«За цей рік у мене з'явилось декілька нових днів народження». Наші колеги в ЗСУ – 💛💙
Найкращі працівники Tribuna.com.
У перший день Нового року відзначаємо найкращих працівників Tribuna.com. У 2022-му троє наших колег одягнули військову форму і пишуть історію України в лавах ЗСУ.
Хлопці, ми дуже вами пишаємося і чекаємо вашого якнайшвидшого повернення. Дякуємо, що захищаєте нас і бороните Україну. Ви – наші герої!
Максим Болдирєв
Рік став випробуванням. Я почав готуватися ще з грудня 2021-го. Але й не одразу вскочив у вир подій лютого, напевно побоювався, чогось вичікував, і приєднався до ЗСУ лише в кінці березня.
Підкорився військовим правилам й далі навчався. В травні, як офіцер випадково попав в новостворену танкову роту, через пару тижнів поїхали на Донбас.
Бачив в червні ще спокійний і гарний Бахмут – хаб для військових, які були джерелом економіки міста. Стару архітектуру. Місце зустрічі з волонтерами. Найближчий госпіталь, де безліч поранених з різною тяжкістю. Був на інших позиціях, які вже/поки не наші. Перші обстріли, перші втрати. Зміна напрямку.
Були і внутрішні конфлікти, і відчутне моральне стухання в середині літа. Нове дихання восени. Але з часом повністю змирився з умовами і тривалістю.
Просто знаю, що колись настане наша перемога. Оцінюю це як відрізок невизначеного часу, період, від дня початку повномасштабної війни і до їх капітуляції. Що означає, що кожен день, що пройшов, наближає мене до цього моменту. Так легше думати чим загадувати, коли все закінчиться. Залишається лише кожен день наближати ту мить.
Дякую саме людям з Трибуни, що були поруч, що жили кожним днем зі мною.
«Чилі» (позивний)
Це не рік пройшов. Це ми його пройшли. Важко, але гідно.
Особисто для мене цей рік став принципово новим. До цього я жив абсолютно іншим, немілітарним життям, і навіть не міг уявити себе військовим. Але в такий час не міг вчинити інакше та пішов за покликом совісті. І вже зустрів на фронті багато таких людей, хто до 24 лютого був бізнесменом, продавцем, бухгалтером тощо. Тисячі професій і тисячі доль, які так само змінились, взяли в руки зброю та пішли захищати свій дім.
За цей рік у мене з'явилось декілька нових днів народження та багато нових справжніх друзів. Для мене велика честь знаходитись поруч з такими людьми. Війна – це маркер, який показує, хто насправді чого вартий. Дякую своїм друзям-колегам з Трибуни, які з самого першого дня підтримували як морально, так і матеріально, і завжди готові допомогти у будь-чому.
Сподіваюсь, цей рік став фундаментальним для остаточного формування української нації. Українці нарешті зрозуміли, побачили та почали цінувати свою автентичність. Навіть у багатьох тих, хто був поза політикою, «какая разница», «не все так однозначно» – і у тих вже прокинулась самосвідомість. Остаточно розставлені всі крапки над Ї. Українці – це ті, кого ідентифікує, знає та поважає увесь цивілізований світ. Але головне – поважати самих себе та один одного.
Те, що ми сьогодні маємо змогу давати інтерв'ю – свідчить про те, що не все настільки погано. Але маємо пам'ятати, якою ціною все це. Шанувати та не забувати всіх тих, хто віддав життя за теперішнє і майбутнє кожного з нас.
Сподіваюсь, у новому році ми довершимо свою справу та остаточно звільнимо всі українські землі. Все буде ЗСУ 🇺🇦
Роман Темний
З початку повномасштабної війни я чітко для себе усвідомив, що маю бути у лавах ЗСУ. Перші спроби були невдалими – у військкоматі казали просто чекати. Такі офіцери запасу із військовою кафедрою та без жодного досвіду за плечима були малопотрібними. Втім, у серпні все склалося – мене відправили у тренувальний табір, а на початку вересня нарешті мобілізувався і почав нести службу.
Для мене це був цілковито новий світ, але все як і завжди – усе залежить від людей. І в цьому плані мені дуже пощастило, адже на новій «роботі» я потрапив у дуже комфортні умови у плані людських взаємостосунків. Тому ніякої адаптації по півроку й більше у традиціях новачків «Динамо» мені не знадобилося. Уже за місяць з пункту постійної дислокації наш підрозділ відправили на полігон, де я вже, може й не зовсім сповна, все ж офіцерське звання дає певні привілеї, але встиг відчути усі «принади» життя військового.
Та все залежить від настрою, з яким ти приймаєш нові для себе умови. Я чітко розумію для чого, я тут, і ця думка переважає будь-які моменти побутових складнощів, відриву від звичного способу життя, улюбленої роботи, захоплень, друзів і родини. Ба більше, дуже приємно, коли сумлінна робота ще й не залишається непоміченою. Для мене стало приємним здивуванням, коли за рішенням керівництва штабу батальйону мене вирішили нагородити відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий хрест».
Сприймаю її для себе як нагороду на перспективу, яку я ще тільки маю заслужити, але сам факт надихає. Тому працюємо далі і чекаємо, коли вже доведеться насправді торкнутися війни, потрапивши у зону бойових дій.
Усім вітання з Новим роком! Бажаю всім здоров’я і нашої спільної перемоги! Слава Україні!
Фото: з особистого архіву наших колег
