«Якщо приїде «Ліверпуль», поселимо їх в найкращі номери готелю «Дружба». В 1996-му вінницька «Нива» грала в єврокубках
Морозова замінили на тренера з чемпіонату області.
Ви знаходитесь у Жорсткому блозі. Його автор радує нас матеріалами на цікаві та оригінальні теми. Підтримайте його плюсами та коментарями.
***
Перші роки незалежності у Вінниці грали Косовський, Нагорняк і Циганков-старший. Але це не рятувало від боротьби за виживання.
З розпадом СРСР регіональні гранди України отримали шанс буцати м’яча з київським «Динамо». «Нива» теж була посіяна серед еліти, але легким їй життя не здавалося. Вилетівши в дебютному сезоні до першої ліги, звідти клуб повернувся з розкритим талантом Віталія Косовського. Він ще допоміг Вінниці закріпитися в середині таблиці, а згодом почимчикував на підвищення в Київ. «Нива» ж кинулася шукати когось схожого, певний час орієнтуючись на динамівський дубль.
Але прискіпливий перегляд касет розчаровував, і окрім Олексія Рябцева, яскравих підсилень зі столиці не надходило. Тоді у Вінниці змінили напрямок і взялися за скаутинг трясовини. «Нива» не могла фінансово конкурувати з клубами вишки, тому робота з кадрами першої та другої ліги була слушною ідеєю. Сергій Нагорняк, Олександр Горшков, Олег Надуда, Володимир Циткін, Едуард Цихмейструк, Ігор Шуховцев. Всі вони згодом побігають в статусних клубах, але транзитом через вінницькі галявини на зорі 90-х.
Хоча на деяких позиціях і грали маестро, загальний рівень команди лишався геть посереднім. Кожен рік «Ниви» у Вищій лізі цінувався, бо розглядався як останній. В сезоні 1994/95 вони врятувалися лише в передостанньому турі, коли Леонід Гайдаржи забив пізній гол у ворота шепетівського «Темпу». Після матчу Сергій Морозов говорив щось про віру у кращі часи, але у героїв Карло Коллоді в таких випадках виростав ніс.
Сезон 1995/96 був для «Ниви» сірим та безперспективним, аж поки «Шахтар» не отруївся в готелі
Початок літа тонув в песимістичних очікуваннях. Закупивши дублерів «Чорноморця» і дідуганів, чиї кращі роки залишилися в чемпіонаті союзу, «Нива» звела своє буття до успішної боротьби за виживання проти «Миколаєва» і «Волині». Лідерів продали в московський «Спартак», найкращий бомбардир забив 5 м’ячів, а все навколо здавалося вкрай похмурим. Поки не розпочався кубок.
Його старт випав на березень 1996-го, який повністю поглинула сувора зима. Газета «Команда» навіть підбила, що загальна температура 16 поєдинків, котрі відбулися на етапі, склала мінус 23 градуси. Лепту до цього додали битви «Ниви» проти представників Львівщини. В 1/16-й вони ледь пройшли «Газовик» з Комарно, бігаючи серед промерзлих кучугур, а в наступному етапі перемагали «Галичину» за ще гірших умов. Снігу було так багато, що у Вінниці навіть не взялися розчищати центральний стадіон, а грали на полі в місцевому парку.
Після подібного стресу, здолати у чвертьфіналі тернопільську «Ниву» (на звичайному болоті) не склало труднощів. Сергій Морозов несподівано збагнув шалену річ – єврокубки не далі, ніж ті березневі бурульки Комарно. До них залишалося лише пройти «Шахтар», що в тому сезоні виглядав зовсім кепсько, навіть для свого звичного стану 90-х.
Прибувши у Вінницю за перепусткою до фіналу, «гірники» зупинилися в готелі «Південний Буг». Минуло 26 років, а версії подальших подій досі різняться. За однією – «гірники» отруїлися на сніданку перед матчем, за іншої – напилися у ніч перед ним. Так чи інакше, ключові гравці в день гри почували себе кепсько, і Равіль Сафіуллін натиснув на делегатів та змусив перенести дійство. Зроблено це було максимальна криво, коли 20 тисяч фанів вже зайшли на «Локомотив». «Нива» прийняла умови, але відповіла на полі наступного вечора. Жорсткі 0:0 перекочували в серію пенальті, де кіпер Циткін відбив всі 3 удари і протягнув «своїх» до фіналу.
Там Морозов відчайдушно намагався придумати щось на «Динамо», але різницю в класі можна було виміряти в світлових роках. Йожеф Сабо випустив трьох форвардів – Леоненка, Реброва і Шевченко, і ті просто знесли «Ниву», не даючи їй контролювати гру навіть біля власної штрафної. Шовковський торкнувся м’яча двічі, стільки ж Циткін витягав його з сітки.
«Нива» отримала оплески 50 тисяч фанів і почала підготовку до Кубку володарів кубків, куди потрапила за квотою фіналіста.
Перед єврокубками почався треш. Морозова замінили на тренера з чемпіонату області, а футболісти загуляли на зборах в Німеччині
У Вінниці стартувала своєрідна гра в Монополію. Червоні директори і заступники-заступника раптово згадали, що десь поруч «копають м’яч». Було влаштовано конкурс з підбивання кєшу, який необхідний для підготовки стадіону до Кубка кубків. На купі засідань затвердили суму в сотні мільярдів карбованців.
На цьому фоні Морозов бідкався на жахливий кадровий потенціал «Ниви». Керівництво, з його слів, було так заклопотане встановленням прожекторів , що селекцією відверто пожертвувало. Тренеру порадили поповнитися гравцями з молодіжної команди, а коли ще й відпустили ключового ліберо Костянтина Сосенко в «Дніпро», терпець Юрійовича увірвався і той пустився берега, не приїхавши навіть на збори.
Ігор Гатауллін (віце-президент і локальний рішала «Ниви») кинувся шукати заміну і приглядів її в обличчі Павла Касанова. Легенда клубу якраз займався розвитком своєї академією і навіть тренував її в чемпіонаті Вінницької області. Касанов приїздить на збори в Німеччину і бачить наступну картину – на тренуваннях безлад, є дідівщина по відношенню до вчорашніх дублерів, а старші гравці більшість часу проводять в пивбарі, поруч з доступними німецькими жінками.
В першому раунді «Ниві» дістався любительський клуб з Естонії. Пройти його вдалося з величезними труднощами
З таким бекграундом «Нива» підходила аутсайдером до кожного суперника. Одначе фартовий жереб не кинув в скрутну хвилину, і замість «Црвени Звезди» чи шотландського «Хартса», відправив у Вінницю «Садам» з Естонії. Попри доволі гучну назву, нічого загрозливого для Кувейту вона не несла. Садам в перекладі з естонської – порт, то ж і команда представляла збірну талліннського порту. Більшість гравців одразу там і працювали.
Атмосфера перед вильотом в Таллінн була напружена. Зазвичай добродушний Гатауллін штовхав напутню річ з кам’яним обличчям, а фанати, які часом відвідували навіть тренування, взагалі не приїхали провести команду. Можливо, вони боялися помсти Свідків Єгови, з якими у «Ниви» і «Чорноморця» нещодавно виник конфлікт.
Павло Касанов на прес-конференції теж запалював: «Я читаю газети та журнали, і у мене складається враження, що в єврокубках від України грає лише «Динамо» і «Чорноморець». Ніхто не пише і не говорить про «Ниву». Наша головна мотивація – нагадати всім про себе». Вийшло не надто переконливо.
«Нива» програла 1:2, геть не встигаючи за ворожими контратаками і за змінами в настрої азербайджанського арбітра. Шанси на гру-відповідь вдалося зберегти лише завдяки голу Руслана Романчука. Естонські ЗМІ впали в істерику і стелили потужними епітетами, однак все ж зауважили – «портовики» явно стрибнули вище голови. А покажуть звичний рівень – на виїзді буде вкрай важко.
Через два тижні естонці прибули на малу батьківщину Коцюбинського. Поселилися в гламурному готелі, а наступного дня вперше вийшли грати при багатотисячній аудиторії. Вінницькі перфоратори не вмовкали з місяць, щоб це стало можливе, але освітлення все одно не змонтували вчасно. То ж початок довелося посунути на ранній час, що було далеко не круто, враховуючи серпневу спеку.
Гра знову була жахлива і сильно контрастувала зі святковою атмосферою на трибунах. Для її розв’язки існувало лише два варіанти – автобус вистоїть, або ж «Нива» буде рішуча в реалізації одного з небагаточисельних моментів. Лягли карти саме для останнього. На 70-й хвилини, коли відчай підступав все ближче, свій другий гол у єврокубках забив Руслан Романчук, протягнувши «Ниву» в одну стадію до «Барселони», «Ліверпуля» і «ПСЖ».
В 1/16-й до Вінниці завітав «Сьйон». Допоміг організувати історичну трансляцію на УТ і виніс «Ниву» з загальним рахунком 6:0
Тут і почався крінж. Звитяга настільки п’янила, що політичний бомонд вирішив провести фестиваль марнославства, роздаючи флеш-інтерв’ю замість футболістів. Фанати оптимізм не розділяли і обступили мера Вінниці, штовхаючи пряме питання – «Чому ключовий гравець нашої оборони це 37-річний Гайдаржи, якого обганяють естонські працівники порту»?
Мер переадресував це президенту «Ниви» Сергію Татусяку, а той блискавично знайшов винних: «З міського бюджету вже не можемо взяти ні копійки, всі гроші пішли на підготовку інфраструктури. Зараз буде жеребкування. Приїде «Ліверпуль» чи «Барселона», а щоб гідно їх зустріти – це треба колосальні кошти. В таких умовах, очікували на допомогу від федерації, все ж представляємо всю країну, а не лише свій клуб».
Побачити грандів Вінниці поки не судилося, але і майбутній приїзд «Сьйона» не обіцяв чогось хорошого. Швейцарці вибили «Таврію» з Ліги Чемпіонів в 1992-му, з того часу лише наростили м’язи. Купу бразильської молоді розбавили Дарко Панчев, Фредерік Мер’є і Філіпп Веркрюйс. «Нива» ж паралельно сипалася у Вищій лізі, забивши лише 3 голи в 7 стартових турах. По їх тодішньому стану Софокл міг написати трагедію.
Іншими словами – ніхто в футбольних кулуарах чи за друкарськими машинками не мав сумнівів у тому, що команда зіркового міланіста Альберто Бігона поставить «Ниву» в позу. Але в рамках акторського перформанса звідусіль лунало притягнуте «А може щось вийде». Зник оптимізм на 85 хвилині першого матчу, коли табло «Стад де Турбійон» висвічувало 2:0 на користь «Сьйона». Гравець вінничан Дмитро Лелюк резюмував: «Зовсім трохи не дотерпіли до мінімальної поразки». Красномовно.
Коли ж наприкінці вересня швейцарці прибули до Вінниці, «Нива» вже залишилася самотньою на європейській сцені. «Динамо» і «Чорноморець» продемонстрували, як не треба грати у футбол – вилетіли з Кубку УЄФА. Тепер мрія Касанова збулася, бо ж останнього європейського представника України зібралися показати по «ящику».
«Сьйон» привіз з собою 28 журналістів, щоб забезпечити трансляцію поєдинку. Яке ж було здивування, коли вони дізналися, що подія стане першим телевізійним сигналом зі стадіону не лише в рамках єврокубків, а й чемпіонату України. З диковинним процесом виникли колосальні складнощі, і одну з антен навіть довелося чіпляти на сусідній будинок.
Попри доступний прямий ефір та ціну в 5 гривень за квиток, на стадіон прийшло 12 тисяч. Побачили вони прямолінійні, але гострі атаки господарів. Один лише Романчук міг оформлювати дубль, проте сумбурно впирався в сейви Штефана Леманна, котрий довів небезпідставність своєї поїздки на Євро-96. Кураж кіпера перекинувся в сторону карного майданчика «Ниви». Як наслідок – доволі нелогічні і болючі 0:4.
Виліт з єврокубків став складовою руйнівного ефекту. Спочатку це вилося в падіння на останнє місце, згодом до путівки в першу лігу, а зрештою – до 25 років без елітного футболу у Вінниці. Та тоді ніхто не заглядав аж в таку далечінь. «Ниву» просто критикували за виліт з 1/16-ї Кубка володарів кубків і сумували, бо Циткін так і не потягнув пенальті десь на умовному «Енфілді».
