Трибуна

«Не так ретельно дивимось футбол, як читаємо новини про ЗСУ». Кривцов – про війну і міста, де грав «Шахтар» після 2014-го

Ірина Козюпа поговорила з Сергієм у Варшаві.

18 вересня, 21:45
9
«Не так ретельно дивимось футбол, як читаємо новини про ЗСУ». Кривцов – про війну і міста, де грав «Шахтар» після 2014-го

Варшава стала вже четвертим містом після Донецька, де «Шахтар» проводить свої домашні матчі. Саме у столиці Польщі гірники приймають суперників в Лізі чемпіонів. Цього тижня команда зіграла там проти «Селтіка» (1:1).

На стадіон «Війська Польського» продали майже 30 тисяч квитків. Хоч арена і не була заповнена на всі 100% (про причини ми вже писали раніше), але атмосфера була цілком домашня для «Шахтаря».

У день матчу проти «кельтів» Ірина Козюпа поговорила з захисником Сергієм Кривцовим – про ностальгію за Донецьком, віру в ЗСУ та міста, які стали рідними. Футболіст виступає за гірників з 2010 року і пройшов з командою все – від аншлагів на «Донбас Арені» і до Ліги чемпіонів у Варшаві.

«Дуже часто сняться сни, як ми граємо на «Донбас Арені»

Напередодні матчу у головного тренера «Селтіка» запитали про те, що недалеко звідси триває війна. Ангелос Постекоглу відповів: «Я це розумію і розумію цей контекст. Але зрештою завтра матч Ліги чемпіонів, а отже, кожен з нас, кожна з команд робитиме все, щоб презентувати себе найкращим чином».

Вже після прес-конференції подумала, що можна було запитати гравця «Селітка» про те, чи розуміють вони через що доводиться проходити їхнім колегам з «Шахтаря». Взяти хоча б логістику.

«Ніхто не розуміє, - каже Сергій. - Цього не розумієш, доки цього не втрачаєш. Якщо спитати у гравців «Селтіка», то вони не зрозуміють, що це таке – втратити свою базу, свій стадіон, своїх вболівальників. Коли на кожну гру чемпіонату України в Донецьку приходило по 30 тисяч вболівальників – це зовсім інша атмосфера.

Дуже важко - і не так фізично, як морально. Ти майже живеш в літаку, завжди переїжджаєш з місця на місце. Це дуже непросто. Але зараз йдуть гарні новини для нас. Сподіваюсь, що скоро ми вже повернемось назад».

Кажу, що зараз українці більше цікавляться контрнаступом, ніж спортом.

«У футболістів те ж саме. Ми не так ретельно дивимось футбол, як читаємо різні новини про ЗСУ».

З 2014 року у «Шахтарі» говорять про мрію повернутися в Донецьк і зіграти на «Донбас Арені». «Це бажання навіть стало ще сильнішим. Є жорсткий настрій повернути все, що колись у нас забрали», - сказав генеральний директор «Шахтаря» Сергій Палкін в інтерв’ю Tribuna.com перед стартом сезону.

«Я розмовляв з дружиною, - говорить Кривцов. - Вона знає, що мені дуже часто сняться сни, як ми граємо на «Донбас Арені». Навіть якщо ми живемо в Києві, то ми зі столиці їдемо на «Донбас Арену», там граємо свій матч і повертаємось назад у Київ. Зараз, коли читаєш новини з фронту, то це дарує нам надію. Сподіваюсь як мінімум повернутись на «Донбас Арену» як глядач. Може, я вже завершу свою футбольну кар’єру, але я обов’язково туди приїду.

У команди були свої амбіції та мрії - і вже другий раз їх руйнують. Я думаю, це останній раз, коли нам збивають ці плани. Ми повернемось, і вже буде будуватись така команда, яка буде боротись за найвищі місця в усіх турнірах, в яких грає».

В Сергія на руці синьо-жовтий браслет. Такі самі є в його дружини та трьох дітей.

«Зараз прилив патріотизму у всіх дітей з України. Вони як бачать щось блакитне чи жовте, одразу кажуть, що це Україна. Це для них зараз такий гарний талісман».

«Якби така ситуація була у «Динамо», то «Шахтар» зробив би все для того, щоб клуб з Києва грав на «Донбас Арені» і почував себе як вдома»

Війна для «Шахтаря» почалася у 2014-му – з Донецька команда переїхала грати у Львів.

«Я не чув і не бачив на свої очі того, що відчували мешканці Луганська і Донецька вісім років. За два тижні до цих подій я вже був у відпустці - знаходився у Запоріжжі. Я не чув тоді бомб чи ракет - тільки читав у новинах. Але 24 лютого зі своєю сім’єю все це побачив і почув. Це все дуже страшно.

Ми розпочали грати у Львові. Спочатку дуже гарно до нас ставились, все було добре, і люди приходили. Потім, в принципі, ніякого поганого ставлення з боку вболівальників до нас не було, але стало все менше і менше народу ходити на наші матчі.

Ставлення львів’ян до нас було досить гарним. Ми одразу думали про те, що може бути якесь негативне ставлення, але я на собі такого не відчував. Так, були моменти, коли ми грали нашу домашню зустріч з «Динамо», і нас освистували, коли ми виходили на розминку. Більше людей вболівало за «Динамо», але це їхні фансектори, які товаришують між собою (фанати «Динамо» і «Карпат», - прим.). Ми це розуміємо».

Після Львова «Шахтар» почав грати у Харкові – ближче до рідного дому.

«Дуже гарний час був. Ми там навіть провели більше ігор, ніж у Львові. Чудове місто і стадіон. Вболівальники теж гарно ставились до нас. В принципі, в усіх містах, де ми грали, у мене тільки позитивні враження.

У 2014-му бразильці боялись їхати у Харків, тому що це дуже близько до Донецька і Луганська. Але зараз фронт за 30 кілометрів від Запоріжжя, де живуть мої батьки. Там також родина моєї рідної сестри. Вони не хочуть від’їжджати. Говорять: «У нас все спокійно. Якщо щось, не дай боже, буде, то ми зберемо речі і поїдемо». Наш народ він такий – хоробрий».

Зрештою, «Шахтар» почав грати у Києві – на «Олімпійському».

«Думаю, що всі футболісти дуже зраділи, коли сказали, що будемо грати домашні матчі в Києві. Ми базуємось у столиці, і це дуже добре для нас. Після гри ти одразу сів у машину і поїхав додому - до родини. В тебе є більше часу на відпочинок, на якісь свої моменти».

«Шахтар» почав ділити стадіон разом зі своїм головним суперником – «Динамо». Не всім фанатам киян це сподобалося, але Сергій красиво відповів.

«Суперництво зараз притупилося, тому що, якби така ситуація була у «Динамо», то «Шахтар» зробив би все для того, щоб клуб з Києва грав на «Донбас Арені» і почував себе як вдома. Війна повинна об’єднувати народ і всі підкилимні ігри не повинні бути в такий час, як зараз. «Динамо» вітає «Шахтар» в коментарях, «Шахтар» теж вітає «Динамо». Думаю, взаємний респект має бути.

Перші 4 роки, коли ти живеш надією, що зараз це закінчиться, і ми повернемось до Донецька… Але потім у мене народились дві доньки, ми почали налагоджувати свій побут в Києві. Зрозуміло, що треба жити зараз, а не думати, що може бути, а може і не бути. Київ теж став рідним містом для нас. Для мене особисто Запоріжжя, Донецьк і зараз Київ – мої домашні міста».

«Автомат тільки в комп’ютерних іграх тримав. Думаю, футбольними справами ми для країни зробимо більше»

«Шахтар» системно підійшов до проведення матчів Ліги чемпіонів у Варшаві – на сайті гірників навіть з’явилася польська мова. А перед «Селтіком» гравці відвідали гуманітарний центр для українських дітей-переселенців.

«Думаю, українська діаспора була в Польщі і до війни, а зараз дуже багато переселенців, тому ми розраховуємо на гарну підтримку. Всі знають, як уряд і народ Польщі допомагають Україні, тому ми сюди приїхали з гарним настроєм. Думаю, що у нас дуже схожа ментальність народів.

А переїзди через кордон - це не страшно, хоча ми і втрачаємо час на відновлення. Ти зіграв гру в УПЛ і потім цілий день їдеш до Польщі. Ти втратив один день, тому що був в автобусі. Наступний день теж тренери вирішують дати якусь відновлювальну роботу, тому що після такої важкої дороги легко травмуватись. І ось я думаю, що за тиждень у нас через дорогу випадають 2 дні. Це, можливо, не так складно фізично, але це все одно накладає свій відбиток на нашу форму.

Також було багато статей в інтернеті, чому футболісти виїжджають за кордон, якщо вони військовозобов’язані. Та я зараз розумію, що всі спортсмени, які якось можуть прославити Україну, показати, що, не дивлячись на те, що зараз триває війна, ми можемо грати у футбол. Ми розказуємо людям, що відбувається в нашій країні. І з цієї точки зору це зараз дуже важливо. Тому ми готові їздити на 1000-2000 кілометрів і витрачати час на дорогу, щоб 2-3 людини дізнались, що у нас коїться в країні».

Екстренер «Шахтаря» і головний тренер «Динамо» Мірча Луческу вважає, що з футболістів більше користі на футбольному полі, ніж на полі бою. «Якби їм довелося йти воювати, вони б загинули першого ж дня», - говорив румунський фахівець.

«Безумовно, - говорить Кривцов. - Я, наприклад, автомат тільки в комп’ютерних іграх тримав. Думаю, футбольними справами ми для країни зробимо більше».

Зараз у «Шахтаря» дуже українська команда і поки в Лізі чемпіонів вона приємно дивує. Запитую Кривцова – як це грати в такому складі і що він думає про легіонерів, які залишили клуб після 24 лютого.

«Я дуже скучив за таким великим ком’юніті з українців. Бразильці і взагалі легіонери теж провели деякий час в Києві, слухали, що відбувається, дивились новини. Я розумію, чому вони поїхали. Всі бояться за своє життя, за життя своїх близьких і рідних. Це їхній вибір.

Лассіна Траоре приїхав - він вирішив так. Інші не повернулися. Не можна казати, що вони забоялись і не приїхали. Це вибір кожної людини, і я поважаю їхні рішення. Я теж в перші дні війни боявся за свою сім’ю і своїх дітей. Я вирішив вивезти їх за кордон, щоб мої діти навіть не чули цих вибухів і щоб вони жили нормальним життям. Якщо є така можливість, то я вважаю, що діти не повинні в цьому варитись і жити в цьому.

Зараз особисто у мене тільки ненависть до цієї країни (Росії, - прим.) та до її жителів. Поки я не можу себе так перебудувати, щоб якось відпускати цю ситуацію».

«Росія – вороги на все життя». Іван Петряк – про війну, ставлення в Угорщині після 24 лютого та слова Ігоря Суркіса

Фото: «Шахтар»

vasylashko
бісить це піднесення футболістів як окремої касти... "більше користі на футбольному полі, ніж на полі бою" - а з умовного сантехніка, айтішника чи ресторатора не більше користі в їхній справі, ніж на полі бою, якщо глобально дивитись? Чи Крівцов думає, що всі, хто зараз на фронті, раніше тримали автомат і вибивали 10 з 10? величезний відсоток військових стали зараз військовими далеко не з власного великого бажання, а лише тому, що їх призвали до лав ЗСУ. Ви як спортсмени маєте можливість займатися своєю справою і по суті жити нормальним життям. Займайтесь і живіть, на здоров'я, але не пи*діть оцієї ху*ні в стилі "ми не створені для війни, хай воюють інші". якщо дивитись під таким кутом, то якраз з футболістів теоретично можуть вийти найкращі військові: витривалі, швидкі, сильні, з хорошою реакцією і вмінням приймати рішення в стресових ситуаціях.
Відповісти
26
annia.jhns
відповів на коментар користувача vasylashko
Так тут акцент на тому, що вони працюють в публічній площині та несуть меседжі. Сантехніків, айтішніків та ресторатів у Фейсбуці прочитає 2 людини, і то сусіди-українці. А от заходи з футболістами та великих стадіонах, які матимуть відголос у європейській пресі - сотні, тисячі, а то й більше
Відповісти
14
November87
відповів на коментар користувача vasylashko
На рахунок цього підтримую 100%
Відповісти
1
Ігор87
відповів на коментар користувача vasylashko
Так і є.
Відповісти
0
Показати ще 2
Ця історія з браслетами після Ізюму зовсім по іншому сприймається.
Відповісти
8
Ірина Козюпа
відповів на коментар користувача Барановський Сергій 🎗️
Ми говорили в день матчу проти Селтіка - ще до Ізюму 💔
Відповісти
3
Arlequin
Сни про Донбас-арену. Це так... мило
Відповісти
-3

Інші пости блогу