Зґвалтування регламенту, отруєння в готелі, мордобій у Житомирі. 4 жорсткі та абсурдні ретро історії з Кубку України

Від редакції Tribuna.com: ви знаходитеся на території «Жосткого Блогу», де наш блогер постійно публікує класні історичні тексти про український та світовий футбол. Підтримайте його коментарями та плюсами!

***

Український футбол не на підйомі. Його накрила війна і безпросвітний морок, що позбавляє нас можливості побачити цього сезону національний кубок. Залишається лише спостерігати за баталіями з якихось там переповнених стадіонів Англії чи Іспанії.

Однак нещодавно пронизливу тишу порожніх українських арен розбавив гучний регіт. Це футбольна спільнота відреагувала на запропонований формат Кубку України від УАФ. Формат, наче з гладіаторських поєдинків Стародавнього Риму і з «pollice verso» для здорового глузду.

І це насправді було щось дуже звичне, своє і просто до болі знайоме. Бо абсурдні історії у Кубку України траплялися з моменту його заснування. Особливо на межі тисячоліть.

В 1996-му «Шахтар» начебто отруївся у вінницькому готелі перед півфіналом. Це найбільш детективна історія українського футболу

Восени 2021 року у Вінниці почали зносити готель «Південний Буг». Гігантська споруда простояла півстоліття, зовні нагадувала печворк, а в 2013-му Ольга Фреймут знайшла там найбільше павутиння в історії проекту «Ревізор».

Однак для футбольних фанатів готель став відомим у квітні 1996 року. Тоді на ночівлю в «Південному Бузі» зупинився донецький «Шахтар», який приїхав до Вінниці грати ключовий матч сезону – півфінал Кубку проти «Ниви».

Тоді гірники перебували у стані суцільного хаосу і йшли на десятому місці в чемпіонаті. Восени на матчі з «Таврією» порішили їхнього президента Ахатя Брагіна, а Рінат Ахметов за справу ще не взявся. Постійно конфліктував з гравцями і головний тренер Валерій Рудаков, який ніяк не міг налагодити дисципліну.

Кубок був останньою нагодою врятувати сезон. Вихід до фіналу давав можливість битися з «Динамо» на «Олімпійському» і кваліфікуватися до Кубку Кубків. Вінницьку «Ниву» не вважали серйозною перешкодою на цьому шляху. Останні боролися за виживання, а їхнє фінансове становище було клондайком для анекдотів.

«Шахтар» прибув до Вінниці за день до гри – 25 квітня. У «Південний Буг» команда заселялися на фоні чуток про те, що матч може носити чисто формальний характер, адже зубожіла «Нива» майже напевно «зіллється» за гроші. Гірники повечеряли та переночували у готелі. А зранку поснідали яєчнею.

Після сніданку шестеро гравців «Шахтаря» були негайно госпіталізовані до лікарні з симптомами отруєння, що покликало за собою ланцюжок загадкових подій. Вже о 15-00 на вінницький стадіон прибув «Беркут», який супроводжував дуже жорстку нараду між представниками «Шахтаря» та «Ниви». Сторони вирішували, що робити далі: гірники хотіли перенести гру на травень, а вінничани – грати саме сьогодні.

Поки велася дискусія, на «Локомотиві» вже зібралося 20000 глядачів, які на шляху до стадіону паралізували роботу міського транспорту. Проте гру двічі посунули в часі і атмосфера потроху ставала напруженою.

Вечором до стадіону під’їхав чорний «Мерседес». На нараду увірвався мер Вінниці Дмитро Дворкіс, який спробував нагнути віце-президента гірників Равіля Сафіулліна. З собою мер привіз екстрені результати аналізів, які вказували на те, що жодного отруєння у гравців «Шахтаря» не виявлено. В підсумку делегат матчу прийняв рішення, яке не задовольнило нікого - зіграти завтра.

Стадіон зустрів новину потоком відбірної лайки. Однак наступного дня знову був солд-аут – і Вінниця таки побачила історичний прорив «Ниви» до фіналу та не менш історичний вихід в єврокубки. На фоні успішного результату скандал вирішили спустити на гальмах. Навіть той його факт, що в матчі взяли участь аж троє отруєних гірників.

У сезоні 97/98 «Цементник-Хорда» сенсаційно пройшов «Десну» в серії пенальті. Однак згодом Федерація анулювала пенальті і за правилом виїзного голу віддала перемогу «Десні»

Влітку 1997 року футбольне ком’юніті України обговорювало найближчі матчі «Динамо» проти «Баррі Таун» і розв’язку відбіркового циклу ЧС-98. Тому геть непомітно минали попередні етапи Кубку України, де билися команди з області і трясовини. Зокрема в 1/64 фіналу зустрілися першолігова «Десна» і друголіговий «Цементник-Хорда» зі Львівщини.

Гра була примітною хіба абсурдним регламентом, що вже на ранній стадії передбачав двоматчеве протистояння і змушував банкрутуючі клуби кататися через всю державу. В першому матчі «Цементник» програв 3-0 у Чернігові і, здавалося, міг зосередитися на важливіших справах.

Але 25 липня у Миколаєві (Львівська область) відбувся епічний матч-відповідь. Атмосфера була наче з картин сучасного імпресіонізму. Спекотний літній день перекочував у грозовий вечір. На прогнилих лавицях стадіону «Ювілейний» зібралося 2000 глядачів, які слухали віддалені удари грому, стукіт крапель дощу по металічних листах і попсу з колонок.

Злива перетворила і без того кепське поле у болото, що точно було на руку «Цементнику». Їм вдалося перемогти 3-0 та перевести гру в додатковий час. Там команди обмінялися голами і зафіксували кінцеві 4-1 і 4-4 за сумою двох матчів.

Після фінального свистка тренер «Десни» забрав свою команду з поля, адже справедливо порахував, що чернігівці вже пройшли далі за правилом виїзного голу. Господарі ж (за підтримки публіки) наполегливо вимагали пробивати пенальті. Арбітр Петро Токарєв розгубився і ситуацію вирішити не міг, бо банально не знав регламенту.

Він швиденько почимчикував до телефонного апарату і спробував зателефонувати людям з ПФЛ. Однак через грозу зв’язок обірвало. Тоді Токарєв разом з делегатом матчу взялися приймати рішення самостійно - і таки наказали бити пенальті. «Десну» задля цього повернули буквально з автобусу і в супроводі рясного дощу вона програла «Цементнику» – 5-3.

В Чернігові, м’яко кажучи, були шоковані – і наступного дня взялися детально вивчати регламент. У ньому і справді йшлося про те, що правило виїзного голу на кубкових матчах діє. Тоді Десна скликала засідання ПФЛ, де циркова вистава продовжилася.

Зі звітом виступив той самий арбітр Токарєв. Він запевнив, що зробив все правильно, адже додатковий час є окремим кейсом та не вважається грою на виїзді, відповідно і правило виїзного голу там не працює. Його несподівано підтримав генсек ФФУ Анатолій Попов.

«Я теж вважаю, що правило виїзного голу – це абсурд. Тоді давайте і в одноматчевому протистоянні рахувати нічию на користь гостей та вважати їх переможцями. Або в серії пенальті рахувати один гол з точки за два».

Цей акт божевілля перервало лише кінцеве голосування. Рішенням більшості нерегламентовану серію пенальті скасували і далі пройшла «Десна». В 1/16 її зупинив маріупольський «Металург».

У сезоні 99/00 Кубок повністю зіграли весною. Через перевантажений календар Суркіс взагалі пропонував відкласти його на літо і провести за 16 днів

Українських футбольних чиновників завжди кидало у крайнощі. Якщо раніше вони проводили кубкові змагання по двоматчевому формату і знущалися над календарем, то в червні 1999-го раптово вирішили, що Кубок вже немає куди вмістити. З таким твердженням виступив президент ПФЛ Григорій Суркіс.

«Нас чекає дуже напружена осінь. Будуть єврокубки у чотирьох команд. Можливо і євровесна. Збірну чекають вирішальні матчі відборі Євро-2000. Можливо і фінальна частина. За вказівкою УЄФА сезон треба завершити до 1 червня, а перше коло бажано дограти до початку листопада. Це вже кліматичні вимоги».

Після жорстких дебатів рада ПФЛ домовилася про те, що Кубок таки пройде у скороченому форматі. Але з легкої руки Суркіса він став аж занадто скороченим.

«Беремо тільки команди Вищої і Першої ліги. А клуби Другої - хай проведуть свій кубок і його фіналісти теж потраплять в основний турнір. На виході буде 32 учасника, які визначать володаря трофею у стислі терміни. Якщо збірна вийде на Євро – зіграємо вже після нього, за 16 днів липня. Якщо не вийде – будемо думати».

Поки Суркіс думав, а Миран Павлин виводив Словенію на Євро, десь гримів той самий Кубок Другої ліги. Турнір прогнозовано перетворився у фарс, бо немічні клуби точно не мотивувала перспектива намотувати тисячі кілометрів задля потрапляння в 1/16 Кубку України.

Почалися масові відмови, які зупинило лише нововведення ПФЛ – тепер за вихід у фінал обіцяли надати звання майстра спорту. Зрештою, його отримали гравці «Херсона» і «Борисфена».

А позаяк на Євро збірна не потрапила - і сам Кубок України таки зіграли за більш-менш адекватним сценарієм. Його провели з березня по травень, що було значно краще за ґачимучі формат Григорія Михайловича.

В 2002-му житомирський «Беркут» жорстко відлупцював динамівських фанатів. Сюжет з побиттям показували навіть в Польщі, а виправдовуватися довелося главі МВС

Коріння цієї історії росло з весни 2002 року. «Полісся» під керівництвом тренера-президента Зая Авдиша билося за вихід до Вищої ліги, коли в у газету «Команда» надійшов скандальний лист. У ньому «небайдужий громадянин» Петро Куриленко розповів про договірний характер матчу «Борисфен» - «Полісся» - і змусив ФФУ розслідувати його.

Як наслідок, з Житомира було знято 3 бали і боротьбу за еліту вони програли. Зая назвав це спецоперацією Суркісів і затаїв глибоку образу. Але шанс помститися випав йому вкрай швидко. Вже влітку жеребкування звело «Полісся» та «Динамо» в 1/16 Кубку України. Матч запланували на знакову дату - 24 серпня.

Позаяк різниця у класі вбивала будь-яку інтригу на полі, основні події розгорнулися поза ним. Авдиш та Ігор Суркіс одразу почали гризтися. Спочатку «Динамо» відмовилося погоджувати з «Поліссям» санкціонований виїзд своїх ультрас, а у відповідь Зая вигнав зі стадіону знімальну групу Суркіса, яка намагалася запустити трансляцію гри.

Загалом, керівництво «Полісся» виявилося не готове до організації поєдинку такого рівня. На аварійний стадіон, розрахований на 6000 глядачів, допустили 12 000. На чисельний натовп навіть не вистачало супроводу міліції, яка того дня працювала на святкових концертах Дня Незалежності. Не вживалися і жодні заходи безпеки до приїзду динамівських ультрас. А дарма.

Ті спочатку прибули до Житомира в кількості 100 чоловік і переважно хаотичними групами з 14-18 річних хлопчаків. Але вже в місті згуртувалися з динамівськими фанатами з Бердичева і рушили маршем до стадіону, по дорозі влаштувавши декілька погромів чи дрібних бійок (версії різняться).

Відчувши слабкість міліції, перформанс було продовжено вже на стадіоні. І поки «Динамо» било «Полісся» 4-0, ультрас пускали фаєри, вискакували на бігові доріжки, зривали лавиці та кидалися збитою штукатуркою.

Міліція не змогла вгамувати мужчин, а лише доводила до реготу своїми незграбними спробами. Тому під завершення гри до стадіону під’їхали машини з «Беркутом». Ті не вагались і одразу зігнали ультрас у вузький коридор під трибунами. Там їх жорстко віддубасили, впакували в автобуси і викинули біля траси на Київ.

Відео з побиттям підлітків потрапило на європейське ТВ і стало ледь не інформаційною бомбою. Вже наступного дня коментарі з поясненням надало вище керівництво житомирської міліції, а також міністр внутрішніх справ України.

Звісно ж, версії звучали кардинально протилежні. Житомирські міліціонери, Зая Авдиш і його донецькі друзі з ПФЛ в один голос звинуватили «київських дикунів» та «Динамо», яке не вміє працювати з фанатами. «Динамо» парирувало згадкою про кримінальне минуле Авдиша, махрову «динамофобію» і нелюдську поведінку «Беркута».

Обидві сторони також кидалися замовними сюжетами. «Полісся» – з розгромлених динамівцями кафе, а «Динамо» – сльозливі розповіді підлітків з Бердичева, яких заарештували і побили тільки за те, що вони з Бердичева.

За результатом розслідування винних не знайшлося. Але «Полісся» про всяк випадок сплатило штраф у розмірі 2000 доларів.