Модульне шоу України та Польщі і мотивація від Йовичевича після обстрілів. Як «Шахтар» ледь не обіграв «Реал»
Ірина Козюпа – з Варшави.
Ранок понеділка я зустріла у Варшаві. Першим прийшло повідомлення від журналіста The Athletic: «Привіт! А ти в Києві? У тебе все добре?» Коли таке пишуть іноземці, то це поганий знак – щось точно сталося, про що вже говорять закордоном.
Від новин про обстріли і прильоти ракет виникло дежавю за 24-м лютого – днем, яким ми ніколи не забудемо. Короткі діалоги з друзями, знайомими, родиною: «Ти як?» І як важливо було почути саме ці два слова: «Все норм».
Йду на стадіон мирними вулицями Варшави, а навколо прекрасний світ без війни і бомб. Багато шкільних екскурсій, дитячі посмішки, відчуття безпеки, а в телефон приходять пуші від Трибуни з відео, як в той самий час українські діти співають в бомбосховищах.
А разом з цим Варшава – це приклад опору, незламності і відродження. У 1944 році місто та його сміливі мешканці повстали проти німецьких окупантів, які у відповідь просто знищили столицю Польщі. Кілька днів тому побувала в музеї Варшавського повстання – там навіть підлога вимощена бруківкою, щоб в деталях сформувати у відвідувачів ефект присутності в тій історичній події.
З нашим досвідом війни зовсім не важко зрозуміти, що відчували жителі Варшави у 44-му. Провела там майже три години і сльози не переставали текти з очей. Особливо вразили листи мешканців міста до родичів та друзів та – їх оживили і озвучили голосами жінок, чоловіків, підлітків. «Я жива, у мене все добре, але будинок згорів. Передавай вітання всій родині. Тримайтеся». Дуже схоже на те, як українці спілкуються, але тепер це вже не листи, а повідомлення в месенджерах.
База від Йовичевича перед матчем проти «Реала»: «Stay calm and carry on»
У понеділок було не до футболу - навіть якщо попереду матч з «Реалом». Все це відходить кудись в бік і стає неважливим. Всі питання до Ігоря Йовичевича та Анатолія Трубіна так чи інакше стосувалися подій в Україні цього ранку. І як же вони гідно та міцно трималися, які сильні слова говорили. «Завтра на поле вийдуть всі українці. Я, Траоре, Джурасек і Тейлор – зараз теж українці.
Ми зараз говоримо не тільки про футбол. Я хочу дати меседж іноземним журналістам, щоб ви допомогли нам закінчити цю війну. Люди в Україні хочуть бути так само вільними, як і ви. І спати, не боячись бомб».
Один з іспанських колег запитав, що тренер скаже своїм гравцям. На тренуванні вся команда стала в коло, гравці взялися за руки, а Йовичевич сказав слова, які допомагали британському народу піднімати бойовий дух у Другій світовій війні: «Stay (в оригіналі Keep) calm and carry on». Всю промову хорвата з великим українським серцем краще один раз послухати, ніж багато про неї читати.
В Анчелотті питали про повернення Куртуа, Ель Класико, важкий графік матчів, перемогу для виходу з групи. Нам, українцям, це здавалося таким другорядним і несуттєвим. Зрештою, тренер «Реала» сказав справді важливі слова: «Все, що трапилося сьогодні в Україні, вплинуло на всіх нас. Все, що ми можемо, ми зробимо. Ми спілкувалися з Йовичевичем. Велика повага тренеру за його роботу з командою в таких умовах».
По дорозі зі стадіону в готель спілкувалися з колегою. І до нас підійшов незнайомий чоловік на вулиці. Запитав дорогу, але ми не змогли нічим особливо йому допомогти.
«Вибачте, почув українську мову і зрозумів, що це свої. Я тільки недавно сюди приїхав – сім місяців був під окупацією в Сєверодонецьку і ледве вдалося виїхати. Тримайтеся – все буде гаразд!» В його очах було стільки надії і віри, що це ще раз переконало - українці зроблені зі сталі.
Наступного дня зустрілася з білоруським другом. «Я розумію, що українці з металу «Азовсталі», але давай краще переходити дорогу через пішохідний перехід».
Топове модульне шоу на трибунах - з українського і польського прапорів
Ще за дві години до матчу біля стадіону вже стояли оптимісти з плакатами: «Куплю квиток». Приїзд «Реала» в Польщу – це супер подія для польського футболу, тому розкупили абсолютно все. Олег Барков розповів історію, як один відчайдух пішов на злочин – пропонував взятку у 150 євро хлопцям, які видавали акредитації. Вони встояли перед такою спокусою. І всі 206 акредитованих журналістів та фотографів змогли потрапити на стадіон.
Пишу цей текст в потягу Варшава – Краків (тут захована пасхалка), а біля мене сидить хлопець, який вже другу годину переглядає мільйон відео з матчу і ретушує свої фото у футболці «Реала» на трибунах. Буде завтра хвалитися всім одногрупникам в університеті.
Одне з вау-вражень від матчу – модульне шоу на трибунах з українським і польським прапором під гімн Ліги чемпіонів. Це було прекрасно до сліз. Фанати «Реала» так само, як в домашньому матчі, вивісили на трибуні синьо-жовтий прапор, а також підготували банер, де Бензема зображений із «Золотим м’ячем».
Пізніше з карток, якими викладали прапори, фанати складали літачки, які запускали на поле. Диктор попросив такого не робити, бо це заважає футболістам. В першому таймі дійсно такий літачок пролежав довго на газоні. Футболісти ледве не спіткнулися об нього, коли боролися за м'яч.
Гол Зубкова я пропустила – спустилися вниз за гарячим чаєм, а поки вийшли на трибуни, то табло вже показувало рахунок 1:0. Так не люблю такі моменти. Ти на стадіоні, а можеш десь затриматися чи відвернутися – і пропустиш найцікавіше. Втім, скоро з“явилося відео з м’ячем в мережі.
Трибуни з місцевих більше тягнули за «Реалом», але дуже енергійно кричали: «Руська курва». Українці час від часу кричали: «Україна» і «Шахтар». Всього на стадіоні було 29 030 вболівальників. На трибунах також були Роберто Карлос та Маріуш Левандовський. Петер Шмейхель працював експертом.
Все йшло до перемоги - такої важливої для «Шахтаря» та загалом для України, але стався гол Рюдігера. Він засмутив, але не зіпсував враження ні від матчу, ні від банди Йовичевича.
Відразу після фінального свистка зловила себе на думці, що сьогодні той день, коли нічия з «Реалом» дарує не радість, а цілком собі розчарування. Зовсім трохи не вистачило для перемоги.
Але цією командою хочеться пишатися і захоплюватися – Судаков, Бондаренко, Трубін, Зубков грають в Лізі чемпіонів так, що ні в кого не виникає ностальгії за «Шахтарем» Де Дзербі. А кожну зустріч Мудрика з м’ячем тут зустрічають з придихом і очікуванням магії. Навіть після заміни і не найкращого матчу Михайла проводжали оплесками.
Гравці «Шахтаря», як один повторювали ту саму фразу: «Якби нам сказали перед матчем, що ми зіграємо внічию з «Реалом», то ми були б щасливі. А зараз ми розчаровані».
Олександр Зубков скромно заявив, що не вважає себе фахівцем з «Реала», хоча забив Луніну вже у другому матчі поспіль. Для Андрія зараз активний період - він грав за збірну і почав виходити за Мадрид через травму Куртуа. Хочеться бачити українського воротаря і в наступних матчах за «Реал».
«Намагаюся використати всі матчі, в яких мені довелося грати. Сподіваюся, доведеться зіграти ще, щоб довести, що я гідний знаходитися в цьому клубі», - сказав Лунін після матчу.
Артем Бондаренко вийшов у руках з коробкою з призом найкращого гравця матчу від УЄФА. Попросила відкрити її, щоб зробити фото.
«Такі матчі додають впевненості, що ми також можемо та вміємо грати у футбол, дуже хороший футбол».
У цій команді ще багато прихованого потенціалу. І правду каже Йовичевич, що вони зроблені з такого матеріалу, який все витримає. А з енергією і пристрастю тренера ці футболісти здатні на щось велике.
Хлопчик з Маріуполя подарував Модричу браслет зі сталі «Азовсталі»
Даріо Срна разом із земляком Лукою Модричем разом пройшли через мікст-зону. А сьогодні «Шахтар» показав фото, як зірка «Реала» зустрівся з українським хлопчиком, який втратив батьків у Маріуполі. 7-річний Ілля подарував футболісту браслет зі сталі «Азовсталі». Дитиною Лука сам пережив війну у рідній Хорватії, де четники вбили його діда.
Після гравців настала моя черга говорити. Польський журналіст попросив про інтерв'ю - не стільки про футбол, як про події і сприйняття останніх двох днів. Хотілося сказати щось важливе і те, що торкне серця всіх читачів.
Забула лише додати наприкінці.
«Слава Україні! Niech żyje Polska! Разом ми все зможемо».
Фото: «Шахтар»
