Tribuna/Футбол/Блоги/Texto Inferno/ЧС-1954 у Швейцарії - чистий рок-н-рол: парад рекордів, хайпова бійка, "Бернське диво"

ЧС-1954 у Швейцарії - чистий рок-н-рол: парад рекордів, хайпова бійка, "Бернське диво"

Блог — Texto Inferno
Автор — Roman Zavalniuk
27 листопада 2022, 15:02
2
ЧС-1954 у Швейцарії - чистий рок-н-рол: парад рекордів, хайпова бійка, "Бернське диво"

Ретроспектива мундіалів може розгорнути для нас чимало цікавих історій та незвичайних ситуацій, які назавжди закарбувалися в пам'яті фанатів гри. Кожен з чемпіонатів світу минулих поколінь був по своєму яскравим на враження, сенсації, драматизм, новаторство, мав власний незабутній фльор. Але справжнім коктейлем з усього вишепереліченого можна назвати один конкретний світовий форум збірних, про який і піде мова.

Перший турнір після Другої світової на євроконтиненті: вибір країни-господарки, незвичний формат, груповий етап

Швейцарія була одноголосно обрана організатором фінальної частини чемпіонату світу 1954 року на ювілейному 25-му конгресі ФІФА 22 липня 1946 року у Люксембурзі. Причини обрати саме Швейцарію полягають у майже щойно закінченій війні. На думку футбольних босів нейтральна країна це кращий варіант, який міг бути для прийняття міжнародних змагань менш ніж через 10 років після найбільш кровопролитної війни в сучасній історії. У той же день конгрес також одноголосно обрав Бразилію як приймаючу країну ЧС 1950 року. Причиною вибору Бразилії так само слугували, перш за все, заходи безпеки за логікою "чим далі від Європи, тим краще", тим паче будь-яка європейська країна могла запросто не встигнути відновити інфраструктуру до мундіалю.

Спочатку планувалося провести турнір у 1951 році, скоротивши паузу між світовими першостями з футболу до двох років, щоб уникнути конкуренції з Олімпійськими іграми, що проходять раз на 4 роки. Але зрештою, з організаційних міркувань, турнір було перенесено на три роки для того, щоб витримати паузу, що збереглася з моменту проведення останнього перед Другою світовою війною чемпіонату світу 1938 року у Франції.

Даруйте за "душноту", але далі трішки сухої інформації про формат та регламент турніру для поціновувачів деталізації та точності:

  • 16 учасників було поділено на 8 «сіяних» (Австрія, Англія, Бразилія, Угорщина, Італія, Туреччина, Уругвай, Франція) та 8 «несіяних» учасників. Поява серед сіяних збірної Туреччини, яка ніколи до цього не грала у фінальних стадіях чемпіонатів світу, пояснюється тим, що сіяні команди визначалися ще до закінчення відбірного турніру, і серед них мала бути збірна Іспанії, яка згодом програла відбір (після додаткового матчу і жеребкування) збірній Туреччини.
  • У кожну групу потрапили по 2 «сіяні» та 2 «несіяні» команди. Проводилися матчі лише «сіяних» проти «несіяних».
  • У разі рівного рахунку після 90 хвилин призначався додатковий час – 30 хвилин; за рівного рахунку після додаткового часу фіксувалася нічия.
  • У разі рівності очок у команд, що посіли 2 та 3 місце, призначалося перегравання між цими командами.
  • Незвичайно була складена сітка плей-офф: в одну її половину потрапляли і одного з фіналістів визначали команди, що посіли перші місця в групі, а в іншу - другі (на відміну від традиційного принципу, коли в першому раунді плей-офф перші місця грають проти других) ). В результаті збірній Угорщини, яка посіла перше місце в групі, на шляху до фіналу довелося грати з діючими віце-чемпіоном і чемпіоном світу — збірними Бразилії та Уругваю, а збірна ФРН, яка посіла друге місце, отримала менш сильних суперників - збірні Югославії та Австрії.

В групі 1, відносною сенсацією став виліт збірної Франції з третім місцем при поразці югославцям у брутальному протистоянні та вимученою перемогою над Мексикою, що посіла останнє місце в квартеті. Бразилія та Югославія пройшли далі, не виявивши переможця у очній двогодинній зустрічі.

Група 2 була більш ніж прохідною для одного з фаворитів турніру - Угорщини з топовим поколінням на чолі з Ференцом Пушкашем. Швейцарські ЗМІ перед турніром відверто говорили про те, що саме мадяри і є майбутніми чемпіонами мундіалю. Угорщина в групі наколотила 17 м'ячів за 2 матчі, принизивши Корею 9-0 та Західну Німеччину - 8-3. Єдиною ложкою дьогтю для угорців на груповій стадії стала травма Пушкаша, яка, можливо, відіграла головну роль у подальшій долі команди на турнірі.

Щодо німців, то матч з Угорщиною виявився для них саме тим тригером, після якого команда за голівудським сценарієм почала втілювати своє диво. Після розгрому тренер Зепп Хербергер зачитав на командних зборах цілу купу листів від вболівальників з погрозами розправи. Накачавшись спортивною люттю, ФРН винесла Туреччину 7-2 у додатковому матчі та пройшла у плей-офф.

Третя група нічим окрім лайтового проходу уругвайців далі не запам'яталася. Цікаво лише те, що Шотландія привезла на турнір всього 13 гравців, у підсумку не забивши жодного м'яча на турнірі, як і Чехословаччина.

Гучний суддівський скандал розбавив в суто європейській компанії групи 4: в матчі Швейцарії проти Італії, арбітр з Бразилії не зарахував чистий гол італійців за нічийного рахунку, після чого господарі вирвали перемогу. Пристрасті після цієї події вгасли лише після вимушеного додаткового матчу за право виходу в 1/4 фіналу між цими самими суперниками, де Швейцарія вже не залишила жодного шансу своїм сусідам з півдня - 4-1. З цієї ж групи відносно непомітно далі пройшла Англія та вилетіла Бельгія.

Рекорди та розбиті пики на шляху до фіналу

Як виявиться пізніше, на цьому турнірі були встановлені або повторені небувалі рекорди, які станом на сьогодні досі тримаються. Ось лише шорт-лист з основними досягненнями мундіалю 54-го:

  • найбільша кількість голів у середньому за гру (5,38)
  • найбільша кількість забитих голів (Угорщина, 27)
  • найбільша кількість голів у середньому за гру (Угорщина, 5,4)
  • найвища сукупна різниця м'ячів (Угорщина, +17)
  • найвища середня різниця м'ячів за гру (Угорщина, +3,4)
  • найбільша кількість голів, чемпіони (ФРН, 25)
  • найбільше пропущених голів, чемпіони (ФРН, 14)
  • найбільше пропущених голів (Південна Корея, 16)
  • найбільша перевага в одній грі (Угорщина 9, Південна Корея 0) (згодом зрівнялася з Югославією, яка виграла 9:0 проти Заїра в 1974 році, і знову Угорщиною, яка виграла 10:1 проти Сальвадора в 1982).

Крім того, це був перший ЧС, що висвітлювався по телебаченню, перший ЧС з відкритою пресою, пам'ятними монетами тощо.

Німеччина отримала не те що б слабких, особливо вважаючи свій рівень гри, але порівняно незамислуватих суперників, з якими можна спробувати у футбол. Відносно важким виявився лише поєдинок з Югославією, де балканці домінували весь матч, наносячи безліч небезпечних ударів та розкатуючи німців на кожному клаптику поля, але в підсумку програвши 2-0 пропустивши у простих ситуаціях. Навіть гравець ФРН Ханс Шефер, після завершення ЧС, без сумніву відповів: "Звичайно з Югославією був найважчий поєдинок на турнірі. Цей матч ми мали програти 0:5, а виграли 2:0. Оце було справжнє диво!". Саме після того матчу футбольним світом почав ширитися крилатий вислів, що належить одному з дикторів: "М'яч круглий..". А вже у півфіналі німці не помітили Австрію 6-1.

Шлях Угорщини до бернського фіналу складався з доволі важких суперників в особі Бразилії та Уругваю, що закінчився з однаковим рахунком 4-2. Але особливо цікавим було саме чвертьфінальне протистояння з майбутніми пентакампеонами і зовсім не через спортивну складову.

Перед поєдинком на "Стад де Свіс" в Берні був класичний червневий проливний дощ - цілком звичайне явище для будь-якої європейської країни, але теплолюбиві бразильці виявилися абсолютно не готовими до такої погоди. Це стало помітно вже на перших хвилинах гри, коли за 7 хвилин часу південноамериканці примудрилися пропустити двічі. Трішки оговтавшись бразильці двічі по ходу гри скорочували відставання, але все ж програли фаворитам турніру.

Напруга в матчі зростала поступово: після пропущених голів у гостей з Америки пішли в хід брудні прийоми, результатом яких стали три вилучення на дві команди. Крім того, під час суперечливих моментів на поле вибігали навіть бразильскі журналісти, яких спиняли поліцейські, але справжній "третій тайм" був попереду і Фоззі з Васильковим тут ні до чого.

Після фінального свистка, який зафіксував цілком однозначну перемогу Угорщини, травмований Пушкаш вдарив пляшкою Пінейро - ключового провокатора на полі в стані суперників. Цей епізод залишився поза камерами та увагою арбітрів, але одразу після цього в підтрибунці почалася масова бійка за участю гравців, тренерів, медичного персоналу та поліцейських.

Кілька гравців по обидві сторони отримали доволі серйозні травми на кшталт розсічення голови, але бійка продовжилася в обох роздягальнях, поки врешті решт не була придушена поліцейськими.

Один з гравців тієї збірної Бразилії Нілтон пізніше висловлювався: "Це була моя остання надія стати чемпіоном світу. Молоді, наприклад Умберто, Жуліньо, Індіо, Пенейро, навіть Діді (також разом з Нілтоном стане дворазовим чемпіоном світу) ще зможуть зіграти через чотири роки. Мені ж скоро тридцять".

Як не дивно, після найбільшої бійки в історії чемпіонатів світу, ФІФА нікого не покарала, лише висловивши занепокоєння та залишивши покарання на відповідальності кожної з країн. Основним діючим особам все зійшло з рук, а угорець Божик навіть дозволив собі наступну цитату відкритій пресі: "У нас в Угорщині народних депутатів не карають!"

Фінальний матч в Берні - ідеальна кульмінація сценарію для спортивної драми з фантастичним камбеком андердога

Перед фіналом все вказувало на битву Давида та Голіафа, фаворита і аутсайдера і ось це все. Переважна більшість журналістів та нейтральних вболівальників були переконані у тотальній домінації Угорщини на полі та закономірному тріумфі "Золотого покоління".

Проте суттєву роль відіграла не лише недолікована травма Пушкаша з матчу цих команд в груповому раунді, але й точність швейцарського транспорту.

Справа в тому, що через додатковий час з Уругваєм угорці не встигли на рейсовий автобус з Лозанни до тренувального табору і їм довелося буквально ловити попутній транспорт та займатися хітчхайкінгом, оскільки логістика команд на той час була саме такого рівня.

А щоб угорцям життя взагалі медом не здавалося в ніч перед фіналом біля їх готелю в Золотурні проходила ярмарка з гучною музикою, танцями та іншими атрибутами, що не сприяють здоровому сну професійного спортсмена.

В той же самий час, німці почували себе вкрай комфортно на базі біля тихого озера Шпіц, де в радіусі кілометрів не було жодних причин для турбот.

Угорщина виставила доволі звичний склад, без суттєвих змін, давши передчасний відпочинок лише кільком гравцям після вимотуючого півфіналу та повернувши в старт Пушкаша. В свою чергу німці формували свій ідеальний склад по ходу турніру, активно використовуючи ротацію.

Сам же матч розпочався надзвичайно жваво: Угорщина за вісім стартових хвилин вже володіла перевагою у 2 м'ячі завдяки Пушкашу та Цибору і здавалося ніби справа йде до чергового приниження на полі. Проте у німців була інша думка і протягом наступних 10 хвилин рахунок вже було вирівняно - 2-2. Постаралися знакові для тієї бундестім Морлок і Ран.

Однак, була ще одна суттєва перевага німців, яка саме після цього матчу поклала початок революції футбольного екіпірування, а саме бутси від Адольфа. Спокійно, не того Адольфа. Ось цього Адольфа:

На щастя німців весь матч проходив під проливним дощем і на той час доволі сумнівний винахід у вигляді бутсів з шипами зробили свою справу. По мірі посилення дощу, все більше здавалося, що угорці прийшли з ножем на стрілянину на своїх ковзких пласких підошвах, у той час як німці мали фантастичний контроль власного руху на полі.

Тим не менш весь другий тайм пройшов під тотальною навалою на ворота ФРН і лише фантастичне невезіння та ставший непробивним голкіпер німців Тоні Турек не дозволили зірвати сенсацію. На 84-й хвилині той таки Ран прошив ворота угорців потужним низьким ударом після обіграшу захисників.

Фінальний свисток завершив не лише поєдинок і турнір, але й сподівання угорців на взяття найпрестижнішого турніру збірних з найкращим поколінням гравців у власній історії.

Матч став початком доленосних змін, діаметрально протилежних в обох країнах

Поряд з сенсаційністю того турніру в усіх можливих площинах, варто сказати, що він став і одним з найбільш ненависних за всю історію саме через перемогу ФРН і справа не лише у війні, але й в тому, що абсолютно всі гравці збірної НІмеччини були на той час любителями - у німців навіть не було професійної ліги і багато провідних, на той час, футбольних держав вважали це чемпіонство ляпасом спортивному світу. До того ж почали ширитися чутки і складатися цілі гіпотези про вживання допінгу та навіть первітину (метамфетамін) німцями перед грою, не кажучи вже про ніби-то упередженість суддівства в ключових моментах гри. В будь-якому випадку, допінг у 1954-му році ще не був поза законом, але осад залишився.

А в самій Угорщині турнір став однією з цеглин в зростаючій ненависті до комуністичного режиму та розгортанню революційних протестів у 1956-му. І це точно не притягнуто за вуха, оскільки режим в Угорщині хайпував на спортивних досягненнях футбольної збірної як міг і всіляко підкреслював свою причетність до створення цієї команди.

Попри негативний бекграунд фіналу учасники того матчу регулярно влаштовували спільні заходи одне з одним, товаришували та навіть навідувалися то в Німеччину, то в Угорщину.

Після падіння "стіни" футбольні функціонери ФРН організували зустріч для всіх живих гравців того матчу, на якій голкіпер Д'юла Грошич висловився наступним чином:

"Я вважаю, що дружбу між колишніми угорськими та німецькими гравцями можна назвати найнезвичайнішою у світі. Ми регулярно зустрічалися протягом багатьох років та десятиліть, поперемінно в Угорщині та Німеччині. Я вважаю, що ці дружні стосунки сформувалися не лише завдяки спорту. Між нами склалися такі відносини, які, підкреслю ще раз, немислимі серед гравців конкуруючих національних збірних.".

До речі, режим тієї Угорщини буквально повісив всю відповідальність на Грошича за поразку у фіналі, спочатку посадивши під домашній арешт, а потім вигнавши з професійного клубу у провінційну команду.

Тим не менш, для самої країни-тріумфатора турнір став символом відродження та післявоєнного відновлення країни, принаймні в культурному, соціально-психологічному та спортивному сенсах, хоча приблизно у той час почався і економічний підйом. Саме тому багато політологів та історіографів вважають 4 липня 1954-го датою очищення німців від тягарів минулого.

Всю цінність цієї події для Німеччини чудово демонструє остання сцена маловідомої кінострічки "Весілля Марії Браун" 78-го року, дії якої розгортаються як раз під час турніру, де в кульмінації сюжету на задньому фоні диктор оскаженіло кричить: "Deutschland ist wieder was!"

Найкраще у блогах
Більше цікавих постів

Інші пости блогу

Всі пости