Іван Матвійчук - представник нового покоління футболістів України

Скоріше за все, ви раніше нічого не чули про Івана, адже він не є гравцем збірної України свого віку, але у нього перспективне майбутнє.

Іван Матвійчук (2005 року народження) - вихованець житомирського "Полісся" та донецького "Шахтаря", у цьому році закінчив школу з золотою медалю, весною тренувався в кращих академіях Німеччини - в "Борусії" Дортмунд та "Байєрі" Леверкузен, вільно спілкується англійською, вчить німецьку та планує вступати на економічний факультет. Зараз Іван готується до нового сезону, який розпочне у Німеччині. Отже, пропоную вам ЕКСКЛЮЗИВНЕ інтерв'ю Івана Матвійчука для нашого блогу (питання автора виділені жирним шрифтом).

- Як справи? Чим займаєшся зараз? 

- З початку березня 2022 року протягом 4 місяців тренувався в академії «Борусія» Дортмунд U17 і також деякий час мав можливість тренуватися в академії «Байєр» Леверкузен. Зараз літня відпустка , тренуюся індивідуально в тренажерному залі, вивчаю німецьку мову, стараюсь приділяти більше уваги своїй родині.

- Тяжкий футбольний сезон завершено. Як можеш охарактеризувати цей сезон для себе?

- Я би сказав, що кожен сезон по-своєму індивідуальний. Цей сезон став для мене ще однією сходинкою для мого розвитку у  професійному футболі, отримав багато нового досвіду, багато чому навчився.

- Чи щось відомо, де будеш продовжувати свою кар’єру?

- В кінці травня я поспілкувався з моїм тренером у "Борусії" - Себастяном Гепартом , який, до речі, зараз призначений другим тренером першої команди "Борусії" Дортмунд. Він порадив, що мені на даний момент потрібна постійна ігрова практика, а не просто тренування, і порадив грати в клубі "Хомбрух" Дортмунд U19, це дочірній клуб Боруссія Дортмунд, хоча в мене були 2 пропозиції на перегляд їхати і в інші клуби Німеччини, але він сказав , що в "Хомбрусі" дуже професійний тренерський склад і я зможу прогресувати в професійному плані, тому я вирішив прислухатись до порад професійної людини у своїй справі. З його слів, "Борусія" U19 на даний момент має сформований склад 30 чоловік, в основному це гравці 2003, 2004 року народження. До мене і мого батька зателефонували з команди "Хомбрух" Дортмунд і запропонували тренуватися і грати в складі їх команди. Тож, наступний сезон маю почати із командою Hombrucher SV U19 . 12 липня збираємось на базі клубу.

Давай трохи по спілкуємось про початок твого футбольного шляху.

- Чому обрав саме футбол? Чи є у тебе в родині футболісти?

- Любов до футболу, та й взагалі до спорту, я думаю в мене в крові. Мій дідусь грав у футбол, тато та його два брати у молодому віці грали за професійні команди "Оболонь" та "Полісся" Житомир.

- Ти - центральний захисник. Завжди грав на цій позиції чи розпочинав ,як і всі хлопчаки, з нападу?

- Захисником граю з дитинства. Мій перший тренер відразу побачив у мені оборонні здібності, але в іграх я грав також на позиції центрального півзахисника, правого захисника.

- Де розпочинав свій футбольний шлях, які клуби були у твоїй дитячо-юнацький кар’єрі?

- З 7 років займався у ДЮСШ Полісся-Житомир» і там під керівництвом Подраного Миколи Володимировича грав аж до переходу у «Шахтар» в 13 років. Запропонував мені приїхати в академію на перегляд Коцюба Іван Михайлович - найважливіша людина академії Шахтар Донецьк, яка відповідає за селекційну роботу в академії. І завдячуючи, на той час директору академії - Хорхе Раффо, координатору Едгару Кардозо і всім тренерам нашої академії Шахтар, я зміг бути чотири роки частиною нашого прекрасного великого клубу.

- Наскільки пам'ятаю, то у тебе є фото з дитинства з усією атрибутикою "Шахтаря". Чим тобі спободобався саме цей клуб?

- Так, це фото я зробив на горі Ай-Петрі у Криму, і вірю у майбутньому я його повторю. "Шахтар" Донецьк завжди відрізнявся своїм стилем гри від інших українських команд, тому і є одним із найбільш титулованих футбольних клубів Європи , з великою історією.

- Коли приходив до "Шахтаря" в академію, чи запрошувало тебе "Динамо"?

- Ні, від «Динамо» запрошень не було.

- Академія «Шахтаря» часто брала участь у міжнародних турнірах. До яких країн їздили ви, з ким грали? Який суперник та турнір запам’ятався тобі найбільше?

- З міжнародних турнірів я приймав  участь на турнірі у Іспанії , де ми посіли 2 місце. Дуже запам‘ятався наш фінальний матч з «Еспаньйолом», як для команди віком до 14 років, вони показали дуже дорослий футбол. На жаль програли 0-1, але якщо вважати, що поза фіналом залишились такі команди «Барселона», «Манчестер Сіті» та інші провідні академії, то ми виступили на той час дуже пристойно. Ми грали під керівництвом моїх перших тренерів академії "Шахтар" U14 Оскара Раталутри і Дмитра Єфімова.

- Команда вашого року брала «золото» ДЮФЛ лише одного разу – у 2019 році, коли ви тільки прийшли, потім був недограний сезон через ковід, минулий рік завершили невдало, цей сезон розпочали з перемоги у турнірі ім. Гаваші, але цей сезон також незавершений. Як можеш для себе оцінити час проведений у академії «гірників» та ігри проведені у ДЮФЛ? Чи є якісь матчі, які запам’яталися тобі?

- Дуже хочу подякувати кожному тренеру академії "Шахтар" Донецьк і усьому персоналу академії, який був причетний до мого розвитку . Для нас були створені найкращі умови. Таких умов в багатьох академіях Європи немає. За ці роки я навчився дуже багато чому. У іграх було дуже багато чудових моментів.  Були в іграх і помилки, але завдяки нашим всім тренерам, правильно аналізуючи їх , вони ставали для мене корисним досвідом. Із матчів важко виділити якісь особливі, у кожному свої певні моменти. Запам’ятався перший мій вихід на поле в складі "Шахтаря" U14 проти "Динамо" Київ, коли ми виграли у них 2-0 і коли стали чемпіонами України U14 , в фіналі обігравши знову ж таки "Динамо".

- У лютому якраз академія готувалася до старту другої частини сезону. Де вас застала новина про початок війни? Як ви відреагували, які були ваші перші дії?

- Так, вийшло, що 23 числа я приїхав до Житомиру до лікаря, а наступного ранку прокинуся від гулу моторів літаків, вибухів. Перший день ми були вдома, а 25 лютого по наполегливому проханню батька, я з мамою та молодшою сестрою вирушили на Захід України, а батько залишився в Житомирі, сказавши, що він повинен оперувати людей в лікарні.

- Звідки ти сам? Твоя оселя не постраждала? Твої рідні та близькі у безпеці?

- Я із Житомира. Дякувати Богу, моя і моїх рідних оселі не постраждали . Частина рідних виїхала, але багато залишилися. Мій батько лікар , коли до нього у лікарню привозили поранених військових і цивільних людей, він на власні очі бачив всі жахіття війни.

- Весною ти був у академії «Борусії» Дортмунд, одразу знайшов варіант щодо підтримки ігрової практики?

- Академія Борусії перед тим як тренуватися, запросили мою статистичну інформацію з ДЮФЛ за період виступів в академії "Шахтар" Донецьк за 4 роки і після погодження , мені дали можливість тренуватись там. В квітні тиждень я тренувався з U19 «Байєр» Ліверкузен, мені дозволили з ними продовжувати тренування, але щодня їздити за 80 км від Дортмунда було накладно, і ми з сім’єю вирішили залишитись в Дортмунді, де в нас вже було житло і школа.

- Чим тебе здивувала Німеччина? Чи доводилося раніше бути у цій країні?

- У Німеччину приїхав перший раз, спочатку незвичними були їхні правила, але згодом пристосувався до цього.

- У "Борусії" ви були разом з Данилом Кревсуном (партнер по команді в "Шахтарі"), це допомогло в адаптації в новій країні? Чи вивчили трохи німецьку?

- Звичайно легше, коли з тобою є наші близькі люди, коли можна разом про щось поговорити, поділитися, порадитись, ми підтримуємо один одного. Зараз продовжуємо, навіть у відпустці,разом тренуватись. Я розмовляю англійською мовою, тому адаптація пройшла дуже легко. Німецька, насправді,  не важка мова, тому я у більшості розумію , що кажуть, і стараюсь сам щось говорити .

- Який він  німецький дитячо-юнацький футбол? Сильно відрізняється від нашого?

- Більшість команд (я не беру топові академії) заточені на силовий вертикальний футбол, стараються нав‘зати постійно боротьбу, фізичні дані виходять майже на першу позицію. Можливо, навіть, чимось схожий із українським дитячим футболом.

- Важко було на тренуваннях чи ми можемо конкурувати з німцями?

- У Борусії відібрані сильні гравці. В команді гравці збірної Італії, Польщі, Іспанії, Німеччини, конкуренція дуже сильна, але з ними можна спокійно конкурувати.

- Як з ігровою практикою - вдалося грати за німців? В офіційних матчах чи в товариських?

- Так, я зіграв два товариські матчі за Борусію , і вже одну гру за Хомбрух , у якій ми виграли 3-1.

- Багато хлопців (не тільки "Шахтаря",а й усіх команд) отримали можливість тренуватися в різних європейських академіях. Як вважаєш, це позитивно вплине на розвиток українського футболу у майбутньому?

- Я думаю це вплине дуже позитивно, так як кожен гравець побачить, що немає нічого надприродного у європейських чемпіонатах, і що українські гравці спокійно можуть грати на цьому рівні, головне бути ментально і психологічно сильними.

- Чи доводилося бачити, як працює перша команда «Борусії» у тренувальному процесі?

- Так, тому що поля  першої команди та академії знаходяться на одній великій базі.

- 27 квітня ти взяв участь у благодійному матчі «Борусії» з «Динамо» Київ, перед стартом оголосивши склад української команди.  Підтримка вболівальників «джмелів» завжди була на найвищому рівні, яка атмосфера була на цьому матчі?

- Атмосфера на стадіоні була, як завжди, неймовірна, але найбільше було приємно скільки українців прийшло підтримати «Динамо», нашу рідну Україну, здавалося ніби грають на НСК «Олімпійський».

на матчі

 - Ти завершив навчання з золотою медаллю. Це доволі рідкісний факт серед футболістів. Як вдавалося так успішно поєднувати футбол та навчання? Дистанційне навчання останні роки приносило дискомфорт чи для тебе це було зручно?

- За це хочу подякувати дуже своїм батькам, які з дитинства мене правильно виховують. Для мене з дитинства навчання не було чимось відразливим. Але головним ключем до цього є дисципліна, яку в мені спочатку заклали батьки і яку я зараз продовжую розвивати. У цьому випадку, вміння не вестись за іншими, а робити те, що повинен. І воно дає свої плоди, наприклад те, що знаючи англійську, я не відчуваю себе чужим у Німеччині. Для мене особисто дистанційне навчання було зручним.

- Школу закінчив, а що далі - же будеш здобувати вищу освіту та яку плануєш?

Так , збираюсь вступати до КНЕУ ім.Гетьмана (на економічний факультет), для цього маю добре здати ЗНО. Але так як законодавство Німеччини забов‘язує усіх, кому до 18 років, навчатись у школі , більш за все ще й у Німеччині буду отримувати освіту.

- На карантині ти додав фото, що зібрав корабль з лего. А чим любиш зайнятися у вільний від футбола час? Які є хобі в тебе?

- У вільний час люблю плавати, кататись на велосипеді ,періодично дивлюсь фільми, в цілому люблю активний відпочинок.

- Весною свої матчі грала збірна 2005 року. Чи спілкувалися з хлопцями з команди, наскільки важко було грати у цих матчах? Адже всі були без ігрової практики.

- Так, спілкувався з хлопцями. Було не просто, тому що більше місяця паузи, коли гравці інших збірних грали чемпіонати. Нам трапились дуже сильні суперники, але наші хлопці показали дуже сильний характер.

- Влітку свої матчі проводили збірні U19, U21 та перша команда. Слідкував за іграми та результатами збірних? Які твої враження від наших команд?

- Звичайно слідкував, дуже образливо, що перша команда не вийшла на Чемпіонат Світу , і у U19 не склалося з Євро 2022, але я дуже радий за той футбол, який показували наші команди.

- Чи відвідував ти матчі Національної збірної? Якщо так, то який найбільше сподобався?

- Був на переможному матчі збірної України проти Португалії, тоді «Олімпійський» був повністю заповнений, ту атмосферу я запам‘ятав дуже сильно, це не передати словами.

- З кого береш приклад на своїй позиції? Який стиль футболу тобі подобається найбільше?

- Я слідкую за багатьма захисниками, у кожного із них я вчусь різним аспектам. Із молодих Де Лігт, Рубен Діаш, із більш досвідчених Серхіо Рамос , Ван Дейк. Я не можу сказати , що мені подобається якийсь стиль найбільше , якійсь найменше, у кожному свої плюси і мінуси. Але можу однозначно сказати, що люблю коли команда контролює м‘яч і старається грати у технічний футбол, а не просто бити м‘яч уперед і сподіватись на удачу.

Житомирщина плідна на таланти (найкращі приклади це Руслан Малиновський та Олександр Зінченко), але щоб здобувати високі нагороди, одного таланту недостатньо, адже необхідно постійно працювати. Гадаю, що з таким мисленням, як у Івана, його чекає гарна футбольна кар'єра.

Вдячна Івану за те, що погодився на інтерв'ю та виділений час. За такими футболістами майбутнє нашої України.