50 найкращих гравців в історії Бразилії

Пеле – не перший.

Блог26-й блог
9 грудня, 17:50
53
50 найкращих гравців в історії Бразилії

Чи є у світі більш популярна збірна, ніж команда Бразилії? Ні. Навіть наші мами чули про Роналдо, Роберто Карлоса, Роналдіньо, не кажучи вже про Пеле. Вибрати 50 найкращих гравців із настільки багатої на таланти країни було неймовірно складно. Ще складніше – розподілити їх по місцях.

Цей список точно викликає багато суперечок, у яких коментатори навряд чи переконають один одного. У цьому є родзинка тексту про Бразилію. Найбільш легендарна футбольна нація.

***

Нагадаємо, що це черговий випуск нашої серії постів. Раніше ми складали топи інших збірних:

50 найкращих гравців в історії Португалії

50 найкращих гравців в історії Франції

50 найкращих гравців в історії Аргентини

50 найкращих гравців в історії Іспанії

***

50. Вілліан (2011 – 2019)

Екс-футболіст «Шахтаря» у січні 2013-го, здавалося, зіпсував собі кар'єру, але потім все ж таки швидко потрапив у топ-чемпіонат, де й заслуговував грати. Своєю швидкістю та технікою Вілліан вісім сезонів радував «Челсі» та «Арсенал», а влітку цього року знову повернувся до Лондона, але вже у скромний «Фулгем». У збірній награв 70 матчів, брав участь на ЧС-2014 та ЧС-2018.

49. Зе Роберто (1995 2007)

Півзахисник, який запам'ятався виступами за «Баварію» та «Баєр» (а ще був сезон у «Реалі»), виступав за збірну Бразилії 12 років (з 1995-го), проте через травму пролетів повз заявку на переможний ЧС-2002. Натомість брав участь у турнірах 1998 та 2006 років, але там бразильці обидва рази закінчували після поразки від Франції. Грав аж до 43 років, завдяки чому є найбільш віковим автором голу в Кубку Лібертадорес.

48. Адемір (1945 1953)

Один із найкращих форвардів Бразилії в дочемпіонську епоху. Адемір досі входить до десятки найкращих бомбардирів в історії національної команди, маючи 32 голи у 39 матчах. Був найкращим бомбардиром ЧС-1950. Єдиний в історії, кому вдалося оформити хет-трик у фіналі Кубка Америки.

47. Філіппе Коутінью (2010 – н.ч.)

У якийсь момент здалося, що Філіпе може стати одним із найкращих гравців світу одразу після Мессі та Роналду. Коутіньо провів чудовий сезон 2016/17 за «Ліверпуль», після чого захотів вийти на новий рівень, перейшовши до «Барселони». Але після його переїзду на новий рівень вийшли мерсисайдці, а каталонці почали регресувати. Безумовно талановитий гравець, здається, розкрився максимум на 40%. У збірній він вже не важлива фігура, хоча був одним із найкращих упродовж кількох років.

46. Фернандінью (2011 – 2019)

Ще один екс-гірник у цьому списку. Фернандіньо був надійним у Донецьку, а потім зовсім не помітив зміни рівня чемпіонату, продовживши показувати відмінну гру і в топовій АПЛ. З першого до останнього дня він був корисним для «Сіті», Гвардіола стверджував, що бразилець може грати на десяти різних позиціях. І це близько до правди – за свою кар'єру Ферна встиг побувати у всіх ролях, окрім воротаря та гравця атаки. На ЧС-2014 забив Камеруну, але запам'ятався також тим, що його замінили у перерві провального півфіналу проти німців.

45. Робіньо (2003 2017)

Робіньо зараз має багато проблем, та й у клубах часом не дуже виходило, але він входить до десятки за кількістю матчів у збірній Бразилії, через це заслуговує на потрапляння до цього списку. Двічі брав Кубок конфедерацій та один раз Кубок Америки. На ЧС не щастило, хоча у 2010-му був одним із найкращих у складі «пентакампеонів».

44. Майкон (2003 2014)

Перше, що асоціюється з Майконом – його незвичайний гол у ворота збірної Північної Кореї на ЧС-2010. Був одним із кандидатів на місце у заявці на турнір у Німеччині чотирма роками раніше, але програв конкуренцію Сісіньо та Кафу. На домашньому ЧС у 2014-му по ходу турніру змінив в основі Дані Алвеса. Вийшло так собі – із Майконом на полі бразильці пропустили 11 голів за три матчі. Але він залетів у цей список більше через досягнення на клубному рівні. Був надважливою фігурою у легендарному «Інтері» другої половини нульових, з яким завоював 11 трофеїв.

42. Жілберто Сілва (2001 2010)

Жілберто ніколи не був на перших ролях: в «Арсеналі» складно було вийти з тіні Анрі, Піреса або Бергкампа, а у збірній яскравіших зірок можна навіть не перелічувати. Але на Сілву завжди можна було покластися. Провів від дзвінка до дзвінка всі матчі на переможному ЧС-2002, виходив у чотирьох із п'яти ігор у 2006-му і знову був безальтернативно основним на турнірі в ПАР у 2010-му. Після поразки від Нідерландів у плей-оф завершив кар'єру у збірній. За неї зіграв 93 матчі.

41. Алдаїр (1989 2000)

Центральний захисник, який розпочав кар'єру, коли ще грав Платіні, а закінчував, коли Гармаш вже підбирався до основи «Динамо». Виграв зі збірною 4 трофеї, у тому числі і ЧС-1994, де був основним. У 33 роки ледь не став дворазовим чемпіоном світу, але у фіналі чемпіонату світу в Парижі він разом із Жуніором Байано не зумів утримати Зідана. На клубному рівні Алдаїр – одна з легенд «Роми». За 13 років провів за римлян 436 матчів та виграв історичне чемпіонство 2001-го, хоч тоді вже й не був стовідсотковим гравцем основи.

40. Дунга (1982 1998)

Капітан збірної Бразилії, яка перемагала на ЧС-1994, міг виявитися вищим у списку, але для цього не вистачило досягнень на клубному рівні. На тому турнірі він запам'ятався своєю надійністю у центрі поля, завдяки чому бразильці пропустили лише три голи за весь чемпіонат. Завершив кар'єру у збірній після ЧС-1998, де теж був капітаном, незважаючи на те, що на той момент вже три роки грав у чемпіонаті Японії.

39. Рожеріо Сені (1997 2006)

Чи можна було залишити поза списком воротаря, який забив 100+ голів? Мене розірвали б у коментарях. Рожеріо провів чудову кар'єру, відігравши 23 роки за «Сан-Паулу», а світовою зіркою став через свою аномальну результативність. Забивав не лише з пенальті, а й зі штрафних. У збірній, на жаль, провів лише 17 матчів за 9 років, вийшов на 8 хвилин у матчі ЧС-2006 проти японців. Той випадок, коли кар'єра у національній команді ніяк не впливає на велич.

38. Діда (1995 2006)

Український вболівальник може не пам'ятати, в яких бутсах Зідан вийшов на свій останній матч, яким чином Харістеас забивав у фіналі Євро-2004, але точно пам'ятають, до кого в обійми побіг Шевченко після переможного удару у серії пенальті фіналу ЛЧ-2003. Того вечора бразилець Діда, чия кар'єра в Європі починалася зі скрипом, став героєм, відбивши аж три удари з 11-метрової позначки, чим приніс «Мілану» трофей. У збірній був основним одразу після фіналу чемпіонату світу 2002 року та до кінця ЧС-2006. Іноді допускав жахливі ляпи, але загалом – легенда.

37. Жуліо Сезар (2004 2014)

Жуліо – на 0,00001% більше легенда, ніж Діда. Він мав трохи менше ляпів і трохи більше трофеїв. Як і Майкон, Жуліо – один із тих, з ким асоціюється «Інтер» Моурінью. Став найкращим воротарем ЛЧ-2009/10, провів 87 матчів за збірну. З темних плям можна відзначити лише той факт, що саме йому німці відвантажили 7 голів у 2014-му. У наступній грі отримав три від нідерландців, після чого завершив кар'єру у збірній.

36. Клаудіо Таффарел (1988 – 1998)

Ще один воротар у списку. Клаудіо мав не дуже вражаючу клубну кар'єру, але був дуже важливим гравцем збірної в 90-х. На його рахунку два фінали чемпіонату світу. Виграв серію пенальті проти італійців 1994-го, але тричі не врятував після ударів французів у основний час у 1998-му. Провів понад сотню матчів за національну команду.

35. Зізіньо (1942 1957)

Найкращий бомбардир в історії Кубка Америки, один із найталановитіших форвардів Бразилії в середині минулого століття. Зізіньо мав виграти зі збірною не лише Кубок Америки, а й домашній чемпіонат світу. Але у 1950-му сталася сенсація у фіналі проти Уругваю. Був одним із найкращих у складі Бразилії на тому турнірі, а його грою захоплювався сам Пеле.

34. Адріано (2000 2010)

У вас теж є відчуття, що Адріано зараз має бути десь близько 50 років? Так давно ми не бачили його на топ-рівні. Але у лютому йому виповнився лише 41. Кар'єра цього форварда – це історія про те, як загубити рідкісний талант через власну дурість і відсутність дисципліни. Адріано в «Пармі» та «Інтері» – один із найкращих форвардів в історії Серії А. У збірній запалював на Кубку конфедерацій-2005, двічі відзначився через рік на ЧС-2006. Останній повноцінний сезон у кар'єрі провів у 2009-му за «Фламенго» – у віці 27 років.

33. Лусіо (2000 2011)

Тяжкий погляд бразильського центрального захисника був його додатковою зброєю проти форвардів. Лусіо не можна було назвати наднадійним, але він був ключовим гравцем і у «Інтері», який робив золотий требл, і у «Баварії», яка перемагала в Бундеслізі в середині нульових, і у «Байєрі», що виходив у фінал ЛЧ. Ну а головне – у збірній Бразилії, яка у 2002-му виграла свій п'ятий чемпіонат світу. Закінчував у зовсім маловідомих клубах, але це ніяк не позначилося на його спадщині.

32. Роберто Фірміно (2014 – н.ч.)

Один із гравців нового покоління, який несправедливо пролетів повз заявку на ЧС у Катарі. У складі збірної виграв лише Кубок Америки та забив 17 голів у 55 матчах. Але на клубному рівні Фірміно – легенда «Ліверпуля», один із представників великої трійки, яка виграла для мерсисайдців ЛЧ та АПЛ. Йому вже 31, тож на чемпіонатах світу ми навряд чи його вже побачимо. Але він точно заслуговує на місце у списку.

31. Нілтон Сантос (1949 1962)

Нілтон був першою легендою бразильського футболу на лівому фланзі захисту, мав феноменальну техніку і високий футбольний інтелект. У 2000 році ФІФА навіть назвала його найкращим в історії на своїй позиції. На його рахунку дві перемоги на ЧС – у 1958-му та 1962-му. Що показово – на обох турнірах провів усі матчі від дзвінка до дзвінка. На клубному рівні мав велику кар'єру за «Ботафого», якому віддав 16 років.

30. Аліссон (2015 – н.ч.)

Аліссон поки що виграв лише один трофей зі збірною – Кубок Америки. Але ж ми складаємо цей топ не лише за заслуги в національній команді. У «Ліверпулі» він був і є одним із головних футболістів у новій історії, вигравши з клубом ЛЧ, АПЛ та ще кілька трофеїв. Але він входить у топ-30 навіть не за це і не за переможний гол «Вест Бромвічу», а за те, що показав, яким має бути сучасний воротар. Тепер усі рівняються на нього. А головні звершення у збірній ще попереду, можна бути впевненим.

29. Бебето (1985 1998)

Людина, яка подарувала світові одне з найвідоміших святкувань голів – імітацію гойдання дитини. Але Бебето потрапив до списку не через це. Він по праву вважається однією з легенд збірної Бразилії, адже взяв участь у трьох чемпіонатах світу (у 1994-му виграв), а також є шостим бомбардиром в історії національної команди. У 1989 році був визнаний найкращим футболістом Південної Америки.

28. Тіагу Сілва (2008 – н.ч.)

Легенду збірної Бразилії ми ще побачимо на полях Катару. Причому в основі. Так, у свої 38 Сілва все ще один із топових центральних захисників світу, хоча зрозуміло, що кінець кар'єри близький. Займає п'яте місце за кількістю матчів у збірній, хоча дебютував за неї аж у 24 роки. Тіагу чудово вписується в будь-яку команду, усюди стає лідером роздягальні. 29 трофеїв на клубному рівні – ще не межа.

27. Роберто Рівеліно (1965 1978)

Один із головних героїв переможного для Бразилії ЧС-1970. Атакуючий півзахисник, який мав у арсеналі все необхідне для своєї позиції – чудовий удар, бачення поля, контроль м'яча, пас та топовий дриблінг. Вважається одним із найвитонченіших футболістів свого часу. Для розуміння: Марадона називав його своїм натхненником. А це багато про що говорить, погодьтеся.

26. Леонідас (1932 1946)

До Пеле саме Леонідас вважався найкращим футболістом в історії бразильського футболу. Став першим гравцем, кому вдалося забити ударом у падінні через себе на чемпіонатах світу, найкращий бомбардир турніру 1938 року. На жаль, так і не виграв зі збірною жодного трофею, натомість має статистику більше гола за матч – 21 у 19 поєдинках.

25. Фалькао (1976 1986)

Центральний півзахисник провів у збірній лише 34 матчі, не виграв жодного міжнародного турніру, але все одно заслуговує на місце у списку найкращих гравців країни. У 1978 та 1979 роках визнавався найкращим футболістом Бразилії, провів чудовий ЧС-1982, де був капітаном національної команди, хоч його команда і не змогла вийти навіть у півфінал. На клубному рівні чудово грав за «Інтернасьйонал» та «Рому», входить до різноманітних збірних найкращих гравців минулого століття.

24. Джалма Сантос (1952 1968)

Був у збірній 60-х ще один Сантос – Джалма. Він теж чемпіон світу 1958 та 1962, але в першому випадку, на відміну від Нілтона (31 місце), зіграв лише в одному матчі – у фіналі. Тривалий час був рекордсменом за матчами за збірну Бразилії. Один із небагатьох футболістів в історії, хто провів понад тисячу матчів у кар'єрі. Цікаво, що ще до своїх успіхів у футболі він планував завершити кар'єру та присвятити життя чомусь іншому. Але його умовили залишитися у грі. І не дарма.

23. Жилмар (1953 1969)

А ось і найкращий воротар в історії Бразилії. Грав на трьох чемпіонатах світу, у двох випадках ставав переможцем (1958, 1962). Мав відмінну реакцію і був холоднокровним на полі, чим вселяв спокій у партнерів. На клубному рівні став легендою одразу двох команд – «Корінтіанс» та «Сантоса». По праву вважається одним із найкращих кіперів минулого століття.

22. Жаірзіньо (1964 1982)

Він був одним із тих атакуючих гравців, кому не пощастило грати в одну епоху з Пеле. Жаірзіньо міг зіграти майже на будь-якій позиції попереду, славився своєю швидкістю, дриблінгом та націленістю на гол. Головна сторінка у його біографії – ЧС-1970, на якому він забив 7 голів. Цього легко вистачило б, щоб стати найкращим бомбардиром турніру, але його випередив німець Мюллер із божевільними 10-ма голами. Тим не менш, це не заважає Жаїрзіньо вважатися одним із найбільших талантів своєї країни.

21. Каземіро (2011 – н.ч.)

Звісно, ​​на тлі великих чемпіонів минулого сучасні гравці, як Каземіро, виглядають синками. Але всю велич нинішніх футболістів ми зрозуміємо через роки після завершення їхньої кар'єри. Про Каземіро, наприклад, говоритимемо як про одного з найкращих опорників 2010-х – 2020-х. 17 трофеїв за 9 років у «Реалі», серед яких п'ять ЛЧ – підтверджують це. Бразилець не був пасажиром, хоч вирішальні голи не забивав, але був дуже важливим елементом у грі мадридської команди. У збірній поки що провів трохи більше півсотні матчів, буде одним із лідерів на ЧС-2022, готовий вписати своє ім'я в історію.

20. Маріо Загалло (1958 – 1964)

Маріо – єдина людина, якій вдалося чотири рази виграти ЧС: двічі як гравець (1958, 1962), а потім як тренер (1970) та як помічник головного (1994). Про нього найчастіше говорять як про одного з найкращих тренерів, проте він також був і високого рівня гравцем. Виступав на позиції вінгера, мав хорошу техніку, але не боявся і у захисті відпрацьовувати. Зіграв по 90 хвилин у кожному матчі переможних ЧС. Цікаво, що він також був учасником фіналу ЧС-1950 на «Маракані». Але того дня Загалло був на стадіоні в ролі солдата, який стежив за порядком.

19. Жуніньо (1999 2006)

У двадцятку потрапляє легенда «Ліона». За сім років у збірній він провів лише 40 матчів, виграв Кубок конфедерацій, був учасником ЧС-2006. Одного разу примудрився зіграти два матчі в один день – за збірну та клуб. Але всі пам'ятають його через чудові штрафні. Він мав рідкісну техніку удару, воротарі знали, що стандарти у його виконанні – це завжди небезпека. Готувалися, але все одно пропускали. Пропускали всі – від воротаря «Динамо» Луценка до кіпера «Барси» Вальдеса. Загалом зі штрафних він забив 77 зі 124 голів у кар'єрі.

18. Вава (1952 – 1964)

Ще один дворазовий чемпіон світу, один із лише чотирьох гравців в історії футболу, кому вдалося забити у двох фіналах ЧС. У 1962-му став найкращим бомбардиром турніру в Чилі. На відміну від багатьох співвітчизників тих років, пробував свої сили не лише у рідному чемпіонаті, а й у Європі, Мексиці та США. З «Атлетіко» двічі брав Кубок Іспанії.

17. Марсело (2006 – 2018)

Завершення кар'єри Роберто Карлоса у збірній у 2006-му було передбачуваним, але все одно лякало бразильських фанів. Але Марсело зумів стати гідною заміною легенді, хоча, звісно, ​​він не досяг тих висот на рівні національної команди. У цьому топі отримав місце через досягнення на клубному рівні. Веселий лівофланговий захисник став одним із найкращих гравців на своїй позиції у 2010-х, виграв 5 трофеїв ЛЧ, 6 чемпіонств Іспанії та ще купу кубків.

16. Діді (1952 – 1962)

«Я – ніщо, порівняно з ним. Я ніколи не буду й близько таким, як він», – так говорив про цього гравця Пеле. Уявляєте, наскільки топовим був Діді? Він також дворазовий чемпіон світу, але на відміну від більшості партнерів, які потрапили до цього списку, не відрізнявся швидкістю чи дриблінгом. Він не любив багато бігати, тому що мав феноменальний пас. Також мав авторитет і серед гравців, і серед тренерів. Серед цікавих фактів: у нього були різні розміри стоп – на одній нозі 40-й, на іншій – 41-й.

15. Сократес (1979 – 1986)

Талант, якому так і не пощастило виграти великі трофеї. Був капітаном збірної Бразилії на ЧС-1982 та ЧС-1986. У 1983-му був визнаний найкращим гравцем Південної Америки, став легендою «Корінтіанс». Пробував свої сили в Європі, але у «Фіорентині» не дуже вийшло, тож повернувся догравати додому. Відрізнявся чудовою технікою, пасом та баченням поля. Помер порівняно рано – у 57 років.

14. Тостао (1966 – 1972)

Ще один чемпіон світу 1970 року. Тостао бігав на тому турнірі, вже маючи проблеми з лівим оком, через що намагався рідше грати головою. Проте, це не завадило йому стати одним із найкращих форвардів Бразилії та найкращим бомбардиром в історії «Крузейро». На жаль, кар'єра гравця тривала недовго, вже у 26 років Тостао завершив. У складі збірної встиг забити 35 голів у 65 матчах.

13. Роберто Карлос (1992 – 2006)

Його гол у ворота Франції бачили навіть домогосподарки. Роберто Карлос увійшов в історію завдяки своєму шаленому удару, який подарував кілька шедеврів. Чемпіон світу, фіналіст ЧС-1998, двічі переможець Кубка Америки, тричі брав ЛЧ. У 2002-му міг стати найкращим гравцем світу, отримавши «Золотий м'яч», але тоді на планеті був Роналдо, тож не вийшло.

12. Карлос Альберто (1964 – 1977)

Один із найкращих правих захисників минулого століття, переможець чемпіонату світу 1970 року, на якому був капітаном команди та забив четвертий гол у фіналі проти Італії. Відрізнявся відмінним контролем м'яча та гарною технікою виконання пенальті. Потрапив до збірної ХХ століття.

11. Кафу (1990 2006)

Кафу був гравцем одразу двох легендарних складів Бразилії – 1994-го та 2002-го. Причому у другому випадку виводив команду із капітанською пов'язкою. Став прикладом для багатьох флангових захисників нульових та десятих. Рекордсмен за кількістю поєдинків за збірну Бразилії – 142. Ще не скоро хтось переплюне це досягнення.

Вибачте, жартів про київський «Арсенал» не буде

10. Дані Алвес (2006 н.ч.)

Найтитулованіший футболіст світу, який готується зіграти у Катарі – своєму третьому ЧС. Незабаром вийде на друге місце за кількістю матчів за збірну, обійшовши Роберто Карлоса. Якби не травми, то міг і Кафу вже давно наздогнати. Дані демонструє топову гру і в збірній, і в клубах. У гарній форму досі, навіть в 39 років. Для того, щоб увійти до п'ятірки найвеличніших, не вистачає лише перемоги на ЧС.

9. Зіко (1976 – 1989)

Один з найкращих дріблерів та виконавців стандартів в історії. Тричі визнавався найкращим футболістом Південної Америки, двічі ставав найкращим бомбардиром і гравцем чемпіонату Бразилії, легенда «Фламенго», у 1984-му видав топовий сезон за «Удінезе», за що отримав звання найкращого гравця сезону в Серії А, учасник трьох ЧС як гравець і ще одного як тренер. Ось тільки жодного разу виграти чемпіонат світу так і не вдалося. Хоча у 1982-му була дуже гарна команда. Тим не менш, 13 років тому йому відкрили пам'ятник за життя на стадіоні «Маракана» – а це багато про що говорить. У збірній забив 52 голи у 72 матчах – п'ятий результат в історії.

8. Кака (2002 – 2016)

Кака потрапив у десятку, тому що складно було б викинути з неї володаря «Золотого м'яча». Та й ЧС у списку його титулів є, ЛЧ вигравав. Але все ж таки залишилося почуття недомовленості. Так і не зміг продовжити грати на тому ж рівні, на якому грав у «Мілані» нульових. Але все ж він зібрав майже повну колекцію найвищих нагород у цьому виді спорту. Навіть два Кубки конфедерацій зі збірною взяв.

7. Неймар (2010 – н.ч.)

За рівнем впізнаваності Неймар точно входить до топ-3 бразильських гравців в історії. Але в цьому рейтингу стане лише 7-м. Безумовний талант, який мав стати першим, хто б виграв «Золотий м'яч» після епохи Мессі та Роналду. Але щось пішло не так. Неймар у Парижі – все ще гравець світового рівня, але тут у нього занадто багато травм та скандалів. Хоча друге місце за голами за збірну (залишилось 2 до Пеле) та четверте за кількістю матчів явно дозволяють говорити про нього, як про одного з найкращих гравців в історії Бразилії.

6. Рівалду (1993 2003)

Рівалду залишив свій слід на ЧС. Не тільки голами, а й смішною симуляцією. Грав у фіналі на ЧС-1998, але тоді не пощастило. На тому турнірі він забив три голи, але отримав на шию лише срібні медалі. Через чотири роки були вже золоті. У 1999-му став володарем «Золотого м'яча», забив 129 голів за «Барсу», не соромився грати в Греції та Узбекистані наприкінці кар'єри. Явно міг досягти більшого, але щось заважало стабільно грати високому рівні. Але цілком заслужено вважається одним із найкращих атакуючих гравців в історії Бразилії.

5. Гаррінча (1955 1966)

Можна довго розповідати, чому Гаррінча крутий, але обмежимося одним фактом. На ЧС-1962 у Чилі збірна Бразилії у півфіналі обіграла господарів турніру 4:2 завдяки дублям Гаррінчі та Вави. На жаль, наприкінці матчу Гаррінча вдарив суперника, за що отримав пряму червону. Після поєдинку уряд Бразилії надіслав ноту протесту організаторам ЧС із проханням скасувати вилучення. Найцікавіше, що до прохання приєднався президент Чилі! Гаррінча закохав у себе навіть уболівальників команд-суперниць. Він справді був великим талантом, найкращим гравцем ЧС-1962, а ще й у 1958-му вигравав. Ну а потім – цироз печінки, набряк легень та розлад нервової системи… Партнери називали його великою дитиною, а епітафія на його могилі говорить: «Тут спочиває той, хто був радістю для народу».

4. Ромаріо (1987 2005)

Переможець і найкращий гравець ЧС-1994, перший футболіст, якому вдалося забити 100+ голів за три клуби і просто один із найкращих бомбардирів в історії футболу. У кожній команді забивав у середньому майже по голу за матч, навіть у Європі. Офіційно на його рахунку 780 голів, хоча за версією самого Ромаріо, у 2007-му в матчі проти «Спорт Ресіфі» він забив свій 1000-й гол у кар'єрі. Але з цим багато хто сперечався, а сам гравець не надто й намагається довести, що він володар унікального досягнення. 780 голів – це теж дуже непогано. Можливо, саме він допоміг би Бразилії на ЧС-1998, але завадила травма.

3. Роналдіньо (1999 – 2013)

Якби це був топ-50 найкращих гравців в історії збірної Бразилії, то цілком імовірно, що Роналдіньо пролетів би навіть повз двадцятку. Але ж ми говоримо про загалом футбольну кар'єру. Один із найбільш неймовірних талантів в історії цього виду спорту. Який, щоправда, не так багато років був на найвищому рівні. І в цьому провина самого гравця, йому б трохи більше дисципліни... Але дякуємо за те, що він встиг подарувати вболівальникам – це було чудово.

2. Пеле (1957 1971)

Єдиний в історії футболу триразовий чемпіон світу як гравець. Два з цих чемпіонств (1958 та 1970) – багато в чому його заслуга. На думку багатьох (напевно, ці люди з'являться в коментарях) Пеле взагалі найкращий гравець в історії футболу. Можна довго сперечатися, але для перемоги у цьому топі не вистачило гри на найвищому клубному рівні поза чемпіонатом Бразилії.

1. Роналдо (1994 – 2011)

Натомість такий досвід був у Роналдо, який і став найкращим бразильським гравцем в історії. Він також дворазовий чемпіон, двічі був володарем «Золотого м'яча» і має ще купу досягнень і рекордів. Але головне – його гра, за яку він заслужено отримав звання «Феномен». Якби не травми та пузо наприкінці кар'єри, то він міг би зробити більше, щоб суперечок про його перше місце у цьому топі було менше.

***

Щоб не пропустити найголовніші новини напередодні турніру та під час самого ЧС, підписуйтеся на наші оновлені під головну подію року соцмережі:

📲 Інстаграм

🔁 Телеграм

👥 Фейсбук

Фото: Daily Mail; YUTAKA/Global Look Press; Hindustan Times/Global Look Press

Інші пости блогу