Наш автор-вболівальник «Дортмунда» заготував чемпіонську колонку ще до матчу з «Майнцем». Ось вона
Шок для Костянтина Степанюка. Та й загалом для всіх.
Від редактора: 34-й тур Бундесліги подарував одну із найбільш захоплюючих та драматичних кінцівок останніх років у топ-лігах. У чемпіонській гонці «Борусії» необхідно було просто виграти вдома у невмотивованого «Майнца», але їм це не вдалося – 2:2. «Баварія» до 89-ї хвилини теж чудила, але гол Мусіали все ж таки подарував мюнхенцям титул.
Після 33-го туру в редакції Tribuna.com готувалися до того, як відпрацьовувати чемпіонство дортмундців. Ну от взагалі не вірилося, що вони можуть втратити цей трофей за таких обставин. Було задумано чимало текстів із цього інфоприводу, а один навіть написаний заздалегідь.
Хто давно на нашому сайті, той знає, що наш автор Костянтин Степанюк – палкий та давній уболівальник «Борусії». Він заздалегідь заготував емоційну колонку до чемпіонства коханої команди. І хоч вона не виграла, але ми просто зобов'язані показати вам її.
***
Повернімося на початок листопада 2022-го. Бундесліга, як і всі інші європейські чемпіонати, от-от піде на паузу через матчі чемпіонату світу в Катарі.
Настрій – абсолютно паршивий. Дортмундська «Боруссія» щойно без шансів програла другий матч поспіль, пропустила 4 голи від далеко не найсильнішого за останні роки «Гладбаха» та втратила шанс піднятися з шостого місця в турнірній таблиці.
Як і завжди, я гортаю стрічку твіттера, і число, про яке найчастіше пишуть вболівальники «чорно-жовтих» – дев'ять. Саме на дев'ять (!) очок наша команда відстає від «Баварії» після 15-го туру. Думки про чемпіонство? В жодному разі. «З такою грою тут би в Лігу чемпіонів заскочити – це вже був би успіх», – думаю я.
Не зрозумійте мене неправильно, але я дуже добре знаю цю команду. І кожен вболівальник «Дортмунда» підтвердить, що внутрішній песимізм, який вироблявся протягом останніх 11 років, майже завжди присутній у кожного з нас – навіть коли щось складається на нашу користь. Запитайте у кожного з нас, як ми почували себе протягом цього тижня – відповідь буде однаковою: «Ми дуже сильно нервували».
Я точно навіть і не пам'ятаю, коли почав вболівати за «Дортмунд». Коли я був малим, мій тато, який у мирні часи був (і, я сподіваюся, вже скоро знову буде) далекобійником, часто їздив у Німеччину та привозив мені звідти усе, що пов'язане з футболом. Десь на дачі у мене лежить гора німецьких журналів kicker та Bild (там були дуже круті карикатури, які я завжди намагався перемальовувати), а також шарфики та футболки різних клубів (символічно, що футболку «Баварії» я колись випадково загубив).
І от у тих журналах мені чомусь дуже запам'ятався гравець у жовто-чорній формі на ім'я Деде. Це був ідеальний метч. «Деде» – легко запам'ятовувалося, а жовтий завжди був моїм улюбленим кольором. Якось так все і почалося. Через деякий час я завжди біг до телевізора або комп'ютера, коли бачив що-небудь пов'язане із цією командою. Одного разу я чомусь вирішив, що почав вболівати за цю команду у 2008-му (мені тоді було 10 років), але серед гравців «Боруссії» на той час я знав лише мого нового улюбленого футболіста Деде – я навіть жодного разу не бачив, як він грає.
Я знайшов сайти, на яких з'являлися новини про «Дортмунд», познайомився зі складом і почав по можливості дивитися їхні матчі. У чемпіонських сезонах 2010/11 та 2011/12 я не пропустив майже жодного поєдинку – і ви навіть не можете уявити, скільки ж нервів я витратив на те, щоб у мене кожного тижня нормально прогрузився той клятий сопкаст (вас можна назвати олдом, якщо ви пам'ятаєте, що це таке?).
За ті два сезони я швидко звик до перемог та трофеїв (хоч їх всього було 3), а потім мої очікування ще більше завищила та сама Ліга чемпіонів – перемоги над «Реалом», камбек з «Малагою» і врешті-решт потрапляння у фінал турніру.
Після того фіналу особисто у мене складалося враження, що «Боруссію» хтось прокляв – пішли Ґьотце, Левандовський, Клопп, Хуммельс, Гюндоган (для мене це було серйозним ударом, тому я дуже їх всіх полюбив), а команда перестала вигравати трофеї – тоді наївний я почав потроху спускатися з небес.
Втім, вже дуже скоро я зрозумів, що люблю цю команду не через перемоги, трофеї або гравців, які то приходять, то йдуть. «Дортмунд» має якийсь особливий вайб, якого не має жоден інший клуб на планеті, який протягом довгого часу формували фанати, гра команди, сильні особистості та постійні красиві історії, які розгорталися навколо чорно-жовтих кольорів. І, я впевнений, ви відчуваєте те ж саме, фанатом якого клубу ви б не були.
Пам'ятаєте, коли біля автобуса «Боруссії» вибухнула бомба прямо напередодні матчу із «Монако» в ЛЧ? Тоді зустріч перенесли на наступний день, а розгублені фанати французького клубу не знали, що робити. Вболівальники дортмундців миттєво організували акцію, в рамках якої запросили до себе усіх, хто був готовий залишитися на ніч та піти на матч наступного дня. І таких історій чимало.
Вчора, знову гортаючи твіттер, я наштовхнувся на дуже влучну думку користувача, який відповів на відео, на якому фанати «джмелів» колективно співають You'll Never Walk Alone у церкві напередодні вирішальних матчів, наступною фразою:
«Боруссія» Дортмунд – це «Тед Лассо» у реальному житті.
А тепер уявіть, наскільки ж круто, коли команда, навколо якої розгортається така атмосфера, ще й виграє чемпіонство у сезоні, коли це здавалося майже неможливим.
Я чекав на це чемпіонство 11 років, але впродовж цієї кампанії вже майже втратив надію. А цей фантастичний клуб і ця фантастична команда в черговий раз принесли мені та всім вболівальникам «Дортмунда» неймовірні емоції.
Парадоксально, що «Боруссія» виграла Салатницю у сезоні, в якому пройшла 7 кіл пекла – заміна Голанду Аллер не грав півроку через пухлину, яку у нього діагностували у літнє міжсезоння, епідемія травм (лідерів), часом – просто жахлива гра та незрозумілі поразки (у домашньому матчі з «Вердером» на 89-й хвилині вигравали 2:0, але в результаті програли 3:2), а багатообіцяючі новачки не грали навіть на половину свого потенціалу.
Проте на друге коло цього ж сезону вийшла вже зовсім інша «Боруссія» – Аллер повернувся, гра команди покращилася, прийшли перемоги (навіть у тих матчах, в яких раніше «Боруссія» любила втратити очки), а все ті ж багатообіцяючі новачки (та ті, кого вже встигли списати з рахунків) стали ключовими гравцями у боротьбі за трофей.
Цього сезону все і мало так скластися. Теза «Це не «Боруссія» виграла чемпіонство, а «Баварія» програла» має право на життя, але лише частково – дортмундці за різними показниками знаходяться в топі серед команд усіх топ-5 чемпіонатів та заслужили на цей титул, незважаючи на допомогу обставин.
І зараз я невимовно щасливий. Щасливий, але водночас дуже сумний. У 2017-му, коли «Боруссія» виграла Кубок Німеччини після морально дуже тяжкого сезону, я спостерігав за святкуваннями в лайві та пообіцяв собі, що на наступному чемпіонському параді я точно буду присутній. У 2019-му я вже був на низькому старті, але чемпіоном знову стала «Баварія».
Завтра я теж буду дивитися ці чемпіонські святкування, але не з Борзіґплатца (місця, де «Боруссію» заснували і де команда святкує завойовані трофеї) у Дортмунді, а зі свого рідного Хмельницького.
Зараз головне – дочекатися нашої з вами головної Перемоги, а потім я обов'язково напишу репортаж із чемпіонських святкувань у Дортмунді.
***
Що я відчуваю прямо зараз, після матчу з «Майнцем»? Пустоту. Відчай. Розчарування. Абсолютну відсутність емоцій. Таким чином програних чемпіонств за останні 11 років я не переживав, але, ймовірно, і через таке потрібно пройти футбольному фанату.
У такі моменти я ще більше пишаюся командою і, незважаючи ні на що, маю все ті ж надії поїхати на чемпіонський парад в Дортмунді.
Фото: Christian Charisius/Global Look Press, SVEN SIMON/Global Look Press
