Артур Карноза: "Який кальян? Я з футболом зав'язав вже"
ЕКСКЛЮЗИВНЕ ІНТЕРВ'Ю АРТУРА КАРНОЗИ ДЛЯ ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛУ ДНІПРЯНИН
Артур Карноза - український футболіст, відомий своїми виступами за “Дніпро”, “Севастополь”, “Карпати”, “Минай” та “Кривбас”. Був визнаний кращим гравцем “Slovakia Cup” 2008 року. Його карʼєра визначна неймовірними голами з великих відстаней та казковими траєкторіями ударів, які переломлювали хід матчів. Зараз Артур обіймає посаду представника асоціації з кіберфутболу. Сьогодні телеграм-каналу “Дніпрянин” вдалося з ним поспілкуватися та детальніше розпитати його про все.
- Розкажи про свої перші кроки у футболі. Хто привів тебе до секції, де тренувався, хто був першим тренером?
- Коли я був малим, у віці 6 років, постійно грав зі старшими хлопцями у дворовий футбол, саме вони взяли мене вперше на тренування до "Дніпра-75". Першим моїм тренером був Віталій Спірідонович Мусієнко. Щоправда, згодом я перестав відвідувати тренування, але потім тренер знайшов школу, де я навчався, поспілкувався з моїми батьками та запросив відновити тренування, напевно тоді своїм професійним поглядом побачив у мені потенціал, за що йому велика дяка. Потім я перейшов до "Дніпромайн", там мене вже тренував Кузнецов Володимир Іванович.
- Як потрапив до дубля Дніпра? Які спогади маєш стосовно тієї команди? Чи велика була конкуренція?
- У дитячому віці мав можливості перейти до академій “Динамо” та “Шахтаря”, але Андрій Васильович Павелко, який був президентом дитячої школи на той момент, переконав залишитися в Дніпрі, постійно підтримував та спілкувався.
Потім мені зателефонували та запросили до дубля, мені тоді було лише 14 років, через що сильно хвилювався, вважав, що сильно юний ще. Але Стеценко Андрій Вікторович, який обіймав посаду генерального директора “Дніпра”, переконав хоча б спробувати. Коли прийшов, то був дуже приємно здивований, воно і не дивно, там грали хлопці, яким я ще декілька років тому м'ячі подавав, тому одразу вирішив, що залишаюся.
Конкуренція була дуже велика, тому що там грали хлопці старші за мене, до того ж багато хто регулярно викликався у збірні свого віку, щонайменше 7-8 гравців національних команд було. Усі перетиналися на позиціях, зокрема на моїй позиції конкурував з гравцями юнацьких збірних, тому і рівень команди був досить високим, як для дубля, і конкуренція шалена.
- Дмитра Льопу свого часу вважали перспективнішим за Коноплянку, як вважаєш, чому в нього не вийшло реалізувати свій потенціал?
- Оскільки я з обома з них і грав, і тренувався, і зростав, певною мірою, то не можу сказати, так щоб відверто, що Дмитро був перспективнішим за Євгена. Він просто був старше, тому і раніше потрапив до основної команди, ніж Коноплянка, почав там показувати високий рівень. Просто був такий момент, який міг вплинути, під час зборів із командою Льопа травмував хрестоподібні мʼязи, через що випав з обойми на довгий час, довго відновлювався. Плюс позначилася і зміна тренера: він травмувався за Безсонова, а коли вже одужав до команди запросили Рамоса, який є іноземцем і напевно погано знав хоч когось з місцевих гравців, через що почалися оренди, а потім вийшло як вийшло.
- Що відчував, коли дебютував за дніпрян у матчі проти Кривбасу?
- Взагалі дебютував я за першу команду у матчі проти “Олександрії” у кубковому матчі, у якому ми зазнали поразки по серії пенальті. А вже за кілька днів була гра на “Дніпро-Арені” проти “Кривбасу” у рамках УПЛ. Дуже тоді хвилювався, відчував мандраж, така відповідальність: такий стадіон, така атмосфера, велика кількість уболівальників. До того ж багато футболістів з “Дніпра” були в оренді саме в “Кривбасі”, тому хотіли довести, що гідні грати за свою основну команду. Гра була дуже серйозна, але я морально не впорався, дуже слабо зіграв, мене тоді замінили, реально злякався тоді.
- На майданчику 46-ої школи, коли грав, гатив так, що дошки відлітали. Відчував себе на голову сильнішим за хлопців, з якими грав?
- Коли я був ще малим, у нас було звичайне ґрунтове поле. Це вже пізніше, коли мені було десь 12, вже вищезгаданий Андрій Васильович Павелко відкрив у моєму дворі сучасний майданчик зі штучним покриттям, тоді був дуже щасливий. Сказати, що дошки відлітали не можу, це буде перебільшення, але у віці 15-16 років, коли грав там, то вони могли трохи тріщати, це було вже не дуже часто, бо режим, тренування і таке інше.
- Розкажи про відрізок у юнацькій збірній України, зокрема о Slovakia Cup 2008, кращим гравцем якого тебе було визнано.
- У нас була команда досить сильна, усе так збіглося: і тренер хороший, і хлопці усі сильні, кого не візьми: той у “Динамо”, той у “Шахтарі”. Ми тоді команди типу Чехії, Словаччини та Туреччини перегравали, не помічаючи. Це зараз наша молодь може програти умовним молдаванам, а тоді ми таких проходили із закритими очима. Про що йде мова, коли для нас нормально було боротися на рівних з іспанцями, або обіграти Італію 1-0 у них вдома.
Був ще такий момент, я тоді жив у кімнаті й спілкувався з нападником з “Динамо”. У нас була однакова кількість голів, тоді у матчі призначили одинадцятиметровий, він домовився з усіма, щоб пробити, я також був не проти, так він став кращим бомбардиром. Я на той момент ще не знав, що стану кращим гравцем, але був взагалі не проти, для нас ці турніри та нагороди тоді давалися досить легко.
- За свою карʼєру ти декілька разів досягав підвищення у класі із різними командами, розкажи трошки детальніше як це було, які емоції відчував у такі моменти?
- У “Севастополі” усе було все дуже круто, що не розглядай: команда, тренерський штаб, вболівальники, організація усіх процесів, стадіон та саме місто - усе це було неймовірним. Ми мали досить сильну команду, близько 90% гравців мали величезний досвід гри в УПЛ, мали вже імʼя та допомагали розвиватися молодим, тому ми гарантували собі підвищення вже за 3-4 тури до кінця чемпіонату.
Що стосується “Минаю”, то я маю такі суперечливі почуття: з одного боку ще в другій лізі я був одним з лідерів команди регулярно грав, але вже у першій змінився тренер, який мене не сприймав, давав максимум 30% ігрового часу. Команда вийшла до Прем'єр-ліги, тому тренер молодець, задачу виконав, але я не відчував вже такої великої причетності до цього.
- Розкажи про свій період у Севастополі. Що тоді відбувалося у місті у 2014 році, яка атмосфера переважала в колективі?
- Тоді навіть поряд і не було такого жаху, що відбувається зараз у нашій країні. Мені тоді телефонували батьки, питали чи стріляють там, а пострілів ніяких взагалі не було, все пройшло досить "спокійно", якщо можна так сказати.
Тоді команду розформували, але навіть якби й збереглася, то не думаю що там би хтось грав, бо як це взагалі можливо, коли країна-агресор нахабно відкушує частину твоєї Батьківщини, як я міг би там залишитися?
Ще тоді так трапилося, що я розірвав ахілл і був у Німеччині на операції, а потім просто повернувся, забрав речі, документи й додому.
- При переході у “Дніпро-1” сприймав це як повернення додому? Чому не вийшло заграти?
- Не все було так однозначно. З одного боку, це моє рідне місто, тут усі родичі, інфраструктура клубу та сама, але “Дніпро” є “Дніпро”. Я не дуже довго грав за ту легендарну команду, нічого надзвичайного там не показував, але я виріс на цьому колективі, завжди ходив на футбол, ще на “Метеор”, мʼячі “Дніпру” подавав. Але таке життя, що з цим поробиш. Я повернувся до Дніпра-міста, але не до команди.
Тоді навіть мав сумніви з приводу того, що я не тільки не зможу в футбол грати, а навіть бігати. Якби був здоровий, то грав би за команду та приносив би їй користь.
- Як оціниш виступ дніпрян цього сезону й в цілому роботу Кучера та Краснікова?
- Я роботу тренера не можу оцінювати, тому що я не перебуваю усередині колективу, але підбір гравців дуже хороший. Хлопці демонструють рівень гри, вони реально зараз кращі за велику кількість колективів. З тими самими “Динамо” та “Шахтарем” вони грають не відсиджуючись десь, випадково реалізовуючи моменти, а з позиції сили - це дуже круто.
- Багато хто може погодитися з тим, що за свою карʼєру ти забивав достатньо красивих голів, з великих відстаней, з неймовірними траєкторіями, чого тільки вартий гол, забитий у ворота “Олександрії” на останній хвилині доданого часу у складі “Карпат”. Можеш назвати 3 найкращі 3 свої голи?
- Ну перший, напевно, на останніх хвилинах забив гол у ворота “Волині” за “Севастополь”, ми тоді грали у меншості, рахунок був 1-1. зі штрафного поклав і після цього одразу свисток про закінчення поєдинку. Також цей гол “Олександрії”, який вже назвали, та й перший гол у тому ж матчі я непоганий забив із гри.
- Наскільки я знаю, то зараз обіймаєш посаду представника асоціації кіберфутболу Дніпропетровської області, розкажи чим займаєшся.
-Зараз, через проблеми зі світлом діяльність призупинена, тому досить важко щось планувати та проводити турніри. Але на майбутнє плани грандіозні. Кіберфутбол став офіційним видом спорту в Україні, тому буде й академія юнацька, і змагання різні. Багато хто любить футбол, але не у всіх виходить грати у великий, тому будемо надавати таку можливість ставати кіберспортсменами, брати участь у змаганнях, підписувати контракти з професійними командами та заробляти за це гроші. Ми усе це будемо розвивати.
- Бонусне запитання. Знаю, що маєш пристрасть до кальянів. Поділись місцями у Дніпрі, де вони найякісніші та найсмачніші.
Я зараз майже нікуди через війну не ходжу і не можу порекомендувати. Та і взагалі, який кальян? Я з футболом зав’язав вже. (сміється)
