Футбольна кругосвітка. Спецвипуск. Поверніть мій 2012 рік!

Всім привіт. Наша футбольна кругосвітка настільки крута, що дозволяє нам дізнатися про футбольні справи не тільки сьогоднішній день, але й повернутися на кілька років тому. Сьогодні виповнюється рівно 10 років від початку культового для України турніру, а саме Євро-2012. Саме з цим турніром, та й загалом із 2012 роком у мене пов'язані найтепліші ностальгічні спогади. Саме тому я вирішив розповісти вам свою історію про ці славетні часи. Ну що ж, давайте трохи повернемось у 2012 рік.

Йшов 2007 рік. Ваш покірний слуга тоді жив у далекому від України Хабаровську. Одного весняного ранку я як завжди включив по телевізору випуск свіжих новин спорту. Так-так, саме свіжих, оскільки через різницю в часі всі найсвіжіші новини спорту можна було дізнатися саме вранці. Так ось, у тому випуску головною новиною стало обрання України та Польщі як країн господарок Чемпіонату Європи з футболу у 2012 році. Я відразу ж "загорівся" ідеєю наживо побувати на цьому святі футболу і в наступні п'ять років жив тільки з думкою про майбутнє Євро-2012.

Практично відразу після того славного ранку я почав щодня моніторити новини, пов'язані з підготовкою насамперед України до майбутнього турніру. Правда шукати новини по різних сайтах для мене було досить незручно, тому я намагався знайти сайт, присвячений повністю Євро-2012. І в результаті я знайшов такий. Він називався uaeuro2012.com. Зареєструвавшись на ньому я почав брати активну участь на ньому. Причому це не обмежилося коментарями до новин та статей. Ну а коли модератори сайту оголосили, що найактивніші користувачі сайту отримуватимуть стилізовані особисті аватарки, моя активність на сайті зросла до максимуму. У результаті мета було досягнута і довгоочікувана аватарка (як мало іноді потрібно для щастя) була отримана. Але й це було ще не все. За мою активну участь у житті сайту мене запросили стати модератором сайту. Від такої "плюшки" я не став відмовлятися.

У 2010 році я закінчив навчання в університеті і практично відразу після цього залишив батьківський дім, вирушивши в Україну. Причому не як звичайний турист, а в так зване ПМП. Благо, практично вся моя рідня з України, а саме з Львівщини.

Як ви вважаєте, що я зробив насамперед, прибувши на місце своєї дислокації? Почав шукати роботу? Це нудно) Насамперед я вирушив до Львова, щоб особисто подивитися, як просуваються справи в першу чергу із будівництвом майбутньої футбольної арени.

Прибувши на місце будівництва майбутньої "Арени Львів" я побачив тільки "скелет" стадіону, який на той час тільки формувався, але навіть цей вид справив на мене велике враження і я з почуттям виконаного обов'язку вирушив додому.

Потім я знайшов собі роботу у Львові, тому "ревізорські" рейди до місця будівництва футбольної арени стали досить частими. У такому способі життя я провів рік, але в 2011 мені довелося змінити місце роботи, та й місце проживання довелося також змінити. Замість Славетного міста Лева я перебрався у Файне місто Тернопіль. Зміна місця проживання хоч і трохи засмутила мене, але не зменшила мого бойового духу та бажання побувати на футбольному святі. Добре, що роботу над сайтом до Євро-2012 ніхто не скасовував.

На той час сайт досить зміцнів і за статистикою стабільно був у топ-30 спортивних сайтів в Україні. Та й з оформлення став дуже симпатично виглядати. Причому настільки симпатично, що на це звернула увагу велика та жахлива УЄФА, яка надіслала "лист щастя", в якому висловила своє невдоволення з приводу неузгодженого з нею використанням офіційної символіки Євро-2012 на нашому сайті, попросивши у добровільно-примусовому порядку виправити недоліки.

Довелося спрощувати дизайн. Але навіть цей факт не вибив нас із колії та сайт продовжив свою роботу аж до кінця Євро-2012.

І ось прийшов довгоочікуваний 2012 рік. З самого початку я був впевнений, що цей рік буде для мене успішним. Добре, що я народився в рік Дракона, а 2012 рік був саме роком Дракона. І мій талісман мене не підвів.

Хоча початок був м'яко кажучи "таким себе". Справа в тому, що я з моїми друзями брав участь у лотереї від УЄФА на матчі Євро-2012. У результаті я брав участь у 9 заявках, але жодна з них не виявилася виграшною. У цей момент хотілося плакати та й узагалі опустити руки і здатися. Моїм друзям по сайту пощастило більше. Одна заявка, в якій вони брали участь "зіграли", і вони стали щасливими володарями квитків на матч Англія-Україна. Але все ж таки доля подарувала мені момент щастя. За кілька тижнів я зайшов на портал УЄФА перепродажу квитків, на якому побачив, що на матч Англія - ​​Україна є вільні квитки. Вибравши необхідний тип квитків та заповнивши особисті дані, я натиснув на кнопку "оплатити". Якщо чесно, я не вірив, що мені пощастить, але коли мені висвітлилося повідомлення, про те, що оплата пройшла і я став володарем заповітного квитка, моєму щастю не було межі. Тоді я навіть заплакав від щастя і з криками "я їду на Євро" я задовбав своїх співмешканців по квартирі.

Почалися мої пригоди з фестивалю електронної музики Sensation, який того року пройшов у Києві вдруге і поки що востаннє. Якщо чесно, я не любитель усіляких дискотек та вечірок, але ідея "білої" вечірки мені зайшла. І навіть "кусюча" ціна у 75 доларів мене не відлякала.

Купивши квиток, я почав готуватися до майбутньої вечірки, але тут доля підсунула мені ще один бонус через відрядження до Криму, а точніше до Ялти. Від таких пропозицій не відмовляються. Правда був один нюанс: день від'їзду до Ялти співпав із днем ​​проведення Sensation. Поїздка до Криму була на межі зриву, але на щастя все втряслося і я відбувся лише проїздом до Криму за свій рахунок замість безкоштовних квитків на поїзд за рахунок фірми.

І ось настав той день, коли мої пригоди почалися. Приїхавши до Києва, я нарешті зустрівся із друзями, з якими працював над сайтом до Євро-2012. Переодягнувшись в "уніформу" до майбутньої вечірки, я вирушив із друзями знайомиться зі столицею України, оскільки це був перший раз, коли я повноцінно був у Києві, а не проїздом.

Зрештою, відгулявши на цьому святі електронної музики я продовжив свою подорож Україною. Вже вранці я "в темпі вальсу" переодягся у більш буденну форму одягу, сів на потяг і вирушив до Криму. В Ялті я пробув 23 дні, за які я познайомився з новими людьми. Тоді до Ялти у відрядження так само, як і я вирушили працівники нашої мережі супермаркетів (на "Сіль" починається і на "по" закінчується) з усієї України. Київ, Одеса, Харків, Тернопіль, Львів, Самбір та ін. Така весела компанія зібралася тоді у Ялті. Тоді всі дуже потоваришували і часто можна було почути фрази про те, як класно що "захід і схід, північ і південь...всі разом". Шкода, що вже буквально через пару років ситуація зміниться до невпізнанності, а деякі з нашої компанії взагалі перейдуть на "темний бік". Але не будемо про сумне.

Повернувшись із Ялти відпочившим я почав останні приготування до Євро-2012: купив офіційну форму ЗбУ за "дикою" знижкою -85% в "Адідасі", прапор збірної та деякі фанатські дрібниці. Та й роботи на сайті побільшало. Тим більше що десь за два тижні до старту турніру трафік відвідувачів на сайті виріс у рази. Тож мені було чим зайнятися.

У день матчу я був на роботі і ніяк не встигав подивитися стартовий матч збірних Польщі та Греції. А ось на другий матч стартового дня між збірними Чехії та ще однією збірною я встигав. Той матч ми з моєю гарною знайомою (познайомилися якраз, працюючи разом у Ялті) дивилися в одному з пабів Тернополя. Зараз це важко уявити, але в тому матчі більшість із присутніх у пабі "топили" за збірну РФ. Ще раз: у Тернополі "топили" за збірну РФ. Бувало й таке. Хоча якщо відкинути політичну складову, то матч вийшов класним із безліччю моментів та забитих голів. У результаті після першого ігрового дня відбулася перша сенсація (все-таки від збірної Польщі багато хто чекав на перемогу) і матч із п'ятьма забитими голами. Старт турніру явно вдався та налаштовував на гарне продовження.

Для збірної України старт турніру також вийшов позитивний з усіх точок зору. Вольова перемога подарувала всій Україні величезну радість та безсонну ніч для всіх українських уболівальників. Шкода, що у другому матчі проти збірної Франції розвинути успіх не вдалося. Я той матч не зміг подивитись, оскільки був на роботі та звільнився, коли матч уже закінчився. Якщо чесно, то я й досі не подивився цей матч у записі.

Ці результати означали, що матч проти збірної Англії стане вкрай відповідальним для збірної України. І я стану живим свідком цієї події. У день від'їзду до Донецька мене не залишало відчуття, що ось вона довгоочікувана мить, заради якої я жив останні 5 років. Вокзал у Тернополі тоді забарвився у жовто-блакитні кольори. Весь поїзд Львів-Маріуполь був забитий уболівальниками. Простих пасажирів просто не було. Усі їхали лише з однією метою: футбол і лише футбол. І хоча на вулиці було близько 30 градусів спеки, а у вагоні при непрацюючому кондиціонері і вікнах , що не відчинялися, спека була ще більше, всі були щасливі.

Приїхавши до Донецька, я вирушив у фан-зону, де на мене вже чекали мої друзі. Вирішивши довго не засиджуватися у фан-зоні, ми вирушили у бік центру міста та безпосередньо до "Донбас Арени". У центрі Донецька було вже куди веселіше, оскільки там було набагато більше англійців, які "заправлялися" перед матчем, не забуваючи про свої фірмові пісні та кричалки.

Підходячи до "Донбас Арени", особисто я вразився сучасністю цього стадіону. Недарма його називали найкращим стадіоном (суто футбольним) у Східній Європі.

Та й усередині "Донбас Арена" підтвердила свій топ-рівень.

Ну а далі розпочалося передматчеве шоу.

Донецьк із прапорами України, а вся (ну майже вся) "Донбас Арена" співає гімн України. Так, були часи. Події того матчу нагадувати не варто. Незарахований гол збірної України добряче зіпсував враження від матчу українським уболівальникам, які з сумом залишали стадіон, усвідомлюючи, що на цьому шлях збірної України на Євро-2012 закінчився.

Втомлені та трохи (хоча кого я обманюю) засмучені ми також покинули цей красивий стадіон. Ось тільки тепер на порядку стояло питання чим зайнятися вночі. Нічого не придумавши оригінальнішого ми вирішили всю ніч кататися у громадському транспорті. Добре, що він був безкоштовний для нас як для володарів квитків на матч. Сівши в один із автобусів, який їхав на залізничний вокзал, ми почули досить знайомий картавий голос. Виявилося, що з нами автобусом їхав головний редактор журналу "Футбол" Артем Франков. Я не довго думаючи вирішив скористатися нагодою і запитати його думку про те, що чекає на збірну Англії в матчі проти збірної Італії. Артем Франков у звичній для нього манері сказав, що "італійці порвуть англійців". Ну не те щоб порвали, але пройшли))) Ну а після прибуття на вокзал ми скористалися нагодою і зробили пам'ятне фото з нашим "зірковим" попутником.

Після цього ми ще кілька разів прокотилися до центру міста і назад на вокзал, поки нас просто не вигнали, сказавши, що автобус їде до автопарку. Нема що робити. Довелося йти в парк Щербакова, де ми розстелили на газоні плед, тож і проспали до ранку. Прокинувшись, ми поснідали в найближчому "Мак Дональдсі" і вкотре вирушили на вокзал. Цього разу лише для того, щоб посадити мене на зворотний поїзд до Тернополя.

Але й на цьому чекаючи на мене Євро-2012 не закінчилося. Я вирішив йти до кінця і поїхав до Києва на фінал. І хоча квитка на саму гру я не придбав, подивитися матч у фан-зоні на Хрещатику також було дуже цікаво. Тим більше, що за день до фіналу на Хрещатику проводився благодійний концерт за участю Елтона Джона та гурту Queen з Адамом Ламбертом у якості соліста.

А наступного дня ми стали свідками тріумфу збірної Іспанії, яка успішно захистила звання чемпіона Європи. Було приємно стати свідком фінальної розв'язки такого знакового для України турніру, як Євро-2012. Без скупої чоловічої сльози не обійшлося. Я був щасливий, що провів недаремно ці п'ять років і досяг чого хотів.

Після закінчення Євро-2012 на душі стало трохи пусто. Але я все ж таки знайшов спосіб трохи продовжити свої пригоди. Було прийнято рішення повернутися до Донецька для того, щоб сходити на... хокей. Справа в тому, що я живучи в Хабаровську, в місті, в якому дуже люблять хокей, з дитинства вболіваю за місцевий клуб "Амур" (той, чий лого у мене на аватарці). У ті часи донецький ХК "Донбас" був учасником КХЛ і у вересні мав провести у себе вдома матч якраз із "Амуром". Саме тому я вирішив саме на цьому спортивному заході та завершити мої пригоди у 2012 році.

Шлях на матч не обійшовся без пригод. Коли в поїзді всі лягали спати, я виявив, що на моєму бічному плацкартному місці зламане кріплення і таким чином стало неможливо зробити собі спальне місце. Але для провідниці мого вагона не існувало слова "неможливо". Зі звичайного відра і подушки вона зробила опору, за допомогою якої столик і бічні сидіння перетворилися на елегантне ліжко).

Прибувши на арену "Дружба", я одразу став місцевою "зіркою", з якої хотіли сфотографуватися. Все-таки мало хто очікував у Донецьку на підтримку клубу з далекого Хабаровська. У підсумку той матч мій улюблений "Амур" виграв з рахунком 3:2, а я отримав новий досвід уболівальників. Все-таки досить хвилююче вболівати одному проти всіх. Але коли забиває твоя улюблена команда, все це відходити на другий план і не можеш стримати емоцій. Пізніше, подивившись відеозвіт про матч, я навіть побачив себе на часовому відрізку 3:18 (у білій формі за лавкою гостей).

Але й на цьому того вечора не скінчився. У той день "Шахтар" грав матч Ліги чемпіонів УЄФА проти датського клубу "Норшелланн". Хокейний клуб "Донбас" із цього приводу надав кілька безкоштовних автобусів для вболівальників від арени "Дружба" до "Донбас Арени". Я не упустив нагоди і безкоштовно доїхав до "перлини Донбасу". Ну а біля стадіону я вирішив шукати людей із зайвим квитком. Добре, що такі знайшлися швидко. У мужиків якраз був один зайвий квиток, який, за їхніми словами, вони були готові віддати за номіналом за 35 гривень. Я дав їм 50 гривень із розрахунком на здачу в 15 гривень. Ну а оскільки мужики вже були під градусом, вони дали дві купюри по 20 гривень. Я не звернув на це уваги, взявши квиток та здачу та вирушив на матч. Лише у перерві матчу я почав перераховувати гроші та усвідомив, що по суті потрапив на матч Ліги чемпіонів УЄФА лише за 10 гривень, що на той момент було еквівалентно одному євро. У підсумку "Шахтар" спокійно виграв з рахунком 2:0 завдяки дублю Генріха Мхітаряна.

Наступного дня після матчу я вирішив ще трохи погуляти Донецьком. І навіть зумів знайти свою власну вулицю)

До Тернополя я повернувся вже без жодних пригод, яких за цей рік набралося чимало.

2012 рік став для мене найбільш яскравим і незабутнім. Я сподіваюся, що якщо за кілька років мій син запитає мене про те, що таке Євро-2012, я на мить замислюся і скажу "це було круто".