Павло Шкапенко запам'ятався в «Динамо»: забивав «Барселоні» та міг перейти в Англію – не відпустив Лобановський
6-разовий чемпіон України пішов з життя в 50 років.
Помер колишній гравець «Динамо» та збірної України Павло Шкапенко. Півзахисник народився в Запоріжжі, де почав кар’єру в місцевому «Металурзі». Найбільш відомий за виступами в «Динамо», з яким став 6-разовим чемпіоном України. Також тричі вигравав Кубок. За збірну України Павло зіграв 10 матчів.
У Шкапенка залишилися дві доньки. Йому було 50 років. «Динамо» вже висловило співчуття родині та близьким свого ексгравця. «Павло Леонідович часто опинявся на вістрі атаки на футбольному полі і забивав важливі м'ячі. Особливо згадується гол у ворота «Барселони» у 1993-му. Та головне – він був прекрасною і порядною людиною, з якою завжди було про що поговорити», – цитує сайт киян президента клубу Ігоря Суркіса.
Згадуємо історії про Шкапенка – а їх в яскравій кар’єрі Павла не бракувало.
В «Динамо» запропонували 600 доларів на місяць і «Мерседес» у службове користування
З дитинства Шкапенко займався різними видами спорту – хокей, плавання, легка атлетика, спортивна гімнастика, але зупинився на футболі. За перший склад «Металурга» дебютував у 17 років і разом з командою вийшов до вищої ліги чемпіонату СРСР. Вже у першому чемпіонаті незалежної України гра молодого півзахисника зацікавила «Динамо». Ось я про свій перехід в столичний клуб у 1992 році згадував Павло в інтерв’ю сайту «Чемпіон».
«На переговори до керівництва «Металурга» відправився разом з батьком. Він працював завідувачем аптеки. Спочатку нам запропонували почекати в коридорі – керівництво клубу обговорювало нюанси переходу з представниками «Динамо».
В той час в офіс завітали ветерани «Металурга» Юрій Сивуха та Ігор Наконечний. Поцікавилися, що я, салабон, тут роблю. Розвів руками: «В «Динамо» запрошують, а я не хочу їхати із Запоріжжя». Ігор здивовано подивився і сказав: «У «Металург» ти завжди встигнеш повернутися, а «Динамо» буває раз у житті, і то далеко не у всіх. Їдь і навіть не думай!».
«Металург» не горів бажанням зі мною розлучатися. Президентом клубу був Розенко. Ми зайшли з батьком в кабінет, а він говорить, що мені пропонують новий, поліпшений контракт. І дають дві «Таврії»! На той час для молодого пацана це був космос. Розенко підсумував: «Залишайся, синку!». Я навіть трохи розгубився. Але тато спокійно резюмував: «А тепер давайте вислухаємо пропозицію «Динамо».
Представники киян запропонували Шкапенку зарплату 600 доларів на місяць і «Мерседес» у службове користування.
«Відіграю за «Динамо» три роки і мені оформляють його у власність. Мовляв, тепер слово за тобою. Різниця в умовах, звичайно, була колосальною. Моя відповідь Ошемкова, напевно, здивувала: «Взагалі-то я за «Дніпро» мріяв грати, але раз кличете в «Динамо», то поїду до Києва». «Дніпро» у 80-х гримів на весь Союз, і я щиро хотів виступати за дніпрян».
Переїхав у Київ в один час з Ребровим – жили в одному номері і разом ходили рибалити
В цей час «Динамо» підписало Сергія Реброва з донецького «Шахтаря». Молодих новачків поселили разом і на старті кар’єри в Києві вони підтримували один одного та навіть стали друзями.
«Нас в одному номері поселили – спочатку в готелі «Турист». Я смикнув передній м’яз – це була моя перша травма, яку лікував уколами. Коли отримав травму, то настрій погіршився, виникли думки повернутися до Запоріжжя. Сергій мене морально підтримав.
Потім у мене все налагодилося. У першій офіційній грі вийшов на другий тайм з «Дніпром» за рахунком 1:1. З подачі Шматоваленка забив переможний гол «Дніпру», за який я все дитинство мріяв грати. Незабаром отримав запрошення до збірної України – дебютував на виїзному матчі з Польщею.
А у Сергія почалися проблеми з коліном – потрібно було нарощувати хрящ. Ребров сильно переживав. Кілька місяців йому не можна було навантажувати коліно. Нас до того часу вже переселили в готель «Україна». Вже я його підтримував. В результаті й у Сергія все налагодилося».
У вільний час на базі під час заїздів хлопці ходили разом рибалити.
«Неодружені тоді заїжджали на базу за два дні до гри. Потрібно було якось проводити час. Ми купили вудочки, ввечері пішли на озеро. Легендарна Трохимівна, яку ще Щербицький цілував у щоку, загорнула нам кілька бутербродів. І ось сидимо ми біля озера, рибалимо.
Підійшли дівчата – зовсім молоді. Виявилося, гімнастки з олімпійської бази. Підсіли до нас, ми їх почали розпитувати про спортивну гімнастику. Дивлюся, вони на бутерброди косяться. Ми їм запропонували перекусити. Спочатку відмовлялися, мовляв, нам не можна, а потім жадібно накинулися.
Розповіли, що у них зважування на кожному тренуванні і штрафи за 100 зайвих грам ваги. Вони весь час голодними ходять. Доходить до того, що скоринки хліба ховали в зливному бачку, щоб тренери їх не знайшли. Їли їх вночі. Ми з Сергієм були вражені».
Забив «Барселоні» на очах в батька – той заплакав від щастя
У 20 років Шкапенко видав чи не найкращий перформанс у своїй кар'єрі. В 1/16 фіналу Ліги чемпіонів кияни грали з «Барселоною». На 5-й хвилині в Києві Павло головою забив у ворота Андоні Субісаррети після передачі Віктора Леоненка. Під кінець першого тайму Шкапенко заробив пенальті, який реалізував Леоненко. Кияни виграли – 3:1, а на виїзді команда Михайла Фоменка програла 4:1 і вилетіла з Ліги чемпіонів.
«У складі «Барселони» тоді виступали Стоїчков, Куман, Лаудруп, Гвардіола, Субісаррета, Гойкоечеа, Салінас, Надаль, Бегірістайн – там кожен, хто виходив на поле, був зіркою. На «Камп Ноу» Ребров забив приголомшливий гол, але господарі відповіли чотирма.
Після матчу ми понуро сідаємо в автобус. Поруч стояв розкішний червоний кабріолет. Дивлюся, до кабріолета підходить Лаудруп. Дістає цигарку, спокійно підкурює, спокійно сідає за кермо і вирушає додому. Ми всі шоковані – у нас тоді курити на очах тренера не можна було. А в «Барселоні» це вже тоді було звичним явищем.
А найбільш пам’ятним був епізод після матчу в Києві. До мене із Запоріжжя приїхав батько. Після матчу сіли в машину – потрібно було з’їздити на базу відвезти речі. Їдемо, раптом чую схлипування. Повертаюсь, із подивом бачу у батька сльози на очах. «Тато, ти чого?» – запитую. «Це від щастя! Пишаюся тобою, синку!» – крізь сльози відповідає батько», – згадував Шкапенко.
Їздив на перегляд в «Сандерленд», але Лобановський не відпустив в Англію
Шкапенко міг перейти в англійський «Сандерленд» у 1996 році. Українець їздив на перегляд, але підписати контракт так і не вийшло.
«Вже встиг обговорити умови особистого контракту – мав отримувати 6 тисяч фунтів стерлінгів на тиждень. Але переходу перешкодили дві причини. По-перше, клуби не змогли домовитися про мою трансферну вартість. «Сандерленд» був готовий заплатити за мене 800 тисяч доларів. «Динамо» вимагало цю ж суму, але у фунтах стерлінгів.
Але головною, на мій погляд, була друга причина. Лобановський до того часу вже приїхав до Києва і готувався прийняти команду. Нібито він сказав керівництву клуба Шкапенка не продавати», – пояснював Шкапенко.
Павло виграв ще кілька чемпіонств та Кубків України з «Динамо», але вже так не виблискував на полі. Гравця переслідували травми, він втратив місце у збірній України і став менше грати в «Динамо». За два роки Павло перейшов до київського ЦСКА, а потім поїхав грати в російські клуби. Завершив з футболом у 31 рік.
«У «Динамо» у мене була дуже складна травма – видалили частину м’яза стегна, замість якої вставили трансплантат. Пропустив близько чотирьох місяців. Операцію робили у Франції – хірург не обіцяв, що зможу знову грати у футбол.
Це було при Лобановському – команда набирала обертів, «Ювентусу» тоді програли у чвертьфіналі Ліги чемпіонів. У той непростий момент мене підтримав і Валерій Васильович, і керівництво клубу. Не повірите, але мені навіть преміальні за ігри у Лізі чемпіонів виплачували! Всі чекали, допомагали порадою та добрим словом.
Ще ключицю вивихнув, потім порвав хрестоподібні зв’язки. П’ять болтів вставили! Коліна відновив, а плече підводило. На полі без боротьби ніяк. А я при будь-якому падінні відчував, що ось-ось, ключиця вискочить. Вже виступаючи за «Кубань» вирішив, що на мій вік травм вистачить».
Леоненко: «Шкапенко – людина, яка реально найкраще грала головою»
Леоненко не тільки грав разом зі Шкапенком – знакові для «Динамо» гравці були друзями. Невелика історія від Павла про взаємини товариша і Йожефа Сабо, коли той тренував команду.
«Леону діставалося більше від інших – Вітя постійно відповідав із гумором. Пам'ятаю історію. Сидимо, розбираємо відео. Під час стоп-кадру Сабо кричить: «Леоненко, подивися, чому ти стоїш?!». Вітя відповідає: «То натисніть кнопку play, я відразу ж побіжу».
Леоненко дуже емоційну відреагував на смерть друга.
«Коли я грав, Паша Шкапенко та Призетко були моїми найкращими друзями. Близькими. Хоча я з усіма спілкуюся, але вони реально були моїми найкращими друзями.
Пішов мій друг. Людина, яка реально найкраще грала головою. Мені здається, це досягнення зараз у футболі. Я йому кличку вигадав – Чапай. Я не знаю, як себе сьогодні Серьога Ребров почуває. Думаю, що він багатьом завдячує йому. Дуже багатьом.
Здебільшого «піхали» Шкапенку, а він намагався якось захищати Реброва. Сабо «піхав» усім, крім мене. Думаю, що сьогодні розборів матчів не буде, бо я нап'юся. Не знаю, виконаю я плаксу чи ні, але, гадаю, сльози самі потечуть. А ось уже й сльози», – сказав Леоненко.
Ребров: «Я вдячний Павлу за все, що він для мене зробив»
Смерть Шкапенка вразила Реброва – в коментарі сайту FootBoom він висловив подяку колишньому одноклубнику.
«Мені важко щось оцінювати щодо футбольної кар'єри Павла. Для мене він, перш за все, був дуже добрим другом. Навіть коли нас обох уже не було в «Динамо», ми дуже часто телефонували, спілкувалися, і останнім часом теж не втрачали зв'язок. Навіть попри дуже різний спосіб життя.
І новина про Пашу мене дуже вразила. Адже дуже велика частина мого життя пов'язана саме з ним. Ми разом прийшли в «Динамо» і стали частиною цієї команди. Я вдячний йому за ті роки, що ми були разом, за те, як він мене підтримував у всьому. Це була дуже добра людина, яка вражала своєю ненав'язливістю і тактовністю.
Коли я тільки-но приїхав до Києва, Паша виявився єдиним другом. Це була людина дуже порядна і надійна, поряд з якою завжди відчувалася підтримка. Я вдячний йому за все, що він для мене зробив. Нехай земля йому буде пухом», – сказав Сергій.
Фото: фейсбук Микити Дмитруліна, «Динамо»
