Футбольні блогери знімають про війну відео-мільйонники: що їх вразило на фронті та як реагують на критику про хайп

Поговорили з Романом Бебехом та Сергієм Пейчевим.

8 грудня, 08:00
18
Футбольні блогери знімають про війну відео-мільйонники: що їх вразило на фронті та як реагують на критику про хайп

Прихильники популярних ютуб-проєктів про футбол «Бомбардир» та «Pressing» не могли не помітити - з початком великої війни на цих каналах значно поменшало спортивного контенту. Натомість їхні автори - Роман Бебех та Сергій Пейчев відповідно - тепер регулярно знімають відео про захисників та захисниць зі ЗСУ та вони збирають навіть мільйони переглядів.

Зараз герої їхніх випусків - ультрас наших клубів з «Азову» або білоруські фанати, снайпер з Канади, грузинський легіон, офіцер армії Ізраїля. Хлопці висвітлюють такі теми як звільнення Харківщини та Херсона, потреба українського аналога Моссаду або історія ядерного озброєння України.

Микола Решнюк поспілкувався з кожним з двох блогерів та розпитав, як автори вирішили відійти від суто футбольних відео і чи назавжди це, наскільки складно було перекваліфікуватись та чи можна вважати такий перехід хайпом на темі війни.

Чому вирішили змінити формат і знімати про війну замість суто футболу?

Роман Бебех: Коли війна почалась, було не до футболу. В один момент зрозумів, що можна робити щось цікаве тут [на тему війни]. Почали з того, що я записав Алієва, Богданова та Момотенка, які пішли в тероборону. Побачив, що це людям цікаво.

Потім зняв матеріал про футболістів, які опинились в таких важких точках як Гостомель, Маріуполь та Чернігів. Але матеріал не сильно зайшов - був класний, але важкий. А в нас таких подій важких зараз багато, і видно, що люди хочуть чогось бадьорого. Тому стараюсь робити посил - все буде добре, ми переможемо.

Ключовим маркером для мене стало те, коли я зняв фанатів мінського «Динамо», які за нас воюють. Матеріал залетів у тренди, тільки Арестовича не вдалось збити. На даному етапі це залізна людина в українських трендах.

Так потрохи стало зрозуміло, що є важливим. І саме хлопці, які воюють, є нашими героями, а не як колись у футболі були герої матчу. Герої зараз на фронті. Там харизматичні люди, у них свої історії. До них часто буває легше достукатись, ніж до наших футболістів. 

Бо наші футболісти не хочуть себе промотувати. Згадаємо, скільки травили Мудрика, який розкрутився ще до старту кар’єри. Хоча в цьому нічого поганого. У нас купа футболістів, які нікому не цікаві, хоча вони класні хлопці. Вони не хочуть себе розвивати. А в сучасному спорті не достатньо просто бути крутим спортсменом.

А от військові заслуговують серйозної уваги. Там є різні люди - хороші і погані. Але серед них багато цікавих історій можна знаходити. Так потрохи я й почав рухатись у цьому напрямку. І в один момент зрозумів, що до нас з усього світу їдуть знімати матеріали. З Японії, Америки. Вони тут шукають круті історії, бо у нас центр всього світу зараз. І це дає журналістам неймовірний обсяг історій. Netflix знімається зараз тут. На фронті найкрутіші люди. За нас воюють нохчі, аргентинці, іспанці, навіть японці.

Не в образу спортсменам, але коли слухаєш історії, що розповідають військові, то це не можна порівнювати зі спортом. Є круті матчі і ситуації, але тут мова про життя і смерть. Зовсім інша драматургія, не той драйв. Мені здається, що ось ця військова тематика, її ні з чим порівняти. Ти ніде не отримаєш такий адреналін.

Сергій Пейчев: На це [контент з фронту] є запит, це важливо. Хоча для себе з початком повномасштабного вторгнення зрозумів, що ютубом швидше за все займатись вже не буду. Не лише футбольним, а в принципі. Бо не було взагалі ніякого бажання думати про футбол, дивитись футбол.

Але почав з матеріалу, якщо не помиляюсь, із Вернидубом. Ми з ним говорили не про футбол, а про те, як він пішов у військо. Потім майже спонтанно вдалось записати одного дуже крутого хлопця з «Азову», який озвучував цю молитву. Так я відчув, що на це є запит людей. Людям це треба.

Бо у футболі часто була така штука, що ти це робиш для себе. Що це нікому не треба - ні футболістам, ні керівникам. Треба тільки тобі і якійсь невеличкій групі людей. А тут був контраст аж, коли військові тобі дякують, що ти показуєш їх і їхню справу.

Плюс є можливість зібрати кошти. Наприклад, коли ми поїхали в Херсон, змогли за кілька днів зібрати для хлопців 100 тисяч. Бувають суми набагато менші, але все одно відчуваєш, що ти можеш їм якось віддячити. Ти можеш дати їм трохи уваги.

Я приїжджав до дніпрян (ультрас, - прим. Tribuna.com), вони були на межі Донецької і Запорізької областей. Почув від них фразу, яка мені дуже сподобалась: «Нам не треба, щоб хтось просив нас бути тут. Ми стоїмо тут через свої переконання. Але приємно, що про нас не забувають і інколи приїжджають в гості журналісти або футболісти. І ми розуміємо, що стоїмо не просто так».

Бо буває, що місяць нічого не відбувається, а бувають важкі бої. І в кого сильніша психіка, той тримається. А в кого трохи слабша, йому потрібна підтримка. Щоб він розумів, що робить це для когось.

Тому я побачив, що в цьому є інтерес суспільства. Також це моє внутрішнє бажання, бо футбол, чесно скажу, зараз мало дивлюсь. Хоча я ніколи в житті не думав, що буду займатись не футболом. Думав, якщо не вийде в футболі, то не піду в якусь іншу журналістику, бо це не моє. Але зараз тут максимально органічно себе відчув. Класно, коли тобі після відео люди дзвонять і дякують, ми змогли їм чимось допомогти. Якийсь свій мінімальний внесок зробили.

Та й про футбол зараз якось дуже складно робити. Прямо дуже складно. Кажуть, футбол - це найважливіша з неважливих справ. А зараз такий час, що ніколи займатись неважливими справами. Розумію, що для багатьох футбол - це покликання, і класно, що вони продовжують цим займатись. Я ж зараз бачу свою користь більше в цьому. Якщо буду просто коментувати матчі, говорити про футбол, блін, навряд я себе буду почувати максимально комфортно. Навряд потім скажу, що для цієї перемоги хоч щось зробив. 

Не скажу, що зараз ми робимо надто багато. Хоча б той мінімум, який я вмію робити. Поїхати в якісь точки, показати цих хлопців, поспілкуватись із ними. І це те, що хочеться робити.

Як зреагувала на зміну контенту аудиторія?

Роман Бебех: Якісь люди писали і пишуть: «Давай більше футболу». Я стараюсь, мені ця тема все одно цікава. Не можу сказати, що я її повністю відпустив. Записав Жана Беленюка раз, зняв Мудрика.

Але коли знімав Мудрика, мені не так були цікаві теми трансферу, як історія чувака. Він для мене показовий. Мені хотілось направити фокус на те, скільки він над собою працює. Зробити це для молоді. Хлопці та дівчата - все залежить від вас! Скільки у вас бажання стати профі. Мудрик індивідуально тренувався на стадіоні, де вже вимикали світло. І продовжує це робити.

Я взагалі почав думати, що ми у своїх матеріалах несемо людям. Який посил. І Мудрик в цьому плані крутий тим, що він вирвався з маленького містечка, прорвався крізь погані умови. Він сам себе зробив. Мені реально дуже хотілось його зняти. Для мене це було важливо.

Тому мені зараз не цікаво просто зробити матеріал, щоб зробити. Мені цікаво, що я несу в цьому матеріалі. Я змінився сам в цьому плані. Багато років ми варились із фокусом на футбол чи спорт, а це лише три відсотки нашого життя. Світ набагато різнобарвніший. Є багато крутих людей, взагалі не пов’язаних зі спортом. 

Тому пишу того, хто мені цікавий. Навіть якщо людина взагалі не пов‘язана з футболом. От Саша Ярмак, робота над інтерв’ю з яким дуже вплинула на мене. Який у нього стосунок до футболу? Тільки те, що він спілкується з якимись футболістами і є вболівальником. 

Або коли спілкуєшся з ультрас. От чесно, їм зараз [не до футболу]. Ось це популізм, ніби в окопах дивляться футбол. Так, є хтось, хто ще спостерігає. Але для більшості, з ким я говорив, головна битва відбувається на фронті. Все інше відходить на далекий план.

Так, вони слідкують за новинами, знають, хто виграв, але глобально це все дуже далеко від того, що їм цікаво. Буває навіть, наприклад, спілкуєшся з вболівальниками «Металіста», а вони не знають, що команда грала.

Тому іншого формату не бачу - до кінця війни точно буду міксувати відео про війну з футбольними матеріалами з акцентом на перші. Навіть бачу можливість підіймати не лише тему війни, але й суспільно-політичні теми. Як от роботу клубів нічних під час війни і людей, які там кайфують собі. Це теж важливо.

Сергій Пейчев: Доволі адекватно зреагувала. Були ті, хто запитував: «Для чого?», закликали далі знімати про футбол, бо в мене в описі каналу є слова, що буду розривати футбол.

Я на таку думку може й хотів десь плюнути. Чуваки, я писав це до війни. Якщо зараз можу їздити на фронт чи когось записувати і цим приносити користь… А знімати про футбол - не бачу в цьому логіки.

Якби я розумівся тільки на футболі, зняв би два відоса [про війну], вони б не пішли, я б зрозумів, що це не моє. Може я б туди й не ліз, далі б знімав про футбол. 

Я не великий військовий експерт, не претендую на це, але мені дуже подобається те, що ми робимо. І аудиторії каналу це заходить, вона розуміє, для чого ми це все. Ми вже стараємось і у важчі теми піти. Наприклад, про ядерну зброю робили. Я сподіваюсь, що серед аудиторії хоча б мого каналу буде більше людей, які хочуть чогось глибшого.

Але я не обрізаю усі мости з футболом. Я досі продовжую інколи коментувати футбольні матчі, це більше хобі, щоб бути в тонусі. Зараз такий час, що загадувати наперед я б не став.

В нас є купа відзнятого відео з Туреччини, звідки ми вернулись якраз перед 24 лютого. Але розумію, що все це зараз не на часі. З Маркевичем є круте інтерв’ю, з Хосе Сосою. Ярмолюка видали, бо я розумів, що він перейде (ще раніше знали про це), буде громадський інтерес.

Тому все можливо, але зараз 95% мого часу - це не футбольні історії, а, на жаль, те, що актуально. Війна.

Після появи випусків про війну на каналі стрибнули перегляди. Як ставитесь до коментарів, що це хайп заради статистики?

Роман Бебех: Я вже звик. Коли в 2012-му тільки починав коментувати, отримував багато поганих відгуків на свою адресу, через що сильно засмучувався. Зараз, коли люди пишуть по ділу, сприймаю це адекватно. Десь помиляюсь, десь неправий. Але коли пишуть про хайп, то люди завжди будуть щось писати. Якщо твоя робота не матиме уваги, то вона банально нікому не потрібна, як би ти себе не заспокоював.

Вважаю, що це [відео про війну] зараз набагато важливіше. Те, що ми можемо підсвічувати якісь важливі моменти, збирати кошти пацанам. Це важливіше, ніж просто висвітлювати спортивні події. 

Дивлюсь іноді на ці скандали з єдиним пулом, вибори в НОК України. Це ж все неважливо. Глобально це все дрібниці, які на даному етапі не є важливі. Зараз важливо об‘єднати всі зусилля задля перемоги.

Я от повернувся з Херсона. Там такі неймовірні емоції. Не знаю, ніби перемога в Лізі чемпіонів. Навіть крутіше. Це зараз найпатріотичніше місто України. Там готові без води і світла бути, але це краще, ніж з москалями.

Пацанам, про яких ми знімаємо, це важливо. Був на Миколаївщині, знімав там фаната «Таврії» Святослава Алексапольського, який розказав свою історію. Він кримський татарин, його сім‘я жила [в Криму] ще до приходу Російської імперії. А через місяць [після зйомок] його вбили. І хоча б залишилось відео цього пацана, його історія. Мені там один хлопець сказав: «Як добре, що ти записав з ним інтерв’ю». В його словах чулось, наскільки Свят був сильною і правильною людиною. Люди з Києва їхали до нього в підрозділ. Ось це важливо.

Так, важливо писати, що Павелко не повинен очолювати УАФ. Але про це вже тисячу матеріалів написано. Набагато важливіше, коли ти зустрічаєш людей, як, наприклад, двоє братів-українців з Аргентини, які приїхали сюди воювати. Потім через три тижні після виходу матеріалу, один з них загинув. Тобі просто пишуть смс-ку, і ти офігіваєш.

Тому розмови про хайп…. Ну люди завжди щось будуть говорити. Я вважаю, що таким чином можу чимось допомогти фронту. Скажу за себе, що я виявився абсолютно не готовим до війни. Ані морально, ані професійно. Вже потім зреагував. Поки допомагаю так, а далі буде видно.

Сергій Пейчев: Якщо ми хайпуємо, то можна глянути, з чого ми стартували. До Моссаду ми не так і багато набирали. Але ми все одно робили, бо розуміли, що це важливо. 

Перші два місяці мені ютуб надсилав жовту монетку, забирав монетизацію. Пофіг на гроші, але принцип такий, що це занижує тобі перегляди. Ти не можеш багато набрати, бо система тебе просто не показує. Ще 18+ нам ставили. Але ми такі: «Треба все одно робити».

Мені за перші три місяці прилетіло 18 попереджень. Це жорстко прибивало канал. Ми розуміли, що може й не виліземо з цього. Але з часом навчились обходити. І почали рости перегляди. Плюс деякі відоси залетіли, і почався ріст інших відосів. Тому не скажу, що в нас все різко полетіло. І навіть зараз буває непросто, якщо прилітає щось.

Перегляди, звісно, є важливою штукою. Але не першочергова. Я стараюсь, щоб відоси були якісними. Бо в Україні суперякісного контенту не так і багато. А хайпувати можна просто - сідаєш вдома, записуєш на гоупрошку ті ж теми, ставиш класну обкладинку, робиш все це за день, а не за п’ять. І все, кайфуєш, набираєш перегляди. Хто хоче, може цим займатись. Але мені це нецікаво. Хочеться торкнутись історії, людей великих.

Люди можуть що завгодно казати, але реально мало писало, що ми хайпуємо. 

Чи важко було перекваліфікуватись на іншу тематику після довгих років футбольної журналістики?

Роман Бебех: Я б не сказав. Бо футбольна сфера дуже закрита.  Там люди не хочуть виносити [інформацію на публіку], бо нефарт. У військових набагато простіше. Ти домовляєшся з людиною зустрітись в такий-то час, і ти зустрічаєшся. А з футболістами може бути: «Давайте зустрінемось десь в першій». Що значить «десь в першій»?

Спортивна журналістика дуже недооцінена. Нас часто сприймають, як людей, які просто передають результати матчів і підставляють свої мікрофони чи диктофони під флеш-інтерв’ю. Однак наш футбол - це ж і є життя нашої країни. Тільки в мініатюрі.

Мені не було важко перейти на іншу тематику, бо мені це цікаво. Я не хочу робити те, що мені не цікаво. Або те, що, на мою думку, нікому не потрібно. Поговорив от з Жаном Беленюком про спорт і те, як його розвивати в нашій країні Мені це було цікаво. Бо вважаю, що на територіях, де не йдуть бої, теж правильні процеси мають відбуватись. Ми не можемо це залишати.

Для багатьох військових незрозуміло, як опезешники або ті люди, які вчора обирали Януковича керівником НОК продовжують рулити у нашому спорті. І добре, що медіа, і ваш сайт зокрема, це висвітлюють.

Сергій Пейчев: Перехід насправді пройшов безболісно. Знаєш, у футболі багато працював, але не було такого, щоб люди підходили і казали: «Блін, класно ти зробив». А за відео про «Азов» до мене приходив і казав таке чувак у військовій формі. І розумієш, що не дарма.

Або ми приїхали у Херсон, а хлопець каже: «Я дивився всі ваші відео по VPN. Набагато легше було в окупації». Це реально дуже приємно. Перегляди, оце все - це херня. А от слова цього чувака - це реально велике задоволення.

Хоча коли ми починали це робити, я казав хлопцям (я не один працюю, в нас є команда, які монтують, організовують, бо зараз більше задач - в одному відео може бути шість героїв): «Якщо побачимо, що це не наше, то не будемо робити».

Що мені подобається в цій сфері, вона набагато ширша. Бо у футболі ти уже всіх знаєш, розумієш правила гри. У футболі тиснуло те, що була десь інтелектуальна обмеженість. Ми говоримо про одне й те ж постійно. А тут мільйон тем - бери й роби. Тільки роби якісно.

Та й до людей з фронту легше знайти доступ. Це контраст насправді. В перші три місяці війни взагалі було дуже просто. Зараз трохи важче, бо більша увага. Але я стараюсь світити тих людей, про яких небагато знають. Шукати нових героїв

Це максимально прості люди, не такого соціального статусу, щоб в них автографи брали (хоча зараз це уже роблять). Багато хто з цих людей мали непросте життя, на них не впала швидко слава, як у футболі. Все поступово. Є такі історії, в які ще рік тому я можливо не повірив би.

Наприклад, знімали про легіон грузинів. У них командир Мамука Мумалашвілі, який вже в 14 років зі своїм батьком воював проти росіян, був у полоні. Він міг пуститись берега, але навпаки зібрався. Поїхав у Францію, здобув класну освіту, знає купу мов. Я слухав це, і в мене мурахи аж по тілі йшли. 

А футболісти мають інший темп життя, вони звикли, що вони зірки. А це прості люди, такі ж як ми. Є і футболісти прості, але більшість з них закриті, бояться уваги.

Які враження від поїздок на фронт та на деокуповані території?

Роман Бебех: Найнебезпечніший момент був, коли на звільненій Харківщині пацани повезли нас в Куп‘янськ, в кілометрі від якого була лінія фронту. І по місту били кожні сім хвилин. Тобто, били по нас, потім наші били. І ти пишеш інтерв‘ю і чуєш вибухи постійно. Ми вийшли на площу писати стендап, а нам кажуть: «Ось тут можна писати, а от там через 50 метрів уже все прострілюється».

Також ніколи не забуду поїздку в напівоточений Харків в березні. Їду в експресі, а у вагоні 3 людини. І думаю: «Воу, всі звідти тікають, а ти навпаки» Було стрьомно! Але я дуже хотів записати відос з автором хіта «Путін - хуйло!» Сергієм Величко на прізвисько Чилі.

Я не був у Бахмуті, одразу кажу. Всі кажуть, що Донбас - це для сильних. Це сама жесть. Я от був під Лиманом, це кілометрів 20 від лінії фронту, що достатньо багато. Був там два дні, ночував з пацанами. Що мене вразило - ти приїжджаєш в село, а там ніякого зв‘язку нема. Ми звикли, що тобі постійно щось пишуть, дзвонять, а там в тебе цілий день нічого. Для мене - людини, яка працює в комунікаціях, - це був такий детокс.

Запитую в місцевого населення, як вони так живуть. Вони кажуть: «Якщо треба подзвонити родичам, то їдем 30 кілометрів звідси. Там біля гори тягне». Кажуть, що півроку тому поїхали подзвонити родичам і сказати, що живі, і все. Далі живуть - абсолютно без комунікацій і світла. Ми навіть не уявляємо масштаби катастрофи там та умов, у яких люди живуть.

Або коли ти слухаєш, що люди в Маріуполі пережили. І думаєш: «Блін, так не може бути в 21 столітті». В Херсон ти зараз приїдеш - у них нема електроенергії взагалі. Росіяни все попідривали. Просто подумайте і поставте себе в ситуацію - магазини не працюють (зараз уже трохи працюють, але в перші дні не працювали), води немає, світла, комунікацій. І люди живуть, і вони щасливі, бо росіяни звалили. 

Мене це дуже сильно змінило. Хочу сказати, що коли у вас вимикають світло, знаходьте час поспілкуватись із рідними.

Сергій Пейчев: Я б не сказав, що я багато десь їздив. Стараюсь більше в Києві або інших містах зустрічатись із героями. Бо, якщо це не репортаж, а інтерв’ю, набагато простіше, коли людина приїжджає сюди, відпочила уже кілька днів, більш розслаблена. У неї є час поговорити, подумати.

Так, були виїзди, якщо хлопці були уже там [на фронті]. Старались якісь репортажні штуки робити. Це набагато більше адреналіну. На «Камп Ноу» я не так кайфував, як у Херсоні. Коли побачив відео, як наші військові заходять в місто, зрозумів - маю бути там, подякувати цим людям. Бо ці мужики пишуть історію.

Як працювати з такими делікатними темами як фронт, коли не все і не всюди можна знімати? Як це контролюється?

Роман Бебех: Я одразу домовляюсь, якщо їду туди ближче [до фронту], що вони все перевіряють. Щоб не вийшло те, де вони базуються. Щоб не прилетіло їм. Бо це людські життя, я до цього ретельно ставлюсь. 

Бо була історія з «Карпатською Січчю». Приїхав якийсь журналіст з Азії і вказав місце дислокації. Туди одразу прилетіло. Настільки росіяни моніторять всі ці моменти.

Одна справа у футболі, коли хтось чимось незадоволений. А інша, коли на кону людські життя, здоров‘я наших воїнів. Тому треба бути дуже обережним.

Багато матеріалів, що я випустив, дивляться і росіяни. Вони дивляться, реагують, на якісь відео кидають страйки, щоб їх заблокувати і зробити 18+.

Взагалі цікавий момент, як ютуб реагує на контент про війну. Він абсолютно не хоче його монетизувати. Тому багато матеріалів у мене стоять без монетизації. Важливо не давати кадри прямих вистрілів, потраплянь, бо забирається монетизація. А коли забирається, ютубу немає сенсу рекомендувати твоє відео.

Сергій Пейчев: У футболі твоя помилка нічого не варта. Якщо помилився журналіст - поображався футболіст. А тут інколи такі теми, що помилка може вартувати чийогось життя. Тому стараюсь обережно підходити з тим, що ми показуємо.

Бувало знімали дещо, а потім перепитували, чи можна це показувати. Бо хлопці розказували, що кілька днів до цього в ту зону вдарили «Кинджалами». І ти думаєш, щоб не засвітити зайвого. Спрацьовує стоп, якого, можливо, не було в футболі. Вища відповідальність.

Щодо контролю, то йде такий потік інформації, що все контролювати неможливо. Тут має бути самоконтроль, бо ми всі розуміємо, для чого ми працюємо. Ти не будеш підставляти своїх людей, якщо ти не повний ідіот. 

Бувають матеріали чутливі. Я на такий натрапив, коли знімав азовців. Коли багато з них ще були в полоні (й досі залишаються). Ясно, що там був контроль, про що можна говорити, а про що - ні. Про полон чи тортури, аби цим людям не нашкодити.

В нас був такий момент, коли зі [ютуб-каналу] Спортарени прибрали відео на один день, бо там йшлося якраз про азовців. З однієї спецслужби попросили нас цей матеріал притримати, бо от-от мав бути обмін. Такі моменти бувають, ставимось із розумінням.

Бо це не битва за перегляди. Це можливість якось віддячити цим людям. Увага до них має бути максимальна. Бо я здурів з того, наскільки є інтелектуально підковані люди, які знають 4-5 мов, спілкуються на усі теми, широкий світогляд.

Поїхали до хлопців у Херсон. Їдеш - там щось бахнуло, там. Люди живуть важко, без світла і води. Ну і пацани так живуть. Знаю, квартиру знімають за свій кошт. Бо те житло, яке дають, не завжди найкраще, буває небезпечним. Заправляються за свій кошт. Але ж наскільки вони позитивні і класні. Як таких людей можна перемогти? Їм тільки хочеться побажати удачі і допомогти якось.

Я стараюсь в кожному відео провести збір коштів [для героїв цього відео]. Але, буває, коли люди не потребують коштів (у них плюс-мінус все є). Тоді стараюсь свій збір зробити - є фонд Brave Ukrainians, вони часто збирають. Або хтось в інстаграм пише, що треба те і те. Я створюю банку, ми її наповнюємо і віддаємо пацанам. 

От в останньому [матеріалі] збирали на бензин. Як почув, що хлопці за свої кошти заправляються. Ну як таке може бути? Чуваки першими в Херсон заїжджають. Це ж взагалі нікуди. А так і ми задоволені, і хлопцям допомогли. А не просто приїхали поговорити і переглядів набрати.

«Бути футбольною коментаторкою – як підкорити Еверест». Інтерв’ю першої в історії України дівчини, яка буде коментувати ЧС на ТБ

Фото: надане Романом Бебехом; сторінка Романа Бебеха в фейсбуці; сторінка Сергія Пейчева в інстаграмі.

Інші пости блогу