«Бути футбольною коментаторкою – як підкорити Еверест». Інтерв’ю першої в історії України дівчини, яка буде коментувати ЧС на ТБ

Галина Вініченко – про роботу на MEGOGO, хейтерів і матч мрії.

15 листопада, 18:00
65
«Бути футбольною коментаторкою – як підкорити Еверест». Інтерв’ю першої в історії України дівчини, яка буде коментувати ЧС на ТБ

У вересні спортивна коментаторка Галина Вініченко приєдналася до команди MEGOGO. Її дебютом став матч Ла Ліги «Осасуна» – «Гетафе». Зараз в Галі вже майже два десятки матчів в чемпіонаті Іспанії, єврокубках і Лізі Націй.

Раніше Вініченко коментувала жіноче Євро-2022 на «Суспільному», Євро-2020 на радіо «Промінь», а також працювала на літніх і зимових Олімпійських іграх. Тепер «Суспільне» оголосило, що вона буде коментувати і майбутній чемпіонат світу – як на телебаченні, так і на радіо.

Ірина Козюпа поговорила з коментаторкою про перші враження від роботи на сервісі MEGOGO, реакцію вболівальників, коментування в умовах війни і взірця серед коментаторів.

«Футбол – це не вища математика. Але він вимагає величезної кількості часу»

– Для початку, як тебе правильно називати - коментатор чи коментаторка? 

– Коментаторка. Мені б хотілося використовувати фемінітиви. Коли оголосили нові правила – всі якось скептично до цього поставились. А зараз люди вже настільки звикли, що мені, навпаки, ріже вухо, коли фемінітиви не використовують. Мені більше подобається коментаторка. 

– Вже більше місяця пройшло після початку твоєї роботи на MEGOGO. Які перші враження?

– Чесно – складно. Тому що є основна робота – я продовжую працювати на радіо «Промінь» ведучою та коментаторкою. Є війна в Україні, в якій живуть всі українці. Це повітряні тривоги, непрацюючі садочки, відключення електроенергії і ще купа інших нюансів, які роблять мене дуже вразливою. Я працююча мама, яка сама виховує дитину в умовах війни.

Тому непросто виділяти таку кількість часу на підготовку до матчів, відповідати високим стандартам глядачів MEGOGO, але я стараюсь. Бо мені це дійсно подобається.

У мене є певна схема підготовки до матчу. Основа – це склади команд і можливості подивитись попередні ігри. Крім того, я намагаюсь дізнатись щось цікаве про клуби: історія, досягнення у внутрішніх змаганнях і в Європі, як їх називають, чому у них такі кольори. Стадіон, тому що вони теж мають купу своїх особливостей, головний тренер і місто, з якого команда. Оце інформація, яку я завжди намагаюсь підготувати окремо від суто футбольних новин зі стану кожної з команд. 

– Ти коментуєш чемпіонат Іспанії, єврокубки і матчі збірних. Це твої побажання чи так вийшло?

– Це почалося 10 років тому. Мені було 19 років і я фанатіла від футболу. А більше всього мені заходив чемпіонат Іспанії. Я намагалась дивитись єврокубки за участі всіх українських команд, за можливості ще якісь топ-матчі, весь чемпіонат України, всі аналітичні програми, читала журнал «Футбол» від першої до останньої сторінки.

З того часу так і повелося, що саме іспанський чемпіонат мені ближче. Я ще вивчала іспанську мову. Трішки знаю її, хоча все одно користуюсь перекладачем. 

Коли я побачила оголошення на MEGOGO, то прийшла на кастинг. Там була співбесіда, і мене запитали, що мені ближче. Сказала, що поки хотіла б зосередитись на чомусь одному. Через мої життєві обставини останні 5 років я не мала можливості так фанатично стежити за футболом, як тоді, коли я починала працювати у спортивній журналістиці. Тоді я могла б себе спробувати у всіх чемпіонатах, коментувала б всі матчі поспіль, хапалась би за все. 

Футбол – це не вища математика. Але він вимагає величезної кількості часу. Просто величезної. І стежити за всіма чемпіонатами, єврокубками, а їх тепер ще й 3, збірними - я просто не потягну. І зараз, після місяця, я починаю відчувати дивіденди від того, що я зосередилась на чомусь одному. Весь попередній сезон я активно стежила за Іспанією, але це не те саме, що коментувати. Ти просто дивишся матчі, щось цікаве підмічаєш, але це дуже фоново проходить.

Коли ти готуєшся до матчу, то все одно на підкірці у тебе записується велика кількість інформація. Інколи тобі здається, що ти не дуже добре підготувався, і воно може так і бути. Але уже на наступний матч цієї команди готуватися набагато легше.

Мене зараз ще звинувачують, що я дуже повільно коментую. Все тому, що я дуже сильно переживаю, щоб не ляпнути щось не те. По 10 разів прокручую в голові кожну думку, але все одно час від часу щось не те проскакує. Сподіваюсь, що десь за рік я зможу коментувати так, щоб бути собою задоволеною. 

«Намагаюсь бути емоційною, але поки це у мене виходить штучно»

– Дивилася кілька твоїх матчів і мені сподобалася твоя робота. Кажу це щиро, а не з жіночої солідарності чи щоб зробити тобі приємність.  Яку реакцію отримала за цей місяць? Було щось, що особливо запам'яталось?

– В мене є персональний хейтер. Він дуже активний користувач MEGOGO, який дивиться дуже багато ігор. І я йому не зайшла з першого матчу. Він одразу написав, що в принципі проти інтеграції жінок у футбол. Наприклад, проти арбітринь в чоловічому футболі. Тобто людина вже в принципі упереджена. 

Плюс у нього є дуже великий вболівальницький досвід, який дає відчуття певної фаховості. І він під кожен матч приходить і пише негативні коментарі. Під деякими трансляціями до 20. 

Було ще кілька негативних відгуків, особливо в матчі «Копенгаген» - «Манчестер Сіті». Чим більше людей дивляться, тим більший резонанс. «Брутальний футбол» зробив публікацію, що я коментую, і на мене за той вечір підписалися близько 40 незнайомих людей. І десь 10 з них написали мені повідомлення у приват (одна з підписниць створила сторінку про Галю у Вікіпедії). Люди, які пишуть тобі особисто, то вони у 90% випадків напишуть щось хороше, тому що лайно простіше кинути ось так – у коментарі. 

Є й критика у людей, що інколи я повільно реагую, що мені не вистачає емоцій, динаміки, що я плутаю гравців – вибачте, буває поки що. Але вони не ставлять на мені хрест. Просто констатують факт, що це є, і бажають успіху. Таку критику я сприймаю. Я сама це розумію і вдячна, що люди, розуміючи всі ці недоліки, дають мені шанс і висловлюють свою підтримку. Мені це дуже важливо. 

Намагаюсь бути емоційною, але поки це у мене виходить штучно. Хтось писав, що гол забили, а коментаторка навіть не радіє. Наприклад, «Манчестер Сіті» забиває м’яч «Копенгагену». Але ж я намагаюся бути і об'єктивною. 

Але не всі коментарі негативні. Мені складно оцінити пропорцію, але десь половині заходить те, як я коментую. 

Їм дійсно подобається, і вони говорять про це. Це вже добре. Є ті, хто дає мені шанс. І за цей шанс, напевно, варто поборотися. Принаймні, я 20-річна собі зараз не пробачила б, якби після місяця роботи здалась.

– Думаю, якби не було війни, то твоє призначення стало б топ-подією в українській футбольній спільноті. Це вперше нарешті взяли дівчину коментувати матчі чоловіків. 

– Насправді, не вперше. Вперше – це було на радіо, коли я коментувала Євро рік тому. До мене, наскільки я знаю, на радіо ніхто з жінок такого не робив. А щодо ТБ – мені сказали, що на СТБ Серію А коментувала Анна Берті. Здається, ще одна дівчина пробувала коментувати на початку нульових, але зовсім недовго. Я чула таку інформацію. 

Я не шкодую, що уваги менше, ніж могло б бути. Я й так ледь справляюсь з цією критикою. Я людина з синдромом відмінниці. Завжди хочу всім подобатись. З віком трошки загартовуєшся, але все одно неприємно, коли людина пише гидоту. 

– Не можу обійти тему сексизму. Претензії в основному через те, що ти дівчина?

– Ні. Цей мій хейтер зазначив, що він в принципі проти дівчат. Також було ще кілька дещо сексистських коментарів. А ще дехто припустив, що я мажорка, бо закінчила університет імені Шевченка, а туди нібито закрита дорога для звичайних людей. Була версія, що я чиясь родичка на MEGOGO. Добре, що не коханка.

А більшості не подобається манера коментування, що я недостатньо емоційно це роблю, що можна заснути, що я часто гублюсь в моменти загострень. Іноді я дійсно не можу вчасно дібрати слова, особливо якщо швидко забили гол, а я в цей момент щось розповідала.

Але дайте мені трішки часу! Я впевнена, що Віктор Вацко свої перші матчі не коментував так, як він робить це зараз. Це стосується всіх коментаторів. Потрібен час і досвід. 

До речі, «Суспільне» оплачує всім своїм працівникам послуги психотерапевта в умовах війни. У мене раз на тиждень є психотерапія онлайн. Ми багато різних тем обговорюємо. І в тому числі це мені дуже сильно допомагає справлятися з хейтом. У мене просто фантастична психотерапевтка.

Наприклад, я їй кажу: «Мій хейтер мене повністю знецінює. Каже, що я не про футбол, що я тут взагалі випадкова людина». А вона відповідає: «Галино, запам’ятайте: знецінюють цінних». І тепер я читаю кожен його комент і думаю: «Знецінюють тільки цінних».

Вона мені також скинула притчу про горщики. Були дві групи людей. Одна мала зробити ідеальний горщик, тобто завданням була якість. Інші робили на кількість. І так виходило, що ті, хто робили кількісно більше горщиків, у них вони виходили якіснішими. Бо чим більше ти робиш, тим більше у тебе набивається рука.

Я й психотерапевтці казала: «Іноді слухаю себе і думаю: а непогано. Якби я себе десь почула, мені було б нормально слухати. Не скажу, що я була б в захваті, але непогано за моїми мірками».

А іноді слухаю: «Боже, Галю, ну чого ти телишся, чого ти така повільна?» А вона каже мені: «Це як у поп-зірок: є альбом, і там мають бути 1-2 суперхіти, 1-2 хороші композиції, а інші такі середньостатистичні, на фоні яких ці суперхіти звучать ще крутіше. З матчами, можу припустити, так само. Ви не можете щоразу коментувати ідеально».

«Єдина дитина в сім’ї, тато захоплювався футболом, і йому був потрібний напарник, але вийшла напарниця»

– Яка взагалі в тебе історія? Звідки це захоплення футболом?

– Дуже проста. Єдина дитина в сім’ї, тато захоплювався футболом, і йому був потрібний напарник, але вийшла напарниця. Ми завжди дивились матчі «Динамо». Але я тоді ще мало що розуміла. 

А потім якось я дивилась матч за Суперкубок УЄФА. ЦСКА грав з «Ліверпулем». Так як вболівати проти москалів – це національна ідея всіх українців, то ми з дідусем дивились. Я тоді у них з бабусею гостювала. «Ліверпуль» виграв – і це була перша яскрава емоція. Я ще не почала після цього уважно стежити за футболом, але подумала: «Ага, прикольно».

І потім вже 2006 рік - чемпіонат світу. Ми з батьками якраз відпочивали на морі. Для футболу дуже часто важливий антураж: з ким ти дивишся, як, чи є тобі з ким розділити ці емоції. Нас було багато: я, батьки, мій двоюрідний брат, його батьки. Ми дивились матчі, і якось все було так прикольно. Я пам’ятаю матч України проти Саудівської Аравії – дуже сильно переживала, навіть не могла дивитись і час від часу вибігала з кімнати. 

Мама посперечалась з татом щодо рахунку – вони влаштували тоталізатор. Тільки виграш був не грошовий. Мама не хотіла дивитись футбол на відпочинку і сказала, що якщо вона вгадає рахунок, то решту відпочинку тато не буде дивитись футбол. І вона вгадала – 4:0. Зрозуміло, що це правило не поширювалось на матчі збірної України, ми їх дивились. 

Пам’ятаю, коли був матч з Тунісом і всі на пляжі слухали його по радіо: що там, пенальті, ні? Ти ніби відпочиваєш, але подумки в тому матчі. І потім вже гра зі швейцарцями. Пройшло стільки часу, але я його пам’ятаю – як був додатковий час, а потім серія пенальті. Це такі емоції. З того часу я і почала стежити за футболом. 

У мене був однокласник, який займався в академії «Динамо». Він зі зрозумілих причин вболівав за «Мілан». І ми почали обговорювати матчі на перервах. Також класом часто грали. Це складно назвати традиційним футболом – скоріше купа-мала, де про позиції ніхто не чув. Ми грали на шкільному подвір’ї. Пам’ятаю, що постійно намагалась зіграти рукою і всі кричали: «Пенальті!» 

Чемпіонат світу-2010 в ПАР став точкою неповернення для мене саме з точки зору професії. До цього все було на рівні інтересу. Дуже добре пам’ятаю, як ми дивились фінал Іспанія – Нідерланди. Я вболівала за іспанців. І дуже тішилась їхній перемозі. А потім все закінчилось і я відчула сильний голод до футболу. А міжсезоння, нічого не відбувається. І тоді я почата вперше дивитися Ла Лігу. Повтори матчів попереднього сезону. І подумала, а чому б це не обрати своєю спеціалізацією в журналістиці? Я саме закінчила перший курс.

«Мій взірець – Алла Бублій. Дуже любила програму «Футбольний вік-енд» і її репортажі»

– Відразу поставила собі за мету стати футбольною коментаторкою?

– Так, я про це мріяла. Але не думала, що це можливо. Тому просто хотіла працювати у футбольній журналістиці. Мій взірець – Алла Бублій. Дуже любила програму «Футбольний вік-енд» і її репортажі. 

Весь час намагалась потрапити на практику на канал «Футбол», але як заговорено – нічого не виходило. Я і писала, і залишала резюме на ресепшені, просила дати можливість з кимось поговорити, але мене не пускали.

Потім зустріла Сергія Морозова, теж впала йому на вуха, залишила свій номер телефону. Робила все, що залежало від мене, але всесвіт сказав ні. Як я розумію, на той момент у них все було в порядку з кадрами, і їм не були потрібні нові люди. А потім вже мої життєві обставини змінились.

На 3-му курсі у мене була виробнича практика на «Першому національному». Тоді головною редакторкою там була Олена Степанищева. Я з нею поговорила, і вона одразу присадила мене на землю.

Я сказала їй, що цікавлюсь футболом, а вона запитала, чим ще. «Нічого конкретного. Раз на два роки дивлюся Олімпійські ігри», - сказала я. «Ні, Галю, так нам не підходить, – сказала вона. – У нас редакція спортивна, не футбольна. Ти будеш їздити на різні види спорту і маєш в цьому розбиратися. Стосовно футболу тобі буде дуже непросто. Чоловіки не звикли, щоб зазіхали на їхню територію, і ти маєш бути не просто на рівні з ними, але й на голову вище за них, щоб тебе просто сприймали за рівну». 

Практика у мене закінчилась, і я сказала, що хочу залишитись і безкоштовно попрацювати на Євро-2012. Цей місяць – мій безцінний досвід. Я ходила у фан-зони, спілкувалась з іноземцями, їздила на Труханів острів і робила інтерв’ю зі шведами. Це взагалі був перший сюжет, озвучений моїм голосом. Мені довго не давали начитувати, бо в мене дитячий голос. Я тоді дуже сильно засмучувалась. Тому забирала ефірні папки і вдома дуже багато читала вголос. Це був хороший тренажер, і мені здається, що мені це дуже допомогло. 

Я думала, що футбол з точки зору коментування – це точно закрита історія для мене. Стала дивитись, де немає коментатора. Почала коментувати спортивну гімнастику з експертами, а з 2018 року підключилось фігурне катання.

Була в декреті, виходила і коментувала якісь великі змагання, знову йшла в декрет. Паралельно писала сценарії для детективного серіалу, щоб мати можливість працювати з дому. Думала, що буду коментувати великі змагання для душі і задумувалась над другою вищою освітою за спеціальністю режисура і зосередитись на виробництві серіалів і фільмів. 

І як тільки я це вирішила для себе – отримала дзвінок з радіо «Промінь» від мого колеги і друга Вадима Власенка. Він сказав, що їм поставили завдання знайти дівчину-коментатора. Я погодилась і повернулась в ту сферу, з якою вже практично вирішила зав’язати.

Бути ведучою – це прикольно. Але в моїй особистій ієрархії – це як зійти на Говерлу, а бути футбольною коментаторкою – як підкорити Еверест. 

«Підготовка до матчу – це десь 5-8 годин для мене. У мене є спеціальний блокнот, де я записую інформацію про всі команди Ла Ліги»

– Як коментувати матчі в умовах війни і повітряної тривоги? 

– Коли коментувала жіноче Євро на «Суспільному», то для цього зробили коментаторські в бомбосховищі. 

На MEGOGO є студія, і там дуже комфортно. Але є комендантська година, а більшість матчів починається пізно, то в умовах війни також коментуємо дистанційно. Мені видали хорошу гарнітуру. А ще я зробила невеличку акустичну обробку своєї кімнати і подбала про дротовий інтернет. 

У коментуванні з дому є свої плюси і мінуси. Плюс в тому, що мені нема на кого залишити дитину, а так я її вкладаю раніше і спокійно працюю. Не витрачаєш час на дорогу – це додатковий час на підготовку. А ще вдома ти на своїй території. 

Але мені набагато більше подобається коментувати зі студії, тому що там ти технічно ні за що не відповідаєш. Ти приходиш, вдягаєш гарнітуру, натискаєш кнопку, тебе послухали – і все. А вдома ти відповідаєш за інтернет, за світло. Якщо щось станеться, то ти нібито і не винен, але це все одно твоя зона відповідальності – забезпечити собі хороші умови.

Там за це відповідає MEGOGO. А ще є можливість поспілкуватися з колегами. У нас дуже класний колектив.

– У багатьох чоловіків є стереотип, що жінкам нібито дуже важко зрозуміти, що таке офсайд. Що для тебе є найскладнішим у футболі?

– Офсайд – це взагалі нескладно. Тут не проблема в тому, що жінка не розбирається в офсайді. Просто інколи бувають такі ситуації, коли важко в динаміці його побачити, якщо він мінімальний. 

Мені поки складно з тактичними схемами. Я не буду обманювати і казати, що добре розбираюсь в цьому. 

І я намагаюсь зрозуміти, чи реально всі коментатори бачать цей малюнок. Я поки що не завжди бачу. Якщо команда мені дуже добре знайома, то так. Я відстежую їхні переміщення після замін. Але щоб в кожному матчі… Особливо, після потрійних замін. В моєму розумінні, це щонайменше рік роботи – постійної, стабільної, кожного тижня. Читання фахової літератури, спілкування з експертами. Це великий пласт роботи. 

Я рівняюсь на своїх колег. Особливо на Вадима Скічка. Я пам'ятаю як він тільки починав коментувати. І в шоці від того, яким він став за ці десять років. Він мегакрутий. Це людина, яка дивиться футбол нон-стоп. Він знає практично все про всі чемпіонати. В мене часто виникає відчуття: «Галю, ти робиш недостатньо. Ось так треба». 

Я дуже типова домогосподарка – у мене завжди увімкнений футбол,  коли я мию посуд чи готую їсти, але це не нормальна підготовка. Це більше фон. Підготовка – це десь 5-8 годин для мене. Не рахуючи перегляду попередніх матчів команд.

У мене є спеціальний блокнот, де я записую інформацію про всі команди Ла Ліги. Плюс краще запам’ятовується, коли пишеш від руки. Я пишу склад і виписую інформацію про гравців. Стараюсь, щоб про кожного, хто знаходиться на полі, можна було щось цікаве сказати кількома реченнями. Обов'язково щось готую про головного тренера. Часто буває складно з наголосами в прізвищах. І не завжди є де подивитись як правильно. 

Мені б дуже хотілося працювати в цій сфері доки я отримую від цього задоволення і розвиваюсь. Ну, і хочеться, щоб ще бодай кілька коментаторок підключилися. Це як місія для мене. 

Нас, жінок, настільки мало в спортивній, футбольній журналістиці, що ми один одному горло не перегризаємо. Завжди була підтримка і дуже тепле ставлення. Ти, Алла Бублій та інші дівчата були для мене рольовими моделями, бо коли одна жінка заходить в кімнату, де самі чоловіки, то вона відчуває, що вона на чужій території. А я входила в це середовище, коли у ньому вже були дівчата. 

Наприклад, був випадок, коли за мене дві дівчини боролись, щоб мене взяли на роботу. Юля Пазенко та Даша Кузнєцова пішли до керівництва і вибили для мене місце в редакції після Євро-2012.

«Буду коментувати ЧС-2022 на «Суспільному». Думаю, що цього разу не лише на радіо» 

– Є матч, який ти мрієш прокоментувати? 

– Хотілося б ще попрацювати на матчах збірної України. Я коментувала їх на радіо під час Євро-2020 – зі шведами і з англійцями. Це зовсім інші емоції і відчуття, ніж коментувати матч якоїсь чужої команди. 

До речі, я коментувала фінал Ліги чемпіонів для незрячих людей – «Реал» – «Ліверпуль» на «Олімпійському». Ці емоції я вже пережила – я коментувала фінал ЛЧ на стадіоні, хоч і не на широку аудиторію. Туди привели людей з порушеннями зору, і вони слухали. Після матчу вони зробили публікацію у фейсбук і подякували нам за роботу. Якщо чесно, я плакала. 

Ти розумієш, що був причетний до якоїсь історії. Ти дивилася вживу матч своєї улюбленої команди дитинства. Чула, як співають You’ll Never Walk Alone. І не просто дивилася, а й коментувала це все людям, які це слухали і яким це було потрібно, і їм це сподобалось. Не знаю, що може порівнятись з цим відчуттям.

– Ми почуємо тебе на ЧС-2022?

– Буду коментувати ЧС-2022 на «Суспільному». Думаю, що цього разу не лише на радіо. Хоча трансляції на радіо «Промінь» також будуть. У нас дуже класна, доволі широка аудиторія. Багато хто слухає футбол, коли їде в машині. Хтось закордону включає наш коментар під місцеву трансляцію на ТБ. Це має бути цікавий, хороший досвід.

– Тато зараз пишається тобою?

– Це складне питання. Знаєш цю картинку? 

Тато в мене критик. На Євро-2020 слухав мої матчі, давав багато порад. А зараз він заглиблений в тему війн – постійно читає новини, експертів, пабліки і так далі. 

Тому вважає, що футбол зараз не на часі. Що футбол – це дурничка на тлі цього жахіття, яке відбувається. Ми з ним сперечаємось з цього приводу. Я йому кажу, що, навпаки, поки ми маємо можливість жити своїм звичним життям, поки людям є діло до того, що дівчина коментує футбольні матчі, значить, ЗСУ прекрасно виконують свою роботу і ми точно на вірному шляху.

Українка – єдина жінка-спортивний фотограф на Кіпрі. Цього сезону працювала на матчах «Динамо» та «Дніпра-1»

Фото: інстаграм Галини Вініченко

Інші пости блогу