Боелі має рацію – матчі всіх зірок в європейському футболі справді принесуть користь. І навіть розвантажать футболістів
Ними можна замінити найбільш нудний період європейського футболу.
Пофантазували щодо уявних заявок матчів усіх зірок? Розіп’яли мене за недоречний вибір і засилля представників «ПСЖ» у команді Ліги 1?
А тепер поговорімо про цю ідею серйозно.
Так, в її основі лежить золота жила для чесних (!) прибутків клубів та ліг. Це одночасно і спосіб легально заробити усіляким «Ньюкаслам» та «Сіті», й – що важливіше – заробити на продажу теле- та інших прав самим лігами, які можуть переспрямувати ці кошти на розвиток слабших клубів. Також це дохід для самої УЄФА, якщо вона буде організатором – і можливість залучити навіть більш статусних спонсорів, ніж Heineken, Sony та інші, які зараз співфінансують ЛЧ. Економічну модель ще треба доопрацьовувати, поки занадто багато невідомих, але очевидно, що зайвий прибуток усім задіяним сторонам не буде.
Чому я так впевнений у тому, що успіх буде? Причину навіть соромно проговорювати: глядацький інтерес. Прямо зараз в уявних заявках прямо кричить про себе атакувальне тріо Голанд-Сон-Кейн та дует Левандовський-Бензема. Возз’єднання короткої, але яскравої зв’язки Дібали та Влаховича, розв’язання питань – хто найкращий захисник та півзахисник ліги, яких можна побачити прямо в порівнянні на полі. Кжного року знайдеться безліч сюжетів.
А якщо це ще й організувати мінітурніром між топ-4 (сорі, Франція, але ти – «ПСЖ») лігами, то буде узагалі шикарно. Тут теж в пригоді досвід МЛС: спочатку здавалося, що з відмовою від формату «зірки проти європейського гранда» на користь «зірки МЛС проти зірок мексиканської ліги» інтерес впаде, але він втримав свій середній як для непопулярного у США спорту рівень.
Якщо ще й впровадять фічу з МЛС із вибором третини заявки голосуванням звичайних фанатів – це буде ще цікавіше. Інтрига, чи витягнуть голосами ніякого Роналду (й обговорення цього потім кілька тижнів), національні фанатські кампанії щодо просування своїх представників ліги (голосуй за Зінченка, а то Канселу нападе), зрештою, перша нагода в європейському футболі фанатам справді вирішити долю хоч такої мінінагороди.
Це чудово, але, на жаль, у настільки консервативній системі спорту, як європейський футбол, навіть за можливої підтримки президента Серії А це залишиться лише фантазією. Адже у чинній системі їх просто нема коли проводити – календар навіть без цьогорічного фактора ЧС забитий настільки щільно, що далі просто нема куди.
Ідеально це видно на прикладі сезону 2021/22 умовного Енді Робертсона. За цей час він встиг стартувати в АПЛ та ЛЧ, збірна, знов АПЛ та ЛЧ, знов збірна, знов АПЛ та ЛЧ + ще кубки, знов збірна, знов АПЛ, ЛЧ та кубки (де він зіграв у фіналах обох), розв’язка АПЛ, фінал ЛЧ, вирішальний матч за вихід на ЧС і потім наверх ще три матчі збірної.
І я повністю згоден із Тібо Куртуа, який каже, що футболісти просто виснажені – а їм ще дарують таке диво природи, як Ліга націй. Ми наближаємося до завершення її третього розіграшу, а особливого сенсу, що воно таке і навіщо, так і не виробилося.
Змагальний турнір? Навряд, адже і тренери, і футболісти топзбірних часто прямо говорять, що експериментуватимуть у ньому. Поле для експериментів? Теж не зовсім: УЄФА подає його, як якийсь геніальний винахід, а деякі збірні готові рішеннями місцевого лікаря закривати суперника в готелі, аби добитися потрібного результату. Та й тренери напевне воліли б у це вікно грати з тими суперниками, які подібні за стилем до їхніх майбутніх конкурентів в Катарі, а не з тими, кого їм нажеребкувала УЄФА.
Єдиний результат існування Ліги націй, який поки що бачу я – це знецінення матчів між топовими збірними. Так, в нас до ЧС є по два протистояння між грандами європейського футболу – Італією, Німеччиною та Англією. У червні вони просто пройшли повз – ми їх особливо й не висвітлювали, бо більшості, м’яко кажучи, все одно. Раніше їхня зустріч десь на полях ЧС чи Євро зібрала б десятки тисяч переглядів, але тренувально-змагальний матч, в якому усі учасники не хочуть брати участь, не звучить надто привабливо. Так і маємо, що у тій групі першою наразі йде Угорщина (даю 7 грн, що кожен третій про це теж не в курсі).
Звісно, у турніру є й свої плюси – Гібралтар творить історію, вийшовши в дивізіон С, а Північна Македонія пробилася таким шляхом на Євро. Але відкрити шлях для «малих» збірних можна й іншим чином (про це трохи нижче), а при виборі історичних досягнень британської колонії та матчу всіх зірок АПЛ проти Ла Ліги… Перепрошую, але, думаю, навіть піддані Карла III на півдні Іспанії оберуть друге.
Але ж Ліга націй – це пів біди. Вікна збірних перенасичені непотрібними матчами й у періоди цілком змагальних відборів. Бідолашне Сан-Марино вже стомилося вихоплювати від Англії та їм подібних, як і Андорра, й інші команди. Звісно, є й винятки – це лише Україна може не перемогти найслабшу за рейтингом команду в групі (привіт, Казахстан) чи ледь здолати завдяки автоголу (привіт, Люксембург). Цей формат має свою мету – «в довгу» відсіяти слабших.
Проте у ньому вже давно проситься бодай кілька раундів відбору для більш слабких збірних – і відповідно скорочення матчів для топів. Несправедливо? Не зовсім. По-перше, такий формат практикують в інших конфедераціях – Азії чи Африці, наприклад. По-друге, УЄФА теж його використовує – у Лізі чемпіонів. «Ла Фіоріта» з Сан-Марино чи «Інтер Ескальдес» з Андорри теж воліли б брати участь у груповій стадії турніру – але чомусь їм доводиться проходити відбір.
Таким чином, розчистивши занадто роздутий календар збірних, можна знайти місце не лише для Матчу зірок (чи інших комерційних примх Тодда Боелі), а й на банальний відпочинок для гравців.
І так, УЄФА за нормального стратегічного мислення вже давно обрала б прибуток, а не «традиції», встановлені здебільшого ними ж. Але в них ще пів року тому спонсором був Газпром, про яке стратегічне мислення тут можна говорити.
Фото: Erica Dischino/Star Tribune; globallookpress.com/IMAGO/Darren Staples, Domenic Aquilina via www.imago-i/www.imago-images.de, Mutsu Kawamori/AFLO
