Tribuna/Бокс/Блоги/Жосткий Блог/В 90-х в Харкові існував «Клан Мінамото». Їхній боєць вбив каратиста на турнірі в Києві і ледь не спричинив закриття UFC
Блоги

В 90-х в Харкові існував «Клан Мінамото». Їхній боєць вбив каратиста на турнірі в Києві і ледь не спричинив закриття UFC

Жорстка історія.

Автор — Viktor Prodanyuk
27 вересня 2022, 09:55
26
В 90-х в Харкові існував «Клан Мінамото». Їхній боєць вбив каратиста на турнірі в Києві і ледь не спричинив закриття UFC

Ви знаходитесь у Жосткому блозі. Його автор радує нас матеріалами на цікаві та оригінальні теми. Підтримайте його плюсами та коментарями.

***

Середньовічну Японію накрила темрява. Боротьба за владу знищувала міста та династії, а молодий воїн Мінамото-но Йосіцуне не втомлювався запитувати себе – «Де ж те сонце, що сходить». Юнак опановував бойові мистецтва в монастирі Курамадера, де кремезний напівптах вчив його зародкам джиу-джитсу.

Воїном рухала помста, бо здавна рід Мінамото вважали баластом. До нього належали наймолодші діти імператора, що в силу пізньої черги не мали шансів на престол. Віддушиною їм стала військова служба, де загартовані сміливці несли знамена через горнило історії.

В 1180 році сонце засвітило знову. Мінамото-но Йосіцуне спустився з гір і приєднався до свого брата Мінамото-но Йорімото, щоб добитися вічної слави. У громадянській війні їх рід здобув перемогу і на довгі століття затвердив владу в Японії.

Самураї нарешті були визнані. І хоча Мінамото-но Йосіцуне незабаром зрадили та усунули від управління, він встиг знайти наступника. Відтоді мудрість стін Курамадери кочує по світу і передається обраним зірками.

В середині 90-х Геннадій Мінка став обраним сенсеєм і заснував в Харкові «Клан Мінамото». Він швидко захопив бійцівське лідерство

Минули століття. Масовість самураїв пірнула в сиву давнину, але не знання Мінамото-но Йосіцуне. На початку 90-х вони дісталися Харкова, куди завітав корейський сенсей. Зірки вказали йому шлях до Геннадія Мінки, який практикував волейбол і не підозрював своєї унікальності.

«Важкий шлях самурая», – мовив кореєць. «Особливо, якщо ти з Салтівки», – відповів Мінка. Декілька років тривало навчання. Ніхто не бачив шляху становлення, тільки чув нелюдські крики з тренувань.

В 1995-му сенсей Мінка досяг духовної та фізичної бездоганності. Він заснував школу бойових мистецтв – «Клан Мінамото». Сотні чоловіків тепер пізнавали оазис древності: читали японську поезію, одягали хакама і кендогі, вивчали мову та опановували володіння катаною.

Якщо ж воїн виживав після прогулянки вечірнім Харковом в японському вбранні, він переходив до фізичної муштри. Тричі на тиждень відбувалися пекельні тренування, де лише спаринги тривали півтори години. Важка праця зробила бійців машинами для вбивств і дозволила добитися визнання в ММА.

Харків’янин Ігор Вовчанчин зробив блискучу кар’єру в кікбоксингу і вважався зіркою організації Pride (японський аналог UFC). Він працював з топ-тренерами, але досі згадує виключно вплив Мінка – «Я витягував на його багажі. Пам’ятав лише 30 з 200 вивчених прийомів, але все одно перемагав. У сенсея я перейняв боротьбу і грепплінг. Ця людина – феномен».

«Клан Мінамото» став провідним гравцем на українському ринку боїв. З часом хлопцям стало нудно, тому в 1998-му Мінка вирішив вийти на міжнародну арену.

«Клан Мінамото» організував в Києві турнір проти «збірної світу». Туди набрали невдах із США, зокрема хворого каратиста Дугласа Деджа

В 1998-му ММА було чимось аморфним. Японський Pride існував лише рік і ще не завоював аудиторії, а UFC після бадьорого старту вперлося в недосконалість правил та тиск зі сторони сенатора Джона Маккейна.

В умовах, коли не платили навіть в UFC, більшість американських бійців відверто виживала. Таким був і Дуглас Дедж. 31-річний вчитель карате зі штату Флорида мав 5 дітей, купу проблем і багаж участі в регіональних турнірах.

Дедж хапався за будь-яку можливість прорватися в організації ММА, бо вважав це єдиною нагодою забезпечити багатодітну родину. Він роками розсилав заявки промоутерам і сильно здивувався, коли одного дня відгукнулися на найбільш безнадійну.

Київський менеджер Андрій Старовойт запросив Деджа в склад «збірної світу», що в середині березня повинна битися проти «Клану Мінамото». Йому пообіцяли оплатити переліт і проживання, а також 2000 доларів за участь та 3000 за перемогу.

Американець погодився без роздумів, хоча колеги наполегливо відмовляли. Ось що згадував товариш Деджа: «Він був вельми кепським каратистом. Не мав ні потрібної техніки, ні фізичної підготовки. Під час тренування часто втрачав свідомість, ставав блідим та липким. Я взагалі не розумію, як йому вдавалося отримувати запрошення на файти».

Та з цим проблем якраз не було. Старовойт і Мінка вміло вигадали бійцям легенди, задля збільшення глядацької уваги. Деджа, наприклад, представили чемпіоном світу з кікбоксингу. З ним в Київ летіли ще двоє американців, знайдених через менеджера Вілла Гендрікса. Згодом той підтвердив їх сумнівний рівень: «Збірна світу? Вони були лайном, яке не брали навіть на сільські змагання».

Сторони швидко узгодили деталі. Трійці купили квитки і порадили взяти теплий одяг, бо в Києві сніжить.

Турнір зібрав солд-аут в холодному Палаці спорту. Вже в третьому поєдинку глядачі побачили вбивство

Американці прибули в Київ 16 березня, лише за декілька годин до файту. Разом з Деджом полетів його товариш Денні Рей, який ділиться спогадами: «В аеропорту нас зустрів Старовойт на дорогому позашляховику. Повіз в елітний готель. Там всіх добре нагодували і ледь в дупу не цілували».

Ближче до вечора юрба вирушила в Палац спорту, де вже був солд-аут. Ларрі Паркер (один з бійців) згадував атмосферу: «В залі стояв страшенний холод. Люди сиділи в шкіряних куртках, шубах і пуховиках, а з кожного роту йшла пара. На промерзлих спортивних матах навіть ходити було неприємно. Ще пам’ятаю багато дітей. Так, прийшло надзвичайно багато дітей».

Американців познайомили з трійкою росіян і згуртували в «збірну світу». В своїй більшості вони рахувалися опущеними маргіналами, однак за легендою – чемпіонами галактики. Жодного медогляду, інструктажу чи дрес-кода не було. Бійцям лише порадили вдягти капу і не видавлювати очі в пориві битви.

Згодом прибув і «Клан Мінамото», названий «зграєю одиноких вовків». Мінка активно жестикулював і працював з залом, його перформанс перервало лише оголошення диктора про старт боїв. Українці легко одержали дві звитяги і на черзі був файт Євген Золотарьов проти Дугласа Деджа.

Харків’янин Золотарьов постав класичним громилою з початковим даном джиу-джитсу. В інтерв’ю перед виходом він пирскав самовпевненістю. Дедж був скромнішим і вкотре наголосив, що знаходиться тут виключно заради своїх дітей.

З першої секунди Золотарьов захопив ініціативу. Спочатку намагався задушити американця його ж кімоно, а потім закружляти в боротьбі. Розв’язка прийшла на 3-й хвилині, коли Євген притиснув Деджа і наніс серію потужних ударів кулаком в голову. Суддя не зреагував і зупинив бій лише після стуку.

Дедж ще підвівся, але одразу ж впав і знепритомнів на промерзлій підлозі. Бригада медиків декілька хвилин проводила реанімацію, а згодом направила американця в Інститут нейрохірургії. Жодної конкретики в прогнозах не було, що не завадило організаторам продовжити бої.

«Клан Мінамото» виграв 5-1. Вже наступного дня, поки сенсей приймав вітання, американці чекали звісток з лікарні. Перед вильотом зателефонував мужчина – на ламаній англійській повідомив, що Дуглас Дедж помер.

Колишній директор UFC вимагав реформ організації, а «Клан Мінамото» заліг на дно та відмовився платити американцям і вдові Деджа

Washington Post, Associated Press, El Pais – це лише частина провідних ЗМІ, що опублікували статтю про смерть Деджа. Новина ж розлетілася буквально всюди, ведучи автоматну чергу по репутації ММА.

Через слабку обізнаність в єдиноборствах більшість видань звітувало, що Дугласа Деджа вбито на турнірі UFC. Це спровокувало залп в бік і без того крихкої організації. Втрутився і її колишній директор Арті Дейві, який наголосив на потребі негайної реформи. А без такої – на закритті.

Спокійніше не стало і після спростування факту причетності UFC. З шаленого тиску і статусу – «кожен вечір боїв, як останній» – вдалося вийти лише завдяки зміні правил. Розбивці на 5-хвилинні раунди, розведенню по ваговим категоріям та затвердженню більш строгих медичних вимог.

Тим часом в Києві достукатися до винних намагалася українська преса. Однак в Палаці спорту відмовилися надавати деталі, а суддя турніру Анатолій Попович, за дивним збігом обставин, терміново полетів в США по робочим питанням.

Виступив з коментарем лише Мінка, якому було по-самурайські на всіх начхати: «Смерть Деджа – не більше, ніж нещасний випадок. В розпал боротьби суддя міг не одразу розгледіти його стукіт. Сподіваюся, це не призведе до заборони таких турнірів, бо вони просто перейдуть в підпілля і летальних випадків стане більше».

В підпілля піти таки довелося. Вбивство американця стало головною темою тижня, навіть попри матч-відповідь «Динамо» – «Ювентус», що відбувся за пару днів. Згодом бої без правил в Україні заборонили. За межі камер повернула і кар’єра Євгена Золотарьова, бо більше жодного поєдинку в статистиці ММА у нього не зараховано.

Старовойт і компанія грамотно залягли на дно. До них намагався додзвонитися той самий менеджер Гендрікс, що відправляв на турнір двох американців. Їм не заплатили ні за участь, ні за зворотній квиток до США.

Ще гіршою ситуація була у вдови Деджа. Окрім пережитої трагедії, їй довелося за власний рахунок летіли в Україну і перевозити тіло чоловіка до Штатів. Жодної копійки від «Клану Мінамото» вона так і не побачила. Лише в середині квітня Старовойт винирнув і виділив певну порцію кєша. Як він заявив, «зі своєї кишені».

Згодом на Гендрікса виходили харківські і київські бандити, які пропонували йому купити відеозапис бою за величезну суму. Мовляв, це допоможе в розслідуванні і отриманні компенсації, що вираховуватиметься в мільйонах доларів. Гендрікс послав їх до біса і більше не організовував спільних проектів.

Бо небезпечно мати справу з самураями. Ніколи не знаєш, кого вони порішать цього разу.

Фото: Fightnews

Інші пости блогу

Всі пости