«Залізний купол» – унікальна система ППО. Як вона працює і чи допомогла б вона Україні

«Залізний купол» – унікальна система ППО. Як вона працює і чи допомогла б вона Україні

Вже понад місяць йде війна Росії проти України – і десь стільки ж обговорюється закриття неба від авіаційних та ракетних ударів агресора. НАТО відмовляється вступати в повітряну війну проти РФ, але, здається, дійшли до того, що будуть допомагати системами протиповітряної оборони. 

Зараз ідеться про системи середнього радіуса дії С-300, які ще залишилися на озброєнні у країн-членів НАТО та їх союзників. Саме ці системи активно використовуються українською армією.

І вони досить ефективні – більше 60% ракет не долітає до цілей. Ось таку інфографіку опублікували станом на 24 березня:

Чим більше в нас буде хоча б С-300 (чи тих же Бук-М1) – тим легше буде боротися проти повітряної загрози. Але треба пам’ятати – це радянські системи, у яких і обмежений ресурс, і не відмінна ефективність проти озброєння XXI століття.

Тому і під час війни, і після її завершення очевидно, що Україні потрібно вкладатися в масштабну модернізацію ППО. Треба розробляти власні системи, треба шукати варіанти за кордоном. 

Один з варіантів, який часто обговорюється (президент Зеленський згадував його в недавній промові до Ізраїлю) – це «Залізний купол». Система, яка була вкрай ефективною проти ракетних обстрілів ізраїльської території в минулому десятилітті. І цей досвід Україні також варто вивчити – навіть незважаючи на досить недружню політику Ізраїлю щодо нашої країни останній місяць.

На територію Ізраїлю за місяць війни 2006 року випустили 4000 ракет. Країна у відповідь інвестувала у власні системи ППО

Проблеми Ізраїлю з ракетними обстрілами стала актуальною ще в 1970-ті роки минулого століття. Тоді зі сторони Лівану палестинцями була обстріляна Галілея – область на півночі країни. Врешті-решт це призвело до того, що Ізраїль почав власну «спецоперацію» в 1982-му – яка лише через декілька десятиліть була визнана офіційними органами країни війною. Тоді ізраїльтяни атакували Ліван і захопили столицю Бейрут.

Все, щоб створити спеціальну буферну зону на півдні Лівану, а палестинські угруповання відійшли подалі від кордонів Ізраїлю. Так вирішувалася проблема з ракетними обстрілами тоді – але зараз такого методу вже недостатньо.

Під час одного місяця Другої Ліванської війни терористичною організацією «Хезболла» на територію Ізраїлю було випущено 4000 (!) ракет малої та середньої потужності. Загинуло 44 цивільних людини, а ще 250 тисяч були вимушені евакуюватися. Ця війна, а також наростаюче протистояння з палестинськими угрупуваннями із Сектора Гази змусили ізраїльську владу сильно модифікувати доктрину для захисту від повітряної загрози. 

Ця доктрина спирається на рівні захисту. Активна оборона – це операції по знешкодженню баз противника на їх території. Але багато було вкладено і в пасивну оборону – системи ППО власного виробництва. В 2007 році Міноборони Ізраїлю значно підвищило фінансування нових проектів, з цього офіційно починається відлік створення «Залізного куполу».

Хоча ще в 2005 році ідея такої системи була сприйнята негативно у військових колах країни. «Моїм стимулом було рятувати людські життя, – вважає генерал-майор Даніель Голд, який був ініціатором створення власних ППО. – Я бачив, що відбувається, і сказав собі, що всі технології, які існують в Ізраїлі, ми повинні використовувати для захисту людського життя. Політичним і військовим ешелонам завжди потрібно багато часу, щоб думати, що вони хочуть зробити, а ми почали знаходити рішення»

Перша установка «Залізного куполу» надійшла до Збройних сил Ізраїлю в 2011 році. Контракт на створення виконала ізраїльська фірма Rafael Advanced Defense Systems — один з основних розробників озброєння для армії країни.

«У нас працювали 70-річні ракетні експерти разом із 25-річними інженерами, які щойно закінчили університет. Це було схоже на керування 15 серйозними стартап-компаніями одночасно, кожна з яких повинна працювати в злагоді одна з одною і досягати успіху в рекордно короткий термін», – розповідав Голд.

За оцінками ізраїльського ділового видання Globes, на розробку, будівництво та використання «Залізного куполу» було витрачено 4,5 мільярда шекелів (1,3 мільярда доларів). Характерно, що як мінімум 200 млн доларів на етапі розробки в цю систему вклали США. Про принцип дії за останнє десятиріччя розповідали багато і детально, але поки що аналогів такої системи не побудовано. 

1. Батарея «Залізного купола» складається з трьох основних елементів:

• багатоцільової радіолокаційна станції EL/M-2084, яка призначена для точної ідентифікації цілі;

• центр управління вогнем;

• три-чотири пускові установки з 20 ракетами-перехоплювачами «Тамір» у кожній.

2. Радар кожної батареї засікає пуск ракети, визначає її тип та траєкторію польоту. Після того, як основний наземний радар і комп’ютерна система виводять на ворожу ракету свою ракету-перехоплювач, та додатково доводиться на ціль за допомогою вбудованого радара. А ще у ракет «Тамір» є боєголовка з неконтактним детонатором – можна не влучати в ціль, а вибухнути неподалік неї.

3. Важлива відмінність «Залізного куполу» від багатьох інших систем – це прогнозування системою місця падіння ворожої ракети. Якщо система перехоплення дала сигнал, що ракета не летить в скупчення цивільного населення чи важливі об’єкти інфраструктури, то її не будуть збивати. Це економить значну кількість коштів – запуск однієї ракети оцінюється в приблизно 80-90 тисяч доларів.

Радіолокаційна станція (РЛС) системи «Залізного куполу» викликає суттєвий інтерес у інших країн настільки, що її купують окремо – це вже зробили Канада, Чехія, Словаччина, Індія, Фінляндія та Угорщина. Вони придбали РЛС і адаптували її до своїх потреб, що допомагає значно покращити ефективність роботи навіть менш просунутої ППО.

Виглядає робота «Залізного куполу» приблизно так. Відео з тесту системи в березні 2021 року:

А це кадри вже травня 2021-го під час масованого ракетного обстрілу з боку Сектора Гази: 

Які успіхи у «Залізного куполу» у відбитті ракетної загрози

Компанія-виробник Rafael Advanced Defense Systems випустила брошуру, в якій зазначає, що «Залізний купол» вражає 90% цілей. 

Вперше по-справжньому в бій система вступила в березні 2012 року, коли протягом трьох днів по Ізраїлю було випущено 173 ракети. Сто ракет вразили неважливі цілі і «Залізний купол» їх пропустив. Із 73, що залишилися, було успішно знешкоджено 56 ракет – 77%. Вже наступного року Iron Dome знищив 84% небезпечних ракет.

Варто відзначити, що з роками до нових умов адаптувалися як і Ізраїль, так і їх вороги. ЦАХАЛ (армія оборони Ізраїлю) з кожним новим конфліктом рапортував про покращення ефективності. За десять років з 2011-го до початку 2021-го загальна кількість перехоплених цілей досягла від 2400 до 2500 ракет за різними оцінками.

Але ресурс «Залізного куполу» обмежений. ХАМАС (палестинський ісламський рух) як основний противник швидко змінив тактику обстрілів. За дуже короткий час запускають величезну кількість ракет – зараз відлік йде від сотні запусків на хвилину, націлених зазвичай на кілька міст. Так намагаються заплутати системи та здолати її перехоплювачі.

Чи дає це результат? У відсотках вся та ж сама історія – 80-90% перехоплень. Проте існує закон великих чисел. Тепер ті самі 10% означають сотні ракет, які потрапили в ціль. Ракети в більшості дуже примітивні через блокаду Сектора Гази і відсутність там надсучасних технологій, але їх достатньо, щоби задекларувати хоча б моральну перевагу над супротивником перед новим раундом перемовин.

В останньому загострені по території Ізраїлю випустили біля 4000 ракет загалом всього за 11 днів – приблизно стільки ж, як і під час Другої Ліванської війни 2006 року. Але тоді збитки від пошкоджень інфраструктури досягли 1,5 мільярда доларів, в 2021-му ж – 77 мільйонів доларів. Різниця досить очевидна.

Чи був би «Залізний купол» ефективним у війні України проти РФ

Головна проблема «Залізного куполу» у розрізі інтересів України – те, що він захищає лише від ракет ближнього радіусу дії. Тобто ця система ППО не буде гарантувати вагомого захисту від балістичних та крилатих ракет, якими зараз вже понад місяць тероризують жителів всієї України – «Калібр», «Іскандер» чи міфічно використаний «Кінджал».

Ось проти чого ефект відчутний, так це проти ракет вже всім відомої реактивної системи залпового вогню «Град». Тобто, промоделюючи дуже умовну ситуацію, «Залізний купол» вступає в дію, коли ворог в 40-50 кілометрах від цілі і використовує вже менш дорогі види озброєнь.

Щодо чого ведуться поки що лише теоретичні дискусії – це як себе дійсно проявить «Залізний купол» не лише проти ракет. Виробниками задекларовано, що система здатна збивати невеликі БПЛА (безпілотники), а також низьколітаючі пілотовані літаки. В травні 2021 року «Залізний купол» дійсно знешкодив безпілотник під час бойових дій – але не чужий, а власний Skylark. Це допоки одиночний випадок, а різні варіанти під час комбінованої атаки в повітрі досі розглядають лише на комп’ютерних тестах «Залізного куполу».

У ракети перехоплення «Залізного куполу» радіус дії 70 кілометрів – одна батарея теоретично може захистити місто середнього розміру. Щоби закрити небо всього Ізраїлю потрібно 13-15 таких батарей. Для України їх потрібно значно-значно більше. Одна батарея, за різними оцінками, коштує до 170 млн доларів – отже, для закриття основних міст необхідні мільярди доларів. Для закриття всього неба на територіях України, суміжних з ворожими кордонами – десятки мільярдів.

Але, мабуть, найважливіше. «Залізний купол» в правильно налаштованій стратегії може і має бути лише одним з декількох ступенів протиповітряного захисту. Як це гіпотетично працює в Ізраїлі:

Інфографіка BBC

«Праща Давида» призначена для перехоплення останнього покоління тактичних балістичних ракет на малій висоті. Тобто, тих самих російських «Іскандерів». Також саме «Праща Давида» має бути основою протидії «Точці-У». 

В 2018 році відбулося поки що перше та останнє використання «Пращі Давида» в бойових умовах – система була використана проти двох ракет «Точки-У», випущених з боку Сирії. Але далі дані різняться – Ізраїль говорить про самознищення однієї з ракет-перехоплювачів після того, як стало стало зрозуміло, що цілі не несуть загрози. А Китай та Росія заявляють про захоплення цієї ракети, так як вона впала на території Сирії та не здетонувала. 

«Хетц-2» і «Хетц-3» – гіперзвукові протибалістичні ракети, відомі також як ракети комплексу «Стріла» (не варто плутати з радянською розробкою – з ізраїльською там через роки спільного хіба назва). Вони мають знешкоджувати всі «калібри», «кінджали» та навіть міжконтенинтальні ракети. 

За даними Ізраїльського космічного агентства, «Хетц-3» може служити протисупутниковою зброєю, що робить Ізраїль однією з небагатьох країн світу, здатних збивати супутники.

Які ще ППО могли б зацікавити Україну

В Україні наразі існують зенітно-ракетні комплекси малого радіусу дії: самохідні «Куб» (SA-6 Gainful), «Тор» (SA-15 Gauntlet), а також стаціонарний С-125 (SA-3 Goa). Це альтернатива саме «Залізному куполу», але з набагато нижчою ефективністю – в найкращі часи (читайте: в СРСР) вони знешкоджували 70-75% цілей. Зараз ще менше, крім того цих систем відверто небагато після керування влади Януковича з відверто проросійським міністром оборони.

Отже, потрібна повна модернізація всіх рівнів протиповітряного захисту. Які можуть бути варіанти?

• MIM-104 Patriot - основна протиракетна та протиповітряна система в арсеналі армії США. Хоч в армію система потрапила ще в 1981-му, фактичний дебют на світовій арені стався під час війни в Перській затоці в 1991-му, коли американці знищили спротив Іраку через повне домінування в повітрі. Patriot та ракети-перехоплювачі PAC-2 (PAC-3), які у ньому застосовуються, з часом були оптимізовані для захисту від тактичних балістичних ракет, також вони є ефективними проти крилатих ракет та військової авіації. 

RAC-2 вибухає в найближчій точці до ворожої ракети – для цього вона користується навігацією наземного радару, який підсвічує ціль. RAC-3 – новітня версія, яка має власний радіолокаційний передавач і комп’ютер, що дозволяють їй направлятися самостійно і точно в ціль. При цьому ворожа ракета та ракета RAC-3 летять одне на одну зі швидкістю 3-4 км/секунду.

Чотири батареї найновішої версії MIM-104 Patriot коштують 4,75 мільярда доларів, а в комплектації є навіть власні міні-електростанції. На жаль, судячи з інформповістки останнього місяця, найближче, де зараз може бути до нас ця система – це східні кордони НАТО (Словаччина, Польща). Країни блоку можуть отримати Patriot, а Україні перенаправлять більш застарілі системи, здебільшого різні модифікації С-300. Це в дуже ідеальному сценарії.

NASAMS 3 - норвезький ЗРК малого-середнього радіусу дії. Його дальність дії може становити до 40 км, висота ураження – до 15 км. Це набагато дешевша мобільна система, у якої набагато більше шансів опинитися в Україні – саме NASAMS було згадано у візії Повітряних сил України, презентованої рік тому. 

Ракети цієї системи оснащені головками самонаведення за принципом fire-and-forget («вистрілив та забув»). Вартість однієї новітньої батареї NASAMS – близько 25 мільйонів доларів, а ефективними вони були б вже від російських ударних безпілотників, тактичної авіації та крилатих ракет.

С-400 - система, яка згадувалася під час нещодавніх перемовин США та Туреччини. Начебто американці попросили передати ці системи Україні, а самі знімуть деякі санкції з країни. Вже відомо, що турки відмовилися, тому навряд такі батареї потраплять до нас хоч колись.

Тому що це виключно російська система. С-400 може працювати з 80 цілями одночасно з дальністю ураження до 400 км (як наголошують виробники), коли як С-300 – з 36 з дальністю ураження до 250 км.

***

Також в цей список можна додати ЗРК «Avenger», ізраїльский SPYDER чи хоча б нагадати ще раз про те, що нам треба набагато більше ПЗРК «Стінгер». Головне – почати працювати в цьому напрямку. А ще не забувати про принципи активної оборони. Про це ще за рік до війни говорив директор фонду «Повернись живим» Тарас Чмут: 

«Нам варто зосереджуватись на ракетах, які можуть полетіти у відповідь на ракети по Україні.

Тобто, кориговані снаряди «Вільха», ОТРК «Грім», створення вітчизняних крилатих ракет «Коршун» і інших похідних (зараз найпотужніша наша зброя – комплекс «Точка-У» – прим. Tribuna.com), напрацювання по яких у нас є.

Нам потрібен ракетний спис, щоб Росія розуміла, що у випадку застосування подібного озброєння, по її території буде застосоване відповідне озброєння з боку України», – вважає Чмут. 

Як відрізнити українську техніку від російських окупантів?

Інші пости блогу