Встань і мовчи. Махмуд Абдул-Рауф і його боротьба
Філ Джексон називав його прообразом Стефа Каррі. Навіть Стів Керр бачив схожі риси між ним та своїм підопічним. Але фактично він став прообразом Коліна Каперніка. Лонгрід, написаний в рамках конкурсу «Травневе божевілля».
У наш час професійні спортсмени є не лише атлетами, їхня діяльність не обмежується виключно майданчиком чи полем. Вони є персонами публічними, лідерами громадської думки. Найбільш впливовими є голоси гравців НБА та НФЛ. У пам’яті багатьох фанатів спорту й досі свіжі згадки про відмову гравців «Мілуокі Бакс» вийти на п'ятий матч серії плей-оф проти «Орландо Меджик» у бабблі. Рух Black lives matters та соціальні слогани на майках баскетболістів. У НФЛ є приклад Коліна Каперніка, який став на коліно під час виконання гімну США у знак протесту проти поліцейського насилля.
Свій Капернік також був і в НБА. Щоправда, йому не пощастило народитися в епоху соціальних мереж, коли простіше донести свою точку зору до суспільства. Тому у своїй боротьбі він залишився один.
Кріс Вейн Джексон, а саме так звали героя розповіді при народженні, побачив світ 9 березня 1969 року у Гулфпорті, штат Міссісіпі. У 60-70-х роках цей регіон мав доволі сильний осередок Ку-клукс клану, тож дитинство майбутнього гравця НБА було мало схоже на казку. Родина жила у злиднях, їжі не завжди вистачало на трьох дітлахів, а свого батька Кріс ніколи не бачив. Мати завжди уникала розмов про нього, хоч як би малюк не розпитував. Відсутність любові батька стала однією з рушійних сил у прагненні хлопчика досягти успіху. «Я думав, якщо стану кимось важливим, тато захоче знати мене та з’явитися у моєму житті», – пізніше згадував баскетболіст.
Іншою рушійною силою стала незвичайна жага до перфекціонізму. Кріс міг з десяток разів відкривати та закривати двері, або по п’ять хвилин зашнуровувати взуття – через це процес виходу з дому розтягувався надовго. Хлопець не міг боротися з бажанням все зробити ідеально. Навчанню це не допомагало, адже шкільні предмети давалися йому важко. Втім, у 9 років Кріс закохався у баскетбол. Він відчув, що спорт може допомогти його сім’ї побороти бідність і відкрити шлях до кращого життя. Спочатку його тренування носили хаотичний характер. Хлопчик міг годинами бігати вуличним майданчиком у повній самотності, адже був доволі закритим та сором’язливим. В організований баскетбол Джексон почав грати у середній школі. Жага досягти ідеалу у повній мірі проявилася на тренуваннях. Він ніколи не полишав паркет, доки не закине 10 кидків поспіль. При цьому, м’яч обов’язково мав чисто зайти у кошик, не торкнувшись сітки.
Виглядає, як одна з багатьох шаблонних історій, правда? Втім, це зовсім не так. Ще змалку Кріс помічав, що з ним відбувається щось не те. Йому було важко всидіти на місці, мимоволі він стискав плечима, мружився. І було ще дещо. Що не давало йому піти з баскетбольного майданчику, доки він не закине поспіль 10 ідеальних кидків. Хлопець не міг контролювати це відчуття, прагнення зробити усе ідеально. У підлітковому віці він з матір’ю неодноразово відвідував лікарів, які прописували йому пігулки від епілепсії. Та від таблеток ставало все гірше. Одного разу Кріс став перед дзеркалом і дивився, як стискаються його плечі, очі кліпають та обертаються, а голова смикається проти його волі. Хлопець плакав та молив Бога, щоб це врешті-решт скінчилося. Але ні. Товариші по шкільній команді згадували, що уві сні Кріс наче боровся з демоном, який сидів всередині нього. Конвульсії по всьому тілу були досить сильними.
Лише у 17 років, коли Джексон вже був відомим баскетболістом на рівні старшої школи, він нарешті дізнався, що з ним відбувається. Дружина головного тренера порадила юнакові лікаря, який зумів поставити правильний діагноз. Синдром Туретта. Хвороба нервової системи, яка спонукає людину робити різкі рухи або вигуки проти власної волі. Таку саму проблему мали колишній голкіпер «Манчестер Юнайтед», «Евертону» та збірної США Тім Ховард, бейсболіст Джим Айзенрайк, гонщик НАСКАР Стів Воллес.
Талановитий гравець нарешті отримав відповідь на одне з питань, яке так сильно дошкуляло йому. Синдром Туретта й досі є невиліковною хворобою, але завдяки лікуванню є можливість зменшити його вплив на життя людини. Втім, на баскетбольному майданчику у Кріса проблем не було. Декілька чемпіонств штату зі старшою школою Гулфпорта, потрапляння до символічної збірної McDonald’s All-American та чимало пропозиції від відомих коледжів першого дивізіону NCAA. Вибір пав на Луїзіану Стейт.
Головний тренер університетської команди Дейл Браун на першому курсі подарував новачку автобіографію Малкольма Ікс. Історія життя афроамериканського активіста, одного з лідерів руху «Нація Ісламу» та борця з расизмом (хоча за життя він і сам отримував подібні звинувачення за просування ідеї вищості темношкірої раси) неабияк зацікавила Джексона. На той момент він був набожним християнином, який завжди носив із собою Біблію. Але ідеї ісламу та боротьби з дискримінацією знайшли відлуння у душі молодого спортсмена.
У коледжі мініатюрний захисник швидко став лідером команди. 48 очок у третьому матчі, ще через дві гри він самотужки набрав 53. Джексону й досі належить рекорд за кількістю сумарно набраних очок у дебютному сезоні NCAA – 965. У якості фрешмена розігруючий набирав у середньому більше 30 очок за матч, реалізовував 39% триочкових при семи спробах за матч. Неймовірна швидкість, швидкий реліз кидка та непоганий атлетизм робили його кошмаром для опікунів
У другому сезоні результативність Кріса дещо впала, адже в команді з’явився ще один топовий проспект – Шакіл О’Ніл. Втім, досягти успіху у «Березневому Шаленстві» Луїзіані Стейт не вдалося, команда вилетіла вже у другому раунді, поступившись Джорджії Тек. Попри цей факт, Джексон обидва роки отримував титули найкращого бомбардира та гравця конференції SEC, потрапляв до символічної збірної All-American First team.
Після другого сезону у коледжі захисник вирішив виставити свою кандидатуру на драфт. За його словами, причиною подібного рішення став візит додому. «Я повернувся до сім’ї, увечері відкрив холодильник. Він був зовсім порожнім. Я вирішив, що маю це змінити», - згадував Джексон. Перед драфтом він отримав зелене світло від лікарів, що спеціалізуються на Синдромі Туретта. На адресу НБА надійшов лист, в якому зазначалося, що хвороба не впливає на гру молодого баскетболіста.
На драфті-1990 року Джексон був обраний під загальним третім піком. Новою домівкою захисника став Денвер. Перед стартом сезону знайомі радили йому набрати вагу, аргументуючи тим, що він занадто тендітний для жорсткого стилю баскетболу НБА. Кріс дослухався до поради, але сприйняв її по-своєму. Він почав надмірно їсти. На початку сезону новачок «Наггетс» мав близько восьми зайвих кілограмів, які позбавили його головного козиря – швидкості. Джексон виглядав вайлуватим, мав проблеми з реалізацією дальніх кидків (24 відсотки у дебютному сезоні в НБА) та поступово втрачав впевненість у власних силах. Намагаючись знайти відповіді, баскетболіст знову занурився у читання Біблії. Натомість клуб у публічній заяві порекомендував своєму гравцю закинути святе письмо якнайдалі і сфокусуватися на баскетболі.
В якомусь сенсі, він так і зробив. Після дебютного сезону у лізі Джексон переніс операцію на нозі, а під час відновлення мав час на духовні пошуки. Він всерйоз захопився життям Малкольма Ікс та зрештою, став більше цікавитися ісламом. Прочитавши декілька перших сторінок Корану, баскетболіст зрозумів, що знайшов своє. І влітку 1991 став мусульманином.
Іслам, як релігія, вимагає від своїх послідовників прагнення до досконалості. Те саме прагнення, яке не відпускало Джексона усе життя. Необхідність молитися п’ять разів на день, дотримуватися Рамадану та годувати нужденних допомагало баскетболісту у боротьбі з недугом. Який відпускати спортсмена не збирався. Доходило навіть до того, що гравець отримував технічні зауваження за мимовільні вигуки, які судді сприймали на власну адресу.
Другий сезон в лізі вийшов ще гіршим за попередній. Сенсація з коледжу все частіше чула на власну адресу таке образливе слово: «баст». Наставник Пол Вестхед прививав команді швидкий баскетбол. Гра, яка зовсім не підходила захисникові із зайвою вагою. На щастя для Кріса, клуб вирішив позбутися головного тренера, а не гравця.
Щоправда, визначними у подальшому прориві не тренерські зміни, а внутрішні. Вперше за час свого перебування в НБА Джексон зумів належним чином підготуватися до сезону та скинути зайву вагу, яка заважала йому розкритися. А також здійснити подорож до Мекки. Це паломництво ще сильніше вплинуло на спортсмена. І не лише духовно. Захисник «Денвера» офіційно змінив ім’я і став Махмудом Абдул-Рауфом.
Вже у передсезонних матчах «трійка» «Денвера» виглядала інакше. А з плином сезону прийшла і впевненість у власних силах. 19,2 очки та чотири передачі в середньому за матч, участь у слем-данк контесті на Всезірковому вік-енді (але там з тріском провалився) та звання найпрогресуючого гравця за підсумками сезону 92/93. Абдул-Рауф став справжнім лідером «Денверу» на майданчику та все більш вагомою фігурою всередині колективу. У клубі дозволяли гравцю молитися у роздягальні перед, або навіть під час матчу, якщо відповідний момент припадав на час поєдинку.
Змінивши релігію, людина зазвичай шалено прагне довести оточуючим, що варта її. Намагається неухильно дотримуватися канонів віри. У випадку з Махмудом це вилилося у проблеми з дружиною. Він не хотів святкувати Різдво, дорікав жінці за надмірно відкрите вбрання і переконував її носити хіджаб. Врешті-решт, це вилилося у розлучення у 1994-му році. Шлюб не врятувала навіть наявність спільних дітей.
Паралельно з цим Абдул-Рауф все більше інтегрувався у мусульманську спільноту. Відвідував семінари, лекції, спілкувався з імамами. У свідомості спортсмена все сильніш стверджувалася думка про те, що навколишній світ не справедливий. Не ідеальний. І про те, що не можна стояти осторонь.
Сезон 95/96 був найуспішнішим у кар’єрі гравця. 19 очок, близько семи передач при всього двух втратах в середньому за гру. 39% триочкових, маючи більше п’яти спроб за матч. Так було до березня 1996 року.
Під час одного з домашніх матчів «Наггетс» журналіст місцевого радіо, сидівший у кортсайді помітив, що Абдул-Рауф залишився сидіти на лаві під час виконання національного гімну США. На ранок журналіст у своєму шоу розкритикував баскетболіста, звинувативши його у неповазі до своєї країни. Вже на наступному передматчевому тренуванні захисник «Денвера» помітив присутність великої кількості представників преси. І як тільки медійникам дали дозвіл на спілкування з гравцями, Абдул-Рауфа оточили репортери з питанням: «як ви ставитеся до американського прапору?»
У свою чергу баскетболіст відповів, що вже декілька місяців не встає під час гімну США, але це помітили лише зараз. «Не можна бути одночасно і за Бога, і за гноблення. Прапор США – як раз про тиранію та гноблення. Не можна забувати про расизм та сегрегацію. У Корані чітко написано, що Аллах – єдиний шлях. Я не критикую тих, хто стоїть під час гімну, тож не критикуйте мене за моє рішення». Заява спортсмена була швидко розтиражована пресою.
У той самий день «Денвер» мав грати проти «Орландо», де виступав старий знайомий Махмуда, Шакіл О’Ніл. Після тренування захисник «Наггетс» з’їздив додому, а повернувшись на арену дізнався, що з ним хоче поспілкуватися головний тренер команди, Берні Біккерстаф. Який на той момент обіймав також і посаду генерального менеджера клубу.
Наставник повідомив гравцю про дзвінок з офісу ліги. В НБА вимагали, щоб Абдул-Рауф дотримувався регламенту та стояв під час виконання національного гімну, інакше він буде дискваліфікований. Але гравець відмовився та заявив, що готовий до покарання. В результаті, йому не дозволили перевдягнутися на гру, або просто підтримати команду на арені. Замість виходу на паркет, гравець був оштрафований за пропуск матчу на 31,7 тис. доларів США та дискваліфікований на невизначений термін.
У короткий термін Абдул-Рауф перетворився на вигнанця. Навіть представники мусульманської спільноти США розкритикували вчинок спортсмена. В свою чергу він заявив, що готовий кинути баскетбол заради боротьби у те, що вірить. Втім, цього робити не довелося. За декілька днів, після спілкування з іншими мусульманами, гравець «Денвера» пом’якшив позицію. Компроміс було знайдено – Абдул-Рауф стоятиме під час гімну та читатиме намаз.
Сам спортсмен заявив, що не відчуває провини за сподіяне і подібний «компроміс» з лігою не є компромісом з совістю. А під час гімну він молитиметься за людей усіх рас та віросповідань. І не тримає зла на тих, хто критикує його, адже мати свою позицію – це і є демократія. Так само, як і рішення не вставати під звуки гімну.
Думку громадськості це не змінило. Абдул-Рауф повернувся до складу команди на виїзну гру з «Чикаго Буллз» і був освистаний вболівальниками. Навіть під час національного гімну, що змусило гравця іронічно запитати в інтерв’ю, а чи поважають гімн самі глядачі.
Тиск не вщухав. Абдул-Рауфа освистували під час кожного виїзного матчу, фанати пропонували йому не брати зарплатню, адже вона надходила в американській валюті. Врешті-решт клуб здався. Після завершення сезону «Наггетс» обміняли лідера команди в «Сакраменто Кінгз» на Шарунаса Марчюльоніса та другий пік драфту.
У Каліфорнії Абдул-Рауф не став своїм, нікуди не ділася і нелюбов трибун. Ігровий час баскетболіста поступово зменшувався, а по закінченню сезону-97/98 «Кінгз» не стали пропонувати йому новий контракт. Як і жодна інша команда ліги.
29-річний гравець спробував свої сили у Туреччині, підписавши шалену дворічну угоду з «Фенербахче» вартістю 3,4 мільйони доларів. Здавалося б, мусульманське середовище мало б сприятливо відобразитися на ньому, але вийшло інакше. Абдул-Рауф поступово втрачав інтерес до баскетболу і залишив клуб, не провівши повністю навіть перший сезон.
Поза спортом він провів більше року, але потім любов до гри взяла своє. «Ванкувер Грізліс» дали опальному баскетболісту шанс, але молодший Майк Біббі поступатися ігровими хвилинами не збирався. Абдул-Рауф обмежився незначними хвилинами і на новий сезон залишився вже без команди.
Паралельно він будував дім у рідному Міссісіпі. Та ще у процесі будівництва місцевий осередок Ку-клукс клану залишив на ньому свою мітку. А влітку 2001 року дім згорів. ФБР встановило факт підпалу, та винних не було знайдено.
Нова порція хейту на вже безробітного Абдул-Рауфа хлинула у грудні 2001-го. Коментуючи події 11-го вересня 2001-го гравець заявив, що не впевнений у ролі «Аль-Каїди» у теракті, звинувативши Ізраїль та американські спецслужби. Після подібної заяви стало зрозуміло, що в НБА Абдул-Рауф не повернеться вже ніколи.
Попри це, йому все ж вдалося не лише залишитися у професійному баскетболі, а й відіграти ще десять років. Після сезону у пермському «Урал-Грейті» були італійський «Розето», грецький «Аріс» (з яким Абдул-Рауф встиг навіть провести 17 матчів у Євролізі, але у якості рольовика), а також Саудівська Аравія та Японія, де він грав до 42-х років.
Наразі Абдул-Рауф є тренером з індивідуальної підготовки, співпрацюючи з такими гравцями як Віктор Оладіпо чи Спенсер Дінвідді. Також має власний бізнес та веде соціальну діяльність. Не забуває і грати в баскетбол. До останнього часу екс-захисник «Денвера» грав у лізі Big 3, де вигравав чемпіонський титул у віці 50 років та радував хайлайтами.
У 2016-му році Філ Джексон у своєму твіттер-акаунті порівняв Стефа Каррі саме з Махмудом Абдул-Рауфом. Мало хто сприйняв це порівняння всерйоз. Та деякі спільні риси, безумовно, є. Швидкість переміщень та кидка, вбивчий кросовер, вміння «спалахнути» й відвантажити суперникам повний кошик. І хтозна, як би склалася його кар’єра, народись він на 20 років пізніше. Сучасна НБА куди більш толерантна до думки гравців, а стиль баскетболу благоволить шутера. Можливо, Абдул-Рауф став би легендою. Або президентом профсоюзу гравців. Та герой цього матеріалу каже, що ні про що не жалкує. Тож, не варто жалкувати і нам.
