У «Наполі» перебудова. З клубу пішли багаторічні лідери, а обурений Неаполь вимагає відходу Де Лаурентіса

Олексій Сімченко – про справи на півдні Італії.

БлогNapoliMania
2 серпня, 05:22
10
У «Наполі» перебудова. З клубу пішли багаторічні лідери, а обурений Неаполь вимагає відходу Де Лаурентіса

Спочатку я розповім вам декілька історій, аби, по-перше, ви відчули, що таке Неаполь. По-друге, зрозуміли, чому неаполітанські тіфозі та ЗМІ завжди незадоволені.

Влітку 1952 року стався перший гучний трансфер світового футболу. За гравця відвалили купу грошей, а людські маси, схоже, уперше заголосили щось типу: «Це змінить кальчо, світ уже не той, ми втрачаємо принципи гри» та інші бла-бла-бла, які ми чуємо кожного літа.

Отже, шоста ранку, 10 червня 1952 року, вілла команданте Акілле Лауро – одного з найзаможніших судноплавців світу та президента «Наполі», який саме в той час виставив свою кандидатуру на пост мера Неаполя. Лауро абсолютно голий займається гімнастикою на терасі, не помічаючи невдоволення монашок із сусіднього монастиря, а поруч за столиком наминає сир та груші тодішній тренер неаполітанців Еральдо Мондзельйо.

– Еральдо, ми повинні купити гравця, який зведе з розуму вболівальників, а усі інші клуби будуть нам заздрити. У мене скоро вибори – переїзд якоїсь зірки ще й на голосування вплине. Коротше, кого би ти узяв?

– Я обираю? Гассе Єппсон! Він швед.

– За яку команду він хоч грає?

– За «Аталанту». Забив у минулому чемпіонаті 22 голи за 27 матчів.

– «Аталанта», кажеш? А ця «Аталанта» з якого міста?

– Із Бергамо, команданте. Президента звуть Даніеле Турані – ще він сенатор від християн-демократів

– Так, Еральдо, сьогодні 10 червня, вибори у липні – хочу аби цей Єппсон став нашим гравцем за тиждень!

Бергамаски звісно не хотіли розлучатися з головним активом, тому виставили космічний цінник у 100 мільйонів лір. Проте Лауро не переймався: 100 мільйонів? Я дам тобі 105, Даніеле. Команданте особисто повіз валізу з грошима до готелю «Віа Венето» у Римі. Це був найдорожчий трансфер світового футболу на той час.

Єппсон більше займався тенісом та ходив по вечірках, аніж грав у футбол. Вболівальники після кожного його падіння радісно вигукували: «О, Банк Неаполя знову завалився». Але головної цілі Лауро досяг: 4 липня він упевнено переміг на виборах мера. Доречі, на наступних виборах він знову замість гречки зробив ставку на «Наполі»: перехопив у «Лаціо» бразильця Луіса Вінісіо та проголосив передвиборчу програму «Гарному Неаполю – гарний «Наполі». І все це на фоні тотальної бідності столиці півдня.

Бразилець, який міг зробити «Наполі» чемпіоном задовго до Марадони

Через декілька десятиліть вже новий президент клубу Коррадо Ферлаіно намагався залатати діру у бюджеті, тому затіяв перебудову. Розпродав лідерів, затяг пасок і навіть ледве не вирвав перше в історії клубу скудетто. Втім вболівальники усе одно були невдоволені через скромну трансферну кампанію.

Коли ж із поста гендіра пішла легенда Антоніо Юліано, а клуб провально розпочав сезон 1982/83 (усього одна перемога над скромним «Катандзаро» за перше коло чемпіонату) – Неаполь вибухнув. І це не метафора! Каморріста Пеппе Міссо, який в той час тримав спортивний магазин Eurosport, разом з друзями заклав дві тротилових вибухівки у символічних місцях: одну біля домівки президента Ферлаіно на Корсо Вітторіо Емануелє, іншу перед офісом «Наполі» на Віа Кріспі! Після вибухів Коррадо Ферлаіно покинув крісло президента, але залишився головним акціонером клубу. Трохи пересидів, потім повернувся і головне – повернув Юліано. Ще через два роки ця парочка перевезе на південь Італії Дієго Марадону і побудує команду-чемпіона.

Найвеличніший гравець в історії вимагав статусного оточення, тому Ферлаіно заліз у борги. Це принесло два чемпіонства, Кубок, Суперкубок Італії та навіть Кубок УЕФА, але клуб борсався у болоті кредитів. Влітку 1989-го, вже трохи стомлений від уваги Неаполя Марадона вимагав, щоб його відпустили до «Марселю». Власник французів Бернар Тапі навіть вислав пустий чек президенту «Наполі» – Коррадо Ферлаіно повинен був сам вписати потрібну суму! Це був шанс не тільки врятувати клуб від банкрутства, але й врятувати самого Дієго, якого італійський південь поволі затягував у кокаїнову залежність. Ферлаіно хоч і бізнесмен, але не зміг погодити цей трансфер – небезпідставно вважав, що за це його би лінчували десь на Пьяцца Плебещіто. Через пару років закінчився Марадона, через років десять кредитори добили і головний клуб Кампанії

Ауреліо Де Лаурентіс зробив із банкрута постійного учасника єврокубків, але його ненавидять тіфозі

Влітку 2007-го Неаполь готувався до повернення в Серію А, але чим ближче до старту – тим більше обурювалися уболівальники. Вони чекали щонайменше на повернення Фабіо Каннаваро, натомість «Наполі» презентував їм якихось ноунеймів: Марек Хамшик та Езекієль Лавессі – ну що це, бляха, таке? Цей Де Лаурентіс веде нас усіх до загибелі, тут без шансів світить зона вильоту! Ще й розпрощалися із капітаном та серцем команди – Ческо Монтервіно, а на його місце узяли якогось уругвайця Вальтера Гаргано.

Знаєте, як «Наполі» дістався Де Лаурентісу? Це цілий роман: суди, інтриги та величезні гроші

Ауреліо – не дуже типовий власник італійського клубу. Він, таке враження, навіть спить із калькулятором, ніколи не слухає фанатів, дістає усіх своїми 100-сторінковими контрактами, а ще – більшу частину часу живе у Римі. Це дратувало неаполітанців, які з самого початку незлюбили президента. До Де Лаурентіса одразу приклеїлися два прізвиська: «римлянин» (хоча родина Ауреліо походить з передмістя Неаполя) та «сутенер» – бо на всьому хотів заробити, а ще ніколи не вагався з продажем гравців, якщо пропонували вигідні умови. Така тактика допомогла за три сезони перескочити із Серії С до вищого дивізіону.

«Наполі» Хамшика, Лавессі та Гаргано з першої спроби потрапив у єврокубки – нехай і Кубок Інтертото. Таке враження, що це ще більше роздратувало тіфозі, які усе чекали (і досі чекають), що Ауреліо кудись звалить. Тобто, «Наполі» – це релігія, гордість міста. Гравців усі люблять та поважають. І все прекрасно, окрім однієї деталі – бовдур Де Лаурентіс не розуміється на футболі, інакше ми би вже давно виграли скудетто. Ну, дійсно, якого біса він відпустив Фабіо Квальяреллу до «Юве», а замінив його незрозумілим Едінсоном Кавані? Що, Лавессі і Кавані їдуть до Парижу, а на їх місце беруть посміховисько Ігуаіна та давно списаного Кальєхона? І хто такі Дріс Мертенс та Каліду Кулібалі? Краще б узяли Роберто Соріано та залишили бандьєру Паоло Каннаваро! Це не вигадки, якщо що. Подібна риторика дійсно мала місце.

Ауреліо лишень посміхався та підраховував прибутки: «Наполі» – один з небагатьох клубів Італії, що не має заборгованостей. А ще це єдиний топ-клуб, який зовсім не має кредитів у банках, ба більше – «адзуррі» навіть накопичили фінансову подушку, яка до пандемії складала 145,4 млн євро. І що найголовніше – неаполітанці цьогоріч 13-й сезон поспіль зіграють у єврокубках. «Юве», наприклад, готується до 11-го поспіль сезону, про інших взагалі мовчу. Здорові фінанси – головна аксіома управління Де Лаурентіса, який власне і заробляє свій капітал на футболі. Так-так, за «Наполі» не стоїть великий фонд чи корпорація, як це буває в Турині чи Мілані. Cімейству Де Лаурентіс належить лише компанія Filmauro, що включає у себе кіно, «Наполі», продаж ретро автомобілів, продукти харчування та з 2018 року футбольний клуб «Барі», яким заправляє старший син Ауреліо – Луїджі Де Лаурентіс. Але увесь цей сімейний бізнес тримається саме на неаполітанцях:

  • 2017 фінансовий рік компанія Filmauro закрила з чистим прибутком у 69 млн євро, де, увага, на «Наполі» припало 300 млн євро доходів, а на увесь інший бізнес (в тому числі кіно) – усього 11,2 млн;
  • 2018 рік: збитки на 5 млн євро. Доходи «Наполі» склали 205 млн, увесь інший бізнес – 15,6 млн;
  • 2019 рік: чистий прибуток становить 30,2 млн євро. «Барі», кіно та інший бізнес – 18 млн євро доходів, а ось «Наполі» видав 299,6 млн;
  • 2020 рік: пандемія дає про себе знати – збитки Filmauro сягають 34,7 млн євро. Доходи «Наполі» впали до 274,7 млн, усі інші активи разом узяті – 13,8 млн;

Як бачимо, доля неаполітанського клубу у сімейному бізнесі становить більш ніж 90% усього прибутку Filmauro. А ще бачимо, що два роки фінансові звіти Де Лаурентіса перебувають у червоному кольорі. Таке трапилося вперше, бо зазвичай доходи та обіг росли після падіння (якщо воно було). Перша причина – пандемія коронавірусу, що дуже боляче вдарила по економіці всього світового футболу. А ось причина номер два – зміна стратегії від Ауреліо, який вирішив позагравати з власними тіфозі та перетримав лідерів команди.

«Наполі» запізнився з перебудовою. Мертенс, Інсіньє та Кулібалі повинні були піти раніше

Ауреліо після сезону 2017/18 ледь не вперше вирішив прислухатися до уболівальників, тому залишив майже всіх лідерів команди Мауріціо Саррі, окрім Жоржиньо. Сам Саррі, як і італо-бразилець, поїхав до Лондону, натомість у Неаполь прибув легендарний Карло Анчелотті.

Здавалося, що Карлетто їде для перебудови. Свого часу для тих же цілей завозили Рафу Бенітеса, який покликав Ігуаіна, Кальєхона, Рейну, Альбіоля, Мертенса, Кулібалі, Жоржиньо та Гуляма. Під Анчелотті можна було запросити нових гравців для оновлення команди, та підняти кеш на продажу лідерів. Але Де Лаурентіс завмер у якомусь незрозумілому шпагаті: фактично Карло повинен був працювати с командою Саррі, яка була дуже механізованою та не піддавалася зовнішнім налаштуванням. Із новачків узяли лише молодого іспанця Фабіана Руіса, пару кіперів Мерет-Оспіна, незрозумілого Кевіна Малькюї та Сімоне Верді, з яким домовилися ще до Анчелотті.

Карло втім почав тактичну перебудову, дозволивши гравцям діяти більш вигадливо. «Наполі» знову прийшов другим у чемпіонаті, та лише дивом не вийшов із групи смерті з «Ліверпулем» і «ПСЖ». Влітку 2019-го за Кулібалі англійці давали 100 млн євро, Інсіньє був найдорожчим італійцем по версії Transfermarkt, Мертенса був готовий прийняти будь-який клуб із топ-5, за бразильця Алана Париж давав 40 млн, Зелінський із-за віку коштував під 60 млн, був ринок у Арека Міліка. Але відпустили лише Марека Хамшика – до Китаю.

Анчелотті натякав, що команду треба оновлювати, бо буде пізно, але Де Лаурентіс вважав, що через рік його золоті хлопчики будуть коштувати ще більше. Список потрібних татусеві Карло гравців теж задовільнили лише частково – підписали Костаса Маноласа, Ірвінга Лосано та Джованні Ді Лоренцо, але це були не ключові забаганки тренера. Хамес, Тео Ернандес, Джордан Верету та Ібра до Неаполя так і не доїхали.

Усі ці метяння призвели до найглибшої кризи в епоху правління Де Лаурентіса, коли «Наполі» сам себе зжер у листопаді 2019-го. Команда не розуміла, що робити зі свободою, яку надав Анчелотті. Карло не розумів, коли ж підвезуть обіцяних новачків, а сам Ауреліо, під оплески вболівальників, утримував лідерів, які вже проходили свій пік. Восени увесь цей механізм почав тріщати, а президент не вигадав нічого кращого, ніж закрити усіх на базі в Кастель-Вольтурно.

Гравці «Наполі» воюють з президентом, Анчелотті загрожує відставка. У Неаполі хаос

Гравці влаштували справжній бунт проти керівництва, але Ауреліо замість чистки розпрощався з Карло Анчелотті. Знаєте чому? Тому що Неаполь вважав, що Карлетто вже думає про пенсію та ні на що не здатен, а «Наполі» обрав тільки для того, щоб прилаштувати свого сина Давіде.

Зараз Анчелотті знову узяв ЛЧ та перебуває на хвилі успіху, а ось «адзуррі» два сезони поспіль не могли потрапити у топ-4 та за безцінь все ж відпустили свої золоті активи. Міліка ледве віддали «Марселю» за 8 млн, Аллан пішов у «Евертон» за 23 млн, Інсіньє, Мертенс та Оспіна залишили Неаполь у статусі вільних агентів, Кулібалі продали майже за 40 млн, а ціна на Зелінського суттєво впала. Та й взагалі з пандемією Де Лаурентісу довелося думати вже не про продаж гравців, а щось робити із клубною відомістю – заробітна платня сжирала з кожним роком більше 100 млн євро, в той час як прибутки впали, а в ЛЧ повернулися лише цього сезону.

«Наполі» втратив багаторічних лідерів, але це суттєво знизило навантаження на бюджет

У сезоні 2020/21 Ріно Гаттузо, попри інвестиції у склад на суму 162,3 млн євро (Лоботка, Демме, Політано, Петанья, Ррахмані, Осімхен та оренда Бакайоко), так і не зумів затягти неаполітанців до зони ЛЧ. Це була катастрофа – без грошей за участь у найпрестижнішому клубному турнірі «адзуррі» ризикували уперше залізти у борги. Тут ще не на руку постковідний футбол – ринок упав і шалені суми за гравців вже ніхто не відвалює.

Водночас фонд зарплатні сягнув понад 105 млн євро. Саме тому Ауреліо запросив найбільш гнучкого алленаторе Італії – Лучіано Спаллетті. Лучо однаково з яким матеріалом працювати, тому минулого літа «Наполі» майже ніяк не нагадував про себе на трансферному ринку: лише узяли підстаркуватого вільного агента Жуана Жезуса та орендували із «Фулгема» камерунця Франка Замбо-Ангіссу.

Спаллетті у «Наполі» - ідеальна угода Де Лаурентіса. Клуб обов'язково повернеться у ЛЧ

У Неаполі знов почалися протести вболівальників, Спаллетті здавався публіці не тим тренером, Де Лаурентіса знову поливали брудом за економію, та 10 перемог і одна нічия на старті сезону вгамували усіх критиків. Аби не купа травм лідерів (вік вже давав про себе знати), та не Кубок Африки з ковідом – Лучіано, можливо, навіть скудетто узяв би. Але і без того головне завдання виконали – місце у багатій Лізі чемпіонів.

Та Ауреліо Де Лаурентіс, спираючись на досвід минулих років та італійські реалії (кальчо у мінусі на 1,3 мільярда євро!), усе ж почав ту саму чистку з перебудовою. Прибутки у Серії А впали так, що треба більше займатися економікою, аніж безпосередньо футболом. Якщо «Юве», «Інтер» та «Мілан» у скруті, то що вже казати про «Наполі», у якого немає за спиною фонду чи якогось гіганта.

Інсіньє та Мертенса ніхто не виганяв. Ауреліо просто встановив стелю виплат десь на позначці 3-4 млн євро чистими. Неаполітанцю Лоренцо давали саме 3,5 разом із бонусами, але на знижку він не пішов, бо до цього отримував 4,6 млн, а у Канаді йому взагалі запропонували більше десятки. Мертенсу вже 35 років, тому 2,4 на рік замість 4,5 млн – теж логічний крок. Дріс та інші хлопці типу Дібали чи Бернардескі, таке враження, не розуміють, що часи змінилися – ніхто вже не дасть тобі купу грошей, як раніше. Єдиний, для кого зробили виключення – Каліду Кулібалі. Сенегалець лідер на полі та у роздягальні, тому він єдиний, кому вирішили зарплатню не скорочувати – усе ті ж 6 млн чистими. Та Каліду хотів спробувати себе в іншому чемпіонаті, в нього залишався один рік контракту, тому від пропозиції «Челсі» у майже 40 млн євро дивно було б відмовлятися.

Тут ще варто розуміти, що податки в Італії становлять 43%, і податки ці сплачує саме клуб. Тому 6 млн нетто для Кулібалі – це 11 млн навантаження для «Наполі». Є і вийнятки – з 2019 року на Апеннінах ввели так званий «Декрет зросту», який дозволяє економити на податках для гравців, що приїхали з-за кордону. Але діє ця опція до наступного оновлення контракту.

Ось, скільки отримували гравці «Наполі» у минулому сезоні, а також їхнє навантаження на бюджет:

  • Каліду Кулібалі – 6 млн (€11,038,560)
  • Лоренцо Інсіньє – 4,6 млн (€8,444,800)
  • Ірвінг Лосано – 4,5 млн (€6,755,840)
  • Дріс Мертенс – 4,5 млн (€8,263,840)
  • Віктор Осімхен – 4,5 млн (€6,755,840)
  • Костас Манолас – 4 млн (€7,359,040)
  • Пьотр Зеліньскі – 3,5 млн (€6,393,920)
  • Дієго Демме – 2,5 млн (€4,704,960)
  • Фаузі Гулям – 2,4 млн (€4,524,000)
  • Джованні Ді Лоренцо – 2,3 млн (€4,282,720)
  • Маттео Політано – 2,2 млн (€3,981,120)
  • Маріо Руй – 2,1 млн (€3,800,160)
  • Станіслав Лоботка – 2 млн (€2,895,360)
  • Андреа Петанья – 1,8 млн (€3,498,560)
  • Амір Ррахмані – 1,8 млн (€2,895,360)
  • Франк Замбо-Ангісса – 1,7 млн (€2,835,040)
  • Адам Уна – 1,6 млн (€2,292,160)
  • Еліф Ельмас – 1,5 млн (€2,352,480)
  • Фабіан Руіс – 1,5 млн (€2,895,360)
  • Давід Оспіна – 1,4 млн (€2,714,400)
  • Алекс Мерет – 1 млн (€1,990,560)
  • Жуан Жезус – 1 млн (€1,809,600)
  • Кевін Малькюї – 0,8 млн (€1,447,680)
  • Алессандро Дзанолі – 0,08 млн (€90,480)
  • Давіде Марфелла – 0,07 млн (€84,448)

Загальна сума з податками – 105,635 млн євро. Жирним виділив гравців, що пішли – а це, як бачите, економія одразу на 43,7 млн євро!

Цікаво, що перед початком минулої кампанії «Мілан» очистив платіжку зі 100+ млн до 79 млн євро, а потім ще й виграв чемпіонат. Ви розумієте, як почувався Де Лаурентіс, який давно хотів піти на скорочення витрат. Тепер «Наполі» повертається туди, звідки починав свою подорож Ауреліо – ставка на більш молодих гравців, зниження фонду зарплат, а найголовніше – недоторканних у цій команді більше немає. Продати можуть кожного, аби тільки були більш-менш вигідні пропозиції.

Публіка у місті, яка ніколи не мислила стратегічно, одразу почала скиглити та слати прокльони у бік сімейства Де Лаурентіс. Навіть з'явився спеціальний хештег #А16, що спочатку вибухнув у соцмережах, а потім перемістився на футболки та банери.

А16 – це назва автостради, що веде з Неаполя до міста Барі, де базується однойменний клуб, який теж належить Filmauro. Натяк зрозумілий – тіфозі вимагають, аби Де Лау забирався геть.

На зборах у Дімаро зазвичай лояльна публіка (бо більшість – сім'ї) теж невдоволено гуділа та скандувала образливі кричалки у бік президента. Дійшло до того, що Де Лаурентіс не ризикнув виходити з готелю і пропустив офіційну церемонію вітання на головній площі курортного містечка. А молодший син Едуардо – віце-президент клубу – хоч і приїхав разом з командою, та не вийшов з-за куліс. Заспокоїти вболівальників спробував Лучіано Спаллетті, який першим вийшов на сцену:

– Доброго вечора, мої любі. Ух, скільки ж вас! Як ви знаєте, деякі гравці пішли від нас. Оспіна, Гулям, Кулібалі, Мертенс, Інсіньє – такі хлопці забирають із собою величезний досвід.

Тут у натовпі лунають вигуки якогось тіфозі, що лишився незадоволеним розлукою із Мертенсом. Нервовий Спаллетті намагається продовжувати:

– Але прийшли інші хлопці, які принесли із собою ентузіазм. Прийдуть ще гравці.

Тіфозі із натовпу ніяк не вгамується. Лучіано не витримує:

– Ви не могли б його заткнути? Дякую! Це футбол, друзі. Але що ми не повинні втрачати – це вашу підтримку. Залишаємось єдиними, форца Наполі!

Але найцікавіший епізод трапився згодом, коли на сцені перебувала вже уся команда з персоналом. До них вийшов мер Дімаро, аби подякувати клубу, гравцям, тренерам та сімейству Де Лаурентіс. Тільки-но він це промовив – публіка заглушила усе свистом.

Так трапилося, що кожного року у Неаполі містяни фантазують на тему «от би до нас приїхав шейх, чи якийсь американський фонд». Але нафтодолларові гаманці все не їдуть, а діяльність фондів – це якраз модель управління Де Лаурентіса, коли купується якийсь кризовий актив, а потім перепродається. Одна лише різниця – Ауреліо не поспішає позбавлятися «Наполі»:

«У 2017 році я відмовився від пропозиції американців на 900 млн євро. Протягом наступних років пропозиції теж надходили, та усі вони поверталися відправникам. Нещодавно я отримав три угоди по «Барі» – вони теж повернулись без відповіді. Останній запит, що лежав у мене на столі – 2,5 мільярда євро за усю компанію Filmauro – його я теж не прийняв, бо хочу ще повеселитися». Нещодавно Де Лаурентіс у великому інтерв'ю розповів, що пропозиції по продажу «Наполі» були, але свій головний актив втрачати він поки не хоче.

Нова команда Спаллетті буде молодою та більш атлетичною, але керівництво може влаштувати сюрприз

А що ж, власне, із перебудовою? Ще у травні місяці підписали 21-річного грузина Хвічу Кварацхелію за 10 млн та 24-річного лівого захисника «Гетафе» Матіаса Оліверу за 11 млн. Головне – ця парочка разом з податками обійдеться «Наполі» усього в 3+ мільйони на сезон. Також за 15 млн викупили у «Фулгема» Замбо-Ангіссу та закрили дірку у центрі захисту: з «Брайтона» за 5 млн приїхав 22-річний норвежець Лео Естігор, що в минулому сезоні бігав у оренді за «Дженоа», а «Фенербахче» виплатили клаусулу в 20 млн (частина бонусами) за могутнього корейця Кім Мін Дже. Із новачків найбільшу зарплатню отримав якраз Кім – 2,5 млн нетто. Порівняйте с 11 млн Кулібалі! Так, Каліду – звір, але ж свого часу він теж приїздив ноунеймом, що більше косячив, аніж рятував.

«Наполі» цього літа вже витратив на трансфери 59 млн євро, що більше ніж у того ж «Інтера» чи тим паче «Мілана», але ж публіка у Неаполі – ну ви зрозуміли. Причому це не єдині витрати. Андреа Петанья збирає валізи та переїздить до «Монци», а неаполітанці на його місце беруть Джованні Сімеоне. Спортивний директор Крістіано Джунтолі ось-ось підпише другого кіпера на місце Оспини, що звалив у Саудівську Аравію. Серед кандидатів є навіть Андрій Лунін, але Спаллетті хоче Кепу чи Кейлора Наваса. Останні не проти поїхати у оренду, але ж пам'ятаєте про стелю виплат? Тут усе залежить від «Челсі» та Парижу – повинні узяти на себе основну частину зарплатні кіперів. Є ще Нету, який непотрібен «Барсі», та варіант із вільним агентом Сальваторе Сірігу.

Що цікаво, «адзуррі» наче роблять ставку на молодих та голодних польових гравців, але, як нещодавно влучно заявив той же Крістіано Джунтолі, клуб не відмовиться і від крутих можливостей. Саме тому неаполітанці до останнього конкурували з «Ромою» за Пауло Дібалу. Готові були навіть реінвестувати ті 6 млн заробітньої платні, від якої відмовився Кулібали, але Моурінью все ж вдалося переконати аргентинця. Не біда – «Наполі» тепер щосили атакує генерального директора «Сассуоло» Джованні Карневалі на предмет трансферу 22-річного Джакомо Распадорі. Апетити в нього не такі, як у Дібали, а ще це прекрасна інвестиція. Плюс, ще с весни «адзуррі» шукають місце для Антоніна Барака з «Верони». Ходять чутки і про Джованні Ло Чельсо, який не потрібен «Тоттенгему».

Головний же слух літа – інтерес Кріштіану Роналду. Причому, інтерес навіть більше з боку самого гравця – нарцистичний Кріш розуміє, що у Неаполі його зустрінуть, як святого. Але вік та зарплатня роблять цю угоду практично неможливою. А ще я би не виключав повернення Мертенса, що зараз сидить без клубу. Нещодавно Ауреліо Де Лаурентіса надибали вболівальники, коли той повертався від стоматолога. Лайка, образи, все як завжди, але один чоловік ризикнув підійти до президента, щоб запитати про Дріса:

«Спочатку я запропонував йому 1,8 млн, потім збільшив суму, а потім ще підняв до 2,4 млн, але він відмовився підписувати однорічний контракт», – ось так пояснив прощання с Мертенсом Ауреліо

Якщо, повторюю, Чіро (так називають бельгійця у Неаполі) так і не знайде новий клуб, а Де Лау вирішить збільшити продаж абонементів та квитків за допомогою звичайного популізму – все може трапитися.

Водночас із лідерів, які ще залишилися, піти може кожен, головне – правильні пропозиції. Із останніх реальних чуток: інтерес до Пьотра Зелінського з боку «Вест Гема». 35 млн євро цілком задовільнили б Де Лаурентіса. А ще треба щось робити із Фабіаном Руісом. Іспанець – мозок півзахисту, але через рік у нього закінчується контракт, а знову втрачати когось безкоштовно Ауреліо не планує: або перепідпишуть, або арівідерчі.

У будь-якому разі – неаполітанці готові до усіх сценаріїв. Навряд чи Де Лаурентіс знов повторить свої помилки, які ледь не призвели до катастрофи. Ми ж із вами побачимо молодий, більш атлетичний (один лише апдейт лівого флангу чого вартує: Руй – 1,68м та Інсіньє – 1,63м проти Олівери – 1,85м та Хвічі – 1,83м), більш вертикальний, більш злий та, хтозна, можливо, навіть більш успішний «Наполі».

Колись влітку 1983-го до легендарного Джамп'єро Боніперті прийшла група гравців «Ювентуса», що вимагала підвищення зарплатні. На столі у Джамп'єро показово лежала фотокартка з програнного нещодавно «Гамбургу» фіналу ЛЧ. Кожного разу, коли до Боніперті заходив наступний у черзі – генеральний директор «синьори» іронічно показував на картку: «Скажіть, а ви грали у фіналі? Бо щось я вас не пам'ятаю». Через два роки «Юве» вперше підняв Кубок чемпіонов.

Уявляю, як до Де Лаурентіса заходять ті ж Інсіньє, Мертенс чи Кулібалі з вимогами, а Ауреліо запитує: «А де ж ви були у Флоренції навесні 2018-го? А наприкінці цього сезону – де сховалися у матчах з «Фіорентиною», «Ромою» та «Емполі», коли мрія ледь не стала реальністю?» Старий «Наполі» привчив нас до того, що в останній момент сам усе втрачав. Можливо, у молоді тепер вийде краще.

«Рома» готова кинути виклик грандам. Дібала має вивести команду на новий рівень

Фото: Alessandro Garofalo/Keystone Press Agency; Alessandro Garofalo/Keystone Press Agency; фейсбук «Наполі»

Найкращі
Нові
Перші
Daggetkeln
Природа настільки очистилась, що на українську Трибуну повернувся Сімченко.
Відповісти
11
Дмитрий Клименко
Отличная работа, очень интересно Думаю, в ЛЧ попадут по итогам сезона
Відповісти
11
Vlad Grygorenko
Очень интересный пост и разбор! Спасибо!
Відповісти
7
оце я розумію глибокий розбір! топ
Відповісти
6
Капитан Анархист
Зря они так с Де Лаурентисом. Кто еще смог бы вывести на такой уровень "Наполи" и быть успешным в плане турнирных достижений и финансов? Это не север Италии и не Рим, тут деньги с неба не падают.
Відповісти
5
Gra4
класний матеріал, прочитав із задоволенням!
Відповісти
2
beerdanko
Чудовий текст, дякую!
Відповісти
2
Roman 2mannyi
А потенційні продажі Жєлінского і Фабіана не будуть фатальними саме для гри Наполі? Бо Замбо хоч і здоровий, але все ж якийсь кострубатий. Ло Чельсо і Барак на заміну двом найкреативнішим гравцям - чи не призведе це з боротьбою за зону Ліги Націй з Ромою?) Дякую за текст.
Відповісти
1
Roman 2mannyi
відповів на коментар користувача Roman 2mannyi
*до боротьби)
Відповісти
0
Алексей Симченко
відповів на коментар користувача Roman 2mannyi
Зєля у минулому сезоні і так трохи випав із основи. Особливо це стосується другої частини чемпіонату. Якщо ми зараз говоримо про півзахист, то трійка Ангісса-Лоботка-Фабіан - основа. Петра ж, таке враження, усе життя тягають по полю: Саррі деякий час пробував його на фланзі, Анчі і Ріно - у трійці хавів, Спаллетті ж частенько його використовував під центральним форвардом. Фабіан - так, вагома втрата, але що поробиш, якщо агенти і сам іспанець не бажають поки що продовжувати контракт
Відповісти
1

Інші пости блогу