«Достатньо подумати про батька та його мужність і я готовий до гри». Футболісти молодіжної збірної – про своїх рідних на війні
Нашим хлопцям є для кого грати.
Нашим хлопцям є для кого грати.
Сьогодні молодіжна збірна України виграла свій останній матч групи відбору на Євро-2023 проти Вірменії на виїзді – 2:0. Але ще попередній зустрічі команда Руслана Ротаня зіграла внічию з Францією – 3:3 і гарантували собі 2-ге місце в групі.
Молодіжка не змогла вийти напряму на Євро, але у вересні зіграє поєдинки плей-оф відбору (жеребкування – 21 червня).
«Чергова перемога для всієї України. Для воїнів ЗСУ. А ще – для батьків наших футболістів. Напередодні ми попросили їх записати мотивуюче відео та показали його на установці. Стримати сльози було непросто – рідні люди надихнули своїх синів так, що головному тренеру «майже» нічого не треба було говорити. Дякуємо вам, батьки за виховання таких чудових хлопців. А які вони футболісти, ви самі бачите», – написав аналітик команди Євген Гресь після перемоги над збірною Північної Македонії.
У 6 гравців молодіжки найближчі родичі зараз захищають Україну від російського агресора зі зброєю в руках. Ірина Козюпа попросила хлопців розповісти про своїх батьків та братів, які зараз на передовій.
«У батька немає можливості дивитися мої матчі, але він завжди питає в мами, як ми зіграли»
Олександр Драмбаєв, захисник
У 2014 році, коли розпочалася анексія Криму, тато працював далекобійником. Після загострення на Донбасі в місті організовувався 37-й добровольчий батальйон територіальної оборони. Саме до нього тато пішов добровольцем. Пройшов від Авдіївки до Маріуполя, був на передових позиціях. Нагороджений орденом «За вірність народу України», медаллю «За визволення Маріуполя» та президентською медаллю. Зараз також служить на Донецькому напрямку в 56-му мотострілковому батальйоні.
На жаль, у нього немає можливості дивитися мої матчі. Також ми з ним не розмовляємо по телефону, адже я знаходжуся закордоном. Але він завжди питає в мами, як у мене справи і як ми зіграли. Тому він все знає.
Мені достатньо тільки подумати про батька та його мужність і я готовий до гри. Щоб грати за молодіжну збірну України не потрібна додаткова мотивація, адже ми відстоюємо честь своєї батьківщини і показуємо, який сильний в нас народ.
Зараз мені б дуже сильно хотілося зустрітися з батьком, адже я вже давно його не бачив. Обійняти його і сказати, що ми його дуже любимо. І просто провести з ним час. А всім військовим хочеться сказати, що ми ними дуже пишаємось. Ми неймовірно вдячні їм за їхню мужність і за все, що вони роблять для нашої країни. Вони – герої 21 століття.
У мене є кілька історій про батька, які назавжди залишаться в мене в пам’яті. Ми всією сім’єю їздили на риболовлю на човні. Я тоді ще був маленьким. Батько зробив мені маленьку вудочку і вчив ловити рибу. В мене все тоді добре виходило.
Він приїжджав з рейсів пізно вночі, але завжди привозив подарунки. Я був дуже радий бачити його і ці подарунки. Коли я вже став старшим і почав їздити машиною, то батько, як далекобійник, дуже серйозно ставиться до цього. Якщо я за кермом, а він сидить збоку, то весь час коментує, що все не так. Мовляв, як можна було заїхати в цю яму (сміється – прим Tribuna.com).
Завжди щось говорить під руку і це смішно виглядає. Не проходить жодної хвилини, щоб він щось не сказав. Навіть якщо дорога буле пряма, а я їхатиму не швидко, то він все одно скаже, що я щось не так роблю.
Батько – це приклад для мене. Він людина, яка все життя працює. Він ніколи не зрадить своє слово. Якщо він сказав, то обов’язково все виконає. Так він і мене виховував: «Ти – чоловік. Якщо ти так сказав, то повинен це зробити». А ще він вчив мене ніколи не здаватися – навіть, коли дуже важко. Треба міцно стояти на ногах і робити все до кінця.
«Брат казав, що ми їх дуже сильно надихаємо своїми перемогами»
Микола Михайленко, півзахисник
Брат зараз на південному напрямку. Він мешкав в Миколаєві і пішов туди на фронт, коли отримав повістку. Сказав, що буде захищати батьківщину. Ситуація важка, але коли може, то відписує і телефонує.
Важко ще й у тому плані, що батьки дуже сильно хвилюються за нього. Треба їх підтримувати у першу чергу. Брат не завжди може вийти на зв’язок. А мама – це мама. Вона завжди переживає більше за всіх. Я теж хвилююся за брата, але впевнений, що все буде добре. Він дуже сильний, як фізично, так і морально.
Мій брат – великий фанат футболу. Він і сам раніше грав, але у нього склалося не так добре, як у мене. Він мій перший тренер і завжди дивиться матчі. Зараз це вже як вийде – в окопі або в казармі, з паузами. Але там дивилися і дуже сильно нас підтримували. Казали, що ми їх дуже сильно надихаємо своїми перемогами та своєю грою. Обіцяв, що після війни покаже, як вони переглядали наші матчі – в яких умовах і з якими емоціями.
В моральному плані відчуєш надзвичайну мотивацію. Розумієш, що можеш принести трохи радості людям, які дивляться матчі під сиренами, обстрілами і в жахливих умовах. Але вони знаходять можливість, щоб переглянути наші ігри. І ти думаєш, що як можна їх підвести. Звісно, під час матчу ти зосереджений на футболі, але коли він закінчується, то ти відразу згадуєш, що відбувається в нашій країні. Неможливо про це просто так забувати.
У нашій сім’ї не прийнято багато говорити. Ми більше робимо один для одного. Але я вже переступив цей поріг. Зараз я стараюся частіше говорити, що я дуже сильно люблю своїх рідних, обіймаю їх і цілую. Чекаю зустрічі з братом. Розумію, що вона буде зі сльозами та неймовірними емоціями. Ми всі дуже сильно цього чекаємо.
Брат знає, що я його дуже сильно люблю і не уявляю свого життя без нього. Я ним дуже сильно пишаюся і він є для мене справжнім героєм. У нас з ним дуже особливий зв’язок. Навіть дні нароження поряд – у мене 22 травня, а у нього – 24 травня. Також хотів би передати великий привіт і величезну подяку Збройним Силам України. Ви є справжнім прикладом для тих, хто вірить і чекає вас вдома.
«Де батько говорити не можна, але я вам скажу, що він за 100 метрів від орків»
Ельдар Кулієв, півзахисник
Де батько говорити не можна, але я вам скажу, що він за 100 метрів від орків. Він мобілізований був ще у 2014-2015 роках. Був в АТО рік і повернувся додому, а як почалась повномасштабна війна, то він одразу пішов у військомат, і почав їздити по гарячим точкам.
У батька є можливість в окопах дивитись матчі, але не завжди. Як він каже, для нього це трішки позитиву, якого так не вистачає там, де він зараз є. І не лише для нього, але і для всіх його побратимів, які там разом з ним.
Це додатково мотивує виходити і забивати голи, вигравати матчі. І не тільки для нього, але і для усієї країни. Для мене виступи за молодіжку – це можливість прославляти Україну на міжнародній арені та показати її незламність у такий важкий час.
Хочу сказати батькові, що я його дуже люблю, дуже сумую і хочу, щоб війна швидше закінчилася і він повернувся додому.
Татова роль дуже велика у моєму житті. Це він зробив з мене футболіста (якщо мене можна назвати футболістом 😂). З самого дитинства він виходив зі мною на поле і тренував кожен день. Він возив мене на тренування і так далі. Тому, за великим рахунком, завдяки йому я став футболістом. І в повсякденному житті він завжди мені допомагає і підтримує.
«5 днів тому батько зі своєю бригадою виїхав у зону бойових дій»
Іван Желізко, півзахисник
З початку війни батько вступив в територіальну оборону міста Львів. А 5 днів тому зі своєю бригадою виїхав у зону бойових дій (спілкувалися наперодні матчу – прим Tribuna.com).
Коли є можливість, то він завжди дивиться наші матчі. Дуже переживає і пишається тим, як ми граємо та представляємо країну в офіційних матчах.
Зараз ми граємо для всієї країни. Ми хочемо показати себе з найкращого боку, щоб потішити наших рідних та військових у цей складний для всіх нас час.
Хочеться сказати батькові та іншим військовим, щоб все у них було добре. Щоб хоробро боронили нашу землю і ми перемогли у цій війні. Переживаю і люблю його.
Багато хороших історій пов’язані з батьком. Проте найбільше мені запам‘ятались наші прогулянки з собаками в лісі та розмови про життя, футбол, мрії, цілі і різні мотиваційні моменти. Він допоміг мені в становленні, як дорослої та сильної людини та спортсмена.
«Коли почалася війна, брат пішов добровольцем в армію»
Кирило Фесюн, воротар
Зараз брат служить на заході України. До 24 лютого його взагалі нічого не пов’язувало з армією і військовою справою, але після початку війни багато чого змінилося в житті. Коли почалися бойові дії, брат вивіз з Чернігова всіх жінок з нашої родини на захід України, а сам пішов добровольцем в армію.
Коли в нього є вільний час, то він обов’язково стежить за матчами молодіжки, або потім вже дивиться огляди. Після гри ми з ним завжди на зв’язку. Кожну перемогу зараз присвячую всім людям, які боронять нашу країну від цієї нечесті!
Завжди хочеться грати, але в такий скрутний час хочеться ще й дарувати радість нашим людям та воїнам. І показати всьому світу, яка в нас сильна країна.
Хочеться побажати нашим воїнам, щоб поверталися додому живими. Величезне дякую за те, що кладуть свої життя за нашу незалежність і свободу, щоб інші люди могли спокійно жити.
Все дитинство я провів зі своїм братом. Ми постійно грали разом у футбол, тож він безпосередньо брав участь у моєму вихованні. Я безмежно вдячний йому за те, що він пішов захищати нашу країну. І взагалі за всю його підтримку, яку він мені дає.
У Руслана Нещерета батько на службі у Києві з першого дня війни.
«Думки зараз не про футбол, ти постійно на зв’язку зі своєю сім’єю, не можеш не думати про них. Мій батько – військовий. Дуже важко у цей час», – говорив Нещерет ще на початку квітня.
***
Матч з молодіжкою Вірменії розпочнеться о 18.00. Пряма трансляція буде доступна на ютуб-каналі УАФ.
Цей матч України – не тільки про футбол. Вірменія досі не засудила Росію за вторгнення в нашу країну
Фото: «Динамо», «Маріуполь», «Минай», «Валмієра», «Колос», УАФ
