«Шахтар» не міг програти в такий день. Серія пенальті довела до сліз, а після перемоги фанати «Ренна» цілували руку
Ірина Козюпа залишила серце і нерви на «Роазон Парк».
«Шахтар» пройшов «Ренн» в серії пенальті – 5:4 (загальний рахунок 3:3).
Я не знаю, як це описати. Мені бракує слів, а ті що є – надто малі і скромні. Їм бракує глибини, харизми та масштабності. Хочеться просто подякувати за цей неймовірний вечір на холодному «Роазон Парк».
Перед цим епічним автоголом «Ренна» була лише одна думка – тільки не сьогодні, тільки не в цей день. Програвати НЕ МОЖНА. Я бачила, як м'яч залетів у ворота, але мозок не відразу усвідомив, що відбулося. Стадіон, який так потужно підтримував свою команду весь матч, шоковано замовк. Все відбулося наче у сповільненій зйомці. А тоді прийшло розуміння, що трапилося. «Шахтар» у грі – і все тільки починається.
«Подарунок на Різдво», – сумно посміхнувся фанат «Ренна», який сидів поблизу.
Під час серії пенальті всидіти на місці було нереально. Кожен підхід до м'яча – це ціла буря емоцій. Шалена радість після сейвів Трубіна і влучних ударів гравців «Шахтаря». І розпач після промахів та реалізованих 11-метрових суперника.
До пенальті Келсі серце вже вистрибнуло і кудись побігло, всередині все завмерло, а руки тремтіли. Навіть відразу не згадаю, коли футбол доводив до такого стану. Після удару Кевіна – величезна гордість за цю незламну команду.
Фанати «Ренна» тиснули руку і вітали з перемогою
Хотілося обняти весь світ. А першим під руки потрапив французький фанат у червоному береті. Під час матчу він вже двічі цілував руку – після першого тайму і овертайму. Після фінального свистка підійшов обняти, а весь ряд чоловіків знизу потиснув руку. В їхніх очах був респект, навіть захоплення. Так дивляться на сильних, на тих, кому можна дати важке озброєння, на тих, хто попри всі прогнози, бореться вже рік проти агресора. Зрештою, так дивляться на переможців.
Фух! Ще довго після матчу довелося видихати і відновлювати нормальний серцевий ритм. На емоціях влаштували Йовичевичу оплески на пресконференції. Нас було лише двоє з України, французькі колеги не підтримали наш флешмоб, але вийшло гучно. Ігор скинув кепку, буквально показавши, як знімає капелюха перед командою.
«Той характер, який ми показуємо – не одноразовий. Це не виняток – це стиль життя. Знімаю кепку перед командою, величезний респект. Я отримую задоволення, коли бачу, як вони б'ються. Я вже казав це вчора. Це не демагогія і не пусті слова – Україно, це для тебе», – сказав Ігор.
«Сьогодні «Шахтар» був командою воїнів, які не хотіли програвати»
Толік Трубін – він же велика українська Стіна. Який же топовий перфоманс він видав у матчі. А після скромно йшов по мікст-зоні. Спочатку не хотів говорити, а тоді передумав і повернувся, щоб сказати головне.
«Не хочу говорити, що це моя заслуга, тому що перш за все – це заслуга наших воїнів. Сьогодні рівно рік, як почалася повномасштабна війна, тому хочу висловити їм велику подяку. Без них, їхніх зусиль не було б цього матчу і футболу в Україні.
Друге – це командна робота. Було стільки зроблено до матчу, що залишилося тільки виконати. Дуже вдячний кожному, хто грав, хто вболівав – кожному вболівальнику, хто був на стадіоні або в Україні. Ми це все відчуваємо.
Сьогодні «Шахтар» був командою воїнів, які не хотіли програвати. Ми дуже сподіваємося, що ця перемога додасть впевненості та радості українцям і наша головна мета – перемога – попереду», – сказав воротар, який взяв три пенальті.
Українських вболівальників на стадіоні було небагато, але ми чули їхній голос і бачили синьо-жовті прапори та послання команді: «Одна мета – перемога». Саме до них команда побігла святкувати перемогу.
«Найкраща атмосфера на матчах у Франції – це у нас і в «Марселі»
Ще хочеться подякувати місту Ренну – за смачний локальний сидр у затишному кафе, за репродукцію Мони Лізи в музеї образотворчих мистецтв, за українські прапори на вікнах.
«Найкраща атмосфера на матчах у Франції – це у нас і в «Марселі». Я хотів дістати квиток на гру з «Шахтарем», але це нереально. На стадіон все завжди розкуплено», – розповідав чоловік в кафе з хітами бретонської кухні. А саме – відомими тут млинцями з гречаної муки.
Думала, перебільшує, але ж ніт. В «Ренна» підтримка на рівні фанатів «Селтіка» чи «Лейпцига». Весь стадіон не замовкає, а ультрас заряджають без упину. Перед матчем розгорнули красивий банер на всю трибуну, а на старті другого тайму запалили фаєри. Краса! А ще стрибають і щось кричать. Навряд, це популярна українська кричалка «Хто не скаче», але візуально дуже схоже.
І не до кінця залишається зрозумілим, що за натовп французів цілу ніч співав під нашим готелем. Але вони були настільки гучними, навіть веселими, що їх було чути навіть крізь сон. Хто б міг подумати, що таке тихе і скромне місто буде таким гучним та емоційним на футболі.
Ох, досі під враженням від пережитого. На початку матчу на екранах написали «Peace – мир». Мир обов'язково буде – після нашої перемоги.
А в «Шахтаря» – далі 1/8 фіналу Ліги Європи. Казка триває. Хоча ні. Не казка, а боротьба.
Фото: Ірина Козюпа/Tribun.com, «Шахтар»
