Для нас грати чемпіонат - це шанс проявити солідарність до наших людей! | Любов Мозга - півзахисниця ЖФК "Кривбас"
ФК «Кривбас» дуже голосно заявляє про себе на усіх рівнях, жіночий футбол – не виключення!
Любов МОЗГА (півзахисниця ЖФК «Кривбася») розповіла нам про:
· підготовку команди до сезону 2022/2023;
· час, який жіноча команда «Кривбасу» провела у Німеччині;
· український жіночий футбол та футзал;
· а також про свій шлях у футболі.
Інтерв'ю було записано 4 серпня.
Як справи? Чим займаєтесь зараз?
Справи непогано, входимо в тренувальний процес.
Нещодавно з’явилася інформація, що жіночий чемпіонат стартує 10-11 вересня. Зраділи цій інформації, що чемпіонат буде?
Так, дуже зраділи, адже була велика пауза в зв‘язку з війною, всім необхідна ігрова практика, потрібно намагатися повернутися в звичне русло.
Як жіноча команда «Кривбасу» готується до старту сезону? Які умови для підготовки?
Ми вже закінчили перший втягувальний збір, готуємося до другого. Умови є і вони достатньо хороші, і насамперед, можливістю готуватися до сезону ми завдячуємо Збройним силам України.
Футбол під час війни – дуже важке рішення. Як вважаєш, правильно грати цей сезон в Україні?
Я вважаю правильним грати чемпіонат в Україні і наш футбольний клуб одразу визначив цю позицію. Зараз мільйони людей вимушені жити в умовах війни, працювати, тим самим ризикуючи життям. Наші військові боронять щодня нашу країну також ризикуючи життям. Для нас грати чемпіонат - це шанс проявити солідарність до наших людей. Якщо можуть вони - можемо і ми.
Чи є побоювання щодо безпеки?
Побоювання, звичайно, є, але керівництво клубу запевнило нас, що все буде добре і ми їм довіряємо.
Де вашу команду застала новина про початок війни? Які були ваші перші дії?
Станом на ранок 24 лютого наша команда саме збиралася вилітати на збори до Туреччини, як з новин ми дізналися про те, що почалося повномасштабне вторгнення росії до України. Плани були зруйновані, тому керівництво клубу прийняло рішення розташувати команду в Кривому Розі в найбільш безпечному місці.
Звідки ви родом? Ваша домівка у безпеці?
Я народилася та виросла у Кривому Розі. На щастя, в моєму місті немає активних бойових дій. Дякую нашим захисникам за те, що моя родина має змогу спати спокійно.
Завдяки керівництву, ви мали змогу тренуватися та грати у Німеччині. Розкажи будь ласка про цю країну, як вона вас зустріла, що для вас було неочікуваним?
Час, який ми прожили в Німеччині - це було маленьке життя. Нас дуже гостинно зустріли люди, які щиро намагалися нам допомогти в усьому. Особисто мене вразила небайдужість: всі щиро співчували нам та намагалися зробити так, щоб ми, хоча б на короткий час, змогли забути про те, що діється в нашій країні.
Ви працювали на базі «Кьольну». Інфраструктура німців дуже відрізняється від криворізької?
Як на мене, інфраструктура бази ФК «Кривбас» аж нічим не поступається інфраструктурі бази ФК «Кьольн». В нас просто чудові умови для тренувань всієї нашої академії: газони, штучні поля, манежі. В нас амбітний клуб з чітко поставленою метою, тому керівництво піклується про гравців і забезпечує все на найвищому рівні.
Ви грали благодійні матчі, наскільки вони важкими у моральному плані були для вас? Як виходити на тренування та на ігри, знаючи, що в країні йде війна?
Благодійні матчі - це велика відповідальність. Чесно кажучи, з самого нашого приїзду до Німеччини ми взагалі не розуміли, як можна полишити думки про війну на рідній землі, виходити на поле та думати виключно про футбол. Але, як виявилося, футбол і став нашими ліками - допомагав нам на деякий час абстрагуватися, та, можливо, навіть радіти.
Чим відрізняється німецький жіночий футбол від нашого? Яка його головно особливість?
Найголовніша відмінність німецького жіночого футболу від українського, як на мене, полягає в його динаміці. Злагодженість дій, швидкість рухів, точність передач - те, що вражає.
Декілька гравчинь вашої команди були у тимчасовій оренді в європейських клубів. Чи була у вас така нагода – грати десь в Європі?
В мене була скоріше не нагода, а пропозиція, грати в Європі, але я хотіла і хочу грати за ФК «Кривбас» - команду з мого рідного міста.
Ви разом з тренеркою зустрілись з канцлером Німеччини. Про що ви спілкувалися?
На зустріч з канцлером Німеччини Шольцем ми були запрошені як гості. В Кьольні нам допомагав розташуватися ФК «Кьольн», канцлер запитав які в нас умови, чи все нам подобається, чи всього вистачає. Натомість, ми наголосили на необхідності закриття неба над Україною та просили можливого прискорення постачання обіцяного важкого озброєння для боротьби з військовою агресією росії.
«Кривбас» до війни займав 3 позицію у Вищій лізі, відстаючи від лідеру «Житлобуду-2» на 8 очок. Як вважаєте, якби не війна – чи могла б криворізька команда посперечатися за першу сходинку?
Війна розпочалася саме в період зимового міжсезоння, коли команди тільки-но зібралися після відпусток, проходили тренувальні збори. В цей період було відкрите трансферне вікно, тому команди ще комплектувалися, мали змогу проводити селекційну роботу, підсилюватися. ЖФК «Кривбас» не був виключенням, в нас також мали відбутися кадрові зміни, що, однозначно, вплинуло б на перебіг подій в чемпіонаті. З впевненістю можу сказати, що наша команда була готова змагатися тільки за 1 місце в турнірній таблиці.
Бачила ваші фото в Інстаграм, що раніше ти займалася футзалом. Чи швидко адаптувалися у футболі після футзалу? Які найбільші відмінності між цими видами спорту? До чого було найважче звикнути у футболі?
Так, я починала саме з футзалу, займалася все свідоме життя футзалом, а це небагато й немало - 15 років. Футзал і футбол - це взагалі різні види спорту, адаптуватися було дуже важко, можна сказати, що я й досі адаптуюся. За багато років вже сформувалися деякі навички, звички, тому прийшлося звикати до всього нового: до іншого м‘яча, іншого поля, іншого взуття. Футзал більш динамічний на відміну від футболу, там більше проявляється індивідуальна майстерність; в футболі геть інші відстані, багато роботи без м‘яча.
В українському футболі загалом багато проблем, а як щодо українського жіночого футзалу та футболу - з якими проблемами ви стикалися протягом своєї кар’єри?
В нашій країні жіночий футбол і футзал все ж таки не так користується попитом, як в інших країнах. А особливо футзал, позаяк багато років він був у тіні, це вже в останні роки більш-менш почала з’являтися хоча б якась інфраструктура. Але все ж таки, як на мене, недостатність фінансування через малий попит - це найбільша проблема.
Розкажи, будь ласка, як і коли ви почали займатися футболом?
Впродовж життя були невеличкі спроби грати в футбол, але все-таки футзал перемагав. І тільки з появою «Кривбасу» захотілося нарешті опанувати цей вид спорту. Можна сказати, що саме з ФК «Кривбас» і почалася моя кар‘єра як футболістки.
Раніше було, що дівчата в футболі – це щось незвичне. Хто найбільше підтримував вас у вашому виборі?
Я думаю, що навіть станом на сьогодні більшість людей скептично відносяться до жіночого футболу. В мене вдома були такі ж настрої, коли я почала займатися футзалом, а згодом і футболом, але це було для мене життя і це було серйозно, тому жорстких супротивів не було, всім довелося звикнути.
Як потрапила до «Кривбасу»? Де раніше грали?
До минулого року я грала в футзал, аж поки не створили жіночу команду ФК «Кривбас». Я завжди мріяла про те, щоб в Кривому Розі створили жіночий професійний футзальний або футбольний клуб, тому, коли ця мрія здійснилася, то не було сумнівів, що мені потрібно потрапити саме туди.
У вас на футболці замість прізвища написано «ЛЮБЦЯ». Чому обрали саме такий варіант, а не стандартний з прізвищем?
Любця - це таке собі шкільне призвисько. Ще з часів початкових класів мене так називали, тому вирішила це зберегти не тільки в пам‘яті, а ще й в історії.
Жіночий футбол – це щось нове для українського вболівальника, а ось ви в футболі вже давно. Бачите ви прогрес жіночого футболу в Україні та збільшення уваги?
З плином років ми почали розвивати жіночий футбол, мабуть взяли приклад з інших країн Європи та світу загалом, де цей вид спорту більш розвинений. Звісно, неможливо не помітити прогрес, який відбувся, але хотілося б, щоб й надалі приверталася увага ззовні та збільшувалася популяризація.
«Кривбас» - дуже амбітний клуб. Які цілі стоять перед жіночою командою?
Так, ЖФК «Кривбас» хоч і молода команда, але заявила про себе дуже гучно і, вважаю, небезпідставно. В нас є всі можливості, аби творити нову історію, і ми будемо намагатися це робити. А цілі, зрозуміло, - найвищі, а саме - чемпіонство України та вихід до Ліги чемпіонів.
Яка ваша найбільша мрія – життєва та футбольна?
Моя життєва мрія - реалізувати себе у спорті - у тому, чому я віддала більшу частину свого життя, а зробити це я хочу саме з «Кривбасом» - з командою з мого рідного улюбленого міста. А щодо футбольної мрії - все просто: хочу бачити жіночу команду з Кривого Рогу з кубком Ліги чемпіонів.
Що можете сказати всім українським вболівальникам наприкінці нашого інтерв’ю?
This page contains the following errors:error on line 6 at column 154: Opening and ending tag mismatch: br line 6 and div Below is a rendering of the page up to the first error.Вболівальникам хочу подякувати за ту підтримку, яка була донині, побажати терпіння, адже ми обов‘язково переможемо, та попросити підтримки й надалі. Дивіться футбол, вболівайте, адже всі українці зараз мають бути згуртовані як ніколи. Ми граємо для Вас, а за можливість грати для Вас дякую нашим захисникам, які щоденно ризикують життям, покладають всі сили задля того, щоб ми мали можливість прокидатися кожного ранку!Дякую Любові та прес-службі "Кривбасу" за це інтерв'ю!
