Блоги

«Леоненко називав мене селюком». 6 футболістів Першої ліги, які зіграли за збірну України

Яскраві історії від блогера Tribuna.com.

Авторол райт
13 листопада, 23:25
28
«Леоненко називав мене селюком». 6 футболістів Першої ліги, які зіграли за збірну України

Ви знаходитесь у Жосткому блозі. Його автор постійно радує нас матеріалами на цікаві та оригінальні теми та розповідає непересічні історії про український футбол. Підтримайте його плюсами та коментарями.

***

Історія англійського футболу завжди була щедрою на епічні події. Одна з таких трапилася в березні 2007, коли до збірної Англії викликали гравця з Чемпіоншипу – 22-річного Девіда Ньюджента, що другий сезон поспіль тягнув «Престон» у зону плей-оф.

Ньюджент карколомно дебютував. Він провів 11 хвилин у відбірковому матчі з Андоррою і під завісу гри відзначився забитим м’ячем, який охрестили «clinical finish» або «goal of the season». Девід на самісінькій лінії воріт підставив ногу і поцупив гол у Джермейна Дефо. Оксамитовий дотик ще довго смакували в пресі, а сам форвард «Престона» постав національним героєм мемів.

В українському футболі настільки гучних дебютів за збірну не спостерігалося. Проте і у нас знаходилися маестро, що проривалися до національної команди з трясовини.

Андрій Хомин. «Прикарпаття»-93/94

3 товариських матчі у турне по США

Перший трансфер Суркісів.

Андрія Хомина немає в живих вже 23 роки. Він загинув в автокатастрофі біля Івано-Франківська, однак пам’ятні матеріали чітко дають усвідомити – це був боєць.

Людей з такою «міткою» на зорі 90-х нараховувалося вдосталь, але Хомин відрізнявся від більшості вмінням грати у футбол. Газета «Команда» розсипалася поклонами на адресу захисника: «Якщо треба забити вирішальний пенальті – це зробить Хомин. Якщо треба стати на ворота замість вилученого голкіпера – це зробить Хомин».

Сезони минали, але 25-річчя Хомин святкував все ще в ролі тафгая нижчих ліг. В Івано-Франківську не сумнівалися, що його трансфер за шалений кеш є лише питанням часу, але все ж гравця в розквіті сил треба було продавати. Допоміг з цим Олег Базилевич, який паралельно з збірною працював консультантом в «Прикарпатті».

Восени 93 він викликав Хомина у масштабне турне збірної України до США. Захисник його не підвів, одразу відкинув всі звинувачення у махровому кумівстві і провів вкрай переконливі матчі проти США та Мексики. Наче й не відчув різниці від поєдинків проти очаківської «Артанії» чи сєвєродонецького «Хіміка».

Повертатися з переповненої арени Сан-Дієго на галявини Першої ліги – певно що морально важко, але надовго повертатися не довелося. Реклама Базилевича спрацювала, і вже за декілька тижнів в Івано-Франківськ приїхав серйозний мужчина. Це був один з Суркісів, який запросив Хомина у свіжоспечене «Динамо».

Хомин став першим трансфером братів. З «Динамо» він бив «Спартак» у Лізі Чемпіонів і виграв купу домашніх титулів, а в 1997 здобув бронзу з «Ворсклою». Загалом ще тричі викликався в збірну, аж поки не потрапив у фатальну аварію.

Микола Юрченко. «Прикарпаття»-93/94

1 товариський матч проти Ізраїлю

На виїзди у Росію брав з собою автомат.

Якщо попередній чолов’яга був бійцем, то Юрченко, вочевидь, був стрільцем. І геть не по знаку зодіаку.

Перші футбольні кроки півзахисник робив у 80-х, коли виступав за львівський СКА. Та команда була страхіттям усіх покоївок у російських готелях, бо під час зупинок львів’ян в Саратові чи Таганрозі у них всерйоз запитували: «Ребят, а у вас и правда с собой автоматы?».

Окрім подібної слави Юрченко мав за спиною ще й купу голів у Першій/Другій радянській лігах. Таке не проходило повз увагу «Динамо», і в 1991 він вирушив в Київ. І вирушив не на екскурсію чи для глибини резерву, а у пару до Саленка і Юрана у стартовий склад.

Дебют відбувся у матчі з «Барселоною» у Кубку Кубків-90/91 та став піком кар’єри. Надалі травми призвели до нестабільної результативності і транзитом через Чехію повернули гравця на Івано-Франківщину – у першолігове «Прикарпаття».

Граючи сучасну «десятку», Юрченко наколотив 16 голів у сезоні-93/94 і тягнувся до вищого дивізіону. Старання оцінив тренер збірної Олег Базилевич, який активно розглядав варіанти перед відбором на Євро-96.

Юрченко відбігав 30 хвилин у спарингу з Ізраїлем, але спогади про це залишилися суперечливі, бо йому навіть не дали забрати пам’ятну футболку: «Ми приїхали туди як безхатьки. На тренуванні хто в кольорах «Динамо», хто «Дніпра», хто «Прикарпаття». Ігрову форму видали лише на матч, а після - одразу забрали».

Подальшу кар’єру у збірній перекреслили осіння відставка Базилевича і травми. Вони і змусили закінчити з футболом у 28 років.

Сергій Турянський. «Прикарпаття»-93/94

1 товариський матч проти Ізраїлю

Бійку з Леоненком зупинив Лужний.

Кремезний форвард з Івано-Франківщини потрапив у збірну одночасно з Юрченком, однак протоптав для цього більш тернисту стежину.

За часів радянського футболу найбільшим досягненням Турянського став виступ у Вищій лізі з молдавським «Ністру» в 1983 році. Та команда була надзвичайно слабкою, у країні совєтів її кидали у всілякі антирейтинги і вважали помилкою.

Та навіть такий досвід у «Ністру» був єдиним елітарним для Турянського. Надалі йому світили лише запрошення з нижчих дивізіонів, що стали справжньою школою виживання. Форвард прибрав жорсткий стиль і сповна компенсував ним відсутність техніки і швидкості. Ламав ноги і руки суперникам, а у відповідь ламали йому.

Десятиріччя у зарубі дали про себе знати, і в 1992 Турянський потерпав від регулярних травм та операцій. Грав форвард у чемпіонаті області за «Хутровик» з Тисмениці, де зарплату виплачували гламурними хутряними шапками.

Справа йшла до закінчення кар’єри, але 40 забитих голів в обласній лізі привернули увагу «Прикарпаття». Турянський приєднався до колективу, який не був обділений талантами: в нападі багато забивав Роман Григорчук, а у захисті бігав молодий Михайло Старостяк.

Турянський теж відчув ренесанс і взявся клепати голи. У сезоні-93-94 він був у лідерах бомбардирських перегонів Першої ліги, за що в 32 роки отримав фантастичний виклик в збірну. Ноги, звісно ж, росли від лояльності Базилевича.

Сергій вирушив на гру з Ізраїлем разом з Юрченком, однак якщо ексдинамівця там прийняли добре, то над ним вирішили пожартувати: «Сиділи на базі з Віктором Леоненком. Розмова почалася з колючих жартів, а згодом переросла у перепалку. В якийсь момент Вітя випалив: «Та звідки ти приїхав, селюк. Хто ти такий?» Я ледь не почав бійку. Добре, що поруч був Лужний і стримав мене».

У Хайфі форвард відіграв 25 хвилин і відзначився лише жовтою карткою. Надалі до збірної особливо не рвався: «Я ледь витримував клубні навантаження, а тут додалася збірна. Яка в цьому перспектива у 33 роки, коли на підході була така розсип динамівської молоді?».

Володимир Савченко. «Металіст»-94/95

2 товариських матчі проти Південної Кореї

Не впорався з корейською бісіклетою.

Минулої осені у Харкові побудували потужний «Металіст», що розривав Першу лігу. Однак чи могли вони похизуватися викликом свого футболіста до національної збірної? А ось «Металіст» зразка сезону-94/95 може.

Олег Базилевич продовжував тасувати гравців, шукаючи оптимального варіанту до старту відбору Євро-96. До спільного знаменника тренер підвів лише воротарську позицію і віддав її на відкуп харківській школі.

В 1992 і 1993 роках рамку воріт поділили вихованці «Металіста» Ігор Кутепов та Олександр Помазун, а згодом там закріпився натуралізований росіянин Тяпушкін.

Тяпушкін відіграв і на старті відбору проти Литви, де бездарна поразка 0:2 спричинила відставку Базилевича. Позаяк за декілька днів планувалося турне у Південній Кореї - новопризначений тандем Павлов/Мунтян нашвидкуруч зібрав оновлений склад. Усі динамівці були на Лізі Чемпіонів, а без них у ростері засвітилося багацько маловідомих мужчин. Зокрема, 21-річний воротар Володимир Савченко.

Його бекграунд був сумнівним. За два роки до того Савченко грав в аматорах за харківський «Олімпік», а нещодавно фінішував 18-м у Вищій лізі з «Металістом». Залишатися у кризовому проекті голкіпер не збирався (тим паче, там вже награвали Горяїнова) - і розглядав нові варіанти. Запис у резюме «гравець збірної» ставав вагомим аргументом для роботодавців, то ж масони пов’язали виклик з агентськими аферами.

Савченко відіграв обидва матчі з Кореєю, а в одному з них пропустив шикарний удар бісіклетою з 10 метрів. Цей хайлайт довго мандрував теренами азійського телебачення, аж поки не поступився нарізкам прем’єрних серій «Євангеліона».

У Кореї голкіпера добре запам’ятали, бо після «Металіста» і київського ЦСКА у нього був ігровий відрізок у Сеулі, а згодом доволі успішна кар’єра в Росії. Однак за збірну Савченко більше не виступав і запам’ятався лише пропущеною бісіклетою.

Юрій Мартинов. «Зірка»-94/95

1 матч відбору Євро-96 проти Хорватії

Дебютував разом з Шевченком і випив пива з Просінечки.

Історія Юрія Мартинова була б варта екранізації, якби фільми про футбол вміли знімати якісно.

На початку 90-х ексфорвард херсонського «Кристала» отримує одну травму за іншою і опиняється поза увагою футбольного ком’юніті. Мартинов їде до Польщі, де спочатку торгує на ринку, а згодом проходить у першолігову «Варту».

У 1992-му у футболіста виникають проблеми з документами, і він повертається в Україну. Його запрошують до Вищої ліги, але специфіка тодішнього чемпіонату була такою, що більше вдавалося заробити в любителях.

Ось що згадує Мартинов: «Мене кликав Віктор Прокопенко у «Чорноморець», але перед самим переглядом надійшла пропозиція з аматорського «Сіріуса». У Жовтих Водах давали ВАЗ-2106 за трансфер. Я погодився».

Мартинов провів 2 роки в трясовині. Бігав на область і навіть в ексклюзивній Третій лізі. Вже звідти надійшла пропозиція з Кіровограда, де імпозантний власник почав будувати круту «Зірку».

За два роки «Зірка» крокує з Другої ліги у вишку. Мартинов у цей період забиває 12 м’ячів, що було небагато, але цілком виправдано для стилю команди. Форвард згадує: «Нас тренував Олександр Іщенко. Грали у 8 захисників, 1 півзахисника і я нападник. Тактика – виносити куди подалі, а я повинен чіплятися і забивати».

Таке вміння виконувати чорнову роботу оцінив Анатолій Коньков, котрому довірили врятувати відбір на Євро-96. Коньков хотів виокремитися на фоні Йожефа Сабо - і вже на перші офіційні матчі викликав купу дебютантів. Серед них виділялися молодий динамівець Андрій Шевченко та футболіст Першої ліги Юрій Мартинов.

Останній згадує: «Ми готувалися до ключових матчів у боротьбі за підвищення, коли Коньков зателефонував Іщенку. Я був у ступорі всю дорогу до Києва. Та коли влився в колектив, то напруженість зникла. У збірній було багато одеситів, які робили чудову атмосферу».

Дебют за збірну відбувся на «Максимирі» проти Хорватії, яка ще воювала за незалежність і лише розробляла план «Бурі». Коньков випустив Мартинова у трійці нападу поруч з Леоненком і Шевченком, однак вже в перерві замінив на Геннадія Орбу.

«Я старався, але рівень суперників був занадто високим. Ми програли 0:4», - резюмував Юрій.

На цьому пригоди не закінчилися, бо після гри пощастило вирушити на допінг-тест разом з хорватом Робертом Просінечки. У Мартинова була вагома проблема, адже перед тестом він встиг помочитися і повторно зробити це для аналізу не виходило. Довелося випити пива, щоб пришвидшити процес.

За декілька днів Мартинов готувався зіграти і проти Італії, однак травма Лужного змусила Конькова використати зайву заміну. У підсумку кіровоградський маестро так і обмежився 45 хвилинами проти Хорватії. Ну і випитим пивом.

Олександр Ковпак. «Севастополь»-12/13

1 товариський матч проти Камеруну, 1 матч відбору ЧС-14 проти Чорногорії

Замінив Девича на лаві запасних.

Якщо на початку 90-х прірва між Вищою і Першою лігою була символічною, що і вилилося у доволі часті запрошення гравців трясовини в збірну, то майбутня «епоха олігархів» збільшила розрив у класі. Наступного виклику з ПФЛ довелося чекати майже 20 років.

Руслан Малиновський, Олександр Караваєв, Володимир Танчик. Ні, це не шорт-лист «Бешикташу» найближчої зими. Це гравці першолігового «Севастополя» у сезоні-12/13. Та потужна банда впевнено крокувала в УПЛ і делегувала Олександра Ковпака у збірну, коли промоушен вже був оформлений.

Рішення стало шоком для багатьох (хоча б тому, що Ковпак у Першій лізі забив лише 3 голи за половину сезону), однак точно не для оточення Михайла Івановича. Суворий мужчина завжди будував результати на двох кейсах – вмінні знаходити таланти у трясовині і вмінні збирати купку «своїх людей».

Разом з Ковпаком вони працювали у «Таврії» з 2006 по 2008 роки. При Фоменкові форвард збавив оберти, але заклав плацдарм для подальших успіхів. Після серії результативних сезонів його викликав у збірну Олексій Михайличенко, проте дебютувати не дозволив.

Цього разу шансів теж було небагато. Ковпак замінив травмованого Девича і чимчикував третім форвардом після Зозулі та Селезньова. А враховуючи відповідальність матчів і критичність турнірного положення відбору ЧС-14 – розраховувати на якісь експерименти було марно.

«Готовий рвати землю на зборах, щоб заслужити свій шанс», – випалював Ковпак. Однак багато не заслужив. Виступ обмежився 5 хвилинами у товариському матчі з Камеруном і 3 хвилинами у пам’ятному побитті Чорногорії у Подгориці.

Олександр відстрілявся і поїхав у Крим. Святкувати перемогу у Першій лізі.

Загадка

Траплявся навіть випадок, коли за збірну України зіграв футболіст з Другої ліги. Однак ім’я це настільки відоме, що розписувати його історію я не бачив сенсу. Хто це?

«Тактика не працює, а заміни провальні». У сезоні-00/01 Петраков і Порошенко рятували «Вінницю» від вильоту у Другу лігу

У 2002-му «фанат з Борисполя» поскаржився в газету на договірняк «Полісся» – і завадив тому вийти до Вищої ліги

В 90-х у Харкові існував «Клан Мінамото». Їхній боєць вбив каратиста на турнірі в Києві і ледь не спричинив закриття UFC

Інші пости блогу