Суперліга виявилася футбольною версією серпневого путчу 1991-го
Володимир Гарець знаходить аналогію сьогоднішнім подіям.
Володимир Гарець знаходить аналогію сьогоднішнім подіям.
Історія інколи повторюється в дуже химерних формах.
Коли у 1991-му найвищі чини СРСР влаштували серпневий путч – вони були впевнені, що владу отримали надовго. Що суперники слабкі, що саме вони можуть своїми діями врятувати країну від неминучого розпаду. Навіть, якщо для цього треба буде втопити її в крові.
Коли у 2021-му найкращі клуби Європи створили Суперлігу – вони були впевнені, що в них усе контрольовано. Що УЄФА слабка, що саме вони можуть своїми діями врятувати футбол від занепаду. Навіть, якщо для цього треба буде вбити остаточні шанси маленьких клубів на успіх.
І там, і там – повний провал. Двох днів достатньо, щоб стерти вас на молекули.
Через роки вже стало відомо, що заколотники ГКЧП просто не зуміли передбачити всі ризики. Вони припускали, що після зміщення Горбачова та з підтримкою армії буде легко взяти під контроль країну. Але вони не враховували силу народного повстання. Вони не розраховували, що звичайні бухгалтери, інженери, домогосподарки вийдуть на вулицю протестувати. Що армія, яка начебто була під контролем, відмовиться виконувати злочинні накази. Що замість очолення найбільшої країни світу – у Янаєва будуть зрадницьки трястися руки на прес-конференції.
Звісно, коли перекладати цю аналогію на Суперлігу та футбол, то все буде не так трагічно.
Але заколот 12 топ-клубів Європи також увійде в історію. Вони, очевидно, прорахували будь-які юридичні тонкощі – і колонка Маркіяна Ключковського показала приблизний хід подальшої війни з УЄФА. Чи смішне нічне інтерв’ю Флорентіно Переса. Ніхто з топ-клубів не боявся загроз від футбольної влади – тому що, насправді, футбольна влада дуже слабка у своїй непослідовності та корупційності. Але як і в 1991-му, ніхто не очікував, що збунтуються ті, кому згідно ієрархії треба підкорюватися рішенням.
Заговорили тренери та футболісти. Провідні спортивні журналісти Європи об’єдналися в розгромних матеріалах. І, найголовніше, свою консолідовану думку змогли висловити звичайні вболівальники. І не просто вболівальники маленьких клубів, яким було образливо залишитися поза грою. Збунтувалися ті, яких начебто нагороджували правом фанатіти за рідну команду в такому престижному новому турнірі.
Але вболівальники «Ліверпулю», «Челсі», «Реалу», «Барселони», «Мілану» вийшли на вулицю, щоби зупинити власні клуби. Їх ніхто не запитав – а вони дійсно хочуть не лише постійних топових матчів, а й «холодних ночей у Сток-Сіті».
І виявляється, що ви змушені підкоритися. І піти у відставку, так, можливо, і не зрозумівши своєї провини.
Відомий професор Михайло Винницький у своїй новій книзі «Український Майдан, російська війна» влучно підмічає одну важливу річ. Революція – це не подія, а процес. Вертикальна ієрархія зіткнулася з горизонтальним протестом – і програла. Суперліга проіснувала всього два дні – але однаково змінила футбол. І одночасно нагадала вболівальникам, що саме для них створена ця гра. Вони тут досі головні, навіть якщо цього раніше воліли не помічати в зручних віп-ложах на «Сантьяго Бернабеу» чи «Ювентус Стедіум».
Як показують уроки історії – поразка ГКЧП (Суперліги) не зупинить розпад загнившої системи СРСР (УЄФА). Прискорення подій неминуче.
Союзом (не)зламним республіки вільні.
