«Якщо Зеленський напише про футбол, будемо раді взяти такий текст». Побували в гостях у редакції The Athletic
Ірина Козюпа знайшла футболку «Шахтаря» у британських колег.
«Ти маєш зайти до нас в редакцію і привітатися зі всіма», – написав Адам Крафтон, коли дізнався, що я буду в Лондоні.
Він – топовий автор The Athletic, в його твіттері більше 90 тисяч підписників, а минулого року завдяки йому вийшов 6-серійний подкаст «Away from Home». Це потужна і дуже важлива історія про неймовірний сезон «Шахтаря» у Лізі чемпіонів та страшну війну в Україні.
Фактично після кожного матчу ми спілкувалися для подкасту. Це був ще той виклик – англійською мовою для іноземної аудиторії говорити про свій досвід, емоції та переживання війни, а також давати світу важливі для нас меседжі. Під час першого нашого інтерв’ю я навіть розплакалася. А Крафтон – просто майстер. Коли послухала тизер, то зрозуміла, що це дуже сильна та якісна робота. За цей подкаст Адаму та всій команді The Athletic хотілося аплодувати.
Ну і The Athletic – це спортивне медіа зі світовим ім`ям і з величезною базою підписників по всьому світу.
В редакції The Athletic висить футболка «Шахтаря» – подарунок від команди
Крафтон скинув адрес редакції. Локація мені сподобалася – чотири хвилини від метро, розташування, яке можна назвати центром Лондона. Неподалік Темза, якщо набережною піти в один бік, то буде Тауер і Тауерський міст, а в іншому боці – Біг-Бен та Вестмінстерський палац. Пішки також можна дійти до Гайд-парку та Британського музею.
З Адамом ми зіштовхнулися біля виходу з метро. І це дуже добре – він забрав мою валізу і тягнув її до редакції. В офіс він приходить раз чи двічі на тиждень. The Athletic займає один поверх у новій офісній будівлі. А на одному з інших поверхів знаходиться офіс Tik Tok.
Редакція медіа-гіганта – відкритий офіс. Між журналістами навіть немає перегородок, а багато хто працює в навушниках. Відразу впало в око, що тут багато зелені, на стінах написи The Athletic та A, стилізовані портрети футболістів та футболісток. Загалом, стильний, просторий, світлий та сучасний дизайн.
Знайшла також і український слід – футболка «Шахтаря» з автографами футболістів на стіні в рамці за склом. Подарунок від клубу для The Athletic за роботу над подкастом.
Адам знайомить з продюсером подкасту Абі Патерсон. Вона симпатизує «Арсеналу» Зінченка і схожа на героїню «Гри престолів», яка говорить Джону Сноу, що він нічого не знає.
«Справді? Мені такого ніхто не говорив. Я не дивилася «Гри престолів». Може, це все через мою нову зачіску – я вчора підстриглася», – жартує Абі.
Джої Д'Урсо – колега Адама і ще один журналіст, який брав участь у створенні подкасту. Показує кухню редакції і питає, що я буду – каву чи чай. Кажу, що чай з молоком, бо я ж в Британії. Джої згадує недавній візит Володимира Зеленського в Лондон.
«Не знав, що він так добре говорить англійською. Але його жарт про 5 годину англійці не зрозуміли. Вже потім прочитав десь, що він мав на увазі. Виходить, весь світ думає, що англійці о 5-й йдуть пити чай. А недавно бачив якесь відео з Путіним. Глянув на нього, то він зовсім не виглядає грізним».
Джої простягає кольорову чашку чаю. «В нас є окрема шафка з персональними чашками працівників. Звідки краще не брати, щоб не накликати на себе гнів. А цими можна спокійно користуватися».
«Молода українська команда створила неймовірну та дуже сильну історію»
Подкаст «Away From Home» потрапив у шортлист на здобуття престижної нагороди British Sports Journalism Awards 2022 у номінації Audio Documentary. Результати оголосять 6 березня. Питаю Адама про його роботу над цим проєктом. Видно, що вся команда вклала туди душу та багато сил.
«Ти не можеш взяти таку історію і зробити її поверхнево, – говорить Адам. – Ти або занурюєшся в неї повністю, або не робиш взагалі. Я та Джої присвятили подкасту чимало свого часу та ресурсів, багато їздили на матчі. Війна в Україні – найбільша міжнародна подія року. І це одна з найкращих речей, яку ми зробили у 2022 році.
Також треба віддати належне «Шахтареві» – клуб відкрив для нас двері, дав можливість спілкуватися з гравцями. Нам також пощастило з тим, як команда успішно виступала в Лізі чемпіонів. «Шахтар» виграв перший матч, дуже вдало зіграв проти «Реала», мав дві нічиї з «Селтіком», боровся за турнірні місця до останнього матчу. Якщо потрібен сюжет про футбольну команду для Amazon чи Netflix, то десь так ви все і зробите. Можливо, фінал буде іншим.
Перед тим, як ми почали свою роботу, то були деякі застереження, мовляв, команда втратила багато гравців, можливо, кожен матч будуть поразки 0:4. Зрозуміло, що жоден тренер не налаштовується на такий результат, але гравцям було б важко говорити, якщо вони програють раз за разом.
Але ця молода українська команда створила неймовірну та сильну історію. Я дуже радий, що ми зробили цей подкаст».
«У нас є по одному репортеру на кожну команду в АПЛ»
– Ваші інсайди, здається, у 85-90% випадків підтверджуються. Як ви перевіряєте факти перед видачею інформації?
– Завжди спілкуємося з великою кількістю людей. У нас працює, здається, близько 100 репортерів по всій Європі. Ми дізнаємося різні деталі, а тоді даємо клубам можливість дати відповідь чи коментар. Іноді вони кажуть, що це все неправда, є випадки, коли ми їм віримо. В ситуаціях, коли ми абсолютно впевнені у своїй інформації, ми її опублікуємо і напишемо, що клуб все заперечив. Хай читач сам вирішує, кому вірити.
Як правило, більшість клубів не брешуть і не говорять, що чогось не знають, але дуже обережно підбирають слова.
– Ти згадав про 100 репортерів. А скільки загалом людей у штаті та як вдається організувати роботу The Athletic?
– Ось там у нас стіл редакторів, – показує Адам. – У нас є по одному репортеру на кожну команду в АПЛ. В деяких випадках їх може бути більше. Наприклад, про «Ліверпуль», «Манчестер Юнайтед», «Арсенал» пишуть 2-3-4 репортери. Маємо також департаменти, які працюють з аудіо та відеоконтентом. Окремий відділ займається тактикою та аналізом матчів. Є люди, які працюють над розслідуваннями та тим, що прийнято називати breaking news.
Всього у нашій редакції працює близько 120-130 людей. Також у нас є редакція в Іспанії з 7-8 працівників. Вони покривають Ла Лігу. Нещодавно ми взяли на роботу чотирьох людей, які займаються «Реалом» та «Барселоною». Ми обрали Іспанію, тому що два гранди мають величезну міжнародну фан-базу. Висвітлювати їх для нас так само цінно, як «Сіті» чи «Арсенал».
«Реал» та «Барселона» мають величезну аудиторію на Близькому Сході, Індії, Азії, США. Тому цілком логічно писати про них.
– Чи є такі ж плани висвітлювати інші європейські топ-ліги?
– Думаю, «Баварія» та «ПСЖ» мають потенціал, щоб покривати їх на регулярній основі. Що стосується інших чемпіонатів, то тут все залежить від історій. Наприклад, так ми зробили з «Шахтарем». Не хочу говорити слова «ніколи», але навряд ми будемо висвітлювати УПЛ щотижнево. Але коли там буде цікава для нас історія, то ми будемо писати про це.
У такий самий спосіб працюємо з чемпіонатами Нідерландів чи Данії. Пишемо про «Аякс» чи «Копенгаген», якщо там стається щось варте уваги.
– На The Athletic вийшло кілька резонансних інтерв’ю Сергія Палкіна. Як почалася ваша комунікація з «Шахтарем»?
– Думаю, клуб бачить нашу роботу і довіряє нам. А після такого фінансового успішного трансферу Мудрика, мені здається, вони хотіли поговорити про це, пояснити, як все спрацювало. Також це був момент, коли можна було знову привернути увагу до країни.
Перехід Мудрика в «Челсі» – це історія успіху не тільки для гравця, але і для «Шахтаря». Мова не тільки про гроші, але і про товариський матч, який, надіюся, одного дня зіграють на «Донбас Арені». Ба більше, стосунки «Шахтаря» і «Челсі» можуть розвиватися далі, вони можуть працювати разом над якимось проєктами. Можливо, зіграють благодійний матч тут чи щось подібне.
«Українці в АПЛ – амбасадори України і є частиною інформаційної війни»
– Зараз в АПЛ вже чотири українця. Наскільки вони цікаві для вашої аудиторії?
– Зінченко дуже популярний в «Арсеналі». Так само було в «Манчестер Сіті». Думаю, там до кінця не зрозуміли наскільки він класний футболіст. Думали, так хороший гравець ротації. В «Арсеналі» виходить кожен матч у стартовому складі і показав себе справжнім лідером. Після його переходу гра команди зазнала значного покращення.
Минулого року він багато говорив про війну в Україні, плакав на інтерв’ю з Гаррі Лінекером на BBC. Все це створило великий зв’язок між ним та фанатами.
Мудрик зараз викликає величезну зацікавленість. Мовляв, хто цей хлопчик, за якого «Челсі» заплатив 100 мільйонів. Думаю, фанати «Арсенала» дуже засмучені через нього. Зараз він опинився під тиском через суму свого трансферу. Буде цікаво спостерігати за ним.
«Евертон» Миколенка у складній ситуації, але я не думаю, що для нього стане проблемою знайти собі нову команду, якщо «іриски» вилетять з АПЛ.
Для профайлу країни дуже добре мати спортсменів, які успішно виступають і продовжують говорити про війну, яка відбувається у них вдома. Пам’ятаю, коли все почалося, я думав, чи доведеться їм повертатися додому, щоб воювати, чи дозволять їм залишатися закордоном. Вони наче амбасадори для України і є частиною інформаційної війни.
Україна неймовірно успішна в комунікаціях та боротьбі за увагу людей. Зеленський дуже добре себе показав у цьому. Навіть стиль його одягу дуже промовистий. Коли він виступав у нашому парламенті, то більшість людей одягли костюми, а він виглядав, як комбат. Це зробило його близьким до людей.
– Якби Зеленський вирішив написати колонку для The Athletic – чи погодилися б ви стати майданчиком для публікації?
– Недавно хлопець, який керує офісом президента України, Єрмак, написав текст для нас про російських та білоруських атлетів, які намагаються зняти бан і потрапити на Олімпіаду-2024.
Я впевнений, якщо президент Зеленський захотів би написати про футбол, то ми були б раді взяти такий текст.
***
«Ти сидиш зараз?» – запитала мама таким голосом, що аж ток пішов. Такі питання ніколи не є передвісником чогось доброго. Відразу готуєшся до найгіршого. Війна принесла страшне горе в нашу родину – під Бахмутом загинув рідний брат дружини мого брата. Снайпер і капітан поліції. Вітя єдиний, з ким на всіх сімейних застіллях можна було поговорити про футбол. Любив і добре в ньому розбирався. Завжди привітний, усміхнений, добрий.
Ще о 10-й ранку він вислав своїй мамі смайлика – їхні маленька сімейна традиція. Знак, що все добре. А в обід його не стало. Миттєва смерть після обстрілу «Градами». Він поїхав з колегою на позиції, вони навіть не встигли нічого зрозуміти.
Мій брат разом з командиром відразу примчалися на місце. Іншого хлопця, батька трьох дітей, розірвало на шматки. Його хоронили у закритій труні. Віті сильно поранило живіт і посікло обличчя. Мій брат виносив його тіло на руках, плакав і більше всього на світі боявся зателефонувати додому. Написав дружині, що сталося горе.
– Що сталось?
– …
– Вітя?
– Так.
– Живий?
– Ні. Віті більше немає.
Брат цілу ніч їхав машиною додому – віз тіло свого побратима і рідної людини. Я мала летіти з Лондона до Варшави на матч «Шахтаря» з «Ренном», але відразу поїхала додому на похорон.
Сонячний і теплий, але такий чорний, повний сліз, болі і розпачу день. Ніколи не бачила, щоб так плакали чоловіки. Вітю похоронили на Алеї Слави, де синьо-жовтих прапорів і свіжих могил вже не злічити. Страшна ціна цієї війни. Хор співав «Червону калину» і «Йшли селом партизани». Їхні голоси заглушали сирену і звук землі, яка падає з гулом на труну.
«Дякую батькам за сина і за те, що виховали його гідною людиною. Вибачте, що не вберегли», – взяв слово командир.
«Я молилася за свого сина, а тепер буду молитися за всіх вас, як за своїх рідних. Щоб ви всі повернулися додому живими і здоровими», – мама Віті три дні нічого не їла і не спала. Обнімала його портрет і не відходила від труни цілу ніч.
Якби це жорстоко і цинічно не звучало, але навіть в такому горі вона знайшла розраду: «Я можу по-людським поховати свого сина, побачити його лице, погладити по голові. В мене є могила, куди я можу приходити кожного дня».
За дві години після похорону брат міцно, як ніколи, обняв усіх, застрибнув у машину і знову поїхав у пекло на землі. А Віті тепер назавжди 33 роки.
Сину мого брата ще немає двох років. Він ніколи не знатиме свого дядька та хрещеного, у нього не буде про нього спогадів. Все це у нього забрали росіяни. Донька мого брата ще до кінця не розуміє, що сталося. Вона знає, що дядя Вітя став ангелом і тепер живе на небі.
«Але я не хочу, щоб він був ангелом. Я хочу, щоб він приходив до нас в гості і грався зі мною. А бабуся знову сваритиме його, що він зробив собі татуювання зі снайпером».
Донька самого Віті побачила тата у труні на свій 10-й День народження.
Раніше не помічала, але тепер це особлива кидається в очі. У Великій Британії дбають про пам'ять і вшановують своїх воїнів. Величезна кількість пам'ятників, імена, прізвища і звання героїв вибиті на постаментах, а ще вінки з маків у будь-яку пору року.
Колись у Бахмуті теж стоятиме великий меморіал, серед загиблих героїв буде знайоме прізвище і я приїду покласти туди квіти.
Фото: Суспільне Тернопіль, твіттер Абі Патерсон, Ірина Козюпа/Tribuna.com
