П’ять локацій Белграда для справжніх фанатів спорту

Фаст-фуд "Локі"

Невід’ємним атрибутом Белграду є кафани – маленькі ресторації з білими скатерками в червону клітинку, стратегічним асортиментом найнеможливішої ракії та кавою, після філіжанки якої ваші зуби матимуть приємний медовий колір увесь наступний тиждень. Цілодобові фаст-фуди, то трохи про інше, проте теж атмосферно. Однією з таких обителей є "Локі".

Власники закладу вперто наполягають на тому, що тут регулярно харчується Джоковіч. Твердження видається сумнівним, оскільки тенісист веган, а постулатом власників ресторації є девіз про те, що "найкращою рибою є ягня, яке впало до річки". Тим не менше, маленький "Локі" засвітився у світі великого спорту. Є навіть задокументований факт. Колись Деян Станковіч та Сініша Міхайловіч привезли до Белграда чималий десант з Апенін – Адріано, Фаваллі та Вієрі з "Лаціо" та "Інтеру". Як усі чемні люди футболісти відстояли чергу, та зробили замовлення. Їли головну фішку закладу – плескавіцу. Це така величезна котлета загорнута в тісто, яку готують прямо на твоїх очах.

Співала для гостей сама Цеца. Навіть не уявляю як до подібної обжорки змогли затягли головну світську левицю країни, благородну любительку леопардових штанів та вдову сербського мафіозі Желько Ражнатовіча. Але це вже інша історія.

Ружица

В фортеці Келемегдан знаходиться невелика церква Ружица. Це -- найстаріший храм Белграду. Вона притулилася над урвищем до порослих мохом стін цитаделі. Перший храм тут існував ще в 15–16 століттях. В 1521 році турки захопили місто та влаштували на цьому місці мечеть. Після звільнення тут базувався склад пороху – ну чим не місце щоб влаштувати церкву? На стелі окрім древніх фресок досі висять канделябри зроблені з гільз. Армія, мова, віра. Ви всі в темі кароч.

Це направду унікальне місце. Обитель сили. Поруч в стіні фортеці лежать кості загиблих під час Првог светског рата солдат, трохи нижче видно маківку храму святої Петки, лівіше каземати римського каструму, де здирали шкіру з бунтівних готів. Каламутний пояс старезного Дунаю внизу.

Коли цього року Джоковіча нагнали а Australian Open, вже через два дні тенісист був у Белграді. Певно, кинув шмотки до своєї бетонної югославської панельки на околиці Земуну, і першим ділом пішов до Ружици. Є фото з служби з приводу Хрещення Господнього, де він помолио се за здравље своје породице. Так-так, серби дуже віруючий нарід, тому причащаються вином тільки з чаш саме такого розміру.

Пам'ятник Михайлу Обреновичу

Місько Обренович – батько незалежності Сербії. В 1840 році від влади його усунули підступні сербські Клименки – Карагеоргії (хресна слава цього роду припадає на день святого Климента). Другий захід на княжіння для нього видався більш вдалим. Він сформував регулярну армію, вигнав з країни турецькі гарнізони, реформував законодавство та заснував парламент. На честь князя в центрі міста поставили шикарний пам’ятник роботи італійського скульптора.

Обренович сидить на коні, і рукою показує в бік куди треба тікати османам – на Стамбул. На підніжжі пам’ятника прикріплено сім табличок, де золотими літерами вибито назви сербських міст, які він звільнив: Кладово, Соко, Смедерево, Шабаш, Ужице та Белград. Встановлено пам’ятник на площі Трг республіки, це головна площа країни. Поруч національний театр, інститут Сервантеса, філософський факультет Белградського університету, шикарна книгарня сербської академії наук, олімпійський музей. Культурний центр, м’яко кажучи.

Всього цього ви, звісно, не довідаєтеся із сербського сюжету "Трендеця". Гуляючи біля пам’ятника блогер лише сказав щось на подобі: "Чуваки, щось у мене коки скукожилися але все одно роблю цей контент для вас". (очевидно я тепер автоматично вилітаю з конкурсу Трибуни, але не повернути таке трибунцю просто не міг). Це був випуск про виїзну гру збірної України проти Сербії. Перед тим закінчили 5:0, ви всі точно пам’ятаєте той матч. Така от прив’язка до спорту. Пам’ятник треба відвідати. Хоча б для того, щоб зрозуміти: можливо, "Трендець" тоді недотрин…недопрацював.

Національна бібліотека Сербії

Головну книгозбірню країни заснував Олександр Карагеоргій, що усунув від влади вищезгаданого князя Михайла у 1840 році. Тож сербські Клименки не такі вже й безнадійні. Освічена людина була, навчався у Хотині. Бібліотеку знищила в квітні 1941 року німецька авіація – у вогні навіки згоріли 500 тисяч книг.

Після війни для бібліотеки збудували нове примушення. Мені воно нагадує польовий штаб в’єтконгу, та в принципі виглядає колоритно. В середині теж класно, часто звідти проводять інстаграм-трансляції зустрічей з письменниками. Один з двадцяти глядачів має нік madlibrarian, і шле в чат жовто-сині стяги. День Бібліотеки – 28 лютого. Тож якщо питимете того дня за народження словенців Анни Олегівни Музичук чи Луки Дончича, не забувайте, трясця, і про культуру.

На одній зі стін бібліотеки є графіті "гробарів" – "Любимо тебе, бібліотеко". Варто зазначити, що на стінах будинків Белграда точиться справжня війна муралів та написів між прихильниками "Партизана" та "Црвени Звезди". Проте написів представників останніх саме на бібліотеці якраз і немає. Воно й не дивно – для щоб знати про її існування, треба принаймні вміти читати.

Novak Café & Restaurant

В Горњем Граду знаходиться ресторан, з назви якого цілком зрозуміло, хто його власник. Тут немає ракії, картатих скатерок, попільничок та жирних плескавіц на пів кілограма. Все по-багатому, орієнтовано на вибагливого європейського туриста. Смузі, фреші, салати, тістечка. Також можна замовити сир з віслючого молока, бо, кажуть, у Джоковіча алергія на молоко коров’яче. Ресторація заявлена як веганська, хоч думаю там не все так однозначно.

Ціни – вищі за середні. Обслуговування не надто швидке, тому не нервуйте, якщо офіціант не поспішатиме до вас з меню. Просто насолоджуйтесь атмосферою: можна подивитися трофеї Новака чи наробити селфі з його статуєю на вході.

Ресторан продає франшизу в інші країни, тому зважуйтеся. Вхід до закладу лише вакцинованим від коронавірусу, та це не точно.