти Швейцарії на ЧС-2006. Шовковський все відбивав, але я думав, що в мене буде розрив серця. Після цього сказав, що серії пенальті взагалі дивитися не буду.
Я дуже сильний фанат футболу, але питання в тому, що сам футбол змінився.
– У вас зараз дуже теплі стосунки з «Шахтарем». Коли звернули увагу на донецьку команду?
– Гірники потішили, коли взяли Кубок УЄФА. Я тоді звернув увагу на «Шахтар» і почав за ними стежити. Але коли вони раніше грали з «Динамо», то я був за киян.
Є цікава історія з футболкою «Шахтаря», яка тут висить. До мене зателефонував Юрій Свиридов (директор зі стратегічного розвитку й комунікацій «Шахтаря», – прим. Tribuna.com) і запитав, який номер набити. Я сказав 77. Мені дуже подобається ця цифра. А за півгодини зателефонував і попросив набити номер 36 – як моя 36-та бригада. Але замовлення вже пішло – і так я отримав дві футболки з різними номерами.
Футболку з номером 77 підписав і разом з календарем подарував цьому закладу, який я дуже люблю, – каже Діанов.
Він всіх тут знає – від шеф-кухаря і власника до офіціантів та прибиральниць.
– Сергій Палич – найшикарніший кухар в Тернополі, якого я тільки знаю. Він постійно з клієнтами – завжди прийде, якийсь віршик розкаже, щось запитає. Саме тому я подарував йому свою футболку, – розповідає Михайло.
Шеф-кухар справді дуже опікується своїми клієнтами – запитує, як справи і чи щось потрібно. Пропонує спробувати морозиво та десерт – шоколадний брауні. І тут ми дізнаємось цікавий факт про Діанова. Після звільнення з полону морський піхотинець розповідав в інтерв’ю, що в Оленівці мріяв про еклери і згущенку, яку можна буде їсти ложками на волі.
– А я взагалі не люблю солодкого! Я не люблю еклерів – це я в полоні їх хотів. А ця історія так розійшлася, що навіть Оля Полякова пекла мені еклери. Насправді, мені дуже подобається зелений борщ. Можу навіть більше нічого не їсти. Ще люблю пельмені.
«Коли брати Суркіси підходили і вітали Палкіна з перемогою, то мені руки не подали»
Наприкінці вересня минулого року Україна повернула з російського полону 215 військових в обмін на Віктора Медведчука. А менше, ніж за місяць після свого звільнення, Катерина «Пташка» Поліщук заспівала гімн України перед матчем «Шахтар» – «Динамо» у Львові. А Діанов мав іншу місію – вийшов на поле і завдав символічного удару по м’ячу.
Перед грою ми випадково зустрілись з Михайлом у підтрибунному приміщенні «Арени Львів», де він очікував на свій вихід на поле. Діанов всім привітно посміхався і вітався лівою рукою, адже права була в бандажі.
– Слава Богу, що не було людей на стадіоні. Я не очікував, що все буде настільки масштабно, а це ще й перші дні після полону. Це зараз я вже звик до медійності, до спілкування з пресою. А тоді «Пташка» співає гімн, а в мене ноги підкошуються. Кажу собі: «Ти ж морський піхотинець. Ти зі всім справишся. Просто пройдися полем і вдар м’яч». Я ж дипломований музикант, і сцени, як такої, я не боюся. Я собі зараз уявляю, якби був повний стадіон, то я б там, напевне, втратив свідомість. Такий в мене тоді був стан.
Дуже крутий матч вийшов – Мудрик забив просто неймовірний гол в правий кут низом. Гра вийшла емоційною ще й тому, що «Шахтар» грав з «Динамо». Коли брати Суркіси підходили і вітали Сергія Палкіна з перемогою, то мені руки не подали. Правда, я їм також руки не подавав. Але за правилами етикету, вони мали перші вітатися.
«Динамо» програло 1:3, і настрій в них був жахливий. Це для мене футбол лише гра, але не для них.
– В інтерв’ю «Голосу Америки» ви дали дуже влучне визначення, що для вас буде перемогою України. «Коли «Динамо» і «Шахтар» зіграють на «Донбас Арені». Ви б хотіли в цьому матчі знову виконати символічний удар, як це було у Львові?
– Так! І цього разу ноги в мене труситися не будуть. Маю бажання, щоб стадіон був просто забитий вщент. А після матчу був грандіозний концерт. Ми з Ахметовим про це говорили.
До мене доходять чутки, що закордонні артисти вже в черзі стоять, щоб виступити в Харкові на площі Свободи після перемоги України. Чому там, а не на «Донбас Арені»? Все через розмір. Харківська площа Свободи найбільша в Європі.
Ви тільки уявіть собі, який буде грандіозний концерт, коли Україна виграє – всепланетний. Приїдуть всі найвідоміші люди планети. Якщо порахувати всіх артистів, які хочуть виступити, то можна зробити фестиваль на три дні.
– Може Metallica приїде?
– 100%. І зіграють всі пісні.
Але, у першу чергу, дуже чекаю на матч «Шахтар» – «Динамо» на «Донбас Арені». Буду сидіти на стадіоні з Ахметовим і Палкіним, а «Шахтар» виграє в «Динамо».
Я зрозумів одну річ. «Шахтар», «Динамо», «Дніпро», «Металіст» – українські команди. Коли «Динамо» програло «Шахтареві» 1:3, то виграла Україна. Якби результат був протилежним, то все одно виграла Україна. Ось так треба ставитися до спорту.
«Дуже хочу, щоб Усик наваляв якомусь москалю по повній програмі»
– Як взагалі військові ставляться до того, що в Україні грають чемпіонат з футболу та з інших видів спорту загалом?
– Прекрасно! Я прекрасно ставлюся до того, що працює телебачення, що є Ліга сміху та інші гумористичні проєкти. Люди повинні жити. Якщо всі впадуть в депресняк, то все. От я приїхав з полону, ми зараз сидимо в ресторані, я можу замовити келих коньяку чи соку, замовити піцу, викликати таксі, кудись поїхати і щось купити, тобто життя продовжується. На війні має бути війна, а тут має бути мир. І він має бути повноцінним.
Трошки погано, що люди самі трохи забувають про війну. От недавно бахнуло по Тернополю кілька разів – і всі відразу збадьорилися. Добре, що ніхто не загинув. Бо з 2014 по 2022 рік все йшло на спад – люди взагалі почали забувати про війну. Десь там вона є - і чорт з нею. А тут вже до Тернополя долетіло.
– В другій половині чемпіонату вже виникла дискусія, чи варто дозволити вболівальникам приходити на стадіони?
– Ні, не треба пускати, бо це життя. Це ж подарунок для москалів. Це буде скупчення натовпу, а стадіон – досить великий і відкритий об’єкт. Я дуже сильно підтримую те, що зараз немає вболівальників на трибунах.
Розумію, що футболістам трошки по-іншому грати без фанатів, але маємо те, що маємо. Не можна зараз. На матч «Динамо» – «Шахтар» народу тьма би прийшла. А якщо раптом буде приліт, то ви уявляєте, що може статися?
Взагалі, зараз ніде не можна допускати скупчення людей – в торгових центрах, на концертах, але люди туди ходять. І це потрібно, але стадіони мають великий розмір. Ті ж музиканти не виступають на відкритих аренах.
Не можу зрозуміти їхню систему знищення наших людей. Якщо ви хочете завоювати країну, то треба воювати з військовими. Це військові стоять зі зброєю і становлять небезпеку. Для чого ви стріляєте по мирних? Чого ви хочете цим добитися? Якщо більшої озлобленості, то тут питань нема. А більше нічого.
Ви знищили дітей, жінок, вагітних жінок, чоловіків і чекаєте, що Україна буде вас зустрічати з обіймами. Що ви мелете?
– Чи потрібно бойкотувати змагання, де є росіяни?
– Треба виступати і вигравати в них. Україна має бути обов’язково присутня на змаганнях, де беруть участь москалі. Немає значення, який це вид спорту – фехтування, шахи, теніс. Наприклад, я дуже хочу, щоб Усик наваляв якомусь москалю по повній програмі. Уявляєте з яким задоволенням він би це робив. Джошуа та інші його суперники – це все понти. Поставте проти нього москаля, щоб він вибив з нього все гімно.
Ще раз підкреслю – обов’язково треба, щоб Україна виступала на змаганнях, де присутні москалі, але не на російській території. Щоб наші спортсмени були захищені. Їх треба карати привселюдно.
– В спорті бувають різні ситуації. Наприклад, в тенісі наші спортсменки можуть програти росіянкам, але вони не тиснуть руку суперницям і постійно наголошують, що їхня країна напала на Україну.
– Супер! Якщо десь в тенісі українка програла росіянці, то нічого страшного. Це спорт. Але з ними треба змагатися і готуватися до цього поєдинку, як до свого останнього, порвати собі всі зв’язки, але виграти. В українців більша мотивація виграти, ніж в москалів.
– Цікава ваша думка про Ярослава Ракицького – він грав у Росії після 2014 року, але розірвав контракт з «Зенітом» після 24 лютого 2022 року. Повернувся в «Шахтар» і пояснив свою позицію. Можна такий випадок вважати мирною реінтеграцією?
– Я це називаю – відкрилися очі. Не перевзувся, не змінив зірку на німецький хрест чи щось подібне. Це прекрасний приклад. Чим більше буде таких артистів та спортсменів, в яких відкрилися очі, тим краще. В мене очі відкрилися у 2014 році – до цього я хотів, щоб у нас був такий самий президент, як Путін. Я був сліпий. Я прозрів, коли вбили Небесну сотню.
Той же Ломаченко шикарний боксер, а людина погана. Не дивився його останній бій, бо не хотів його бачити. Він виграв?
– Програв.
– О, крутяк! Він сам у цьому винен. Якщо українець не підтримує Україну, то хай іде у всім відомому напрямку.
– Які ще види спорту вам цікаві крім футболу?
– Обожнюю види спорту, де плювати, що ти сильніший за когось. Якщо ти тупіший, то програєш. Обожнюю дивитися більярд, снукер, керлінг, гольф. Я б грав у гольф, але поки рука не дозволяє. Люблю види спорту, де треба потрапити в лузу чи лунку, розрахувати, як воно полетить. Саме тому я стріляю гарно.
Я тепер скажу, що я не дивлюся – велогонку Тур де Франс. Взагалі не цікаво таке – це змагання в кого сильніші ноги.
– В США ви ходили на матч НБА. Як враження?
– Просто вау! Це було на легендарній «Медісон-сквер-гарден». Там під час матчу грає музика – реп валить конкретний. Що вони з цим м’ячем витворяють – такі круті фінти. Баскетбол, як такий, я майже не дивився – не міг відірвати очей від усього, що відбувалося навколо. Я навіть не пам’ятаю, як команди називалися – лише, що різниця в рахунку була десь в 30 очок.
Мені ще сподобався бейсбол. На матчі я не був, але коли я вкурив правила гри, то мені сподобалося. Мені взагалі подобаються американські види спорту, які вони самі створили. Бейсбол пішов від крикету. Американський футбол пішов від регбі. Але вони таке круте шоу всюди роблять.
Я обожнюю спорт, але ніколи би в житті не став професійним спортсменом. Це дуже травматична річ. Це більш травматичний вид діяльності, ніж військова справа. Знаєш, який найбільш травматичний вид спорту у світі? Футбол! Бокс на другому місці.
«Діанов ніколи в житті не дружив би з Ахметовим, якби він був не таким»
– Ви особисто зустрічалися з Рінатом Ахметовим. Як він вам, як людина?
– Дуже світла, добра та щира людина. І це не гра на публіку – в нього нема фальші. Він справжній. Працівники в його корпораціях Метінвест, «Шахтар», та інших компаніях – дуже світлі люди. Якби він був поганим, то такі люди в нього б не працювали. А вони його люблять і поважають, як людину.
Коли Ахметов віддав канал «Україна», то він заплатив всім працівникам зарплату на рік вперед по максимальній ставці. Вони отримали забезпечення на рік часу, щоб за цей час знайти собі роботу.
Діанов ніколи в житті не дружив би з Ахметовим, якби він був не таким. Я за доброту, щирість і за правду.
– Чи могла людина, яку називали королем Донбасу, зупинити війну у 2014 році?
– Він тоді приїхав у Донецьк, а проти нього чуваки з автоматами. Він говорив: «Міша, я розумів, що мене вбити можуть».
Медведчук – головний колаборант. Янукович був маріонеткою, і всі чудово про це знали. Всім керував Медведчук, а свою вину спихав на Ахметова, нібито він бандит. Він бізнесмен. Хоч одну справу на нього покажіть. Ахметов найбільше втратив під час цієї війни з усіх бізнесменів. Я вже мовчу про «Азовсталь».
Давайте, візьмемо «Донбас Арену», яку він побудував за свій кошт. Це не те, що держава будувала «Олімпійський» і «Арену Львів», де був розпил коштів. А як він Маріуполь відбував – це було дуже красиве місто зі скверами та парками.
Ахметов багато допомагає – броніками, шоломами, протезами. В нього є прекрасний проєкт «Серце Азовсталі». Він виділяє колосальні кошти на лікування людей. В Тернополі реанімобілі їздять від Ахметова. Це не просто швидка допомога, а реанімобілі, які рятують життя.
Коли я лежав в обласній лікарні, то фельдшери казали: «Та ми йому так вдячні. Ми людину довозимо до лікарні живою. Ми першу допомогу надаємо вже в реанімобілі, де є все необхідне – апарат ШВЛ, дефібрилятор та інші речі».
Донецьк та Маріуполь – це були його перлини, і вони знищені. Війну він переживає так само, як будь-який щирий українець. Зараз він інтенсивно вивчає українську мову.
– Про що спілкуєтесь з Ахметовим?
– Про все. Ми з ним спілкуємось по-сімейному, як друзі. Ділимося історіями. Шикарна і світла людина. Просто неймовірна йому вдячність за допомогу Україні. Він дуже сильно недооцінена людина.
Це все також дія пропаганди, яку зробив Медведчук – треба ж на когось спихнути вину. Хто винен? Ахметов! Про нього писали, що саме він був ініціатором того, щоб на Україну напали ще в 2014 році. Тобто, приходьте і розбийте мені тут все – заводи і стадіон. Та це перша людина, якій ця війна не була вигідна. А Медведчуку, навпаки, війна була вигідна. Він був на 100% упевнений, що Україну захоплять, тому і не втік.
Мені особисто з цим дуже пощастило, бо нас поміняли потім на нього. Москалі тоді дуже вскипіли, мовляв, що за фігня, коли хохлів поміняли на одного хохла, а не на своїх чуваків. Дружини, мами і діти тих ідіотів, які знаходяться в нас у полоні, голосили, що могли повернути 200 «своих сыновей и отцов», а не кума Путіна.
Медведчук був дуже потужною фігурою в українській політиці. Сірий кардинал, але достатньо відомий. Слава богу, що він вже не тут. Його і не потрібно було вбивати. Мені його фотографії в наручниках після затримання цілком вистачило – більшої ганьби я ще не бачив. Я коли вийшов з полону весь покоцаний, то круче виглядав, ніж він.
«Обожнюю Залужного за наказ «Бачиш – стріляй»
– Що думаєте про Валерія Залужного?
– Скажу про нього одну річ. Як тільки він став Головнокомандуючим Збройних сил України, то видав один наказ. Це був його перший наказ. У двох словах: «Бачиш – стріляй».
Діанов долонями показує сердечко – відсилка на відоме фото залізного генерала.
– Обожнюю Залужного за цей наказ. Перед тим у нас постійно було якесь перемир’я – хлібне, режим тиші, словом, жах якийсь. Ми кілька разів стрільнули і отримали за це звіздюлєй. Тобто я ворога знищив, а мене за це ледве у в’язницю не посадили.
Залужному тільки повага, повага і ще раз повага.
Я не можу зараз воювати. Але я їжджу вибивати для України зброю. Коли був в Америці, то постійно всім говорив: «Треба зброя». Не пістолети чи автомати, а артилерія та авіація. Нам би 20 літаків F-35 – і ми виграємо війну максимум за місяць. Протиповітряна оборона Росії не бачить цих винищувачів. Вони хіба з калашів зможуть відстрілюватися. Але американці їх не продають навіть за гроші.
Мені американські морські піхотинці говорили: «Ви самі круті на світі – зі своїм ніяким озброєнням виграєте війну. Якби у вас було наше озброєння від самого початку, то війну би точно завершили за три дні».
– Що скажете про Зеленського?
– Він мені не подобається, як президент. Це моя суб’єктивна думка. Основна причина – він недосвідчений. Коли він прийшов до влади, то був недосвідченим. Я говорив те саме Яніні Соколовій. Керувати 95-м Кварталом – це шоу-бізнес. А президент керує долями людей. Він вирішує, як буде завтра в країні. Він вирішує, якою буде армія. Який у нього тут досвід?
Якщо говорити про Порошенка, то в мене до нього присутня повага за те, що він підняв армію. Президент не відповідає за пенсії, міністерство фінансів, культури і таке інше. У нього є три основних обов’язки – він гарант Конституції, він Верховний головнокомандувач ЗСУ і він відповідає за зовнішню політику.
Порох під час війни добився безвізу з Євросоюзом. Це неймовірна заслуга. Це було потужно. І він дуже сильно підняв армію і прислухався до військових.
Якщо говорити про себе, то я ніколи не піду в політику. Не моє це. Я навіть на вибори з 1999 року не ходжу.
– Чому?
– Нема за кого голосувати, а прийти і написати, що нікого не підтримую, теж не варіант.
– Хто для вас був найкращим президентом України?
– Кучма – найкращий президент, який був за всю історію України. Це мій об’єктивний погляд. Говорю про його другий президентський термін. Якраз у 1999 році я єдиний раз в житті голосував на президентських виборах. Мені було 19 років. Я голосував за Кучму у другому турі. Іншим кандидатом був комуняка Петро Симоненко. Я б голосував за Чорновола, але його вбили.
Після цього я на вибори взагалі не ходив. На Помаранчевій революції мене не було. Поясню чому. Мій батько вчився з Ющенком в одному університеті у Тернополі. І він все чітко про нього сказав. Я його питаю: «То що, тоді за Януковича голосувати? Я не хочу цього робити». Батько каже: «Ні за кого не голосуй. Не віддавай свій голос за людину, за яку ти не хочеш цього робити. Будеш мати чисту совість». І я прозрів.
«Стояли за воротами Шовковського і кидали в нього сніжки»
Рано чи пізно в розмові з тернополянином, який цікавиться футболом, виникне «Нива». Команда давно не грає в еліті українського футболу, але Діанов добре пам’ятає часи, коли в Тернопіль приїжджало «Динамо».
– «Нива» виграла тоді 1:0. Грали молоді Шевченко, Ребров, Шовковський. Ми прийшли на другий тайм, бо так можна було потрапити на стадіон безкоштовно – грошей на квитки ми не сильно мали.
Ми стояли за воротами Шовковського і кидали в нього сніжки. Ми його буквально засипали. Гра була пізньої осені і вже випав сніг. Навіть президент «Ниви» намагався нас заспокоїти: «Пацани, не робіть такого». Боявся, що команду можуть дискваліфікувати, а «Нива» вигравала матч. Після цього весь Тернопіль гудів.
Діанова колись навіть кликали на бійку з фанатами суперників «Ниви», але він від такого запрошення відмовився.
– Я ніколи ні з ким не бився через футбол. Ніколи не був в якомусь фан-клубі. Колись мені телефонували і казали: «Йдемо поб’ємо фанатів суперників «Ниви». Якого милого їх чіпати? Хай вони вболівають за свою команду, а ми за свою.
Спорт – це взагалі круто. Я вважаю себе спортивною людиною. Тим паче, морському піхотинцеві треба тримати себе у формі.
Особливе місце в житті Діанова також займає рідне місто – Тернопіль.
– За всю історію України ніде не було стільки україномовних людей, як в Тернополі – 99%. Стільки патріотизму, як тут, нема ніде – ні в Чернівцях, ні в Івано-Франківську, ні навіть у Львові. Брати Гадюкіни зі Львова написали пісню про «Файне місто Тернопіль», а не про «Файне місто Львів».
В ресторані хороший плей-лист – грають українські пісні, чимало з яких були написані вже під час повномасштабного вторгнення. Одна з композицій завершується словами «Слава Україні». Михайло відповідає: «Героям Слава».
– З великою повагою ставлюся до групи Kalush саме завдяки їхнім словам на Євробаченні – «Help Ukraine, Mariupol, help Azovstal! Right now!» Для них це був великий ризик – їх могли дискваліфікувати, але їм було все одно. Але зараз в них є одна проблема – вони стали зірковими. Бачив інтерв’ю Іво Бобула, який покритикував їх за те, що вони не захотіли після концерту зробити фото з шанувальниками.
«Так не можна, хлопці! Як народ вас підняв, так вас і опустить. З народом так не можна», – сказав Бобул.
В інтерв’ю я відмовляю, але я жодного разу нікому не відмовив у селфі.
«Деколи сниться, що я воював з Наполеоном проти росії»
З паном Михайлом спілкувалися близько трьох годин, які пройшли на одному диханні.
– Свої відео-інтерв’ю я передивляюся. Помітив, що позбувся від слів-паразитів. У мене часто повторювалася фраза «І так далі». В інтерв’ю з Яніною цього було так багато, що вона навіть вирізала.
На виході з ресторану жінка-прибиральниця сплескує в долоні, коли бачить Діанова: «Мій внук так хоче з вами фото зробити і ніяк не може вас зустріти. Ви ще будете тут? Я його зараз покличу».
Михайло говорить, що проведе мене до зупинки і повернеться. По дорозі його впізнають перехожі – вітаються, запитують, як справи, як рука. В їхніх поглядах читається повага та захоплення. Діанов всім дуже тепло відповідає, посміхається.
– Треба насолоджуватися життям. Хочу жити вічно в тому віці, в якому я зараз є. Саме через те, що я не вірю в бога, я боюся смерті. Розумію, що не існує ніякого раю чи пекла. Натомість трохи вірю в реінкарнацію. Щось у цьому є.
Мені деколи сниться, що я воював з Наполеоном проти росії. Ти перероджуєшся, а попередній досвід з тобою залишається. Саме тому хтось розумніший від народження, а хтось дурніший. І освіта тут ні до чого.
Я не кажу, що я в це вірю. Я хочу в це вірити.
Нас наздоганяє чоловік, який дуже хоче поговорити з Михайлом. Він також військовий, але зараз у цивільному. У них своя особлива розмова, глибину якої зрозуміють тільки люди, які бачили війну на власні очі. Я сідаю в маршрутку, а Діанов повертається до хлопця, який так хотів зробити з ним фото.
Живемо в часи, коли супергерої більше не у фільмах Marvel, а на наших вулицях у футболах з Metallica.
Фото: «Шахтар», сторінка Михайла Діанова у фейсбук
