«Швейцарія дала мені все, але Косово – це мій дім». Вони дітьми втекли від війни і стали футболістами у чужих збірних

Історії, які можуть повторитися з нашими хлопцями.

«Швейцарія дала мені все, але Косово – це мій дім». Вони дітьми втекли від війни і стали футболістами у чужих збірних

Історії трьох уродженців колишньої Югославії.

Нещодавно керівник академії «Динамо» Олександр Іщенко в інтерв’ю FootBoom звернув увагу на проблеми в юнацьких збірних країни.

«Збираюся завітати до керівників УАФ з діловою пропозицією. Річ у тому, що вже у жовтні, за три місяці, стартує відбірковий турнір юнацьких збірних 2006 року народження. А в нас цієї команди немає навіть на папері».

Мова йде про 16-річних гравців. Але чим довше триватиме війна, тим більше проблем виникатиме. І Україна може втратити своїх футбольних талантів. Подібне вже біло в історії. 

Заглянемо в майбутнє на прикладі балканських футболістів.

Санкції проти війни – збірну Югославії зняли з Євро-1992 за 11 днів до старту, коли команда вже була в Швеції

На початку 90-х Югославія стала епіцентром конфліктів на Балканському півострові. Багатонаціональна федерація почала розпадатися на окремі країни. Зараз їх сім разом з частково визнаною республікою Косово.

Цей процес не був мирним. Югославські війни тривали практично 10 років і супроводжувалися етнічними чистками, злочинами проти людяності та насильницьким переселенням нацменшин. Головними антагоністами виступали серби. 

Мільйони балканців стали біженцями і розселилися по всьому світу, рятуючись від війни, її передумов та наслідків. Наприклад, одна лише Боснія втратила близько півмільйона зі свого 4,5 мільйонного довоєнного населення.

Інтегруватися у нове суспільство і забути жахіття війни часто допомагав спорт – особливо молоді. Чимало хлопців зробили кар’єру у футболі і стали зірками. Розповідаємо три історії про гравців, які народилися території Югославії, але дітьми мігрували і виступали за збірні своїх новин країн.

Джердан Шачірі, збірна Швейцарії

На ЧС-2018 збірна Швейцарії грала проти Сербії. Переможний м’яч за швейцарців забив косівський албанець Шачірі, а під час святкування показав символ Албанії – двоголового орла. Сербські фанати почали кидали в нього все, що було під руками.

Ба більше – Джердан вийшов на матч у бутсах з прапорами Швейцарії та Косово, яке серби вважають своєю територією і не визнають його незалежності. Тому весь матч фанати збірної Сербії освистували швейцарців албанського походження, а деякі навіть кричали «Вбий албанця» («Вбий шиптара»).

Шачірі народився у місті Гнілане в Косово, а потім його сім’я мігрувала у Швейцарію, де він почав грати у футбол. У нього більше ста матчів за швейцарську національну команду, але він завжди підкреслює своє походження.

«Так, я народився в Косово, але виріс у Швейцарії. У мене швейцарський менталітет, але вдома я розмовляю албанською».

У 2018-му Джердан написав проникливу колонку для The Players’ Tribune про своє дитинство та ідентичність.

«Ще до початку війни моя сім’я залишила Косово і повернулася до Швейцарії. Мені тоді було чотири роки, батьки шукали кращого життя для нас. То був складний час. Доводилося пересилати багато грошей нашій родині у Косово.

Спочатку ми не мали проблем, щоб літати туди щороку, але потім, коли почалася війна, це стало неможливим. Дім мого дядька згорів повністю, а мій батько відправляв гроші в Косово скільки міг, тож у дитинстві у нас із братом не було кишенькових.

Моя школа була у хорошому районі, але наш будинок знаходився за п’ять хвилин від поганого району. Моя мама просила, щоб я не ходив туди, але бував там щодня, щоб грати у футбол. Люди думають, що в Швейцарії затишно і комфортно, але цей парк – це була справжнісінька дичина. Усі команди як ООН – турки, серби, албанці і африканці грали разом.

Мої батьки були дуже задоволені: вони приїхали до Швейцарії, не маючи нічого, а тут у дітей з’явилося нормальне життя. Ця країна відчиняє двері для тих, хто тікає від війни та шукає кращого життя. Швейцарія дала мені все, але щоразу, приїжджаючи в Косово, я відчуваю, що це мій дім.

На ЧС-2018 на моїх бутсах були прапори Швейцарії та Косово. Тут немає політики. Ці прапори розповідають історію мого життя. Не хвилюйтесь. Швейцарський прапор на моїй лівій, сильнішій, нозі».

Валон Бехрамі, збірна Щвейцарії

У 2017 році швейцарський футболіст, який народився у Косово, став послом програми для біженців у Великій Британії «Football Welcomes». Тоді Бехрамі виступав за «Вотфорд». Він сам пережив подібний досвід, адже його родина мігрувала у Швейцарію, рятуючись від насильства та переслідувань на батьківщині. У футболіста є два тату з прапорами – Швейцарії та Косово. А на правій нозі у нього малюнок хлопчика, який грає у футбол на вулиці в Косово, де лежать порожні гільзи від снарядів та літають винищувачі.

«Прапор я набив, коли Косово здобуло незалежність (часткову, Україна досі його не визнала – прим. Tribuna.com). Ці дві країни – дуже важливі частини мого життя», – розповідав футболіст.

Бехрамі часто діставалося за те, що він не співає гімн Швейцарії перед матчами.  

«Критикуйте, якщо я погано граю, але я нікому не дозволю засуджувати мої татуювання або те, що я не співаю гімн Швейцарії. Ця країна змінила моє життя, дала мені шанс займатися футболом та побудувати хорошу кар’єру, тому я граю саме за неї, а поруч із косовським прапором на моєму тілі є швейцарський», – пояснював футболіст, який був віце-капітаном збірної.

Наприкінці 80-х у рідному місті Валона Митровиці почав розгоратися конфлікт між косівськими албанцями та сербами. Сім’я була забезпечана, але наростаюча напруга позбавила їх роботи та змусила шукати спокійнішого місця. Згодом почалася війна.

Дядько та двоюрідний брат Валона загинули, коли з родинами намагалися перейти кордон. «Їх знайшли і розділили. А потім вбивали чоловіків на очах у жінок», – згадував футболіст історію своїх родичів.

Його сім’я була в безпеці у Швейцарії, але одного разу їм прийшов лист, що вони мають залишити країну в термін до трьох місяців. У Косово все ще тривала війна. Валон займався футболом у місцевій команді. Там зібрали необхідні підписи в населення містечка і сім’ї дозволили залишитися. Через два роки Бехрамі отримав швейцарський паспорт.

Згодом футболіст забив м’яч, який допоміг Швейцарії вийти на ЧС-2006. На самому турнірі команда дійшла до 1/8 фіналу, де поступилася Україні.

«Це був чудовий момент для мене і моєї родини. Приємно віддячити Швейцарії. Я завжди викладаюся на 100% для країни, яка дала мені все. Коли ми бачимо, як в різних частинах світу відбуваються такі страшні ситуації, то маємо бути готовими допомагати».

Коли Косово потрапило під контроль НАТО, Бехрамі повернулися до Митровиці, щоб знайти своїх рідних і побачили там порожні обстріляні будинки. Через чотирнадцять років Валон відкрив у Пріштіні (столиця Косово) свою футбольну школу.

Златко Юнузович, збірна Австрії

Легенда «Вердера», де навіть грав під керівництвом українця Віктора Скрипника. Златко народився у боснійському місті Зворник. Коли хлопчику було 5 років, родина переїхала в Австрію, рятуючись від війни.

Минуле дало про себе знати у 2015 році. Його збірна грала товариський матч проти Боснії та Герцеговини.

Напередодні матчу боснієць за походженням зізнався, що більше не має жодного зв’язку зі своєю рідною країною. «Особисто я більше не був у Боснії після втечі. Моє коріння звідти, але я почуваюся австрійцем і не маю жодного стосунку до Боснії. Я виріс в Австрії, але моя сім’я з Боснії, тому ця особлива гра для мене».

Після матчу боснійські журналісти хотіли отримати від Юнузовича коментарі його рідною мовою, але футболіст заявив, що не хоче цього робити.

Таке ставлення пресі не сподобалося. Жест Златко розцінили, як зверхність. «Близько 15 років тому він навіть не мав громадянства національної збірної, за яку він грає. А національна збірна Боснії та Герцеговини, очевидно, ніколи навіть не була для нього варіантом».

***

Також футбол знає ще більше випадків, коли діти біженців вже народилися у новій країні і вибрали грати за неї.

Всі знають історію Златана Ібрагімовича. Він народився у Мальме у родині боснійця-мусульманина та хорватки. І став найкращим бомбардиром в історії збірної Швеції. Аднан Янузай народився у Брюсселі у родині косоварів. Вибрав виступати за збірну Бельгії. Екс-гравець «Динамо» Александр Драгович має сербське походження. Він народився у Відні і вибрав виступати саме за збірну Австрії.

Подібні історії можуть торкнутися і українського футболу. Але це лише одна з тенденцій.

Брати Джака

Є кейс Міралема П’янича, який народився в Боснії та Герцеговині. Через війну його сім’я переїхала в Люксембург. Там він грав за юнацькі збірні, але на дорослому рівні вибрав команду своєї історичної батьківщини. За збірну Боснії він зіграв більше 100 матчів і забивав на ЧС-2014 – дебютному для боснійців.

Ще інша історія в Йосипа Шимуніча. Футболіст народився у сім’ї боснійських хорватів в Австралії. Він –  вихованець місцевого футболу, але від самого початку був рішуче налаштований грати за збірну Хорватії. З командою він виступав на Євро та ЧС.

Брати Таулянт та Граніт Джака взагалі зіграли один проти одного в матчі Албанія – Швейцарія на Євро-2016. Мама футболістів була на трибунах у футболці з прапорами обидвох країн.

Хлопці народилися у Базелі у родині албанських біженців з Косово. Їхній батько був політичним ув’язненим за участь у студентській демонстрації проти комуністичного режиму. За ґратами він провів три з половиною роки, а дружина могла відвідувати його раз на 15 днів. Брати пройшли всі рівні швейцарських збірних, але потім їхні дороги розійшлися. Таулянт вирішив грати за Албанію.

Багато залежить від рівня збірної та особистих почуттів до батьківщини та своєї нової країни, яке тебе прихистила. Кожен випадок по-своєму особливий та унікальний. Але важливо, що футболісти (принаймні, більшість з них) поважають своє походження та розуміють, якою ціною їхнім країнам вдалося здобути незалежність.

17 игроков в заявке Швейцарии – иммигранты (или их дети). Пять лет назад 58% фанатов не хотели болеть за свою сборную

Македонець, який стримав слово, тому що він албанець. І через це не міг більше грати за Хорватію

Фото: REUTERS/Michael Buholzer, REUTERS/Darren Staples, Микола Синельников

Найкращі
Нові
Перші
Doberman
Цікавий матеріал. Прочитав на одному диханні.
Відповісти
8
alexowsky
З одного боку - наче ок, а з іншого - в чуваків якась каша в головах
Відповісти
5
У них просто не було вибору. Збирати речі, і їхати. Щоб розуміти масштаб війни у Боснії, можна глянути на рейтинг міст за комфортом життям у перші шість місяців цього року: Київ, який місяць обстрілювали, на одній позиції з Сараєво, столицею Боснії. Там зараз війни нема, вже скільки років як. І все одно. Харків, який знищують усі пів року -- лише на кілька позицій відстав від Баня-Луки.
Відповісти
3
Извините, что не по теме, но у меня искренний вопрос: Как избавиться от суицидальных мыслей из-за войны в Украине? Я спрашиваю на полном серьезе, просто я умом понимаю, что ничего плохого никому никогда не делал, но совесть жрет капитально. Эти мысли беспокоят с 1 марта, так как первые дни был шок
Відповісти
1
відповів на коментар користувача Уладзіслаў Рабіч
По номеру 0-800-501-701 работает Всеукраинский телефон доверия
Відповісти
16
відповів на коментар користувача Дмитрий Клименко
Очень смешно, я из Беларуси так-то
Відповісти
1
Андрей Васин
відповів на коментар користувача Уладзіслаў Рабіч
вступить в Белорусский Полк
Відповісти
9
Показати ще 7
Та це було вже, скільки можна репостити про цих албанців
Відповісти
0

Інші пости блогу