Ракицький зробив недостатньо для повернення в збірну України

Ракицький зробив недостатньо для повернення в збірну України

Можна багато говорити про найнепередбачуваніший таймлайн, у який потрапила Україна та українці за останні 50 днів. А можна показати лише один скріншот, щоб зрозуміти – змінилося майже все. 

Так, це Ярослав Ракицький з українським прапором начебто намагається співати гімн України.

Це повертає нас до ситуації з людьми, які після 24 лютого зайняли чітку проукраїнську позицію – хоча до цього були трансляторами протилежних думок. Це стосується не лише спорту. Є підозра, що майже у кожного є знайомий, який здивував своєю правильною поведінкою у відповідь на повномасштабну війну, розв’язану Росією. І саме тому в цій темі рано чи пізно повинен вирости певний суспільний консенсус.

Прапор, гімн та два пости в інстаграмі у випадку з Ракицьким – це базові речі і перший крок. Ярославу цього вистачило, щоби повернутися в український футбол. Відмежувався від російського футболу, вдягнув футболку «Шахтаря» та зіграв за команду вперше за декілька років. Потенційно може залишитися в УПЛ, якщо з клубом буде все нормально. 

Але що далі? Якщо інтеграція Ракицького не зупиниться і він отримає виклик у збірну України? Наприклад, восени?

«Якщо Ракицький підходить за ігровими якостями Петракову, то, звичайно, він повинен бути в збірній», – вважає Ігор Циганик. «Він не каже цього, але Ярослав був би дуже радий, якби його викликали до збірної. Мені також цього хотілося б. За футбольними якостями та завдяки своїм вчинкам він заслужив», – а це вже Євген Красніков. Дискурс розпочато, але поки ніхто не може оцінити наслідки. 

Після першого кроку Ракицький не має права зупинятися. Зараз його вчинків для повернення недостатньо. Потрібно ще й висловитись. Голосно – і так, щоби почули всі. Визнати помилки не страшно, навіть якщо в тебе репутація крутого та жорсткого хлопця. Бо якраз-таки визнають помилки лише справді сильні особистості.

А Ярослав – це не просто людина, яка тихо жила і тихо обрала правильну сторону. Це людина, яка була інструментом російського впливу. І за цей період свого життя треба чесно відповісти перед усіма, а не лише перед знайомими та друзями.

Відповісти, чому відмовлявся співати гімн України.

Відповісти, чому поїхав до Росії, знаючи, що це закриє йому дорогу в збірну.

Відповісти, яка в нього позиція про минулі 8 років війни. Відповісти про все, що було важливим і до 24 лютого – а зараз стало надважливим.

Ракицький мовчав всі ці роки і, напевне, хотів би притримуватися цієї тактики і надалі. Проте тут і зараз мовчання не допоможе, а нашкодить. Насправді, ще Джоан Роулінг у своїй серії про Гаррі Поттера сформулювала важливе для нової України речення: справжнє каяття зцілює душу, розірвану на шматки злочинами. Якщо не розуміти його надто буквально, то це план дій для таких випадків, як у Ракицького.

Якщо Ярослав дійсно кається за свою роль в російській пропаганді – хай це покаже і суспільству. Відповідями та вчинками. Допомогою Україні та ЗСУ. Тоді повернення в збірну має перейти у виключно спортивну площину та у рамки рішень Олександра Петракова. Тут вже ніколи не буде місця для любові, але є ще вікно для мирного співіснування.

Всі інші можливі варіанти поки призведуть лише до нових важких суперечок. Можливо, саме тому його й немає поки що в заявці збірної. Бо будь-який розкол в суспільстві – це досі недозволена розкіш для країни. Як і в перший, так і в п’ятдесятий день війни.

Гол 12-річного хлопця з Маріуполя, який ще місяць тому ховався у Драмтеатрі, та сім’я загиблого військового на полі. Неймовірна акція від «Шахтаря»

Фото: «Шахтар»

Інші пости блогу