Луческу дасть українському футболу емоцію, а «Динамо» – сенс
Сеньків впевнений, що з Мірчею буде цікаво. І це найголовніше.
Андрій Сеньків впевнений, що з Мірчею буде цікаво. І це найголовніше.
Інформація про те, що Луческу став новим тренером «Динамо», наче ковток повітря. Важкого, затхлого, терпкого, але такого приємного й рідного. Таке потрапляє в історію. Хоча й здавлює груди й змушує істерично сміятися.
Шок навіть у тих, хто далекий не лише від «Динамо», а й від українського футболу загалом. Палає. Бо Луческу в «Динамо» – це щось дике й незрозуміле. Це треш. Це не може бути чимось серйозним і успішним. Але таким є.
Олександр Сажко у колонці поряд написав, як йому шкода всіх: і «Динамо», і його гравців, і вболівальників, і навіть самого Луческу. А ультрас взагалі попросили Суркісів, скажемо м’яко, відійти від легендарного клубу. Але мені в цій історії не шкода нікого. Всі отримали те, на що заслужили.
Луческу – людина, яка страшно любить себе і кайфує від гриміння свого імені. Отримав сповна – всі говорять лише про нього. Суркіси хотіли знайти нового тренера, який кращий за попереднього. Вони його отримали. А фанати – люди, які абсолютно ніяк не впливають на діяльність клубу. Тому на них обом сторонам якось байдуже. Соррі, це бізнес. А клуб, яким би легендарним не був, – приватна структура.
Декотрі вболівальники киян говорять про те, що за «Динамо» Луческу не вболіватимуть. То ви вболіваєте за клуб чи за тренера? І чому принципово краще вболівати за команду Михайличенка? Бо він легенда «Динамо»? За такою логікою круговерть сердець не закінчиться ніколи. Всі ж тільки й говорили про тренера зі сторони. Так ось він – з підписаним контрактом.
Очікували іншого? Камон, кого? Реброву нема сенсу йти в «Динамо», Скрипник має чималу клаусулу, Ріанчо ніколи не був повноцінною самостійною фігурою, вмовити Б’єліцу дорого, а кандидатури Максимова та Калітвінцева – продовження замкнутого й дурного кола. Номерів Клоппа і Гвардіоли знайти не вдалося.
Суркісам – величезний респект за те, що вони розірвали це сердечне коло. Та ще й як! Агресивно, непопулярно й на перший погляд незрозуміло. Такого не чекалося навіть від них. Щоб запросити в клуб 74-річного спеціаліста, який 12 років тренував найбільшого ворога, треба мати яйця. Суркіси показали, що їм плювати на громадську думку та лавини хейту. Не шкіра, а кольчуга, чесне слово.
Результат цієї події не обов’язково буде чемпіонським. Бо зробити це «Динамо» таким не зможе навіть Зідан. Але уявіть на мить, що Мірча зможе. Бо, як ніхто, має для цього залізну мотивацію. Показати «Шахтарю», що його рано списали, що є ще порох у порохівницях, що португальські моделі гри ніщо, порівняно з румунською тактикою. Та навіть не у тактиці справа.
Луческу – це харизма. Хитра, прищурена й всезнаюча. Луческу – це барвистість. На відміну від сірих і монотонних попередніх тренерів «Динамо». Луческу – це план. Не найтонший і найбільш продуманий, але точно свідомий і логічний. Луческу – це впевненість. Дивлячись на втомлене і розгублене лице Михайличенка, румун виглядає королем світу. Луческу – це війна проти федерації. Він іде в клуб, який регулярно проводить подібні битви. Мірча нитиме до нудоти красиво. Як вміє лише він.
Луческу може не принести «Динамо» та українському футболу нової тактичної схеми, але він точно принесе найбільш яскраву емоцію. Він з тих людей, які навіть програють яскраво. А не бубонять під ніс щось про «будемо розбиратися». Бо футбол – це лише частково про саму гру й більше про емоцію. Футбол Мірчі і сам Луческу дадуть їх сповна. Цікаво буде точно.
І цікаво буде всім. У цьому і є сенс будь-якого явища. Від сьогодні він з’явився навіть у «Динамо».
Фото: «Динамо»
