Московські воші та свої гниди. Ордець в Європі – це навіть гірше, ніж перехід туди росіян

У цьому матеріалі будуть використані лише фотографії знищеної Волновахи.

***

Перехід гравця з українським громадянством в німецький клуб останні роки був серйозною подією. Ярмоленко в «Борусії», Коноплянка в «Шальке» та навіть Федецький в «Дармштадті» та Сікан в «Ганзі». Це викликало інтерес та обговорення. 

Проте від нового переходу стає лише гидко. Мова про Івана Ордеця і його появу в «Бохумі». Про його реакцію на війну.

Хоча неправильно казати, що 24 лютого – це справжній початок війни між Росією та України. Війна почалася набагато раніше – навіть не у 2014 році чи 2003-му (Тузла), чи на початку 1990-х (спроба відхопити Крим). Війна в різних стадіях та проявленнях проти нас йде вже понад 300 років. Але 24 лютого все ж важливе тим, що ця дата як старт нового повномасштабного вторгнення поставила питання руба. 

Ти українець чи ні? І тут значно менше напівтонів, ніж раніше. 

І можна ще довго вести важку дискусію в суспільстві про сприйняття тих людей, які визначилися лише наприкінці лютого, а до того були інструментом російської пропаганди. Яскравий приклад – Ярослав Ракицький, про якого ми вже писали і так, і ось так. 

Але жодної дискусії в Україні не може бути до таких, як Іван Ордець.

Немає жодної поваги до людини, яка не змогла сказати нічого зрозумілого за майже півроку. Немає розуміння, як можна так зневажати власних співвітчизників, коли в соцмережах так і не з’явилося жодного згадування, що РФ – це агресор. Немає бажання навіть вислуховувати гіпотетичні аргументи від людини, яка в момент, коли його рідну Волноваху зрівнювали з землею, веселилася в нічному клубі в Москві.

Є лише відчуття величезної огиди. І жаху від розуміння тієї шкоди, якої ще завдасть Ордець своїм перебуванням в європейському чемпіонаті. 

Це прапор України поруч з його прізвищем на кожному титрі. Це публікації прес-служби «Бохума» про Ордеця зі словами «Україна, українець». Це інтерв’ю, де буде викривлена реальність. Дуже б хотілося, щоб Ордець не відкривав свого рота і нічого не казав місцевій пресі – але це малоймовірно, бо не можна футболістам мовчати в Німеччині. 

А яке в нього сприйняття – видно ось тут. І уявіть ситуацію, коли гравець з українським громадянством щось скаже про мир всією ціною, про політиків, які нас посварили, про братні народи. Це гидко навіть писати, але ж це буде очевидною цеглиною в нові наративи російської пропаганди. І така заява від Ордеця буде сприйматися на відміну від заяв російських футболістів (яких однаково немає). Іван в очах європейців буде неминуче асоціюватися з жертвою війни – і це сюжет за Орвеллом чи Гакслі.

Після всього, що відбулося, тепер навіть секундне асоціювання Ордеця з Україною – це наруга над всіма, хто за цю незалежність бореться в рідній країні. Не в московських клубах, а на полях Донбасу, Херсонщини, Харківщини та Запоріжжя. І навіть якщо є маленька ймовірність, що Ордець просто заблукав і не розуміє всієї серйозності ситуації – вибачте, але чи варто толерувати тоді ідіотизм в такий складний час для країни? За 5 місяців все можна зрозуміти – нічого пояснювати вже не треба.

Хоча я впевнений, що ситуація тут не про дурного Ваню.

«Гірше за московських вош можуть бути лише українські гниди». Таку фразу часто помилково приписують Симону Петлюрі, але він написав інші слова, яким скоро буде сто років: «У кожного народу є запроданці і вилюдки. Московська неволя виплодила в Україні перекинчиків та перебіжчиків, що за ласощі нещасні продають нас».

З неповагою до Івана Ордеця.