Символічна збірна Ліги чемпіонів XXI століття без Роналду та Мессі
Легенди турніру.
Ми побачили, які дискусії викликали символічні збірні топових чемпіонатів, тому вирішили зібрати таку команду й під початок групового етапу ЛЧ.
Одразу ж пояснюємо, чому у цьому складі немає Кріштіану та Лео. Їхні кандидатури були настільки очевидними, що це просто вбило б значну долю інтриги. Португалець та аргентинець – живі легенди турніру, які вже давно застовпили за собою місце у списку найвеличніших гравців ЛЧ та побили купу рекордів. Вони найкращі – це не обговорюється.
А от із рештою все менш однозначно, тому й цікаво було зібрати команду без Роналду та Мессі. Вибрати усього 11 футболістів – просто та складно одночасно. Це цілком міг би бути мікс гравців двох клубів – «Барси» та «Реала». Але якщо дивитися не лише на кількість трофеїв, то можна знайти альтернативи на деяких позиціях. Хоча гравці іспанських клубів все одно домінують.
Ікер Касільяс (2001 – 2015, «Реал»; 2015 – 2019, «Порту»)
Конкурувати з Ікером могло не так багато кіперів. Буффон часто грав у головному єврокубковому турнірі, але так і не виграв його, Чех вигравав, але всього раз. Ноєр та Навас – ось вони були реальною загрозою Ікеру. Німець теж виграв дві ЛЧ у XXI столітті, Кейлор – взагалі три. Але якщо дивитися не лише на кількість трофеїв, а й на слід, залишений в історії турніру, то Ікер трохи, але випереджає обох.
Він розпочинав у запасі фінал 2001/02, але вийшов на заміну замість травмованого Сезара Санчеса та допоміг команді утримати переможний рахунок. А у травні 2014-го підходив до фіналу у статусі лідера команди та з капітанською пов'язкою. Як же шкода, що Ікер застав лише початок домінування «вершкових» у Лізі чемпіонів.
154 матчі у цьому столітті – це третє місце у списку за кількістю ігор. І ще один плюс у скарбничку Касільяса.
Давід Алаба (2010 – 2021, «Баварія»; 2021 – н.ч., «Реал»)
Австрієць – універсал, який з березня 2010-го пограв у Лізі чемпіонів аж на шести позиціях. Експерименти з грою у лівого, правого та центрального півзахисника не принесли плодів. А от коли Алаба залізно став спочатку лівим, а потім центральним захисником, то пішли трофеї. В обох програних «Баварією» фіналах (проти «Інтера» та «Челсі») Давід не грав, натомість від дзвінка до дзвінка провів переможні матчі проти «Борусії» Д у 2013-му, «ПСЖ» у 2020-му та «Ліверпуля» у 2022-го.
Тричі взяти ЛЧ (та ще й не в одному клубі) – саме по собі відмінне досягнення. А австрієць ще й був традиційно топовим у матчах головного єврокубку. Вже зіграв понад сотню ігор – і це явно не кінець. Ще мінімум десяточку додасть за підсумками цього сезону.
Жерар Піке (2004 – 2008, «МЮ»; 2008 – н.ч., «Барселона»)
Це зараз Жерар – явний запасний «Барселони» без особливих шансів на місце у старті. А з 2009-го до недавнього часу складно було уявити матч каталонців без Піке в основі. Особливо – якщо це гра Ліги чемпіонів. Він був важливою частиною команди, яка досягала успіху в сезонах 2008/09, 2010/11 та 2014/15, а сумарно награв за «Барсу» вже понад 10 000 хвилин у цьому турнірі.
Цікаво, що Піке має чотири перемоги в Лізі чемпіонів. Ще одна – з «Манчестер Юнайтед» 2008-го. І хоч тоді він не грав у фіналі, а провів лише три матчі за розіграш, але встиг відзначитися двома голами, один із яких – у ворота «Динамо». А дебютував у ЛЧ Жерар ще 2004-го, коли вийшов на заміну у грі, в якій манкуніанці поступилися 0:3 «Фенербахче».
Серхіо Рамос (2005 – 2021, «Реал»; 2021 – н.ч., «ПСЖ»)
Ще один чотириразовий володар трофею, але Серхіо здобув іх в одному клубі. Рамос пережив із «Реалом» усі біди та радості у ЛЧ з 2005 року. Починаючи від «прокляття 1/8-ї», закінчуючи чотирма перемогами у фіналах за п'ять років. 55 зі 129 матчів за мадридців у цьому турнірі Серхіо провів із пов'язкою на плечі, саме на епоху його капітанства припадає серія з трьох поспіль тріумфів. Справжня легенда турніру.
Звичайно, коли вживають слова «Серхіо Рамос» і «Ліга чемпіонів», то першим спадає на думку компенсований час лісабонського фіналу. Саме точний удар Серхіо подарував «королівському клубу» шанс, яким команда сповна скористалися в овертаймі.
До речі, за «ПСЖ» у ЛЧ іспанець не провів ще жодного матчу. Але тут можна впевнено сказати, що це тимчасово.
Серджі Бускетс (2009 – н.ч., «Барселона»)
Хто б міг подумати в грудні 2009-го, що 21-річний хлопець, який вийшов на позиції центрального захисника і не утримав Гладкого на «Камп Ноу», стане легендою турніру? Правда, Серджі став таким вже в ролі опорника, а той експеримент з позицією повторився усього ще п'ять разів.
З «Барсою» Бускетс тричі вигравав ЛЧ. І всі рази виходив у старті, цементуючи середину поля. Для когось Серджі, можливо, досі асоціюється зі смішною симуляцією, яка стала мемом, та здається сірим гравцем. Але якщо дивитися глибше, то можна побачити титанічний внесок опорника в успіхи «Барси» за ці роки.
В останні сезони каталонці провалюються у ЛЧ – то 2:8, то взагалі невихід із групи. Але Бускетс був єдиною світлою плямою навіть у найтемніші для «блаугранас» часи.
Лука Модрич (2010 – 2011, «Тоттенгем»; 2011 – н.ч., «Реал»)
Хорват дебютував на груповій стадії Ліги чемпіонів аж у 25 років, видавши з «Тоттенгемом» ривок аж до чвертьфіналу, де пройти «Реал» їм виявилося не під силу. Натомість Лука вразив керівництво мадридців – і вже наступний сезон розпочав у складі «королівського клубу».
З того моменту Модрич аж шість разів потрапляв у символічну збірну сезону за версією УЄФА, провів 107 матчів і, головне, п'ять разів взяв трофей, кожного разу будучи на провідних ролях. Навіть у 36 років він може вийти у півфіналі і одним дивовижним пасом переламати хід зустрічі – згадайте весняне протистояння з «Челсі», наприклад.
Місце Луки в центрі поля в цій символічній збірній не можна ставити під сумнів, хоча конкурентів було неймовірно багато.
Роналдіньо (2004 – 2008, «Барселона»; 2009 – 2010, «Мілан»)
Бразилець – єдиний у тексті, хто не зіграв у Лізі чемпіонів сотні ігор. Більше того – у Роналдіньо їх взагалі лише 47! Але який же топовий футбол він демонстрував у цих майже п'яти десятках матчів. Його гол з місця з-за меж штрафного майданчика у ворота «Челсі», спроби витягнути «Мілан» голом та асистом у програному «Манчестеру» протистоянні в 1/8-й, шедевральний асист на Жюлі, який допоміг каталонцям вийти у фінал ЛЧ-2005/06 та взяти трофей. Все це залишиться не лише в історії Роналдіньо, а й в історії турніру.
Після нього було вже кілька десятків гравців, які досягли більшого в ЛЧ – і по трофеям, і по голам, і по асистам. Але саме таку магію не повторював ніхто.
Ар'єн Роббен (2003, «ПСВ»; 2004 – 2007, «Челсі»; 2007 – 2009, «Реал»; 2009 – 2018, «Баварія»)
А нідерландець – чемпіон цієї добірки за кількістю клубів, у складі яких вдалося пограти у Лізі чемпіонів. За «ПСВ», «Челсі» та «Реал» з різних причин не вдавалося зіграти і десяти матчів за сезон у турнірі, а ось у Мюнхені Ар'єн довгі роки був основним, особливо в ЛЧ. Завадити його потраплянню у старт могли лише травми.
Роббен був одним із тих, за кого було особливо радісно після фінального свистка на «Уемблі» 2013-го. Дві попередні спроби взяти трофей у вирішальному матчі закінчувалися поразками від «Інтера» та «Челсі». У другому випадку нідерландець навіть був антигероєм, не забивши пенальті в овертаймі. Але вже за рік саме його елегантний удар на 89-й хвилині приніс мюнхенцям довгоочікуваний трофей.
110 матчів, 31 гол та 24 асисти. Статистика Роббена могла бути ще більш вражаючою, якби не часті травми. Але і без них він встиг багато зробити, щоб зайняти місце лівого вінгера.
Томас Мюллер (2009 – н.ч., «Баварія»)
Хоча на місці Ар'єна міг би бути Мюллер. Але в центрі в ЛЧ він грав все ж таки частіше, ніж на лівому фланзі. Томас дебютував у турнірі у 19 років – і одразу забив. У другому поєдинку оформив дубль, а на даний момент у нього аж 52 голи – дуже непогано для гравця, який провів у Лізі чемпіонів лише 10 матчів на позиції центрального нападаючого.
З осені 2009-го Томас пропустив лише 11 матчів турніру, з них лише п'ять не через травму. І весь цей час він знаходиться у топклубі, який ставить найвищі цілі у єврокубку. У нього приблизно такий же список досягнень у ЛЧ, як у Роббена, але є ще плюс одна перемога. Чотири півфінали та чотири фінали, у кожному з яких він виходив в основі.
Мюллер – головний герой «Баварії» у Лізі чемпіонів за останні 12 років. І як добре, що він все ще у складі мюнхенців.
Карім Бензема (2005 – 2009, «Ліон»; 2009 – н.ч., «Реал»)
Майбутній супербомбардир ідеально дебютував у ЛЧ – у віці 17 років вийшов у старті проти «Русенборга» та відкрив рахунок на 33-й хвилині. Потім було ще 85 точних ударів та третє місце у списку бомбардирів в історії турніру, яке француз ділить із Левандовським.
У Каріма теж в колекції 5 кубків Ліги чемпіонів, як і у Модріча. Ось тільки свої неймовірні бомбардирські здібності він на повну проявив лише минулого сезону, забивши аж 15 м'ячів. Немає сумнівів, Бензема отримає «Золотий м'яч» цього року. Більшою мірою через шикарний сезон, в якому він самотужки витягував матчі для «Реала».
А довгий час француз був у тіні Роналду у плані результативності. Але, незважаючи на це, він уже 17 років поспіль забиває в ЛЧ, і, швидше за все, поб'є рекорд Рауля та Мессі зовсім скоро.
Роберт Левандовський (2011 – 2014, «Боруссія» Д; 2014 – 2022, «Баварія»; 2022 – н.ч., «Барселона»)
У поляка значно менше трофеїв ЛЧ, але стільки ж голів, скільки й у Бензема. Але якщо француз забив свої 86 за 142 матчі, то Роберту вдалося зробити це лише за 106 поєдинків. Майже гол за матч – вау.
Поляк тащив ще в складі «Дортмунда». Його чотири голи у ворота «Реала» – один із найкращих індивідуальних виступів в історії ЛЧ. Потім він мав ще кілька хет-триків і ще один покер, три попадання до символічної збірної Ліги чемпіонів і, звичайно, перемогу в турнірі.
Тепер Роберт кинув новий виклик. Цікаво, як у нього піде в ЛЧ із «Барсою». У чемпіонаті він почав дуже непогано.
Мабіть, багато хто хотів побачити на цій позиції Андрія Шевченка, але варто визнати, що і Бензема, і Левандовські вже давно обігнали нашу легенду у плані досягнень в ЛЧ.
Головний тренер – Карло Анчелотті (2002 – 2008, «Мілан»; 2009 – 2011, «Челсі»; 2017 – 2018, «Баварія»; 2019 – 2020, «Наполі»; 2013 – 2015 и 2021 – н.ч., «Реал»)
Тут взагалі не могло бути інших варіантів. Так, Моурінью вдалося перемогти двічі, причому один раз сенсаційно з «Порту», а Пеп вигравав у ЛЧ, створивши одну з найкращих команд в історії. Але ніхто й близько все ж не стоїть поряд із Анчелотті.
Чотириразовий переможець (з двома клубами), тренер, який вже здобув сотню перемог у Лізі чемпіонів, який подарував один із найвидовищніших фіналів в історії футболу (хай і програв у ньому).
Він просто найкращий у ЛЧ в XXI столітті.
***
Як вам така команда? Кого б прибрали, а кого додали? Пишіть у коментарях.
Фото: Anke Waelischmiller/SVEN SIMON; A.Bibard/FEP; p34/ZUMAPRESS/Global Look Press; imago sportfotodienst; D.Nakashima/AFLO; Alberto Lingria/Global Look Press; Ian Hodgson/Daily Mail/ZUMA Press/Global Look Press; Maurizio Borsari/AFLO; Sven Hoppe/dpa
