Джейсон Кідд. Феррарі без одного колеса.

Якщо на зламі століть вам випало побачити кілька ігр «Санз» або «Нетс», лідером яких був Джейсон Кідд, то неодмінно ловили себе на думці:

- Вау, та це накращий розігруючий, якого я бачив! Це ж один з кращих гравців в усій історії НБА!

Якщо ви занурювалися в статистичні таблиці тих сезонів, то й вони підтверджували те враження. Феноменальна, та вбивчо різноманітна статистика не залишала сумнівів. Здавалося, він умів на майданчику для гри просто все – організовувати швидкі забіги для партнерів та зривати атаки суперника карколомними перехопленнями, проходити «здвоєння», різко й неочікувано міняти темп гри та видавати «пачками» шикарні асисти на партнерів. Побачивши в одній грі, ви вже не забудете ті асисти: ось Кідд отримує м’яч, і, не випускаючи його з рук за пів-секунди оцінює ситуацію на майданчику та рух партнерів, щоб тут же реалізувати кращий варіант з усіх можливих.

Але був один проклятий пунктик в отих статистичних таблицях, через який ми й сприймає Джейсона, як одного з кращих гравців своєї епохи, але все ж, не найкращого. Погодьтесь, зовсім небагато фанатів назвуть його безумовно кращим гравцем НБА початку 21 сторіччя. Той пунктик – то влучність Кідда, тобто відсоток попадань з гри. Фанати «Нетс» вечір за вечір спостерігали феєричне шоу в виконанні лідера Нью-Джерсі, але ось наступав вирішальний момент, і повторювалась одна і таж картинка (як набридлива мелодія будильника в стрічці «День Сурка»): Джейсон на дриблінгу обігрує одного суперника, танком продавлює другого, кидає через руки третього. М’яч стукається об дужку, та відскакує в руки опонента. Трибуни розчаровано видихають.

Ось тому й виникла аналогія з «Феррарі без колеса». То була неймовірна потужна машина з 12-циліндровим двигуном, з прекрасним прискоренням, захопливими плавними лініями корпусу. От тільки без одного колеса.

Мабуть, найкраще порівняння гри Джейсона Кідда видав баскетбольний аналітик Білл Сіммонз в своїй «Книзі баскетболу». Уявіть, що ви приходите ввечері в бар, та бачите за стійкою дуже красиву дівчину в байкерській куртці. Ви підсідаєте до неї, пригощаєте коктейлем, починаєте спілкуватися з нею, та в якийсь момент розумієте, що вона – найкраща з тих, хто вам траплявся в житті. А потім ця дівчина скидає куртку, а під нею – біла маєчка, що ледь приховує груди (чи, вірніше, їх відсутність) «нульового» роміру. От так і з грою Кідда.

Дитинство Джейсона пройшло на дворових майданчиках Окленду. Каліфорнія – баскетбольний регіон, де хлопчаки щоденно вдосконалюють гру в тих «дворових зарубах». Бачили фільм «Білі не вміють стрибати»? Він саме про ті ігри на огороджених металічної сіткою полях. Герой Снайпса, який здатний своїм «треш-током» вивести з себе та деморазілувати суперника, в одному з епізодів говорить партнеру (якого грає Харельсон), що тому ніколи не зробити данк. Так от, в реальному житті Кідд неодноразово перетинався в тих підліткових іграх з майбутньою зіркою НБА та безшабашним «треш-токером» Гарі Пейтоном. Кажуть, хлопці навіть здружилися, не дивлячись на абсолютно різні характери. Гм, якщо режисер дійсно колись бачив гру пари Пейтон – Кідд в битвах 2х2, здається, я знаю, як народився сюжет фільму.

Вже в школі Кідд проявив себе справжньою «зірочкою». Команда «Пайлотс» з передмістя Окленду виграла шкільний чемпіонат, а її лідер видав вбивчу статистику – 25 очків+10 передач+7 перехоплень+7 підборів. Ота статистика прекрасно характеризує кар’єру Кідда, як «універсального солдата», хлопця, що умів на майданчику все.

Десятки скаутів звернули увагу на юного таланту, та до його домівки почали надходити листи з університетів з усіх закутків Штатів. Найсильніші університетські команди марили перспективним розігруючим. Але тут Кідд видав нехарактерний для його віку урок традиційних американських цінностей, вибравши Каліфорнійський Університет в Берклі, який знаходився найближче до його домівки, проте мав дуже посередню баскетбольну команду.

- Мої батьки постійно приходили на ігри Старшої школи, і то було для мене важливо в плані мотивації. Я хотів би, щоб вони відвідували мої матчі й надалі.

Два роки Кідда в університеті були дуже вдалими. Щоб зрозуміти наскільки, варто поглянути на два факта. Перший – колекція нагород та рекордів.

1993 – Новачок року та лідер NCAA за перехопленнями.

1994 – Лідер NCAA за передачами, Приз кращого гравця Тихоокеанського дивізіону, перша збірна NCAA.

Ще не вражає?

Погоджуюсь, але давайте подивимося, в якому болоті Джейсон Кідд відкопав ті призи. До приходу Кідда, та університетська команда закінчила сезон з показниками 10-18, ставши дев’ятими в своєму дивізіоні. І те ніхто в Берклі не вважав провалом – звичайний результат «сірої» команди. І от приходить Кідд, «Голден Беарс» видають 21-9, а сам Кідд видає 110 перехватів за сезон, що стає історичним рекордом в NCAA. Другий сезон – 22-8, а Кідд концентрується на передачах, видаючи 272 передачі за сезон (або ж 9,1 за гру). Ну, і як повелось – високий показник перехватів, 3,1 проти 3,8 в першому сезоні. Та команда, навіть з Кіддом, була занадто слабкою, щоб виграти якийсь титул, але сам Джейсон в повний голос заявив про себе, ставши одним з фаворитів драфту-1994.

На тому драфті першими вибирали «Міллуокі». «Бакс» вибрали Глена Робінсона, непогано форварда, що став одним з лідерів тієї команди, але всього двічі потрапив на Матч Всіх Зірок, залишаючись в тіні Рея Алена. За ними вибирають «Маверікс», та отримують собі Кідда.

Ви ще пам’ятаєте, як я обізвав «Голден Беарс» «болотом»? Що ж, продовжимо принижувати команди з-за океану. «Даллас Маверікс» в 1994 були не підвалом НБА, а каналізацією, що пролягає під тим підвалом. В сезоні 1993-1994 команда видала показники 13-69, що стало найгіршим показником в історії ліги. В першому сезоні Кідда, переродження Далласу нагадувало переродження команди з Берклі два роки тому. Команда показує результати 36-46, достатньо скромні, але все ж порівняйте 13 і 36. Виходить, цей настирливий новачок добув (ну, не самотужки, але ж…) втричі більше перемог. В перший рік в НБА Кідд показував результати в 11.4 очок, 5.4 підборів та 7.7 асистів. В підсумку приз Новачку року в тому сезоні, вперше за останніх двадцять років, був «поділений на двох» - Кідда та Гранта Хілла.

На сезон 1995-1996 фанати покладали великі надії. За рік до Кідда клуб вибрав на драфті перспективного форварда Джамала Машберна. 19.2 очок уже в дебютний сезон в лізі та 24,1 в другий (то був зірковий час в НБА, кількість супер-гравців просто зашкалювала, і от в тій компанії Джамал показав сьому результативність в лізі. Здавалося, з двома молодими зірками в складі Далласу залишається лише крок, щоб стати фаворитом в битві НБА. Всі ЗМІ в Техасі писали хвалебні оди «3J» - так називали тріо з «Маверікс» в складі Джейсона Кідда, Джамала Машберна та Джима Джексона. Але великі надії Далласа обернулися великим крахом. Спочатку серйозна травма спіткала Джамала, так що той сезон відіграв всього 18 матчів. Потім все частіше почали просочуватися в пресу чутки, що Джейсон та Джим не ладять між собою. За думкою Кідда, його партнер вирізнявся егоїзмом, примушуючи всю команду «грати на його статистику». Однак, то були квіточки, навіть на фоні тих чуток, «Маверікс» якось трималися. А потім стався скандал зі знаменитою співачкою Тоні Брекстон. Історія темна, сам Кідд при прямому питання і взагалі заявив, що нічого не було, але по наслідкам очевидно, що все ж було. Кідд запросив міс Брекстон на побачення, та відмовила, але погодилася на аналогічну пропозицію від Джима Джексона. Молода кров Кідда скипіла, і він заявив, що більше ніколи не стане ділити роздягальню з Джексоном. Травма одного лідера, конфлікт двох інших, що ще потрібно було Далласу, щоб розвалити перспективну команду? Вірно, наркотики! Один з основних гравців команди, Рой Тарплі був вдруге арештований за зберігання заборонених речовин та отримав від НБА пожиттєвий бан.

І от, на фоні конфронтації, скандалів, загального провалу сезону, Кідд примудрився стати другим гравцем ліги за асистами (9.7) та четвертим – за перехопленнями (2.2). Зірка? Зірка, що й довів перший виклик на Матч Всіх Зірок. Перший з десяти.

Що зробило керівництво «Даллас Маверікс» в умовах кризи. Як герой «Командо», взяло до рук базуку обмінних операцій, та прийнялося знищувати все навколо. Не прийнявши сторону жодного з лідерів, клуб вирішив обміняти обох. Так, в наступному сезоні Даллас позбувся і Кідда, і Джима Джексона, і, певно, за компанію, Машберна. Ера «3J» закінчилася, так і не почавшись. В дев’яностих роках за 10 сезонів Даллас жодного разу не проб’ється до плей-оф.

В результаті обміну Кідд опинився в Фініксі. І тут знову звернемося до статистики. Не до особистих показників Кідда, вона завжди були на високому рівні, а до того, як змінилися показники клуба після його приходу. Якщо в сезоні 96-97 «Санз» здобули 40 перемог в регулярному сезоні, то вже в першому повному сезоні Кідда – 56. Тобто знову прихід Кідда не просто покращує гру команди, а набагато її покращує.

Період Кідда в Фініксі аж якій не можна назвати невдалим. По-перше, сам Кідд прекрасно вписався в команду, яка сповідувала швидкий, комбінаційний баскетбол з четвіркою «малюків» - Кідд, Кевін Джонсон, Рекс Чемпен і майбутній дворазовий МВП ліги Стів Неш, а також могутній Антоніо МакДайес в ролі центрового. Як на мене, саме проблема центрового підвела «Санс» в першому плей-офф при Джейсоні, в сезоні 1997-98. Їм протистояли Сан-Антоніо з їх толкієновськими «Двома вежами». Робінсон і Данкан в серії плей-оф набирали в середньому 23,1 підбори за гру. А що у «Санс»? 13,3 підбора у МакДайеса, і то було дуже добре для гравця, який звик взагалі-то грати на позиції форварда, та менше 6 – у всіх інших. Наскільки програючи щит, важко сподіватися на успіх. Другий – Кідд, 5,8 підборів, крім того, в тій серії він був кращим в команді за перехопленнями (4.0) та, звісно, асистами (7.8).

Наступний сезон, 98-99, виявився урізаним через локаут. То був кращий сезон Кідда, як снайпера (16,9 очків за гру, при попаданні з гри в 0,444) та як асистента (10,8, кращий показник НБА того сезону). Також він видав 2,28 перехвати за гру та 6,8 підборів. Але саме цікаве не це. В тому укороченому сезоні Кідд видав 7 тріпл-даблів, то як всі інші гравці ліги – 11. «Санз» зайняли сьоме місце на Заході, та в першому раунді плей-оф без варіантів вилетіли від Портленда. Лідером по підборам в тому сезоні у «Санз» був Том Гуліотта (8,9 підбора за гру). Набагато гірше за МакДайеса, хоча й той ніколи не був «королем щита». Ви ще сподіваєтесь на успіх в плей-оф, регулярно програючи щити?

Літом 1999 року у Фініксі нарешті зрозуміли, що за рахунок одного Кідда, як би він круто не грав, чемпіонами не стати, та підписали йому на допомогу Пенні Гардвея. І знову, як і в Далласі, фанати божеволіли, спостерігаючи, як Пенні та Джейсон поступово зігруються, здобуваючи для «Санз» нові й нові перемоги. Фінікс здобув в регулярному сезоні 53 перемоги, що досить непоганий результат, але все ж, могло бути і краще – і Пенні, і Джейсон пропустили значний відрізок сезону через травми.

В плей-оф змогли взяти реванш у Сан-Антоніо, хай і стала ключовою складовою тієї битви травма Данкана. Далі – просто не пофартило з сіткою, в другому раунді потрапили під каток «Лейкерс» з Шакілом і Кобі. Мало команд тієї епохи могли посперечатися з «Озірниками».

Здавалося, кар’єра Кідда виходить на пік, і він знайшов свою команду. В 2001 його втретє вибирають на Олл-Стар, втретє підряд включають до першої п’ятірки зірок НБА, втретє Джейсон стає кращим асистентом ліги. А тут ще у Фініксі від гри до гри додає Шон Меріон, який уже на другому році в НБА заявив про себе, як один з лідерів «Санс».

І знову, як в Далласі, «на вирішальному повороті гонки у Феррарі відвалилося колесо».

Скандал розгорівся в січні 2001, коли дружина Кідда, Джуманна, подзвонила в 911, та пожалілася на регулярні побої від Джеймса. Імідж щасливого шлюбу Кідда було зруйновано, імідж «класного доброзичливого хлопця» затріщав по швам. Гравця забрали до поліцейського відділку, та, після довгих розбирань вказали пройти курси лікування від гніву. Ну, як Адама Сендлера в фільмі 2003 року.

Навряд чи такі події, та інтерес ЗМІ до особистого життя їх лідера, сприяли доброзичливій атмосфері в команді, хоча на звично якісній грі Кідда те не особливо позначилося. І все ж, коли в першому раунді плей-оф «Санз» поступилися Сакраменто 0-3, стало зрозуміло, що дні Кідда в Фініксі вже злічені.

Тут ми трохи перенесемося в майбутнє, в 2007 рік, коли Джуманна Кідд подала на розлучення. Звинувачення, які вона озвучила, будь вони правдою, показали б Джейсона в ролі повного покидька та невгамовного гульвісу. Але ж вся кар’єра Кідда в НБА, всі його інтерв’ю і дії, його абсолютна не егоїстичність та доброзичливість до партнерів на майданчику, говорять протилежне. Якийсь «Доктор Джекіл та містер Хайд» виходить. Я просто залишу шість цитат з тих звинувачень, а вже Вам вирішувати, чи можна вірити Джуманні.

- Під час шлюбу він спав з чотирма репортершами з телебачення, стриптизершами з п’яти міст США, однієї постійної відвідувачки матчів «Нетс», чірлідершою з Нью-Орлеану, і співробітницею офісу «Нетс». (Ого, якщо вам здасться, що в цьому пості забагато баскетбольної статистики, згадайте про Джуманну з її точною статистикою зрад чоловіка, то дійсно вражає);

- Під час шлюбу Джуманна дізналася, що у Джейсона є дочка, про що він їй не говорив до одруження, а уже після обміну обручками у нього додалися ще дві позашлюбні дитини;

- Під час сварок одного разу він запустив в нею бейсбольну біту, іншого – чималий камінець (цікаво, в шикарному домі Кіддів дійсно можна було знайти каміння?);

- Одного разу, в 2006, після двохтижневої виїзної серії, під час якої він їй ні разу не подзвонив, вона влаштувала Джейсону «розбор польотів», під час якого він заявив, що йому «абсолютно пох», та вдарив її в живіт (отут, напевно, повірю);

- Під час поїздки в машині, коли вона спробувала з’ясувати стосунки, він включив на повну «нецензурну музику» (цікаво, все ж, то був хіп-хоп чи шансон), та повністю її ігнорував (тут не просто повірю, а, певно, й зрозумію поведінку Кідда);

- Одного разу він кинув її через усю їх велику вітальню, та здивувався, чому вона така легка (ну, тут явна фантазія, до того ж Кідд ніколи не вмів вправно кидати).

В міжсезоння 2001 року Кідд опинився в «Нью-Джерсі Нетс». Чергове болото на шляху героя. Відверто слабка команда, що в сезоні 2001-2002 здобула всього 26 перемог в 82 іграх регулярного сезону. Як вплинув Кідд на статистику «Нетс»? Слухайте, якщо ви дочитали до цього моменту, вам ще не здається, що у Джейсона десь прихована чарівна паличка Гаррі Поттера, якою він торкається поганої команди, говорить щось на кшталт «Тіміхімікус», і враз її перетворює, магічним чином робить з компанії невдах міцну ватагу однодумців?

В першому сезоні Кідда (2001-2002) «Нетс» видали 52-30 в регулярному сезоні, та виграли Східну конференцію. 26 та 52, то дійсно була справжня магія. Але в запасі у палички Джейсона (біс його бери, як же двозначно те звучить після звинувачень Джуманни) ще було кілька пострілів. Та команда, в якій було всього два гравця непогано рівня, Кеньон Мартін (одна поїздка на Матч всіх зірок за кар’єру) та Кейт Ван Хорн (ну, жодної), в плей-оф виглядала просто невпинною, і то все за рахунок одного гравця, який просто встигав всюди. Феррарі набрала хід, Кідд нагадував Нео з «Матриці», що здобув скілли «обраного». «Нетс» послідовно вибили Індіану (3-2 та 31 очко Кідда в вирішальній грі), Шарлотт (4-1 та 23 очка і 13 асистів в фінальній грі серії), Бостон (4-2, і три тріпл-дабла від Кідда в тій серії, він був просто невпинний). В фіналі НБА їм протистояли ті ж «Лейкерс» і тут уже ніяка чарівна паличка Кідда допомогти не могла, хоча в першій грі серії Кідд видав 23 очка, 10 підбирань і 10 асистів. Але самотужки витягнути команду з сьомого місця конференції в фінал НБА – такого я не бачив ні до, ні після. Недаремно в тому сезоні в голосуванні за звання кращого гравця ліги Кідд поступився тільки Данкану, і то, певно, через провал «Нетс» в фінальній серії.

Але все ж, чому на початку посту довелося порівнювати Кідда з Феррарі без колеса або дівчиною без грудей. Так як в Нью-Джерсі просто нема форварда хоча б рівня «примарного шансу на Матч всіх зірок», кидати доводиться Кідду. Всю гру, чорт візьми, від захисту на власному щиті, перехоплень, першого пасу, розвитку атаки, доводиться брати на себе Кідду. Хіба що Ван Хорн хоч трохи кваліфіковано допомагав. Рівень попадань Кідда з гри – 0,391. Якщо я скажу, що рівень попадань лідера «Нетс» був нижчим за середній рівень по НБА, то для вас стане зрозуміліша аналогія з «Феррарі без колеса»? Якщо ні, останній козир – в тому сезоні по відсотку попадань Кідд займав десяте місце серед гравців Нью-Джерсі. Тобто, Кідд був в тому показнику гірше партнерів по команді, канадця Тодда МакКалоха або Джейсона Коллінза. Що то за люди, я поняття не маю, але ж то просто так, для порівняння.

І тут повторюється казус «Фінікса». В «Нетс» розуміють, що мають в своєму гаражі Феррарі останньої моделі, але ж без гравців, що хоча б приблизно відповідали рівню гри Кідда, втриматись на тому ж рівні буде дуже складно. Ну, не може один гравець довго тягнути вверх посередню команду – навіть, якщо його ім’я «Джейсон Кідд». Тоді «Нетс» вимінюють у Філадельфії зіркового центрового Дікембе Мутомбо. Уф, нарешті в команді Кідда з’явився класний центровий. «Нетс» показує 26-9 на старті сезону, а потім… «на вирішальному повороті гонки у Феррарі відвалилося колесо». Мутомбо отримує важку травму, і зігравши всього 24 гри в регулярці, вибуває до кінця сезону. І знову Кідду доводиться самому тягнути «Нетс». І знову він робить це успішно, доводячи партнерам, які в іншій команді НБА і в стартову п’ятірку б не пробились, що вони здатні на більше. Точно, чарівна паличка в кишені.

Знову, вчергове Кідд вмикає «режим Феррарі», та в сезоні 2002-2003 виграє з «Нетс» регулярний сезон на Сході. 8,9 асистів, 18,7 очків в середньому за гру, але все ж… Він стає кращим бомбардиром команди при відсотку попадань всього 0,414. Ну хоча б сьомий показник в команді.

Якщо ви не любите статистику та досі сумніваєтеся, чи цифра в 0,414 – то добре, просто скажу Вам, що то був кращий показник Кідда за перші три сезона в Нью-Джерсі, тоді як, для порівняння, Карл Мелоун за перші 15 сезонів в НБА ніколи не показував результат, гірший ніш 0,490.

І все ж, універсальність та жага перемоги Кідда були надприродні. Той «Нетс» послідовно розбив в плей-оф Мілуокі (4-2, Кідд - 22 очка + 11 асистів + 11 підборів в вирішальній грі), Бостон (4-0, Кідд – 29 очків + 8 асистів + 10 підборів в четвертій, заключній грі), та в фіналі Сходу знищили Детройт, 4-0.

В двох останніх іграх з Детройтом Кідд в сумі набрав 60 очок, 24 підбори, 13 асистів. Ні до того «травневого божевілля», ні після, я не бачив, щоб гравець наскільки домінував в ключових іграх Фіналу конференції.

А потім знову, як в 1998, на майданчику зіткнулася магія з двох найкращих фентезі-історій. Сан-Антоніо і «Дві вежі» від Толкієна та чарівна паличка імені Гаррі Поттера і Джейсона Кідда. І знову Толкієн переміг Джоан Роулінг. Певно, просто, як письменник, Толкієн все ж краще. «Сперз» Данкана та Робінсона перемогли «Нетс» Кідда. Але ж знову, подивіться, як боролися за підбір в шостому, заключному матчі серії, оті «Дві вежі» та партнери Джейсона. Данкан – 16 підборів, Робінсон -13, у «Нетс» - 10 у Мартіна. 55 підборів за матч у «Сперз», 35 – у «Нетс». Знову риторичне питання, як боротися з суперником, якому ти вчисту програєш гру на підборах. Хіба у вас не виникало бажання звернутися до керівництва «Нетс», якщо ви бачили ту серію – ну, дайте нарешті Кідду нормального центра, хай не зірку, але ж середнього, дайте йому нормального форварда, що буде, після отої навали класних асистів на рівні Стоктона, вибивати хоча б 0,45 з гри, і він зробить ту команду чемпіоном.

Сьомий показник по влучанням? То було ще добре. В сезоні 2003-2004 з показником 0,384 Кідд стає дванадцятим в «Нетс» по результативним влучанням. Ви розумієте іронію – я тут Вам розписую Джейсона, як одного з кращих розігруючих захисників в історії НБА, він – кращий бомбардир «Нетс», та при цьому у нього відсоток влучань – дванадцятий в команді. «Нижче плінтуса».

В першому раунді плей-оф 2003-2004 «Нетс» пройшли Нью-Йорк, але в другому в семи іграх програли Детройту. Саме в сьомій, програній грі серії, отой «ефект Феррарі без колеса» проявився в повній мірі. В тій грі, коли всі надії Нью-Джерсі вертілися навколо Кідда, він всього 8 разів кидав по кільцю, при відсотку влучань… Та який там в біса відсоток, Кідд у вирішальній грі не влучив ні разу. У виправдання можна сказати, що хоча в сьомій грі серії Кідд і відіграв 42 хвилини, він вийшов на майданчик з травмою.

Крок назад після двох фіналів НБА? Що ж, в «Нетс» стали шукати шляхи підсилення складу, та заполучили зіркового Вінса Картера з Торонто. В першому ж сезоні після створення супер-пари, гра команди була нестабільна, так що Нью-Джерсі лише в останній грі регулярного сезону вдалося заскочити до потягу плей-оф. Щоб уже в першому раунді плей-оф потрапити під асфальтоукладчик Маямі з Шаком і Дуейном Вейдом за кермом. Наступного року справи наче пішли вгору, 49 перемог в регулярному сезоні, але в плей-оф знову програли Маямі, а Кідд вкотре видав дуже посередній відсоток влучань – 0.371 в пост-сезоні.

Врешті, так «Нетс» та Кідд докотилися до сезона 2007-2008. Кідд видавав в тому сезоні найгірший відсоток влучань в кар’єрі, всього 0.366, а «Нетс» явно пролітали мимо плей-оф, вперше з моменту переходу Джейсона. Прийшла пора покинути «Нетс», і в лютому він перейшов до Далласу, клубу, з якого для Кідда все й розпочиналося в НБА. Але на старому/новому місці від Кідда очікували дещо іншого, ніж він показував до того. Якщо в «Санз» та «Нетс» весь бульйон командних дій варився навколо Кідда, і ті команди було залежні від свого лідера, як Рой Тарплі від кокаїну, то у «Маверікс» нульових вже була своя зірка, Дірк Новіцкі. Для чемпіонства їм не вистачало тільки супер-асистента, людини, яка б згуртувала команду в єдине цілу, створила «командну хімію». І вже тоді, в 2008, вони розуміли, що ніхто в лізі не вміє це робити краще, ніж Кідд.

Лебединою піснею Кідда в НБА став сезон 2010-2011. Кідду було вже 38, і закрадалася думка, що ще рік в ролі стартового розігрую чого він уже не потягне. Даллас видав прекрасний регулярний сезон з показниками 57-25 та вийшов в плей-оф з третьої позиції Заходу. Кідд в тому сезоні видавав відсоток влучань в 0.361, значно нижче середнього по лізі, але кого те хвилювало при наявності в складі Новіцкі (для порівняння, у Дірка в тому сезоні було 0.517 влучань). Зате в листопаді Кідд зробив 11-тисячний асист, другим в історії після Стоктона.

В першому раунді Даллас вибив Портленд, 4-2. В другому їм дістався набагато сильніший суперник, «Лейкерс» Кобі Брайанта. І тут Кідд постав в усій красі, зумівши в «клатчі» першої та третьої гри вимкнути Кобі з гри. Далі – фінал Заходу, де Кідду протистояли юні зірки Кевін Дюрант та Расел Уестбрук. І тут Джейсон впорався з завданням на відмінно, 4-1 в серії, та вирішальний триочковий Кідда в овертаймі четвертої гри. В фіналі задача Кідда була надскладна – зв’язати по рукам Леброна та Дуейна Вейда. І ветеран впорався з нею блискуче: 9.3 очка, 7.3 асиста та 1.9 перехватів в серії. Кідд досяг своєї вершини, здобув чемпіонського персня, якого своєю довгою, блискучою кар’єрою в НБА заслужив, як ніхто інший. Дякуємо тобі, містер Кідд, таких як ти, більше нема.